печерський районний суд міста києва
757/14149/25-к
1-кс-14137/25
09 квітня 2025 року
слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна
Адвокат ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , звернувся до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.
Клопотання обгунтовується тим, що вказане майно безпідставно визнано речовими доказами, оскільки не відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, а ОСОБА_4 не має у кримінальному провадженні № 12023000000001754 будь-якого процесуального статусу.
Представник у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Слідчий подав до суду заперечення, просив відмовити у задоволенні клопотання представника.
Прокурор направив до суду заяву про розгляд клопотання представника без його участі, заперечував проти задоволення, просив врахувати заперечення слідчого.
Слідчий суддя, вивчивши матеріали клопотання, приходить до наступних висновків.
Згідно ч.1 ст.174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Як визначено ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Разом з тим, заявником, на підтвердження вимог, зазначених у клопотанні, не долучено копію ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва про накладення арешту на вказане майно, та не надано доказів в обґрунтування викладених обставин у клопотанні.
Таким чином, враховуючи те, що до матеріалів клопотання не долучено копії ухвали про накладення арешту, інших доказів накладення такого арешту, слідчий суддя позбавлений можливості перевірити, чи взагалі накладався арешт на майно, зазначене у клопотанні, як і підстави його накладення.
За таких обставин слідчий суддя вважає, що в задоволенні клопотання слід відмовити, оскільки представником не наведено доказів накладення арешту на вказане майно, та не доведено, що арешт накладено необґрунтовано чи в його застосуванні відпала потреба.
На підставі викладеного, керуючись ст. 170-174, 309 КПК України, слідчий суддя
У задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1