Справа № 946/2872/25
Провадження № 1-кс/946/880/25
23 квітня 2025 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі: головуючого слідчого судді - ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
скаржника - ОСОБА_3 , прокурора - ОСОБА_4 ,
розглянувши у судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність Ізмаїльської окружної прокуратури та зобов'язання вчинити певні дії,-
21.04.2025 року ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді із скаргою на бездіяльність Ізмаїльської окружної прокуратури та зобов'язання вчинити певні дії, якою просить наступне: визнати неправомірними дії прокурора щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 08.01.2025 року про вчинене кримінальне правопорушення; зобов'язати прокурора внести відомості про кримінальне правопорушення, що викладені в заяві ОСОБА_3 від 08.01.2025 року. В обґрунтування скарги зазначив, що 08.01.2025 він направив до Ізмаїльської окружної прокуратури заяву про злочин, в якій просив відкрити кримінальне провадження за ст. 375 КК України за фактом ухвалення суддею ОСОБА_5 завідомо неправосудного рішення. До теперішнього часу його заяву прокурором не внесено до ЄРДР.
В судовому засіданні скаржник підтримав скаргу та наполягав на її задоволенні. Зазначив, що отримав лише відповідь від поліції, що направлена заява до Ізмаїльського РВП.
Прокурор в судовому засіданні зазначив, що заяву ОСОБА_3 було розглянуто і скеровано матеріали до Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області. Стаття 375 КК України виключена з КПК України. Порядок скасування судового наказу передбачений ЦПК України. До ЄРДР відомості не внесені.
Вислухавши думку скаржника, прокурора, вивчивши матеріали скарги, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Слідчим суддею встановлено, що 08.01.2025 року ОСОБА_3 звернувся до Ізмаїльської окружної прокуратури з заявою про вчинення злочину, а саме за фактом, того, що суддя Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_5 15.11.2023 винесла судовий наказ про стягнення з нього заборгованості за послуги розподілу природного газу. Вважає, що прийняття незаконного наказу є злочином.
Станом на 23.04.2025 року слідчому судді не надано доказів того, що відомості за заявою ОСОБА_3 від 08.01.2025 року.
Пунктом 1 частини першої статті 303 КПК України передбачені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових чи службових осіб.
Стаття 2 КПК України визначає, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За приписами ст.5 КПК України, процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Статтею 7 КПК України встановлені загальні засади кримінального провадження, яким повинні відповідати зміст та форма кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься публічність. Згідно цього принципу, у відповідності до ст.25 КПК України, прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.
Частиною 4 ст. 214 КПК України передбачено, що слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Згідно із ч. 1 розділу 3 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 139 від 06.04.2016 року унесення відомостей до Реєстру здійснюється з дотриманням строків, визначених КПК України та цим Положенням, а саме про заяву, повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення - у термін, визначений частиною першою статті 214 КПК України.
Однак, слідчий суддя звертає увагу на те, що за змістом ст. 214 КПК України, підставою для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та початку досудового розслідування є подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або самостійне виявлення слідчим, прокурором з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Разом із цим, слідчий, прокурор після прийняття та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, виходячи з їх змісту, має перевірити достатність даних, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками чого ним приймається рішення про початок досудового розслідування шляхом внесення відповідних відомостей до ЄРДР.
Таким чином, підставою початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви, повідомлення, а лише ті з них, з яких вбачаються вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, короткий виклад яких разом із прізвищем, ім'ям, по-батькові (найменуванням) потерпілого або заявника, серед іншого, вноситься до ЄРДР.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України, серед іншого, до ЄРДР вносяться відомості та короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.
Аналогічні положення містяться в п. 2 Розділу II «Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення», затвердженого Наказом Генерального прокурора №298 від 30.06.2020, відповідно до якого відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України, зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
За таких обставин, слідчий суддя наголошує на тому, що внесенню відомостей до ЄРДР та початку досудового розслідування має передувати діяльність, спрямована на перевірку заяви чи повідомлення задля встановлення обставин, що свідчать про вчинення кримінального правопорушення, оскільки чинне кримінальне процесуальне законодавство дійсно передбачає внесення до ЄРДР інформації на підставі заяв та повідомлень саме про кримінальне правопорушення, а не будь-яких заяв, які надходять до органів досудового розслідування при здійсненні ними своїх повноважень.
Положення ст. 214 КПК України перебувають у взаємозв'язку з ч.1 ст.2 КК України, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину - кримінального правопорушення, мають бути визначальним критерієм внесення його до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Таким чином, для того, щоб відомості, які викладені у заяві або повідомленні про злочин, було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, вони мають містити окрім ознак кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину) також фактичні дані, які підтверджують його вчинення.
Слідчий суддя вважає, що заява ОСОБА_3 від 08.01.2025, яка зареєстрована Ізмаїльською окружною прокуратурою, не містить вагомих обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення суддею Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_5 . В своїй заяві ОСОБА_3 не наводить жодних обставин, навіть короткого їх викладу, які б свідчили про вчинення суддею Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_5 будь-якого злочину. Не зазначено, в чому саме полягає, виражається кримінальне правопорушення, вказані твердження є загальними, не містять конкретних фактів, не уточнені.
При цьому, слідчий суддя звертає увагу на те, що скаржник наголошує на вчиненні суддею ОСОБА_5 злочину, передбаченого ст..375 КК України, в той час як рішенням Конституційного Суду України від 11.06.2020 р. №7-р/2020 року визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) ст. 375 Кримінального кодексу України. Ця обставина свідчить про те, що в силу неконституційності складу злочину «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови», ідентифікувати склад даного злочину не вбачається за можливе, що виключає кримінальне переслідування. А законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо усунення суперечностей у караності кримінальних правопорушень» №3233-ІХ від 13.07.2023 виключено ст. 375 КК України. Отже на даний момент вказана стаття не є чинною.
Окрім того, викладена вище позиція відносно відсутності підстав для внесення до ЄРДР відомостей за заявою ОСОБА_3 , як таких, що не містять будь-яких конкретних обставин, які б свідчили про вчинення кримінального правопорушення, узгоджується також із судовою практикою, зокрема, Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 (справа №818/1526/18).
Системний аналіз положень КПК України дає підстави вважати, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення.
Підставами вважати заяву чи повідомлення саме про злочин є наявність в таких заявах або повідомленнях об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджують реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину). Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов'язково внесені до ЄРДР.
Аналогічний правовий висновок також викладено у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 року у справі №556/450/18.
Виходячи із наданих до скарги доказів, на даний час, слідчий суддя приходить до висновку, що ці дані ґрунтуються лише на припущеннях щодо можливих противоправних дій, але обставини, викладені у заяві, не охоплюються поняттям злочину, визначеному у ст. 11 КК України, і тому не можуть вважатися такою, що підлягає внесенню до ЄРДР.
Слідчий суддя вказує, що розгляд скарги на бездіяльність, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, обумовлює необхідність дослідження слідчим суддею самого повідомлення (заяви) про вчинення кримінального правопорушення на предмет того, чи може воно бути підставою для порушення кримінального провадження.
Слідчий суддя в даному випадку не може виконувати абсолютно формальну функцію судового примусу уповноважених осіб, в даному випадку уповноважених осіб Ізмаїльської окружної прокуратури, вносити до ЄРДР всі без виключення заяви і повідомлення, які ними отримуються.
Відповідно до ст.94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Слідчий суддя вбачає за можливе використати стандарт «баланс вірогідностей» (a balance of probabilities). Розумна ступінь це та, яка відповідає «балансу вірогідностей». Факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце.
Питання як про достовірність конкретного доказу, так і про достатність їх у сукупності суд вирішує у кожному випадку виходячи з конкретних обставин справи. З іншого боку, принциповим можна вважати положення щодо неможливості доказування на основі припущень.
Достатніми є докази, яких може бути достатньо для встановлення певного факту або усієї сукупності фактів, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторони. Однак, це має місце поки існування цього факту не буде заперечене іншими доказами, встановленими обставинами. Тобто, такі докази не є безспірними.
Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду клопотання і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
Таким чином, у слідчого судді відсутні підстави вважати заяву ОСОБА_3 повідомленням про вчинене кримінальне правопорушення.
Відтак, підстави для внесення відомостей за його заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань відсутні.
Крім того, слідчий суддя звертає увагу, що незгода скаржника з діями, бездіяльністю, процесуальними рішеннями судді має здійснюватись у порядку, передбаченому чинним процесуальним законодавством України, а не шляхом подання заяви про вчинення суддею кримінального правопорушення.
Згідно з ч. ч. 1, 11 ст. 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
Законом встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12.03.2009 р. у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України.
Схожий висновок висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 р. у справі № 6-3139цс16, в якій зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Вчинення (не вчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (не вчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяк та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010 р.).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
Правові висновки щодо відповідальності судді чи суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 р. у справі № 454/143/17-ц, від 21.11.2018 р. у справі №757/43355/16-ц, від 29.05.2019 р. у справі №489/5045/18, від 20.11.2019 р. у справі №454/3208/16-ц.
Вказане свідчить про не зазначення ОСОБА_3 у поданій заяві від 08.01.2025 будь-яких обставин щодо наявності в діях судді ОСОБА_5 ознак кримінального правопорушення, а ст. 375 КК України, на яку посилається скаржник, на момент подання заяви не є чинною.
Доводи, наведені заявником у заяві, є його особистою оцінкою дій судді, які ґрунтуються лише на припущеннях щодо протиправності дій останнього, а тому не відповідають вимогам ст. 214 КПК України.
Будь-яких фактичних даних, окрім припущень та міркувань самого заявника, про вчинення суддею Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_5 дій, які мають ознаки кримінальних правопорушень, в заяві ОСОБА_3 не наведено.
Заява ОСОБА_3 від 08.01.2025 містить лише доводи, що стосуються незгоди з прийняттями суддею рішеннями, що є виключно припущенням про існування злочину, а процедура незгоди та оскарження таких судових рішень чітко регламентована законодавством та не може бути підставою для притягнення суддю до кримінальної відповідальності.
Згідно ч.1 ст.304 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчиненні дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
Зі змісту ст.307 КПК України вбачається, що за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування слідчий суддя може винести ухвалу про: скасування рішення слідчого чи прокурора; зобов'язання припинити дію; зобов'язання вчинити певну дію; відмову в задоволенні скарги.
За таких обставин, скарга ОСОБА_3 на бездіяльність Ізмаїльської окружної прокуратури та зобов'язання вчинити певні дії не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 303-307, 309 КПК України,-
У задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність Ізмаїльської окружної прокуратури та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали проголошено 25.04.2025р. о 10:55 год.
Слідчий суддя: ОСОБА_1