Справа № 570/998/25
Номер провадження 3/570/582/2025
25 квітня 2025 року м. Рівне
Cуддя Рівненського районного суду Рівненської області Таргоній М.В., розглянувши матеріали, які надійшли від Західного офісу Держаудитслужби Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській областіпро притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України прож. АДРЕСА_1 , працюючого завідуючим сектору ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 131)",
за ч.6 ст.164-14 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП),
27 січня 2025 року, при проведенні ревізії окремих питань, фінансово-господарської діяльності ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України", що знаходиться за вул. Барона Штейнгеля, 92е в с. Городок Рівненського району Рівненської області встановлено порушення законодавства про закупівлі, зокрема укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів без проведення процедури закупівель визначених законом, а саме: у 2023 році Підприємством в особі директора ОСОБА_1 укладено 3 договори на придбання вугілля та напівбрикетів торф'яних із 1) ТОВ «БЦ СТІНГЕР» (договір №Г-124 купівлі-продажу від 22.11.2023, сума договору 400 тис. грн з ПДВ); 2) ФОП ОСОБА_2 (договір №Г-126 купівлі-продажу від 22.11.2023, сума договору 400 тис. грн з ПДВ); 3) ТОВ «ЛЕНД ГРОУ» (договір №07-12-23-01 купівлі-продажу від 11.12.2023, сума договору 360 тис. 500 грн з ПДВ). Вказано, що зазначене правопорушення допущено з вини ОСОБА_1 , який з 01.01.2022 р. по 08.09.2024 р. займав посаду директора підприємства. За вказані дії, передбачено адміністративну відповідальність згідно ч. 6 ст. 164-14 КУпАП.
В судовому засіданні, у якому ОСОБА_1 приймав участь вину свою заперечив. Пояснив на даний час він на посаді директора він уже не працює. Зазначив, що укладення вказаних договорів не потребує проведення процедури закупівель визначених законом, оскільки підприємство із бюджету не фінансується та бюджетними коштами не користується. Підприємство здійснює свою діяльність на комерційній основі, оскільки держава не регулює ціни на продукцію, що виробляється. Забезпечення підприємства здійснювалось виключно за кошти отримані від здійснення господарської діяльності. Звернув увагу на порушення допущені під час проведення перевірки та оформлення матеріалів справи. Подано письмові пояснення (заперечення на протокол - а.с. 96-122). Просив закрити провадження по справі у звязку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. В подальшому в судове засідання не з'явився та звертався про розгляд справи без його участі. За даних обставин, відповідно до ст. 268 КУпАП розгляд справи проводиться за його відсутності.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно із ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
За правилами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зокрема, такими доказами, згідно вищевказаної статті, можуть бути пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, що використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні порушення є, зокрема своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин справи. Згідно ст. 252 КУпАП, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Тобто, відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку, усунувши усі можливі сумніви, і в залежності від встановленого прийняти мотивоване законне рішення.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення. Юридичний склад адміністративного правопорушення-це передбачена нормами права сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він складається з: а) об'єкту; б) об'єктивної сторони; в) суб'єкту; г) суб'єктивної сторони.
Об'єкт адміністративного правопорушення - це суспільні відносини, врегульовані нормами адміністративного права, яким завдано шкоди адміністративним правопорушенням. Іншими словами, це те, на що спрямовано адміністративне правопорушення.
Суб'єкт адміністративного правопорушення - це особа, яка вчинила адміністративне правопорушення. Суб'єктом адміністративного правопорушення може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку, та юридична особа незалежно від форми власності.
Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення - це зовнішній прояв суспільно-небезпечного посягання на об'єкт, що перебуває під охороною адміністративно-правових санкцій. У багатьох випадках вона залежить від місця, часу, обставин і способу скоєння адміністративного правопорушення, а також від причинного зв'язку між діянням і шкідливими наслідками цього діяння, вчинення протиправного діяння в минулому, його системності. Законодавство про адміністративні правопорушення охоплює саме ці елементи змісту об'єктивної сторони адміністративного правопорушення.
Суб'єктивна сторона правопорушення, тобто внутрішнє (психічне) ставлення суб'єкта правопорушення до скоєного діяння і його шкідливих наслідків.
Повнота і цілісність цієї системи є необхідною умовою для притягнення особи до юридичної відповідальності. Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про відсутність у діянні особи складу правопорушення, що виключає адміністративну відповідальність особи.
ОСОБА_1 ставиться у провину порушення вимог частини 6 статті 164-14 КУпАП.
Частиною 6 статті 164-14 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за укладення договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, визначених законом.
Об'єктом правопорушень, передбачених ст.164-14 КУпАП є суспільні відносини у сфері публічних закупівель.
Об'єктивна сторона правопорушення передбаченого ч. 6 ст.164-14 КУпАП виражається у вчиненні дій, передбачених частиною 6 зазначеної статті.
Суб'єкт адміністративного правопорушення за ч. 6 ст. 164-14 КУпАП спеціальний, а саме, службові (посадові), уповноважені особи.
Суб'єктивна сторона правопорушення передбаченого ч. 6 ст.164-14 КУпАП визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини як у формі умислу, так й у формі необережності.
Законом України "Про публічні закупівлі" №922-VІІ від 25.12.2015 року визначено правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад. Також, метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
При цьому, відповідно до пункту 3-7-розділу X Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про публічні закупівлі» постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 року №1178 затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування (надалі за текстом Особливості).
Відповідно до пунктів 3, 5, 10 Особливостей замовники, що зобов'язані здійснювати публічні закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до Закону, проводять закупівлі з урахуванням цих особливостей та з дотриманням принципів здійснення публічних закупівель, визначених Законом.
Забороняється придбання замовниками товарів, робіт і послуг до/без проведення процедури закупівлі відкриті торги/використання електронного каталогу (у разі закупівлі товару), визначеної цими особливостями, та укладення договорів про закупівлю, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедури закупівлі відкриті торги/використання електронного каталогу (у разі закупівлі товару), визначеної цими особливостями (крім випадків, передбачених пунктами 9 і 13 цих особливостей).
Закон України "Про публічні закупівлі" також має на меті адаптувати законодавство України acquis Європейського Союзу на виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.
16.09.2014 року ВРУ прийнято Закон України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами,з іншої сторони (надалі по тексту - Угода).
Глава 8 вказаної Угоди регулює питання «Державні закупівлі». В ст. 148 Угоди зазначено, що Сторони визнають внесок прозорого, недискримінаційного, конкурентного і відкритого тендерного процесу у сталий економічний розвиток і встановлюють у якості своєї мети ефективне, взаємне і поступове відкриття відповідних ринків закупівель. Це передбачає послідовне наближення законодавства України у сфері державних закупівель до acquis ЄС у сфері державних закупівель, що супроводжуватиметься інституційною реформою та створенням ефективної системи державних закупівель на основі принципів, якими регулюються державні закупівля Сторони ЄС.
У статті 149 Угоди зазначено, що ця Глава застосовується до будь-якого органу та будь-якої організації, що здійснюють закупівлі, які відповідають відповідним визначенням у справі ЄС у сфері державних закупівель. Це визначення включає також органи й суб'єкти господарювання, які регулюються публічним правом і здійснюють діяльність у комунальному або інфраструктурному секторах, а також приватні суб'єкти господарювання, які здійснюють відповідну діяльність на підставі спеціальних та виключних прав у комунальному та інфраструктурному секторах.
Кабінетом Міністрів України 24.02.2016 року прийнято розпорядження «Про стратегію реформування системи публічних закупівель (дорожню карту) № 175-р.
В абз. 5-6 стратегії зазначено, що нестабільність законодавства є однією з основних проблем системи публічних закупівель, що призводить до неоднозначного тлумачення принципів та правил здійснення публічних закупівель, неефективного правозастосування.
Таким чином, одним з напрямів реформи публічних закупівель є забезпечення прогнозованості та стабільності нормативно-правової бази на основі гармонізації національного законодавства з правилами ЄС, адаптації ключових концепцій, понять та приведення процедур закупівлі у відповідність із міжнародними стандартами.
Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Угоди про державні закупівлі» 16.03.2016 року Україна приєдналась до Угоди про державні закупівлі на умовах Рішення Комітету з державних закупівель Світової організації торгівлі GPA/133 від 16.11.2015, до Угоди про державні закупівлі, укладеної 15.04.1994 в м. Марракеші, зі змінами, внесеними Протоколом про внесення змін до Угоди про державні закупівлі, вчиненим 30.03.2012 в м. Женеві, яка набирає чинності для України на тридцятий день після передачі на зберігання Генеральному директору Світової організації торгівлі інструмента України про приєднання.
У пункті 10 преамбули Директиви 2014/24 EU Європейського Парламенту і Ради ЄС про державні закупівлі, опублікованої в Офіційному віснику Європейського Союзу від 26.02.2014 зазначено, що поняття «замовник» і, зокрема, «орган, який регулюється публічним правом» були неодноразово розглянуті у судовій практиці Суду Європейського Союзу. З метою уточнення, що сфера застосування цієї Директиви, з точки зору її дії повинна залишатись незмінною, доцільно дотримуватись визначень, які Суд взяв за основу, та включити певні роз'яснення на основі цієї практики в якості ключа до розуміння самих визначень, без наміру змінити розуміння концепцій, що випливають із зазначеного судової практики. З цією метою слід пояснити, що установу, яка здійснює діяльність за нормальних ринкових умов, прагне отримати прибуток, а також може нести збитки, які виникають при здійсненні діяльності, не слід розглядати як «орган, який регулюється публічним правом», оскільки потреби у загальних інтересах, для задоволення яких він був створений або щодо яких йому було поставлене відповідне завдання, можуть розглядатися як такі, що мають промисловий або комерційний характер.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону ""Про публічні закупівлі" цей закон застосовується: до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт 1,5 мільйона гривень; до замовників, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт 5 мільйонів гривень.
Відповідно до п. 11 ч.1 ст.1 Закону України«Про публічні закупівлі» замовниками є суб'єкти, визначені згідноіз статтею2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону.
До замовників, визначених частиною 1 статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі», які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, зокрема, належать юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.
Відтак, з огляду на зазначені вимоги спеціального Закону слід визнати, що першочергове значення для визначення юридичної особи, яка має здійснювати закупівлю в порядку, передбаченому цим Законом, має наявність чи відсутність в діяльності конкретної юридичної особи такої ознаки, як здійснення нею діяльності на промисловій чи комерційній основі. За Законом ця ознака в їх ієрархії є більш високого рівня, є первинною. Інші ознаки мають підпорядковане значення, вони можуть враховуватись лише якщо юридична особа забезпечує потреби державної або територіальної громади, здійснюючи свою діяльність не на промисловій чи комерційній основі.
Відповідно до вимог ст.74 Господарського кодексу України державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у статті 44 цього Кодексу, і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
Зазначена норма кореспондується з п.п.3.6., 3.7., 3.8. Статуту Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№131)» (нова редакція), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 01.05.2024 № 1293/5) (надалі за текстом Статут), в яких зазначено, що підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного його майна, держава та Уповноважений орган управління не несуть відповідальність за зобов'язаннями Підприємства, а Підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями держави та Уповноваженого органу управління (а.с. 97, 118).
Відповідно до пунктів 1.1. Статуту, ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№131)» засноване на державній формі власності та належить до сфери управління Міністерства юстиції України (Уповноважений орган управління, що здійснює управління ним безпосередньо або через міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань та входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України).
Підприємство утворено з метою залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності (пункт 2.1. Статуту).
Основними завданнями Підприємства є залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності, що закріплено в пункті 2.4. Статуту.
Підприємство є юридичною особою та набуває прав та обов'язків юридичної особи з дати включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Підприємство здійснює свою діяльність відповідно до законодавства та Статуту. Зміни до Статуту Підприємства вносяться за рішенням Уповноваженого органу управління та підлягають державній реєстрації в порядку, передбаченому законом. Підприємство має право укладати угоди, набувати майнових та немайнових прав, нести відповідальність, бути позивачем і відповідачем у суді відповідно до законодавства (пункти 3.1., 3.2., 3.3., 3.9. Статуту).
Майно ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№131)» є державною власністю та закріплюється за ним на праві господарського відання. Майно Підприємства становить виробничі і невиробничі засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Підприємства. Джерелами формування майна Підприємства є: державне майно, передане Підприємству Уповноваженим органом управління; доходи одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів, отримані із дотриманням порядку передбаченого законодавством; капітальні вкладення і дотації з бюджету; майно придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян; інші джерела, не заборонені законодавством (п.4.1., 4.2., 4.3. Статуту).
Відповідно до п.6.1. Статуту Підприємство має право самостійно планувати свою діяльність, визначати стратегію та основні напрями своєї роботи, обирати предмет договору, визначати зобов'язання, будь-які інші умови господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству, реалізовувати свою продукцію, послуги, залишки від виробництва за цінами, що формуються відповідно до умов економічної конкуренції, а у випадках передбачених законодавством за фіксованими державними цінами (п. 6.1. Статуту).
Основним показником фінансових результатів господарської діяльності Підприємства є прибуток. Прибуток Підприємства формується за рахунок надходжень провадження господарської діяльності, та після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат, витрат на оплату праці, сплати відсотків за кредитами банків, сплати передбачених законодавством податків та інших платежів до бюджету, відрахування до цільових та інших фондів, залишається у повному його розпорядженні та використовується відповідно до законодавства (п. 9.1. 9.2. Статуту).
Джерелом формування фінансових ресурсів Підприємства є прибуток (дохід), амортизаційні відрахування, кошти одержані від продажу цінних паперів, безоплатні та благодійні внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження (включаючи централізовані капітальні вкладення та кредити).
Підприємство відраховує та сплачує до державного бюджету частину прибутку відповідно до порядку та нормативу, визначених законодавством, що зазначено в п.9.6. Статуту.
Відповідно до п.6.2. Статуту Підприємство зобов'язане забезпечувати своєчасну сплату податків та інших відрахувань.
Згідно п.6.3. Статуту для закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти Підприємство застосовує процедуру закупівель, визначених законом.
Отже, введення нормами ГК України поняття «державне комерційне підприємство» свідчить про те, що держава має серед своїх функцій забезпечення отримання прибутку. Від діяльності державних комерційних підприємств держава отримує не тільки позитивний соціальний ефект (оскільки підприємство, створене державним органом, виконує роботи, надає послуги, випускає продукцію, що мають суспільний характер, санкціоновані державою), а й прибутки матеріального характеру. Це сплата податків, обов'язкових платежів нарівні з іншими суб'єктами господарювання та відрахування певних коштів державі як власнику, засновнику.
Державні комерційні підприємства діють у конкурентному середовищі, господарюючи на внутрішньому ринку України та встановлюючи зв'язки з партнерами за кордоном, нарівні з суб'єктами господарювання, що відносяться до інших форм власності та інших організаційно-правових форм здійснення підприємницької діяльності, а також з фізичними особами підприємцями.
ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№131)» відповідає наведеному у ст.74 Господарського кодексу України визначенню поняття державного комерційного підприємства, а положення норм ст.75 Господарського кодексу України знаходять своє відображення у Статуті цього Підприємства.
Відповідно до роз'яснення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 29.04.2016 № 3302-06/12875-06, яке являється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних закупівель, діяльність не є комерційною чи промисловою у разі якщо держава, підконтрольні їй організації при забезпечення певної державної потреби керуються іншими мотивами ніж прибутковість, водночас така діяльність не залежить від економічних ризиків і витрат на неї (оскільки держава визначила мету організації саме для здійснення такої діяльності та нормативно встановила спосіб, умови, ціни, тарифи тощо).
Діяльність здійснюється на комерційній основі у випадках, коли потреби держави та територіальної громади забезпечуються на конкурентному ринку.
Судом встановлено, що ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№131)» здійснює свою господарську діяльність на конкурентному ринку, де формування ціни на продукцію формується попитом, держава не встановлює цін на продукцію цього Підприємства і воно самостійно несе усі ризики щодо своєї діяльності. Доказів на спростування наведеного органом уповноваженим на складання протоколу про адміністративне правопорушення суду не надано.
Відповідно до роз'яснень щодо діяльності підприємств на промисловій чи комерційній основі, наведених у офіційно оприлюдненому листі Мінекономіки від 21.05.2020 року № 3304/32275-06 «Щодо визначення замовників», «діяльність юридичних осіб не є промисловою чи комерційною у разі, якщо при забезпеченні певної державної або громадської потреби діяльність підприємств, установ та організацій не орієнтована виключно на одержання прибутку, а забезпечує певну суспільну потребу (функцію держави), та не залежить від економічних ризиків і витрат на неї. Держава нормативно, тобто через нормативно-правові акти, розпорядчі рішення, статути юридичних осіб тощо, визначила мету діяльності таких юридичних осіб, встановила спосіб, умови, ціни, тарифи тощо та здійснює контроль за діяльністю та виконанням публічних функцій, направлених на забезпечення потреб держави та/або територіальної громади.
Натомість, діяльність юридичних осіб здійснюється на промисловій чи комерційній основі у разі, якщо потреби держави або територіальної громади забезпечуються на конкурентному ринку, невід'ємною властивістю якого є, зокрема, попит, пропозиція, ціна та у конкурентний спосіб. Так, наприклад, за умови якщо Державне підприємство «Прозорро» не забезпечуватиме функцію держави щодо адміністрування веб-порталу Уповноваженого органу з питань закупівлі, покладену на нього наказом органу виконавчої влади, який є для Підприємства органом управління, а здійснюватиме виключно комерційну діяльність, то таке Підприємство не виступатиме замовником у розумінні Закону, і відповідно на нього не поширюватиметься дія Закону».
Наведене роз'яснення підтверджує позицію ОСОБА_1 , що ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№131)» здійснює свою діяльність на комерційній основі, оскільки держава не регулює ціни на продукцію, що виробляється даним підприємством, яка реалізовується на біржових торгах, електронних аукціонах, де і формується ринкова вартість ціни на продукцію.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№131)» є державним комерційним підприємством та суб'єктом господарювання державного сектору економіки, яке не здійснювало закупівлі товарів, робіт і послуг за кошти державного чи місцевого бюджетів, а тому у посадових осіб Підприємства був відсутній обов'язок щодо укладення договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг з проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, визначених законом.
Аналогічна правова позиція щодо даної категорії справ викладена у постанові Верховного Суду від 29 грудня 2022 року у справі 260/1666/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/108188584).
Відповідно до положень ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися в т.ч. на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Із урахуванням встановлених обставин, письмових заперечень особи, що притягається до адміністративної відповідальності, суд приходить до висновку, що у даному випадку матеріали справи не містять достатнього обсягу належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 164-14 КУпАП, як укладення договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, визначених законом. Обставини вчинення ОСОБА_1 зазначеного правопорушення та наявність в його діях складу вказаного правопорушення матеріалами справи не підтверджуються.
Таким чином, надавши оцінку зібраним по справі доказам суд приходить до переконання, що протокол про адміністративне правопорушення №13-04-0004/2025-пр від 26.02.2025 року та додані до протоколу матеріали не є достатніми доказами, котрі дають підстави обґрунтовано вважати, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 164-14 КУпАП.
Суд не є тим органом, який збирає докази на підтвердження вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Це обов'язок органу, який складає протокол, і так само як і обов'язок доведення вини під час розгляду протоколу про адміністративне правопорушення. Особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, також не повинна доводити свою вину чи невинуватість.
Відповідно до ч.2 ст.255 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, зокрема справу Пол та ОдрейЕдвардз проти Сполученого Королівства/Pauland Audrey Edwards v the United Kingdom (№46477/99), в якому суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
Згідно ч. 2 ст. 284 КУпАП, при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу, виноситься постанова про закриття справи.
При цьому, враховується практика ЄСПЛ, яка визначає, що фабула, викладена у протоколі про адміністративне правопорушення, по суті становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має в суді доводитися, а суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 247, ч. 6 ст. 164-14, ст. 280, 283-284 КУпАП, суд
Закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 164-14 КУпАП відносно ОСОБА_1 за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, згідно п. 1 ч. 1 ст. 247, ч. 2 ст. 284 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду через Рівненський районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня її винесення, в порядку ст. 294 КУпАП.
Суддя Таргоній М.В.