СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/27578/24
пр. № 2/759/2040/25
23 квітня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Бондарчук М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди
І. Позиції учасників справи
Аргументи позивача
24 грудня 2024 року до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана адвокатом Рудіком І.І., до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі також - ДТП).
Позов обґрунтований тим, що:
- автомобіль марки Ssang Young Kyron, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - транспортний засіб) належить на праві власності ОСОБА_3 ;
- 25 січня 2024 року сталася ДТП, в результаті якої транспортному засобу, яким керував ОСОБА_1 , завданий матеріальний збиток; окрім того, внаслідок ДТП позивач зазнав моральних страждань;
- постановою Святошинського районного суду міста Києва від 21.02.2024 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КодексуУкраїни про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП);
- вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 35 596,58 гривень, з урахуванням ПДВ;
- цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг»;
- 06 травня 2024 року Товариство виплатило ОСОБА_3 страхове відшкодування в сумі 33 130,32 гривень;
- витрати на ремонт транспортного засобу, які фактично поніс ОСОБА_1 , становлять 53 058,00 гривень, тобто розмір страхового відшкодування не покрив завдану шкоду;
- про відшкодування шкоди в позасудовому порядку позивач і відповідач не домовилися.
З наведених підстав просив суд стягнути з відповідача 17 461,42 гривень майнової шкоди і 15 000,00 моральної шкоди.
У судове засідання позивач та його представник, адвокат Рудік І.І., не з'явилися. 23 квітня 2025 року, до початку розгляду справи по суті, представник позивача подав заяву, в якій просив справу розглядати без його участі та участі позивача. Позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечив.
Позиція відповідача
ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Відзив на позовну заяву відповідач не подав.
Позиція третьої особи
ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася. 28 лютого 2025 року до суду засобами поштового зв'язку надійшли пояснення третьої особи щодо позову, подані 25 лютого 2025 року. У поясненнях ОСОБА_3 зазначила, що ОСОБА_1 володіє та користується належним їй транспортним засобом на підставі їх усної домовленості. Позовні вимоги підтримала та вказала, що вимог до відповідача про відшкодування їй шкоди не має. Справу просила розглядати без її участі.
ІІ. Процесуальні дії суду
06 січня 2025 року суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій визначив проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, призначив судове засідання на 19 лютого 2025 року.
12 лютого 2025 року представник позивача через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС подав заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
13 лютого 2025 року суд постановив ухвалу про відмову в задоволенні цієї заяви з підстав відсутності доказів її надсилання третій особі.
У зв'язку з неявкою відповідача, судове засідання, призначене на 19 лютого 2025 року, суд відклав на 19 березня 2025 року.
10 березня 2025 року представник позивача через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС подав заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Зазначене клопотання суд задовольнив, про що зазначив в ухвалі від 11 березня 2025 року.
У зв'язку з неявкою відповідача, судове засідання, призначене на 19 березня 2025 року, суд відклав на 23 квітня 2025 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Вирішуючи питання про проведення заочного розгляду справи, суд зазначає таке.
Поштові конверти, яким відповідачеві на його зареєстроване та фактичне місце проживання суд направив ухвалу про відкриття провадження у справі, повернулися до суду без вручення. На довідках про причини повернення / досилання стоять відмітки «повертається», «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 85, 98, 99).
Суд зауважує, що листи, що повернулися з відміткою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Указана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 (провадження № 61-11723св22).
Також суд повідомляв ОСОБА_2 про розгляд справи через оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України (а.с. 100).
Отже, суд ужив всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
З огляду на те, що відповідач відзив на позовну заяву не подав, у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив, а також ураховуючи те, що позивач проти ухвалення заочного рішення не заперечив, суд без оформлення окремого документа ухвалив провести заочний розгляд справи.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
ІІІ. Обставини, які встановив суд
ОСОБА_3 є власником транспортного засобу, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданим УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 15.04.2008 (а.с. 20).
21 лютого 2024 року суддя Святошинського районного суду міста Києва Журибеда О.М. ухвалив постанову в справі № 759/2594/24, якою визнав ОСОБА_2 винним у винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 23).
Відповідно до вказаної постанови 25 січня 2024 року о 09 год 40 хв у місті Києві по вулиці Верховинній, 37, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Mercedes-Benz E 320, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під час руху заднім ходом, не був уважним, не врахував дорожню обстановку, не переконався, що його маневр буде безпечним та не створить перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, зіткнувся з транспортним засобом Ssang Young Kyron, реєстраційний номер НОМЕР_1 , чим порушив п. 2.3б., 10.9. Правил дорожнього руху України.
Згідно зі схемою місця ДТП, яка сталася 25 січня 2024 року о 09 год 40 хв, учасниками ДТП є ОСОБА_2 (водій автомобіля Mercedes-Benz E 320, реєстраційний номер НОМЕР_3 ) та ОСОБА_1 (водій автомобіля Ssang Young Kyron, реєстраційний номер НОМЕР_1 ) (а.с. 21-22).
Згідно зі звітом про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу, складеним фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 20.02.2024 за № 103/01-24, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу становить 47 496,58 гривень; вартість матеріального збитку, завданого власникові транспортного засобу становить 35 596,58 гривень, з урахуванням ПДВ (а.с. 30-46).
Згідно з актом на виконані роботи № 1669 від 27.02.2024 фізична особа - підприємець ОСОБА_5 виконав на замовлення ОСОБА_1 роботи з ремонту транспортного засобу на суму 53 058,00 гривень (а.с. 24).
Відповідно до платіжної інструкції АТ КБ «Приватбанк» № 0.0.3475267104.1 від 16.02.2024 ОСОБА_1 перерахував ФОП ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 17 000,00 гривень; призначення платежу: сплата за купівлю лівої задньої дверки СангЙонг Кайрон, номер НОМЕР_4 (а.с. 50).
Відповідно до фіскального чеку від 04.03.2024 фізичній особі - підприємцю ОСОБА_5 сплачено 36 058,00 гривень за ремонтні роботи автомобіля (а.с. 49).
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу Mercedes-Benz E 320, реєстраційний номер НОМЕР_3 , застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг»; поліс страхування на 25.01.2024 діючий (а.с. 24).
06 травня 2024 року Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» виплатило ОСОБА_3 страхове відшкодування в сумі 33 130,32 гривень, що підтверджується листом ТДВ «СГ «Оберіг» № 48005/1/ПЗ від 06.05.2024 (а.с. 28) та випискою по картковому рахунку ОСОБА_3 в АТ «Ощадбанк» від 11.05.2024 (а.с. 29).
ІV. Мотиви і оцінка суду
Загальні зауваження
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Аналогічна за змістом норма наведена у частині першій статті 4 ЦПК України.
Способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, до загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності
Щодо відшкодування майнової шкоди
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Зобов'язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. Підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі (див. постанову Верховного Суду від 28 серпня 2024 року в справі № 686/32571/23).
Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов'язання про відшкодування майнової шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.
Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України).
Відповідно до частин другої, п'ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт перший частини першої статті 1188 ЦК України).
Тлумачення зазначених норм свідчить, що:
- джерелом підвищеної небезпеки потрібно вважати діяльність, що здійснюється з тим чи іншим залученням/використанням предметів матеріального світу та/або природних (фізичних) процесів, які за певних умов часу та місця в силу своїх якісних та кількісних характеристик об'єктивно створюють в процесі володіння ними (незалежно від факту їх експлуатації) підвищену порівняно із звичайними життєвими обставинами небезпеку завдання шкоди;
- зобов'язання про відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою, вина особи, яка завдала шкоди.
При цьому, з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Тобто тягар доказування у справах про відшкодування майнової шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки розподіляється так: потерпілий доводить розмір шкоди та причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та шкодою, а особа, яка завдала шкоди, доводить відсутність протиправності своєї поведінки та вини.
Системний аналіз статей 1166, 1187, 1188 ЦК України дозволяє дійти висновку, що за загальним правилом майнова шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.
Проте з указаного правила є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Страхування - це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (пункт 69 частини 1 статті 1 Закону України «Про страхування» № 1909-ІХ від 18.11.2021).
Відповідно до статті 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов'язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов'язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов'язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.
Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об'єктом страхування можуть бути: життя, здоров'я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну (стаття 980 ЦК України).
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).
Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами страхування, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Станом на день ухвалення рішення відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 3720-ІХ від 21.05.2024 (далі - Закон № 3720-ІХ). Зазначений закон введений в дію (окрім деяких норм) з 01 січня 2025 року.
Водночас відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3720-ІХ дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов'язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону № 1961-ІV.
З огляду на те, що ДТП сталася 25 січня 2024 року, до спірних правовідносин застосуванню підлягає Закон № 1961-ІV.
Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 Закону № 1961-IV об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).
Згідно зі ст. 28 Закону № 1961-IV шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до статті 29 Закону № 1961-IV у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
У постанові від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Схожі за змістом правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц, в справі № 760/15471/15-ц від 03 жовтня 2018 року.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина третя статті 22 ЦК України).
Відповідно до статті 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Право на відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичних та юридичних осіб, має власник (частина третя статті 386 ЦК України) та/або особи, які мають речове право на чуже майно (статті 396 ЦК України).
За змістом приписів ч. 2 ст. 1187 ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є фізична чи юридична особа, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Відповідно до п. 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України. Спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху (висновок Верховного Суду України в постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14).
Отже, позивач, який правомірно керував транспортним засобом, має право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну за рахунок страховика (страхової компанії) винної особи, а понад розмір страхового відшкодування - за рахунок винної особи. Факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної автомобілю, яким керувала особа під час ДТП.
Такі правові висновки викладені в уже згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17, а також у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 200/21325/15-ц, від 03 квітня 2019 року в справі №299/2811/16-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі № 300/193/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 607/3007/16-ц, від 16 листопада 2022 року в справі № 335/2566/18.
У справі, що розглядається, ОСОБА_1 вказує, що внаслідок протиправної поведінки відповідача була завдана шкода майну (транспортному засобу), яким він правомірно володів.
На підтвердження розміру шкоди позивач надав звіт про оцінку транспортного засобу від 20.02.2024, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу становить 35 596,58 гривень, у тому числі ПДВ. Страхове відшкодування в сумі 33 130,32 гривень сплачено ОСОБА_3 , про що позивач не заперечив.
Розмір витрат, які ОСОБА_1 поніс на ремонт транспортного засобу становить 53 058,00 гривень, що підтверджується актом на виконані роботи № 1669 від 27.02.2024 і платіжними документами про оплату таких витрат від 16.02.2024 та від 04.03.2024.
Отже, розмір страхового відшкодування не покрив завдану позивачеві майнову шкоду. Розмір невідшкодованих збитків становить 17 461,42 гривень.
Зазначені вище докази є належними, допустимими, достовірними і достатніми, позаяк вони з достатнім ступенем переконливості підтверджують розмір завданих позивачеві матеріальних збитків внаслідок пошкодження транспортного засобу з вини відповідача.
Відповідач у судове засідання не з'явився, не скористався своїми процесуальними правами учасника справи, не подав відзиву на позов та не навів суду будь-яких аргументів, якщо у нього такі існували, що спростовують доводи позивача і надані ним докази в обґрунтування позовних вимог.
Доказів відсутності протиправності та вини відповідача у завданні позивачеві майнової шкоди матеріали справи не містять.
За таких обставин, вимогу про відшкодування майнової шкоди суд задовольняє повністю.
Щодо відшкодування моральної шкоди
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22).
У постановівід 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).
Згідно із ч. 3 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).
Позивач зазначає, що через пошкодження транспортного засобу він зазнав душевних страждань, оскільки не міг деякий час користуватися транспортним засобом за призначенням, був змушений докладати додаткових зусиль для відновлення свої прав, що призвело до порушення його повсякденного устрою життя.
Очевидно, що внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, позивач зазнав душевних страждань. При визначенні грошової компенсації моральної шкоди суд ураховує характер і наслідки правопорушення, зміну звичного способу життя позивача через позбавлення можливості користуватися транспортним засобом, необхідність витрачати власні кошти на ремонт транспортного засобу.
Водночас заявлену до стягнення суму моральної шкоди суд уважає неспівмірною з обставинами заподіяння шкоди. Будь-яких доказів некоректної чи образливої поведінки відповідача після ДТП, що вплинуло на глибину душевних страждань позивача, матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що стягненню на користь позивача підлягає 5 000,00 гривень грошової компенсації моральної шкоди з відповідача як з особи, винної в її завданні. Такий розмір компенсації моральної шкоди найбільш повно відповідає засадам розумності і справедливості та є достатнім для задоволення потреб позивача.
V. Висновки суду
ОСОБА_1 пред'явила вимоги про відшкодування ОСОБА_2 майнової шкоди в сумі 17 461,42 гривень і моральної шкоди в сумі 15 000,00 гривень.
Суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 17 461,42 гривень в рахунок відшкодування майнової шкоди і 5 000,00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
З огляду на викладене, суд задовольняє позов частково.
VІ. Розподіл судових витрат
Розподіл судового збору
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивач при поданні позову сплатив судовий збір у сумі 1 211,20 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією АТ КБ «Приватбанк» № 0.0.4048599194.1 від 06.12.2024 (а.с. 1).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд задовольнив позов частково, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 838,08 грн (22 461,42 грн (розмір задоволених позовних вимог) * 1 211,20 грн (сума сплаченого судового збору) / 32 461,42 грн (розмір заявлених позовних вимог) = 838,08 грн.
Розподіл витрат на проведення оцінки транспортного засобу
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до положень ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У позовній заяві ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача витрати на проведення оцінки транспортного засобу в сумі 3 000,00 гривень.
На підтвердження здійснення вказаних витрат позивач надав платіжний документ АТ «Ощадбанк» від 30.01.2024, відповідно до якого ОСОБА_1 перерахував фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 3 000,00 гривень; призначення платежу: оплата огляду пошкодженого КТЗ (автотехнічна експертиза) (а.с. 47).
Отже, позивач документально підтвердив фактично понесені ним витрати на оплату послуг спеціаліста.
Зазначені витрати є такими, що пов'язані з розглядом справи, розмір таких витрат є обґрунтованим та співмірним зі складністю виконаної спеціалістом роботи та ціною позову.
З огляду на те, що суд задовольнив 69,19% позовних вимог (22 461,42 грн *100 % / 32 461,42 грн), сума витрат на проведення оцінки транспортного засобу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 2 075,70 гривень (3 000,00 грн (розмір реальних витрат) * 69,19 / 100 %) = 2 075,70 гривень.
На підставі викладеного вище, керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 139, 141, 247, 259, 263-265, 273, 280, 282, 288, 289, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 17 461,42 (сімнадцять тисяч чотириста шістдесят одну гривню 42 копійки) гривень як відшкодування майнової шкоди.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000,00 (п'ять тисяч гривень 00 копійок) гривень як грошову компенсацію моральної шкоди.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 838,08 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на проведення оцінки транспортного засобу в сумі 2 075,70 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ).
Відповідач: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ).
Повне рішення суду складене 25 квітня 2025 року.
Суддя Ю.В. Кравченко