Справа №:755/6638/25
Провадження №: 2-о/755/363/25
про відмову у відкритті провадження
"25" квітня 2025 р. м.Київ
Суддя Дніпровського районного суду м. Києва Коваленко І.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи: Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення факту батьківства, -
23 квітня 2025 року заявники звернулись до суду із заявою в порядку окремого провадження за участю заінтересованої особи Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення факту батьківства, про встановлення факту батьківства, відповідно до якої просять суд:
«Встановити факт батьківства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по відношенню до сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Вивчивши заяву і додані до неї документи на предмет дотримання вимог цивільного процесуального законодавства, суддя приходить до наступних висновків.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України).
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення визначено в ст.315 Цивільного процесуального кодексу України.
Суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
За нормою частини другої ст.315 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов'язується з наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням суб'єктивного права за умов, що є конкретні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
Загальні підстави виникнення прав та обов'язків матері, батька і дитини визначені у статті 121 Сімейного кодексу України.
Так, згідно ст. 121 Сімейного кодексу України, права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 (визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою) та 125 (визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою) Сімейного кодексу України.
Отже, для набуття жінкою і чоловіком статусу батьків необхідними є два основних критерії: фактичний (біологічний) - народження дитини жінкою і чоловіком; юридичний - засвідчення походження дитини в органі держави шляхом реєстрації народження дитини в органах ДРАЦС.
За загальним правилом, факт походження дитини від жінки та чоловіка встановлюється органами ДРАЦС під час реєстрації народження відповідності до ЗУ «Про реєстрацію актів цивільного стану» та Наказу Мін'юсту України «Про затвердження Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні» від 18.10.2000 № 52/5, на підставі поданих документів, що передбачені п. 2 зазначеного Наказу.
Стаття 126 Сімейного кодексу України надає особам право визначити походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою.
За правилами ч.1 ст.126 Сімейного кодексу України, п оходження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Слід зауважити, що стаття 128 Сімейного кодексу України передбачає також можливість визнання батьківства у судовому порядку.
Так, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. (ст.128 Сімейного кодексу України)
Щодо встановлення факту батьківства за рішенням суду, то дані правовідносини урегульовані статтею 130 СК України.
Так, за правилами статті 130 Сімейного кодексу України, у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Отже, передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є смерть чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, і запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Тобто, факт батьківства/материнства може бути встановлений у суді, в порядку окремого провадження, відповідно до ст. 130, 132 СК України та ст. 315 ЦПК України у разі неможливості надання необхідних документів (зокрема, коли такі документи відсутні, або ж якщо особа, яка є матір'ю (батьком) дитини, померла) орган ДРАЦС не може зареєструвати факт народження та видати свідоцтво про народження дитини.
Таким чином, справи про встановлення факту батьківства/материнства принципово відрізняються від справ про визнання батьківства/материнства, зокрема, в частині суб'єктного складу судового розгляду, особливостей доказування та навіть провадження, у порядку якого вирішуватиметься справа.
Зазначені заявниками обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що їхня вимога: «встановлення факту батьківства правилами статті 130 Сімейного кодексу України» не підлягає розгляду за правилами окремого позовного провадження, оскільки в даному випадку відсутні передумови звернення до суду з такою заявою, а саме: смерть чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, запис про батька якої у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (ч.4 ст.315 Цивільного процесуального кодексу України).
Одночасно суд роз'яснює заявникам їхнє право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану, за правилами ч.1 ст.126 Сімейного кодексу України, спільну заяву про визначення походження дитини від батька ОСОБА_1 .
Окрім того, суд роз'яснює заявнику ОСОБА_1 , що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
Отже, оскільки, у вимозі, з якою заявники звернулася до суду про встановлення факту, що має юридичне значення, є наявний спір про право, тому суд приходить висновку про відмову у відкритті провадження у цивільний справі за заявою заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи: Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення факту батьківства.
З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 258 - 260, 315, 353, 354 ЦПК України, суд,
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за заявою заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи: Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення факту батьківства.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 261 ЦПК України.
Суддя: І.В.Коваленко