Справа №:752/4529/25
Провадження №: 2/755/6407/25
про передачу справи за підсудністю
"25" квітня 2025 р. м. Київ
Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Коваленко І.В., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа: ОСОБА_2 , про відшкодування збитків та стягнення моральної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із вищевказаним позовом, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача шкоду, завдану майну позивача у розмірі 159 521,19 грн та здоров'ю позивача у розмірі 1 752,64 грн, також стягнути моральну шкоду у розмірі 13 000,00 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 24 лютого 2025 року справу передано для розгляду за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Києва.
Скеровуючи справу за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва, Голосіївський районний суд м. Києва посилався на те, що Голосіївський районний суд м. Києва не є судом встановленим законом, в розумінні ст. 27, оскільки вказана справа підлягає розгляду в межах територіальної юрисдикції суду де знаходяться відповідач за пред'явленим позовом.
08 квітня 2025 року справа надійшла до Дніпровського районного суду м. Києва.
Протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 24 квітня 2025 року справу передано головуючому судді Коваленко І.В.
За нормою ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право на звернення до суду за судовим захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів є одним із важливіших конституційних прав громадян та юридичних осіб.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 7 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтями 2, 3, 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховою радою України. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного процесуального кодексу України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Правила щодо підсудності цивільних справ, які підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, тобто розмежування компетенції по розгляду і вирішенню підвідомчих суду цивільних справ всередині системи судів цивільної юрисдикції, визначені в Главі 2 Розділу III ЦПК України.
Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 19 Цивільного процесуального кодексу України). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 26-30 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Виходячи з поняття підсудність у цивільному судочинстві як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ, підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи.
Питання про підсудність справ визначається Цивільним процесуальним кодексом України.
Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) це підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред'явити позов в один з декількох вказаних у законі судів.
Статтею 28 ЦПК України передбачено, що підсудність справ за вибором позивача, встановлює правила підсудності справ за вибором позивача, яку ще називають альтернативною підсудністю. Альтернативною називають підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути справу. Не виключаючи можливість звернення особи до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача), вона встановлює можливість звертатися до іншого або інших судів, тобто встановлює альтернативу - можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів.
Альтернативна підсудність є пільговою, вона встановлена для невеликої категорії справ, які мають особливо важливе значення для громадян. Специфіка цього виду підсудності полягає в тому, що в залежності від характеру матеріальних правовідносин та предмету спору, особистих обставин (місце заподіяння шкоди, місце проживання одного з відповідачів) позивач може обирати серед двох, трьох чи більшої кількості судів, які будуть компетентними розглянути таку справу.
Позивач, звертаючись з позовом до двох відповідачів про відшкодування збитків та стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, вказував, що: «Згідно приписів ст.28 ЦПК України, Позивач звертається за юрисдикцією саме до Голосіївського районного суду м. Києва».
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 28 ЦПК України, позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Відповідно до приписів ч. 15 ст. 28 ЦПК України, позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
Як убачається із змісту позовної заяви, предмет спору становлять вимоги позивача щодо стягнення грошових коштів за наслідками дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 17.12.2024 року по адміністративній справі №752/22056/24 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, а саме: у скоєному 05.10.2024 року наїзді на припаркований автомобіль позивача, що призвело до пошкодження транспортного засобу. Місцем завдання шкоди є проспект Науки, 30 у м. Києві, що територіально розташований у Голосіївському районі міста Києва.
Згідно відомостей, отриманих судом з Єдиного державного демографічного реєстру, місцем реєстрації відповідача ОСОБА_2 є: АДРЕСА_1 , що територіально знаходиться в адміністративно- територіальних межах Голосіївського району міста Києва.
Таким чином, позивач правильно скористався своїм правом вибору підсудності справи, яка, на його обґрунтовану думку, має розглядатися компетентним судом - Голосіївським районним судом міста Києва.
У той же час, направляючи дану цивільну справу до Дніпровського районного суду м. Києва за підсудністю, Голосіївський районний суд м. Києва помилково застосував до спірних правовідносин положення ст. 27 ЦПК України та направив справу до суду за місцем знаходження відповідача МТСБУ.
За вимог п.1 ч. 3 ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення є порушення норм процесуального права, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.
Принцип законного судді нерозривно пов'язаний з правом особи на повноважний, компетентний суд. Відповідно до статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Суд не тільки вправі, а й зобов'язаний ухилитися від розв'язання справ, йому не підсудних.
Вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є виконаними, коли справа заявника була розглянута національним судом, який створено на підставі закону. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях наголошував, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).
Отже, дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою статті шостої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ч. 9 ст.187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
З огляду на викладене, дана справа не підсудна Дніпровському районному суду міста Києва, а тому підлягає передачі до Голосіївського районного суду міста Києва (вул.Полковника Потєхіна, 14-А, м.Київ, 03127) за місцем заподіяння шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також за місцем проживання відповідача ОСОБА_2 , до територіальної юрисдикції якого у порядку ч. 1 ст. 31 ЦПК України належить розгляд вищезазначеної позовної заяви.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 28, 31, 260-261, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, -
Матеріали цивільної справи № 752/4529/25 (провадження №2/755/6407/25) за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа: ОСОБА_2 , про відшкодування збитків та стягнення моральної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - передати на розгляд за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва (вул.Полковника Потєхіна, 14-А, м.Київ, 03127).
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя :