Справа №:755/21782/24
Провадження №: 2/755/978/25
"25" квітня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Марфіна Н. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних витрат та 3% річних у зв'язку із заборгованості за договором оренди, -
11 грудня 2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпровського районного суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних витрат та 3% річних у зв'язку із заборгованості за договором оренди.
Позов мотивовано тим, що 16 грудня 2017 року сторони уклали договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в платне користування нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 74,8 м2 для використання під салон магазин - «все для ванних кімнат».
Згідно пункту 7.1 договору приміщення надається орендарю на термін з 16 грудня 2017 року до 14 січня 2019 рік, а орендна плата рахується з 15 січня 2019 року.
Відповідно до пунктів 5.1, 5.3 договору, орендар зобов'язалась сплачувати позивачу щомісяця орендну плату у розмірі 27 000,00 грн не пізніше 16 числа поточного місяця, за який здійснюється оплата.
Позивач вказує, що відповідач порушила умови договору оренди в частині сплати орендної плати, у зв'язку з чим позивач направив 16 травня 2019 року претензію відповідачу щодо погашення заборгованості за вищезазначеним договором оренди в сумі у розмірі 265000,00 грн. за період з травня 2018 року до квітня 2019 рік, яка залишилась без належного реагування.
Позивач зазначає, що відповідачка продовжувала користуватись нежитловим приміщенням до листопада 2019 року у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 427 000,00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року скасовано, та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди в розмірі 427 000,00 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі
4 270,00 грн, а всього 431 270,00 грн.
Позивач вказує, що суму заборгованості по орендній платі відповідачем сплачено в повному обсязі у листопаді 2024 року.
Таким чином внаслідок просточення виконання грошового зобов'язання позивач повинен сплатити 3 % річних та інфляційні збитки, які розраховано позивачем за період з 10 грудня 2021 року до 01 листопада 2024 рік у розмірі 181 398,00 грн інфляційних збитків та 37 096,00 грн трьох відсотків річних.
З огляду на викладене, збільшивши позовні вимоги в січні 2025 року позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь:
-інфляційні втрати у розмірі 204 116,84 грн;
-3 % річних у розмірі 37 131,84 грн.
На підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
23 січня 2025 року на адресу Дніпровського районного суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, який сформовано у системі «Електронний суд» 22 січня 2025 року, відповідно до якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відзив мотивовано тим, що починаючи з 17 травня 2018 року до 10 грудня 2024 рік позивач не вжив жодних заходів задля захисту свого майнового права зі стягнення 3% річних від суми орендної плати та інфляційних втрат за весь час прострочення сплати орендної плати, а тому на думку відповідача позивачем пропущено строк позовної давності.
Вказує, що застосування статті 625 ЦК України можливе лише у разі наявності діючого прострочення суми основного зобов'язання, оскільки позовні вимоги зі стягнення 3% річних та інфляційних втрат є аксцесорними. У матеріалах справи відсутні підтвердження позивачем дій для захисту своїх прав зі стягнення 3% річних від суми орендної плати та інфляційних витрат за весь час прострочення сплати орендної плати на час існування заборгованості зі сплати орендної плати (до листопада 2024 року). А у разі відсутності прострочення суми заборгованості за основним зобов'язанням неможливо визнати це право порушеним та здійснити розрахунок заборгованості 3% річних від простроченої суми та розрахунок інфляційних втрат за весь період прострочення орендної плати.
У листопаді 2024 року відповідач сплатив всю суму орендних платежів, а ОСОБА_1 звернулась до суду 10 грудня 2024 року. Відповідач зазначає, що судова практика та норми чинного законодавства позбавляють права ОСОБА_1 звертатись до суду з позовними вимогами про стягнення 3% річних від суми оренди та інфляційних витрат за весь період прострочення сплати орендних платежів після виконання ФОП ОСОБА_2 основного зобов'язання.
Також відповідач вказує, що з наданого позивачем розрахунку неможливо встановити методику обрахунку та формулу за якою було здійснено обрахунок грошових зобов'язань та вказує, що такий розрахунок обмежується строком у три роки.
Згідно матеріалів справи відповідач, повідомлення про відкриття провадження у справі повернулось на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання». 07 січня 2025 року ОСОБА_2 ознайомилась з матеріалами справи та 22 січня 2025 року звернулась з вказаним відзивом, що свідчить про дотримання строку встановленого в ухвалі про відкриття провадження.
27 січня 2025 року на адресу Дніпровського районного суду міста Києва надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, та зазначає, що у зв'язку з простроченням виконання основного зобов'язання має право на компенсацію встановленою частиною 2 статті 625 ЦК України за весь період прострочення.
Також вказує, що відповідачем порушено строки подачі відзиву на позовну заяву.
Згідно вимог частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони грунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, як це передбачено статті 279 ЦПК України.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладений договір оренди нежилих приміщень від 16 грудня 2017 року (а. с. 8-10).
Згідно пункту 1 Договору, орендодавець передає, а орендар приймає в платне користування - оренду, нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 74,8 м2 для використання під салон магазин - все для ванних кімнат.
Приміщення належить орендодавцю на праві договору купівлі-продажу від 26 березня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі №181.
Відповідно до пункту 5.1 Договору загальна сума орендної плати за місяць складає 27 000,00 грн без урахування ПДВ. Орендна плата за оренду приміщення сплачується в національній валюті України.
Пунктом 5.3 Договору передбачено, що розрахунки по орендній платі проводяться щомісяця не пізніше 16 числа поточного місяця, за який здійснюється оплата.
Відповідно до пункту 7.1 Договору, Договір набирає сили 16 грудня 2017 року, але орендна плата рахується з 15 січня 2018 року і діє до 14 січня 2019 року.
14 грудня 2021 року Дніпровським районним судом міста Києва у справі №755/16585/21 за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором оренди ухвалено заочне рішення яким стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 427 000,00 грн. заборгованості за договором оренди та 4 724,00 грн витрат по сплаті судового збору. Вказане рішення набрало законної сили 31 січня 2022 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ФОП ОСОБА_2 задоволено частково.
Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року скасовано.
Ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено.
Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 427 000,00 грн. заборгованості за договором оренди та 4 270,00 грн витрат по сплаті судового збору, а всього 431 270,00 грн. Вказана постанова набрала законної сили 22 листопада 2023 року.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть визначатися у рішенні суду. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19).
У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2025 року у справі № 640/13147/19 (провадження № 61-5647св24) зазначено, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.
Верховний Суд вже звертав увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У постанові від 26 лютого 2025 року у справі №757/7506/21-ц (провадження 61-5954св24) Верховний Суд дійшов наступних висновків: "отже, суди дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України за весь час прострочення виконання зобов'язання, а саме з 28 жовтня 2017 року до 27 жовтня 2020 року».
У цій постанові Верховний Суд встановив, що грошові кошти, які стягнені судовими рішенням у справі № 201/2727/16, надійшли на рахунок позивача 28 жовтня 2020 року.
Також колегія суддів звернула увагу на те, що зобов'язання вважається виконаним належним чином із часу зарахування коштів на рахунки стягувача, а не списання (перерахування) із кореспондентського рахунку банку.
У даній справі:
позивач звертаючись з позовом просив стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 204 116,84 грн та 3 % річних у розмірі 37 131,84 грн. внаслідок прострочення виконання рішення у справі №755/16585/21, при цьому сума заборгованості розрахована позивачем за період з грудня 2021 року до листопада 2024 рік;
на підтвердження позовних вимог позивачем додано наступні докази: копію договору оренди нежитлових приміщень від 16 грудня 2017 року; копію заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року; копію постанови Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року; документи які ідентифікують особу позивача; розрахунок заборгованості.
Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначає, що з наданого позивачем розрахунку неможливо встановити методику обрахунку та формулу за якою було здійснено обрахунок грошових зобов'язань та вказує, що такий розрахунок обмежується строком у три роки.
Разом з відповіддю на відзив позивач надав новий розрахунок заборгованості, за період з грудня 2021 року до листопада 2024 року.
Змагальність сторін є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (частина п'ята статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, який знаходиться у відкритому доступі, 21 квітня 2023 року відкрито виконавче провадження
№ 71641086 стягувачем в якому є позивач, відповідач - боржник.
Також 25 вересня 2024 року відкрито виконавче провадження № 76134206 стягувачем в якому є позивач, відповідач - боржник.
Вказані виконавчі провадження завершено, проте з відкритої інформації неможливо встановити ні на підставі якого виконавчого документа відкрито виконавче провадження ні дату його завершення, тобто сплату боржником заборгованості за виконавчим документом.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Оцінивши у справі докази що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до висновку що права ОСОБА_1 внаслідок прострочення виконання судового рішення порушені, та підлягають судовому захисту, у зв'язку з чим суд присуджує до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1
3 % річних та інфляційних витрат за період з 22 листопада 2023 року (набрання законної сили постанови Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року) до 01 листопада 2024 року розрахунковий період який наведений позивачем, оскільки відповідач не спростувала наданий стороною позивача розрахунок, доказів вчасного виконання постанови Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року не надала.
З огляду на викладене, суд присуджує до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 12 234,97 грн, (431 270,00 x 3 % x 346 : 366 : 100) та інфляційні збитки у розмірі 39 390,58 грн (431 270,00 грн (сума боргу) x 1.09133624 (сукупний індекс інфляції за спірний період) - 431 270,00 грн.) в іншій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки.
Статтею 258 Цивільного кодексу України визначено вимоги до яких застосовується спеціальна позовна давність, серед іншого, позовна давність в один рік застосовується зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Тобто, обмежене строком давності право на позов у матеріальному розумінні означає право позивача на судовий захист протягом певного часу, поза межами якого цей захист, за загальним правилом, є неможливим.
Відповідно до ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При цьому перебіг позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.. 261 ЦК України).
Зі змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в судовому порядку. Правила переривання перебігу позовної давності суд застосовує незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
Звернувшись до суду з позовом 11 грудня 2024 року, позивачем пред'явлено вимоги за нарахований період в межах строку позовної давності.
Відповідно до статті 141 ЦК України суд присуджує до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 413,00 грн пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно положень частини першої, другої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (частина третя статті 137 Цивільного процесуального кодексу України)
При розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Згідно пункту 25 постанови Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 зауважено, що: «Судова колегія зазначає, що КАС України (та відповідно, ЦПК України) у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.»
У постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17. «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄCIIJI. присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св 19) та від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61 -22962св 19) викладено правовий висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.
Аналогічним чином тлумачить це питання і ЄСПЛ, висновки якого зокрема у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не може зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але ураховуючи також те, чи були вони розумними.
Як вбачається з матеріалів справи, адвокат Потятинник Ю. Р. представляє інтереси ОСОБА_1 на підставі ордеру на підтвердження понечення витрат на правову допомогу до матеріалів справи долучено акт прийняття-передачі наданих послуг та отримання коштів на загальну суму 20 000,00 грн, однак за відсутності договору між адвокатом та позивачем відсутні підстави вважати що у клієнта дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму своєму адвокатові.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 509, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 200, 206, 223, 259, 263-265, 273, 280, 284, 288, 354,355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних витрат та 3% річних у зв'язку із заборгованості за договором оренди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних та інфляційні збитки внаслідок прострочення виконання судового рішення у розмірі 51625 (п'ятдесят одна тисяча шістсот двадцять п'ять) гривень 55 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 413,00 грн.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 25 квітня 2025 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
С у д д я -