Справа № 147/657/25
Провадження № 3/147/370/25
25 квітня 2025 року с-ще Тростянець
Суддя Тростянецького районного суду Вінницької області Натальчук О.А., розглянувши матеріали, що надійшли з Відділення поліції №2 Гайсинського районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП,
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №673920 від 15.04.2025 вбачається, що 04.04.2025 близько 12 год. 20 хв. в АДРЕСА_2 , мати ОСОБА_1 ухилялась від передбачених законодавством обов'язків щодо виховання свого сина ОСОБА_2 , 2016 р.н., а саме допустила конфлікт, внаслідок якого неповнолітній наніс удар ОСОБА_3 , який отримав струс головного мозку.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч.1 ст.184 КУпАП.
Перед початком судового розгляду справи ОСОБА_1 було роз'яснено права у відповідності до ст. 268 КУпАП.
ОСОБА_1 в судовому засіданні вину у вчиненні даного правопорушення не визнала. Зазначила, що на її думку, дана ситуація, яка сталася у школі не свідчить про ухилення нею від виконання батьківських обов'язків відносно сина. Вказала, що син після події лікується та не відвідує школу, так як отримав психологічну травму. Бесіди з приводу поведінки у школі та спілкування проводить регулярно. Наносити тілесні ушкодження наміру не мав, хлопчики штовхали один одного. Чому діти перебували без нагляду під час перерви їй у школі не пояснили.
Захисник Дудін Л.В. подав письмові заперечення проти протоколу та просив закрити провадження у справі відносно ОСОБА_1 за відсутності події і складу адміністративного правопорушення у її діях.
У запереченнях зазначено, що протокол про адміністративне правопорушення містить недостовірну інформацію, яку свідомо вніс інспектор ЮП СВГ ВП №2, а саме про те, що подія, внаслідок якої двоє однокласників побилися в коридорі ліцею, де і навчаються, відбулася по АДРЕСА_2 . Окрім того, притягнення матері неповнолітньої дитини до адміністративної відповідальності має ознаки дискримінації та завдає їй моральної шкоди, оскільки дитина має також батька, якого при рівності прав відносно дитини не притягнули до аналогічної відповідальності, що є дискримінаційним порушенням в розумінні ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також вказано, що норма закону, порушення якої ставиться в провину ОСОБА_1 , є бланкетною, то при розгляді цієї справи необхідно з'ясовувати, серед іншого, чи порушила норму спеціального закону особа, якщо так, то яку і в чому полягає суть цих порушень, із відповідним закріпленням вказаних норм, як в протоколі так і в постанові суду.
Ухиленням від виконання батьківських обов'язків не повинна вважатися будь-яка дія, а вважатиметься невиконання обов'язків, які чітко визначені законодавством, зокрема ті, про які йдеться в ст. 150, 180 СК України. Проте, зі змісту протоколу від 15.04.2025 неможливо встановити, які саме порушення нею допущено та якому закону вони суперечать. Фабула протоколу належним чином не розкриває суть інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, адже у ній не зазначено від виконання яких саме обов'язків вона ухилялася, що стало наслідком вчинення її неповнолітнім сином дій щодо інших дітей в навчальному закладі, де за дітей відповідають його посадові особи. При цьому у протоколі взагалі не зазначено про наявність потерпілої сторони, свідків та інші важливі обставини. З матеріалів справи неможливо встановити причинний зв'язок між діями (чи бездіяльністю) матері ОСОБА_1 та наслідками, які настали внаслідок поведінки її сина.
Згідно зі статтею 1 КУпАП завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їхньої компетенції відповідно до закону.
Згідно ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. ст. 245, 252, 280 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як вбачається з вимог ст. 251 КупАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису .
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затверджена наказом МВС України N 1376 від 06 листопада 2015 року встановлює, що в протоколі про адміністративне правопорушення у графі «дата, час, місце вчинення і суть учиненого адміністративного правопорушення» повинна зазначатись суть адміністративного правопорушення, яка повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП, за якою складено протокол.
Таким чином, суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП, за якою складено протокол та правильно кваліфіковано дії особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
За диспозицією ч. 1 ст. 184 КУпАП, правопорушенням є ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 184 КУпАП, проявляється саме у невиконанні батьками або особами, які їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку потерпілого без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей (у т. ч. незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям); незабезпечення безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.
Ухилення від виконання батьківських обов'язків може полягати у різних формах дії та бездіяльності, пов'язаної із незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.
Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Статтею 150 СК України визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Так, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Судом встановлено, що протокол серії ВАД №673920 від 15.04.2025 відносно ОСОБА_1 не відображає суті правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, не містить посилання не тільки на відповідні норми Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. №2402-II, які були порушені, але й не містить всіх ознак об'єктивної сторони даного правопорушення, в ньому не зазначені конкретні відомості, які б свідчили про конкретний обов'язок матері, передбачений законом, та спосіб ухилення від його виконання, не містить відомостей про систематичність дій особи щодо цього.
Також в протоколі не зазначено потерпілої особи та свідків, чим порушено вимоги ст.256 КУпАП.
Та обставина, що син ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , не свідчить про ухилення матері від виконання обов'язків, передбачених ст.150 Сімейного кодексу України та ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства».
Випадок, що стався, не обов'язково є наслідком неправильної поведінки матері чи з її недбалим ставленням до своїх обов'язків, а тому не свідчить про ухилення від їх виконання.
Порушення поведінки на заняттях дитиною відбувалися під час перебування у школі, коли нагляд за ними має відбуватися педагогічними працівниками (вчителями, класним керівником тощо) відповідно до статті 54 Закону України "Про освіту".
Разом з тим, у вищевказаному протоколі поліцейським, як місце вчинення правопорушення вказано адресу АДРЕСА_2 , яка не має приналежності ні до місця проживання учасників конфлікту, ні до місця знаходження навчального закладу, що вбачається із документів, які містяться у матеріалах справи.
Відсутність у протоколі місця вчинення правопорушення, свідків та потерпілих вказує на його невідповідність вимогам чинного законодавства та неможливість об'єктивного відтворення та аналізу обставин судом.
Таким чином, жодних об'єктивних даних щодо ухилення ОСОБА_1 від виконання обов'язків матері, не встановлено, а зазначені у протоколі обставини, у розумінні вимог ч.1 ст. 184 КУпАП, не можуть розцінюватися як ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Будь-яких інших доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, матеріали справи не містять.
Суд наголошує, що особа, яка складає протокол про адміністративне правопорушення повинна ретельно з'ясувати характер правопорушення та правильно кваліфікувати дії винної особи. У протоколі мають бути зазначені обставини, які свідчать про наявність адміністративного правопорушення та його характер, оскільки протокол є підставою для провадження у справі про адміністративне правопорушення. Від того, чи правильно він складений, залежить своєчасність, правильність розгляду за суттю справи про адміністративне правопорушення та обґрунтованість застосування стягнення.
При цьому суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, зазначену в протоколі про адміністративне правопорушення, яка є викладом обставин складу адміністративного правопорушення, що ставиться у вину особі, винуватість якої у вчиненні правопорушення має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки суд, діючи таким чином, порушує вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, перебираючи на себе функції прокурора та позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
Згідно положень ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У відповідності до п. 4.1Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
У п. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини, п. 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, п. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, принципі 36 Зводу принципів захисту всіх осіб, ст. 62 Конституції України закріплено одне з найважливіших положень демократичної, правової держави презумпцію невинуватості, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути притягнута до відповідальності, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд при оцінці доказів повинен керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Спираючись на положення ч.1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява №16347/02), «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), «Карелін проти Росії» (рішення від 20.09.2016 р. заява №926/08), суд доходить висновку, що направлений до суду матеріал про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів, оскільки такі докази можуть випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій щодо фактів. При цьому суд не має права самостійно відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом), а також не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді, адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, вважаю за необхідне провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч.1ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Керуючись ст. ст.1, 7, 9, ч.1 ст.184, ст. ст.245, 247, 251, 252, 254, 280, 283, 284, 294 КУпАП,
Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова суду може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Вінницького апеляційного суду.
Суддя О.А. Натальчук