08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua
2/381/909/25
381/1177/25
Рішення
Іменем України
23 квітня 2025 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Беленчук Я.В., розглянувши у відкритому судовому засідання в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, -
встановив:
04 березня 2025 року на адресу Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», позивач) до ОСОБА_1 (далі, відповідачка) про стягнення заборгованості за кредитними договорами і договорами позики.
За змістом заявлених позовних вимог стверджується, що внаслідок укладення договорів факторингу до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги за кредитними договорами та договором позики, що були укладеними первісними кредиторами з ОСОБА_1 , як позичальницею.
Зокрема, стверджується, що 15 січня 2022 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 1012607739.
Відповідачці, як позичальниці, на умовах строкового та оплатного володіння передано в борг грошові кошти у сумі 6 400 гривень, однак вона своєчасно не повернула тіло кредиту, не сплатила проценти за користування кредитом та комісію.
Внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 13 440 гривень, що включає 6 400 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 5 760 гривень - заборгованість за процентами, 1 280 гривень - заборгованість за комісію.
Далі, внаслідок укладення договору № 160072024 від 16 липня 2024 року від товариства з обмеженою відповідальність «Мілоан» до товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право вимоги за договором про споживчий кредит № 1012607739 і позивач, як новий кредитор, може вимагати стягнення заборгованості з відповідачки в примусовому порядку.
Також у позовній заяві стверджується, що 16 серпня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики на умовах повернення позики в кінці строку № 73564652.
Відповідачці, як позичальниці на умовах строкового та оплатного володіння передано в борг грошові кошти у сумі 10 000 гривень, однак вона своєчасно не повернула тіло кредиту, не сплатила проценти за користування кредитом та проценти за понадстрокове користування кредитом.
Внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 19 360 гривень, що включає 10 000 гривень - основна сума заборгованості, 4 500 гривень - заборгованість за процентами, 4 860 гривень - заборгованість за процентами за понадстрокове користування позикою.
Далі, внаслідок укладення договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року та додаткових угод до нього від товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» до товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право вимоги за договором позики № 73564652 і позивач, як новий кредитор, може вимагати стягнення заборгованості з відповідачки в примусовому порядку.
Також у позовній заяві стверджується, що 23 січня 2022 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 67758.
Відповідачці, як позичальниці на умовах строкового та оплатного володіння передано в борг грошові кошти у сумі 3 000 гривень, однак вона своєчасно не повернула тіло кредиту, не сплатила проценти за користування кредитом та комісію.
Внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 7 230 гривень, що включає 3 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 3 780 гривень - заборгованість за процентами, 450 гривень - заборгованість за комісію.
Далі, внаслідок укладення договору факторингу № 05012024 від 05 січня 2024 року від товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АВІРА ГРУП» до товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право вимоги за договором надання фінансового кредиту № 67758 і позивач, як новий кредитор, може вимагати стягнення заборгованості з відповідачки в примусовому порядку.
Враховуючи наведене, позивач, як новий кредитор в боргових зобов'язаннях, просить стягнути з відповідачки заборгованість за вказаними вище договорами у загальній сумі 40 030 гривень, а також вирішити питання розподілу судових витрат.
Відповідачка, діючи через свою представницю, позов не визнала та подала відзив на позов (а. с. 87-106).
Узагальнений зміст доводів, викладених у відзиві на позовну заяву свідчить про те, що відповідачка стверджує про недоведеність обставин щодо надання грошових коштів в борг за договором позики на умовах повернення позики в кінці строку № 73564652 та, як наслідок, відсутність доказів виникнення у неї обов'язку повернення тіла кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.
Також, відповідачка стверджує про те, що позивачем не надано доказів переходу до нього, як нового кредитора, права вимоги за договором позики на умовах повернення позики в кінці строку № 73564652 та договором про надання фінансового кредиту № 67758, так як надані договори факторингу не містять всіх сторінок договору, в тому числі й щодо умов оплати, також не надані реєстри боржників в зобов'язаннях, за якими передано право вимоги, а витяги з реєстрів боржників не підписані сторонами договору факторингу.
У відзиві на позов окремо стверджується, що не надані докази сплати коштів за договорами факторингу, що ставить під сумнів правомірність переходу прав вимоги до позивача, як нового кредитора.
При цьому, відповідачка визнає існування заборгованості за договором про споживчий кредит від 15 січня 2022 року № 101260739 в загальній сумі 13 440 гривень та права позивача, як нового кредитора, вимагати стягнення суми боргу з відповідачки у примусовому порядку (а. с. 100).
Також, відповідачка стверджує, що понесла витрати, пов'язані із наданням професійної правничої допомоги у сумі 9 500 гривень, і просить стягнути понесені нею судові витрати з позивача.
04 квітня 2025 року позивачем з використанням системи «Електронний суд» подано відповідь на відзив та долучено докази для підтвердження заявлених позовних вимог, зокрема, докази надання (перерахування) грошових коштів відповідачці за договором позики № 73564652, реєстри боржників за договорами факторингу та докази здійснення оплати за договорами факторингу (а. с. 122-143).
За змістом відповіді на відзив, позивач доводить наявність підстав для повного задоволення позовних вимог та підтвердження обставин, на які здійснено посилання у позовні, сукупністю наданих позивачем належних, допустимих та достатніх доказів.
В судове засідання, призначене на 23 квітня 2025 року представник позивача, відповідачка та її представниця не з'явились, були повідомлені про час і дату проведення судового засідання, клопотань про відкладення судового засідання не заявили, причин не явки не повідомили. При цьому, в прохальній частині позовної заяви представник позивача просив проводити розгляд справи за його відсутності.
З урахування того, що явка учасників судового розгляду обов'язковою не визнавалась, ними подані заяви по суті спору і не повідомлені причини неявки в судове засідання, суд, керуючись приписами частини 1 статті 223 ЦПК України, вважає за можливе проводити судовий розгляд буз участі представника позивача, відповідачки та її представниці.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Ознайомившись зі змістом заяв по суті спору та дослідивши долучені до матеріалів справи докази, суд вважає встановленими наступні обставини справи.
Так, судом встановлено, що 15 січня 2022 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 1012607739 (а. с. 8-12).
Згідно положень пунктів 1.2-1.4, 1.5.1, 1.5.2 ,1.6 договору, сума кредиту - 6 400 гривень, строк кредитування - 30 днів, до 15 січня 2022 року, разова комісія за надання кредиту - 1 280 гривень, пільгова процентна ставка - 1,5 % від фактичного залишку кредиту щоденно, стандартна процентна ставка - 5 % від фактичного залишку кредиту щоденно.
В пункті 2.3.1.2 цього договору визначені підстави та строки для пролонгації строку кредитування.
Договір підписаний відповідачкою з використанням електронного підпису, вона не заперечує факт підписання договору та погодження істотних умов зобов'язання.
Факт перерахування грошових коштів у сумі 6 400 гривень підтверджується копією платіжного доручення № 38178764 від 15 січня 2022 року (а. с. 14).
Відповідачка визнає факт отримання зазначеної вище суми коштів в борг.
Далі, внаслідок укладення договору № 160072024 від 16 липня 2024 року від товариства з обмеженою відповідальність «Мілоан» до товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право вимоги за договором про споживчий кредит № 1012607739 (а. с. 16-18).
Факт походу права вимоги за договором про споживчий кредит № 1012607739 підтверджується актом прийому-передачі інформації згідно реєстру боржників та витягом з реєстру боржників (а. с. 18-19).
Відповідачка визнає обставини щодо переходу до позивача, як нового кредитора, права вимоги за договором про споживчий кредит № 1012607739 (а. с. 100).
Внаслідок невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит № 1012607739 виникла заборгованість у сумі 13 440 гривень, що включає 6 400 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 5 760 гривень - заборгованість за процентами, 1 280 гривень. Правильність проведеного розрахунку заборгованості підтверджується відомістю ТОВ «МІЛОАН» про щоденні нарахування та погашення (а. с. 20).
Далі, судом встановлено, що 16 серпня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики на умовах повернення позики в кінці строку № 73564652 (а. с. 28-30, зворот).
Договір підписаний відповідачкою за допомогою електронного підпису. Відповідачка факт підписання договору та погодження його умов не заперечує.
Згідно пункту 2.1 договору, сума позики - 10 000 гривень, строк позики - 30 днів, процентна ставка - 1,5 % щоденно, процентна ставка за понадстрокове користування позикою - 2,70 % щоденно.
Позивачем долучений розрахунок заборгованості за договором позики № 73564652 за період з 23.12.2024 року до 31.01.2025 року (а. с. 42).
Згідно зазначеного розрахунку, загальний розмір заборгованості 19 360 гривень, що включає 10 000 гривень - основна сума заборгованості, 4 500 гривень - заборгованість за процентами, 4 860 гривень - заборгованість за процентами за понадстрокове користування позикою.
Відповідачка факт існування заборгованості не визнала, стверджувала, що до позовної заяви не долучені докази надання грошових коштів в борг у сумі 10 000 гривень.
Судом встановлено, що до позовної заяви дійсно не було долучено доказів надання (перерахування) відповідачці, як позичальниці, грошових коштів у сумі 10 000 гривень за договором позики № 73564652.
Однак, до відповіді на відзив, поданої позивачем 04 квітня 2025 року, було долучено довідку ТОВ «Фінансова компанія «ФІНЕКСПРЕС» від 03 квітня 2025 року, в якій міститься інформація про перерахування ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 10 000 гривень 16 серпня 2024 року (а. с. 151).
Далі, судом встановлено, що внаслідок укладення договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року та додаткової угоди № 45 від 23 грудня 2024 року, від товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» до товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право вимоги за договором позики № 73564652 (а. с. 34-36, 39).
Для підтвердження факту переходу права вимоги надано витяг з реєстру боржників № 40 від 23 грудня 2024 року (а. с. 41).
Відповідачка заперечує перехід до позивача права вимоги внаслідок укладення договору факторингу, стверджуючи про те, що не надано повного тексту договору факторингу, доказів оплати цього договору та реєстру боржників.
Далі, судом встановлено, що 23 січня 2022 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 67758 (а. с. 48-49).
Згідно пунктів 1.1, 1.2, 1.3, 1.5 договору, тіло кредиту - 3 000 гривень, строк користування грошовими коштами - 21 день, до 12 лютого 2022 року, проценти сплачуються у розмірі 3,5 % щоденно від суми кредиту, також передбачено сплату одноразової комісії у розмірі 15 % від суми фінансового кредиту.
Для підтвердження факту надання грошових коштів в борг позивачем надано інформаційну довідку ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» від 30.10.2024 року № 1500/10 (а. с. 50).
За змістом цієї довідки стверджується про перерахування грошових коштів у сумі 3 000 гривень на банківську картку НОМЕР_1 .
При цьому, в графі «дата та час проведення» зазначено - 44584.07226851852, що не надає суду можливості визначити календарну дату та час здійснення відповідного платежу.
У відзиві на позовну заяву відповідачкою не зазначено, чи визнає вона факт отримання грошових коштів у борг у сумі 3 000 гривень.
Згідно тверджень позивача, внаслідок невиконання відповідачкою зобов'язань щодо повернення коштів виникла заборгованість у сумі 7 230 гривень, що включає 3 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 3 780 гривень - заборгованість за процентами, 450 гривень - заборгованість за комісію.
Позивачем до матеріалів справи долучений розрахунок заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 67758 (а. с. 55-63).
Далі, внаслідок укладення договору факторингу № 05012024 від 05 січня 2024 року від товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АВІРА ГРУП» до товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право вимоги за договором надання фінансового кредиту № 67758 (а. с. 51-52, зворот).
Для підтвердження факту переходу права вимоги за договором надання фінансового кредиту № 67758 позивачем надано витяг з реєстру боржників (а. с. 54).
Натомість, відповідачка заперечує факт переходу права вимоги, стверджуючи про те, що позивачем не надано повний текст договору факторингу і неможливо встановити всі умови договору, не надано доказів сплати ціни продажу вимог за договором факторингу, акт прийому-передачі вимог за договором факторингу не містить інформації про розмір загальної заборгованості.
Враховуючи заперечення відповідачки щодо переходу прав вимоги до позивача, як нового кредитора, внаслідок укладення договорів факторингу № 14/06/2021 та № 05012024, представником позивача до відповіді на відзив долучено повний текст цих договорів, реєстри боржників та докази оплати договорів факторингу (а. с. 189-216).
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд вважає, що спірні відносини врегульовані положеннями ЦК України та Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію» (тут і надалі в редакціях, чинних на дату укладення договору).
Зокрема, згідно приписів пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно приписів частини 1, 2, 4 статті 201 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно приписів частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно приписів частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно приписів абзацу 1, 2 частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно приписів частини 2 цієї статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно приписів частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», Договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Зміст процитованих вище правових норм свідчить про те, що правочин, в тому числі й договір, є законодавчо визначеною підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків.
Формою правочину є усна, або письмова, специфічним видом якої є електронна форма правочину.
При цьому, для дотримання письмової, в тому числі й електронної форми правочину, є наявність підпису сторін.
Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру.
Згідно приписів пункту 5 частини 1 статті 3 цього закону, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно приписів пункту 6 частини 1 статті 3 цього закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно приписів пункту 7 частини 1 частини 3 цього закону, електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.
Згідно приписів пункту 12 частини 1 статті 3 цього закону, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Згідно приписів абзацу 9 частини 1 статті 5 цього закону, одним із основних принципів у сфері електронної комерції є однаковість юридичної сили електронних правочинів та правочинів, укладених в іншій формі, передбаченій законодавством.
Згідно приписів частини 1 статті 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).
Згідно приписів частини 1 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно частини 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно частини 4 цієї статті, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Згідно частини 6 цієї статті, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно приписів частини 12 цієї статті, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно приписів частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно приписів частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно приписів частини 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно приписів абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно приписів частини 1 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи зміст наведених вище правових норм, суд приходить до висновку, що позивачем у справі надані належні та допустимі докази щодо укладення договорів у спосіб, передбачений ЦК України та Законом України «Про електронну комерцію» та погодження істотних умов цього договору.
Відповідачка факт укладення договорів, їх підписання та погодження істотних умов зобов'язання не заперечує.
Тому, з урахуванням презумпції правомірності правочинів та відсутності в суду даних про їхню нікчемність, суд приходить до висновку, що кредитні договори та договір позики були укладені з первісними кредиторами та відповідачкою, як позичальницею, та, відповідно, є регуляторами правовідносин сторін спору.
Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно приписів частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Зміст наведених правових норм свідчить про те, що заміна сторони договору може бути здійснена внаслідок відступлення права вимоги, в тому числі під час укладення договору факторингу.
Тому, долучені до матеріалів справи договори факторингу можуть бути підставою для переходу до позивача, як нового кредитора, права вимоги в боргових зобов'язання, однак, за умови надання належних, допустимих та достатніх доказів існування такої вимоги та її розміру станом на дату укладення договорів факторингу.
При цьому, встановивши обставини щодо укладення договорів позики і кредиту та погодження істотних умов зобов'язання, суд повинен відповісти на питання, чи були надані грошові кошти відповідачці в борг, у розмірі, зазначеному позивачем, та чи існують підстави для стягнення заборгованості з відповідачки у примусовому порядку. Відповідаючи на зазначені питання, суд зазначає наступне.
Щодо наявності правових на фактичних підстав для стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 1012607739.
Суд, проаналізувавши умови договору про споживчий кредит № 1012607739, надані позивачем докази перерахування коштів та перевіривши правильність розрахунку заборгованості, приходить до висновку про доведеність цих вимог та необхідність стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованість у сумі 13 440 гривень, що включає 6 400 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 5 760 гривень - заборгованість за процентами, 1 280 гривень - заборгованість за комісію.
В цьому випадку суд також бере до уваги, що розмір заборгованості за договором про споживчий кредит № 1012607739 визнається відповідачкою.
Щодо наявності правових на фактичних підстав для стягнення заборгованості за договором позики на умовах повернення позики в кінці строку № 73564652 від 16 серпня 2024 року
Аналізуючи наявність фактичних та правових підстав для стягнення заборгованості за вказаним договором, суд враховує, що позивачем до позовної заяви не долучені належні, допустимі та достатні докази надання відповідачі грошових коштів у борг у сумі 10 000 гривень.
У відзиві на позов відповідачка також звернула увагу на відсутність доказів надання грошових коштів у борг в сумі 10 000 гривень.
Позивач разом із відповіддю на відзив долучив довідку ТОВ «Фінансова компанія «ФІНЕКСПРЕС» від 03 квітня 2025 року, в якій міститься інформація про перерахування ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 10 000 гривень 16 серпня 2024 року (а. с. 151).
Вирішуючи питання щодо можливості прийняття до розгляду цієї довідки, як письмового доказу, суд виходить з наступного.
Згідно приписів частини 2 статті 83 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Згідно приписів частини 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Згідно приписів частини 8 цієї статті, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
В цьому випадку суд враховує, що зазначена довідка не була долученою до позовної заяви, позивачем не обґрунтовано неможливість подання цього доказу разом із позовною заявою і не наведено причин неможливості своєчасного подання цього доказу.
На переконання суду, той факт, що довідка ТОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС» датована 03 квітня 2025 року не спростовує можливості отримання відповідної інформації раніше.
Прийняття до розгляду цього доказу, на думку суду, призведе до порушення принципу рівності учасників судового процесу перед законом і судом, а також принципу змагальності, що передбачені частиною 3 статті 2 ЦПК України.
Отже, суд не приймає до розгляду у якості письмового доказу довідку ТОВ «Фінансова компанія «ФІНЕКСПРЕС» від 03 квітня 2025 року № КД-000019556/ТНПП.
Крім того, суд додатково звертає увагу, що довідка довільної форми не може замінювати первинні документи, що фіксують факт здійснення грошового переказу та, відповідно, не може бути єдиним та безспірним доказом перерахування грошових коштів позичальнику.
Отже, суд приходить до висновку, що в супереч приписам статті 12, 81 ЦПК України, позивачем не доведені обставини щодо надання відповідачці, як позичальниці, грошових коштів в боргу у сумі 10 000 гривень за договором позики на умовах повернення позики в кінці строку № 73564652.
Відтак, за відсутності доказів передачі грошових коштів в борг, не підлягають задоволенню, як похідні, вимоги щодо стягнення процентів, як за користування коштами в межах строку договору, так і процентів, нарахованих за понадстрокове користування позикою.
Далі, за відсутності належних та допустимих доказів існування права вимоги у первісного кредитора за договором позики на умовах повернення позики в кінці строку № 73564652, подальше укладення договору факторингу не може свідчити про виникнення права вимоги у позивача, як нового кредитора.
З урахування того, що позивачем не доведено обставин існування права вимоги у первісного кредитора за договором позики на умовах повернення позики в кінці строку № 73564652, що є окремою та самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині, суд, враховуючи роз'яснення, що містяться в Рішеннях ЄСПЛ у справах «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України», не вдається до детального аналізу заперечень відповідачки щодо переходу права вимоги за договором факторингу.
Щодо наявності правових на фактичних підстав для стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 67758.
Вирішуючи питання щодо стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 67758, суд враховує, що для підтвердження факту перерахування грошових коштів відповідачці в борг у сумі 3 000 гривень, позивачем надано інформаційну довідку ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» від 30.10.2024 року № 1500/10 (а. с. 50).
За змістом цієї довідки стверджується про перерахування грошових коштів у сумі 3 000 гривень на банківську картку НОМЕР_1 .
При цьому, в графі «дата та час проведення» зазначено - 44584.07226851852, що не надає суду можливості визначити календарну дату та час здійснення відповідного платежу.
У відзиві на позовну заяву відповідачка не зазначає, що визнає факт отримання грошових коштів в борг у сумі 3 000 гривень.
Зміст інформаційної довідки ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» від 30.10.2024 року № 1500/10 не надає можливості суду встановити точних час і дату отримання відповідачкою, як позичальницею грошових коштів в борг та, відповідно, визначити дату виникнення у відповідачки обов'язку повернення коштів та, відповідно, перевірити правильність нарахування процентів за користування коштами.
Крім того, суд враховує, що довідка довільної форми не може замінювати первинні документи, що фіксують факт здійснення грошового переказу та, відповідно, не може бути єдиним та безспірним доказом перерахування грошових коштів позичальнику.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем в супереч приписів статті 12, 81 ЦПК України не доведені обставини щодо надання відповідачці, як позичальниці, грошових коштів в боргу у сумі 3 000 гривень за договором про надання фінансового кредиту № 67758.
Відтак, за відсутності доказів передачі грошових коштів в борг, не підлягають задоволенню, як похідні, вимоги щодо стягнення процентів та комісії.
Далі, за відсутності належних та допустимих доказів існування права вимоги у первісного кредитора за договором про надання фінансового кредиту № 67758, подальше укладення договору факторингу не може свідчити про виникнення права вимоги у позивача, як нового кредитора.
З урахування того, що позивачем не доведено обставин існування права вимоги у первісного кредитора за договором про надання фінансового кредиту № 67758, що є окремою та самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині, суд, враховуючи роз'яснення, що містяться в Рішеннях ЄСПЛ у справах «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України», не вдається до детального аналізу заперечень відповідачки щодо переходу права вимоги за договором факторингу.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають часткового задоволенню, а з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором про споживчий кредит № 1012607739 у сумі 13 440 гривень, що включає 6 400 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 5 760 гривень - заборгованість за процентами, 1 280 гривень - заборгованість за комісію. В іншій частині позовних вимог необхідно відмовити.
Далі, відповідачкою до стягнення заявлені 9 500 гривень, як компенсація понесених нею витрат на професійну правничу допомогу.
До відзиву на позовну заяву долучено договір про надання правничої допомоги від 20 березня 2025 року № 1227, копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, акт прийняття-передачі наданої правничої допомоги № 1 від 20 березня 2025 року, квитанція про сплату коштів адвокату у сумі 9 500 гривень та детальний опис виконаних робіт.
Представник позивача у відповіді на відзив заперечував щодо можливості стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Аналізуючи питання щодо можливості відшкодування понесених відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.
Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 369/10907/22 (провадження № 61-16010св23), від 01 травня 2024 року у справі № 557/174/23 (провадження № 61-15995св23).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).
Враховуючи характер спору, який є типовим, обсяг виконаної адвокатом роботи, часткове задоволення позовних вимог, керуючись критерієм розумної необхідності понесених витрат, суд вважає, що заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу є істотно завищеним та, відповідно, підлягає зменшенню до 4 000 гривень.
Отже, з позивача на користь відповідачки має бути стягнуто грошові кошти у сумі 4 000 гривень, як компенсація витрат на професійну правничу допомогу.
Далі, враховуючи те, що позовні вимоги були задоволені на 33,5% від первинно заявлених, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у відповідності до приписів статті 141 ЦПК України у сумі 1 014,38 гривень (3 028 гривень х 33.5%).
З урахуванням викладеного, керуючись приписами статті 11, 16, 201, 204, 205, 207, 610, 611, 626, 629, 638, 640, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статті 4, 12, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, -
Ухвалив:
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором про споживчий кредит № 1012607739 від 15 січня 2022 року у сумі 13 440 гривень, що включає 6 400 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 5 760 гривень - заборгованість за процентами, 1 280 гривень - заборгованість за комісію.
В іншій частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 1 014,38 гривень, як компенсацію судового збору, сплаченого за подання позовної заяви.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 4 000 гривень, як відшкодування понесених нею витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30.
Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Самуха В.О.