Справа № 946/2980/25
Провадження № 1-кс/946/908/25
24 квітня 2025 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого - слідчого судді ОСОБА_1
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
учасники судового провадження: прокурор - ОСОБА_3 , обвинувачений - ОСОБА_4 , захисник - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ізмаїлі клопотання прокурора Ізмаїльської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ізмаїл Одеської області, громадянина України, українця, не одруженого, офіційно не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не судимого,
обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, -
Прокурор Ізмаїльської окружної прокуратури звернувся до Ізмаїльського міськрайонного суду з обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 12025162150000051 від 11.01.2025 у якому обвинувачується ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Досудовим розслідування установлено, що ОСОБА_4 з метою незаконного збагачення і протиправного отримання грошових коштів, маючи умисел на незаконне придбання та зберігання з метою збуту, а також збут особливо небезпечної психотропної речовини, у невстановленому досудовим розслідуванням місці, час та у невстановлений спосіб придбав особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), яку в подальшому зберігав при собі з метою збуту.
Так, 13.02.2025 ОСОБА_4 , маючи злочинний умисел на незаконне зберігання з метою збуту, а також на незаконний збут особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), знаходячись за місцем свого мешкання, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , незаконно збув за отримані від ОСОБА_6 , шляхом переказу грошових коштів у сумі 800 гривень на банківську карту «Укрсиббанк» за номером НОМЕР_1 із особистим рахунком НОМЕР_2 , один полімерний згорток масою 0,799г, в якому знаходилася особливо небезпечна психотропна речовина, обіг якої заборонено - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он) маса якої становить 0,646 г, яка діяла в рамках проведення оперативної закупки.
В той же день ОСОБА_6 добровільно видала співробітникам поліції один полімерний згорток масою 0,799г, в якому знаходилася особливо небезпечна психотропна речовина, обіг якої заборонено - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он).
Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, за ознаками - незаконне придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут особливо небезпечної психотропної речовини.
ОСОБА_4 28.02.2025 затримано в порядку ст. 208 КПК України.
28.02.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Ухвалою слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28.02.2025 ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 28.04.2025.
Оскільки строк дії ухвали слідчого судді від 28.02.2025, якою застосовано до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою спливає, а підготовче судове засідання станом на 23.04.2025 не призначено, виникла необхідність у продовженні обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У клопотанні прокурор посилається на те, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не зникли, в обґрунтування обрання запобіжного заходу обвинуваченому покладається необхідність запобігання спробам: переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду; вчинити інше кримінальне правопорушення; незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, а тому вважає за необхідне продовжити строк запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою.
Прокурор в судовому засіданні підтримав своє клопотання в повному обсязі та наполягав на його задоволенні. Зазначив, що обвинувальний акт у суді, підготовче засідання станом на 23.04.2025 не призначено.
Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні вину не визнав.
Захисник в судовому засіданні зазначив, що не згодний з клопотанням, підозрюваний злочин не скоював. Зазначив, що є тяжко хворою особою, потребує лікування. Просить застосувати цілодобовий домашній арешт для отримання належного лікування. Ризики не доведені. Домашній арешт убезпечить від впливу на свідків. Здоров'я людини є в пріоритеті. Потребує дієти, яку можливо забезпечити лише вдома. Проживає з батьками.
Вивчивши матеріали клопотання, заслухавши учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, приймаючи до уваги мету та підстави застосування запобіжного заходу, передбачені ст.177 КПК України, а також оцінивши в сукупності всі обставини, передбачені ст.178 КПК України, суддя доходить наступного висновку.
В судовому засіданні встановлено, що Прокурор Ізмаїльської окружної прокуратури звернувся до Ізмаїльського міськрайонного суду з обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 12025162150000051 від 11.01.2025 у якому обвинувачується ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого злочину повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: протоколом допиту свідка ОСОБА_6 , протоколом огляду закупника та вручення грошових купюр, протоколом отримання добровільного наданого предмету, протоколом про результати проведення контролю за скоєння злочину у формі оперативної закупки, висновком експерта від 24.02.2025 № СЕ-19/116-25/3989-НЗПРАП за результатами судової експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, постановою про зміну правової кваліфікації.
Сукупність отриманих доказів з точки зору їх достатності та взаємозв'язку свідчить про обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років та який відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України є тяжким злочином.
ОСОБА_4 28.02.2025 затримано в порядку ст. 208 КПК України.
28.02.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Ухвалою слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28.02.2025 ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 28.04.2025.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 199 КПК України, у разі закінчення строку запобіжного заходу до проведення підготовчого судового засідання прокурор не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення строку дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу може подавати клопотання про його продовження. Розгляд такого клопотання здійснюється слідчим суддею за правилами ст. 199 КПК України.
Оскільки строк дії ухвали слідчого судді від 28.02.2025, якою застосовано до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою спливає, а підготовче судове засідання станом на 23.04.2025 не призначено, виникла необхідність у продовженні обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Так, за даних обставин, на даній стадії кримінального провадження достатньо доказів, що свідчать про обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
Підставою для продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні, за обвинуваченням ОСОБА_4 є наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, а також наявність ризиків передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, і в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_4 покладається необхідність запобігання спробам переховуватися від органу досудового розслідування та суду, вчинити інше кримінальне правопорушення та запобігання незаконного впливу на свідків, у даному кримінальному провадженні.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Слідчим суддею встановлено, що у даному кримінальному провадженні існують доведені прокурором ризики, передбачені пунктами 1, 3, та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування чи суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, які обумовлені наступним: перебуваючи на волі підозрюваний ОСОБА_4 буде мати можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, оскільки розуміє, що за вчинення вказаного тяжкого кримінального правопорушення йому може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років. Враховуючи тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, підозрюваний може спробувати переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду з метою уникнути відповідальності та покарання за вчинений злочин.
Перебуваючи на волі підозрюваний ОСОБА_4 , може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, так як отримав разом з цим клопотанням додатки до нього у вигляді копій процесуальних документів в яких зазначені адреси реєстрацій, проживання, абонентські номери свідків та понятих. Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, а тому підозрюваний матиме можливість незаконно впливати на свідків, зокрема шляхом прохань або погроз змушувати надати неправдиві показання з метою створення сприятливих для себе умов для уникнення відповідальності та покарання за вчинений злочин.
Перебуваючи на волі підозрюваний ОСОБА_4 може вчинити інше кримінальне правопорушення, зокрема і з метою приховування обставин вчинення вказаного кримінального правопорушення, а також, оскільки, підозрюваний офіційно не працевлаштований, та як наслідок, в нього відсутні постійні джерела доходу та відсутнє постійне місце роботи, у зв'язку с чим, останній може реалізувати за оплату або отримання інших благ психотропні речовини, у зв'язку з чим, буде продовжувати свої злочинні діяння.
Вказані обставини також свідчать про неможливості запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, суд оцінює в сукупності всі обставини, передбачені ч. 1 ст. 178 КПК України, а саме: вагомість наявних доказів в матеріалах кримінального провадження, що вказують на причетність до вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, відсутність міцних соціальних зв'язків обвинуваченого, відсутність постійного місця роботи, ризик вчинення нового кримінального правопорушення.
За місцем свого проживання ОСОБА_4 характеризується негативно.
Оскільки в судовому засіданні не допитані свідки - застосування більш м'якого запобіжного заходу може привести до незаконного впливу ОСОБА_4 на свідків, що може негативно вплинути на всебічний та об'єктивний розгляд кримінального провадження. Перебуваючи на волі обвинувачений ОСОБА_4 буде мати можливість переховуватися від суду з метою уникнути відповідальності та покарання за вчинений злочин, оскільки розуміє, що за вчинення вказаного тяжкого кримінального правопорушення йому може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років, а також може вчинити інше кримінальне правопорушення, зокрема з метою приховування обставин вчинення вказаного кримінального правопорушення, а також, оскільки, підозрюваний офіційно не працевлаштований, та як наслідок, в нього відсутні постійні джерела доходу та відсутнє постійне місце роботи, у зв'язку с чим, останній може реалізувати за оплату або отримання інших благ психотропні речовини, у зв'язку з чим, буде продовжувати свої злочинні діяння.
Відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини практики, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Так, у рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року суд зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а тому хоча тяжкість обвинувачення і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що підозрюваний однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу або в майбутньому. Отже ризики, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови достатньої вірогідності їх здійснення.
Як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. Безумовно, наявність заявлених ризиків має обґрунтовуватися. Однак в переважній більшості випадків, враховуючи їх вірогідний характер, класичні категорії доказування, притаманні судовому процесу, при їх обґрунтуванні не застосовуються. При встановленні ризиків кримінального провадження слідчий суддя застосовує стандарт достатності підстав вважати, що підозрюваний може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню. Оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, слідчий суддя має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи.
На думку слідчого судді, доведеним є ризики, передбачені п.п. 1,3, 5 ст. 177 КПК України, і в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_4 покладається необхідність запобігання спробам: переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду; вчинити інше кримінальне правопорушення; незаконно впливати на свідків, з метою зміни показань потерпілим, свідком чи іншими підозрюваними.
Ризики, на наявності яких наголошують прокурор на даний момент не зникли.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини «розумна підозра у вчиненні кримінального злочину», про яку йдеться у ст. 5 параграфу 1(с) Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, передбачає «наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин» (див. рішення O'Hara v. United Kingdom of 16 October 2001, § 34). Розумна підозра, згадана в ст. 5 § 1(с) Конвенції, не означає, що винуватість підозрюваного має бути встановлена на цій стадії. Саме у чіткому доведенні як події, так і характеру того злочину, у якому підозрюється особа, і полягає мета розслідування (див. рішення N.C. v. Italy of 11 January 2001, §45).
З вказаного вище вбачається, що застосування до обвинувачений більш м'якого запобіжного заходу неможливе, так як може не запобігти ризикам вчинення нових злочинів, переховування від суду та впливу на потерпілого, свідків.
Отже, прокурором під час розгляду клопотання надано достатньо матеріалів (доказів), які є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
Вирішуючи питання про продовження застосування до обвинувачений запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Враховуючи, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, але на даній стадії досудового розслідування та тяжкості можливого покарання, яке загрожує підозрюваному у разі доведеності його вини та визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за рішенням суду, з огляду на підтвердження викладених вище ризиків, з урахуванням положень Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини та практики Європейського суду з прав людини, суддя приходить до висновку про наявність по справі реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, навіть з урахуванням презумпції невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи обвинувачений, а тому вважає за можливе та необхідне продовжити застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Таким чином, на підставі наданих матеріалів, оцінюючи всі встановлені під час розгляду клопотання обставини, суддя дійшов висновку про наявність чітких ознак того, що справжній інтерес суспільства у забезпеченні законності та інтересів правосуддя, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права обвинуваченого ОСОБА_4 на свободу, а тому строк дії обраного обвинуваченому запобіжного заходу у тримання під вартою необхідно продовжити, оскільки будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.
Виходячи з положень ст. ст. 177, 178, 183, 194 КПК України та враховуючи матеріали справи, які свідчать, що інші більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що обвинуваченому ОСОБА_4 необхідно продовжити строк тримання під вартою, що не перевищує шістдесят днів.
Що стосується посилання підозрюваного на поганий стан здоров'я та необхідність стаціонарного лікування в спеціалізованих відділеннях закладів МОЗ, яке не може бути забезпечене обвинуваченому в умовах слідчого ізолятору, то суд виходить з наступного.
Згідно ст. 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.
Пунктом «д» ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 р. №2801-XII передбачено, що кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає, у тому числі, кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» від 30.06.1993 р. №3352-XII, медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Гарантоване зазначеними нормами законодавства право осіб, узятих під варту, на охорону здоров'я та належну медичну допомогу реалізується, зокрема, в Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України № 239/5/104 від 10.02.2012 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 лютого 2012 р. за № 212/20525 (далі - Порядок).
Згідно п. 2.7 вказаного Порядку, якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров'я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує перевезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку та направляє довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, органу або особі, в провадженні яких знаходиться кримінальна справа цієї особи. Керівництво СІЗО організовує та забезпечує цілодобову охорону особи, узятої під варту, під час лікування у закладах охорони здоров'я відповідно до вимог нормативно-правових актів Міністерства юстиції, Міністерства охорони здоров'я.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що чинним законодавством гарантована та передбачена можливість надання особам, що перебувають під вартою, належної медичної допомоги та стаціонарного лікування в спеціалізованих закладах МОЗ з орієнтовного переліку, де керівництвом СІЗО забезпечується цілодобова охорона особи, узятої під варту.
Враховуючи зазначені обставини щодо необхідності надання підозрюваному медичної допомоги, слідчий суддя наполягає на необхідності неухильного дотримання вимог чинного законодавства в сфері охорони здоров'я та на необхідності забезпечення підозрюваному права на належну медичну допомогу, яку він потребує відповідно до призначень та рекомендацій лікарів, а також на необхідності в установленому законодавством порядку перевезення його до закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку, де йому повинна бути забезпечена належна медична допомога, на що звернути увагу керівництва Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор».
Керуючись ст. ст. 177,178,183,194,314,331 КПК України, суд
Клопотання прокурора Ізмаїльської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні, за обвинуваченням ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити строк дії запобіжного заходу обраного відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України - у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор» до 21 червня 2025 року.
Звернути увагу керівництва Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор» на необхідність неухильно дотримуватися вимог чинного законодавства в сфері охорони здоров'я та терміново, без зволікань у встановленому чинним законодавством порядку забезпечити ОСОБА_4 право на належну медичну допомогу, яку він потребує відповідно до призначень та рекомендацій лікарів, а також у разі необхідності забезпечити перевезення його в установленому законодавством порядку до відповідного закладу охорони здоров'я, де йому може бути забезпечена належна медична допомога.
Зобов'язати керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області здійснити належний контроль щодо негайного дотримання керівництвом Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор» вимог чинного законодавства в сфері охорони здоров'я відносно ОСОБА_4 згідно наявних медичних показань.
Ухвала щодо продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 припиняє свою дію 21 червня 2025 року.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, у разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення Одеським апеляційним судом.
Повний текст ухвали проголошено 25.04.2025р. о 15:00 год.
Слідчий суддя: ОСОБА_1