Справа № 947/21366/24
Провадження № 1-кп/947/522/25
16.04.2025 року
Київський районний суд міста Одеси у складі:
судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
провівши в м.Одесі судове засідання у кримінальному провадженні внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12024162480000758 від 12.06.2024 року відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, неодруженого, з середньою освітою, уродженця м.Одеса, працюючого на посаді гідравліка на судноремонтному заводі «Одеський судноремонтний завод», зареєстрованого та мешкаючого за адресою АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 12.11.2021 року Київським районним судом м.Одеси за ч.1 ст.309, ч.2 ст.186 КК України до 5 років позбавлення волі, у порядку ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на 3 роки;
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України,
сторони кримінального провадження: прокурор ОСОБА_4 ,
захисник ОСОБА_5 ,
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, мотивуючи своє клопотання тим, що на теперішній час існують ризики передбачені п.1 та п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 заперечував проти заявленого клопотання, вважаючи, що викладені в клопотанні ризики необґрунтовані та не доведені, просив застосувати більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, або зменшити розмір застави.
Обвинувачений підтримав свого захисника.
Вивчивши клопотання, вислухавши думку учасників судового розгляду, суд приходить до наступного.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:
1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
При розгляді клопотання прокурора відносно обвинуваченого, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).
Згідно п.32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, та відповідно до п.219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («NechiporukandYonkalo v. Ukraine») від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Крім того, Європейський суд з прав людини у п.п. 68-69 Рішення від 17.10.2013 року у справі «Таран проти України» зазначив, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства; він також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештяк проти Словаччини» (Neљќбk v. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має втілювати вимогу пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, яким здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (див. рішення у справі «Ладент проти Польщі» (Ladent v. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR 2008-... (витяги), і від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 86).
Суд також постановив, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув'язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).
Під час досудового розслідування до ОСОБА_6 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який пізніше було продовжено судом.
Так, обґрунтованість повідомленої під час досудового розслідування ОСОБА_6 підозри було перевірено слідчим суддею при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обґрунтованість обвинувачення було перевірено судом при продовженні запобіжного заходу.
Так, приймаючи до уваги те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення в сфері незаконного обігу наркотичних засобів, що на теперішній час є вкрай негативним явищем у суспільстві, особу обвинуваченого, який не працевлаштований та іншого джерела прибутку не має, що надає йому можливість переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання, оскільки обвинувачений усвідомлює, що санкція ч.3 ст.307 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, на строк від дев'яти до двонадцяти років з конфіскацією майна, суд приходить до переконання що ризик, який існував на момент застосування відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу, не зменшився та продовжує існувати, а саме ризик у вигляді переховування від суду.
Також, суд вважає доведеним існування ризику передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, тобто вчинення іншого кримінального правопорушення, так як ОСОБА_6 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності та обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення в період іспитового строку.
Таким чином, викладене свідчить про наявність правових підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 .
Вирішуючи питання щодо визначення розміру застави, суд зазначає наступне.
Згідно рішення ЄСПЛ у справі «Piruzyanv. Armenia», п.п. 104-105-794, автоматична відмова в застосуванні застави без здійснення судового контролю є несумісною з вимогами пункту 3 статті 5 Конвенції.
В частині визначеного розміру застави, суд, з огляду на майновий та сімейний стан обвинуваченого, встановлені в судовому засіданні ризики, обставини інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, вважає, що визначений розмір застави здатний стримувати можливу протиправну поведінку обвинуваченого, під загрозою звернення застави в дохід держави, та забезпечити виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, у випадку її внесення, а тому такий розмір застави зміні не підлягає.
На підставі викладеного, суд приходить до переконання, що клопотання сторони обвинувачення про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою підлягає задоволенню, так як є пропорційним тому ступеню небезпеки, ризики якого залишилися з огляду на серйозний характер загрози для суспільного порядку протиправних діянь, їх тяжкості з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, а також тим завданням, які має досягти суд, та може гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків , що не зможе бути забезпечено застосуванням іншого, більш м'якого запобіжного заходу.
Керуючись ст.ст.176-178, 181, 194, 314, 315, 370-372 КПК України
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою з відповідним визначеним розміром застави 80 розмірів прожиткового мінімуму працездатних осіб, що складає 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, до 14.06.2025 року, включно, з утриманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор».
Роз'яснити обвинуваченому, що обвинувачений або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу на розрахунковий рахунок UA 418201720355249001000005435, код отримувача (ЄДРПОУ) - 26302945, банк отримувача - ДКСУ м. Київ, МФО - 820172, отримувач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 14.06.2025 року, процесуальні обов'язки, передбачені ст.194 КПК України, а саме:
- прибувати до суду за першою вимогою;
- утримуватись від спілкування з свідками у вказаному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- носити електронний засіб контролю.
Роз'яснити обвинуваченому, що відповідно до ч.ч.8, 10, 11 ст.182 КПК України, у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленою не з'явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст.194 КПК України. Застава внесена обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, його захиснику, прокурору та уповноваженій службовій особі місця ув'язнення обвинуваченого.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1