Справа № 607/12836/24Головуючий у 1-й інстанції Братасюка В.М.
Провадження № 22-ц/817/304/25 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
22 квітня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
суддів - Костіва О.З., Хоми М.В.
за участю секретаря - Панькевич Т.І.,
у відсутності сторін
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/12836/24 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на додаткові рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2024 року та від 27 листопада 2024 року (ухвалені суддею Братасюком В.М.) в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Тернопільський ВДРЦС у Тернопільському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про виключення відомостей про батька з актового запису та припинення стягнення аліментів, -
У червні 2024 року ОСОБА_2 звернувся в суд із вказаним позовом до ОСОБА_1 , третя особа Тернопільський ВДРЦС у Тернопільському районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про виключення відомостей про батька з актового запису та припинення стягнення аліментів.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 листопада 2024 року позов задоволено.
Виключено ОСОБА_2 , як батька ОСОБА_3 , з актового запису №69 від 12 січня 2024 року, складеного Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Припинено стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , в розмірі 1/4 заробітку (доходу) боржника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20.05.2024 року і до досягнення дитиною повноліття, що стягуються на підставі судового наказу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 607/11102/24 від 30.05.2024 року.
Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 000 грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 листопада 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 2 422, 40 грн.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 листопада 2024 року ОСОБА_1 просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_2 щодо стягнення судового збору у розмірі 2422, 40 грн.
Звертає увагу на те, що вона є учасником бойових дій, відповідно до посвідчення від 06.08.2018 року, а тому вважає, що на підставі п.13 ч.1 ст. 5 ЗУ “Про судовий збір» звільняється від сплати судового збору.
Посилається на ухвалу Верховного суду від 03 липня 2024 року у справі №467/79/23, в якій колегія суддів вказала на доцільність значно ширшого тлумачення п.13 ч.1 ст. 5 ЗУ “Про судовий збір», оскільки соціальне буття учасників бойових дій не обмежується виключно їхнім відповідним статусом, а тому застосування даного пункту має відбуватися при зверненні осіб, які в ньому зазначені, до суду у зв'язку із порушенням будь-яких їхніх прав, а не тільки, які безпосередньо пов'язані з відповідним їхнім статусом.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2024 року ОСОБА_1 просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_2 щодо стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.
Звертає увагу на те, що вона є військовослужбовцем, на даний час перебуває в декретній відпустці і на її самостійному утриманні знаходиться малолітній син, стороннього доходу немає, відповідно і коштів, щоб покрити витрати позивача на правову допомогу.
Вказує на те, що ОСОБА_2 має стабільний та досить високий рівень фінансового доходу.
Відзиву на апеляційні скарги не находило.
В судове засідання учасники справи не з'явилися без поважних причин, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.
За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказаним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають в повній мірі.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників судового розгляду ухвалити додаткове рішення, якщо судом не було вирішене питання про судові витрати.
Щодо додаткового рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2024 року.
Так, 11 листопада 2024 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Равліва М.І. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, оскільки при вирішенні спору судом не було вирішено питання щодо понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 гривень.
Згідно статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята-шоста статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Так, представник позивача в суді першої інстанції посилався на те, що під час розгляду справи понесено витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу було надано: копію Договору про надання правової допомоги №01/06/24, що укладений між адвокатом Равлівим М.І. та ОСОБА_2 , в якому, зокрема, зазначено, що розмір гонорару адвоката за представництво інтересів клієнта при розгляді справи, вказаної у п. 2 цього договору, судом першої інстанції становить 10000 грн.; акт про надання правничої (правової) допомоги згідно з договором про надання правничої (правової) допомоги №01/06/24 від 01 червня 2024 року, відповідно до якого адвокатом надано такі послуги: усна консультація з вивченням документів, що стосуються даної справи - 3 год. 30 хв.; вивчення судової практики з аналогічних справ - 2 год.; надання клієнту консультації щодо можливих способів захисту його порушених прав - 2 год.; складання та подання позовної заяви - 5 год.; участь у підготовчих засіданнях 22.08.2024 року та 24.09.2024 року. Відповідно до п.2 акту, вартість обсягу наданої правничої допомоги, вказаного у п.1 цього акту та п.8 договору про надання правничої допомог від 01.06.2024 року не залежить від обсягу часу, витраченого адвокатом на надання професійної правничої допомоги.
Судові витрати позивача на професійну правничу (правову) допомогу у суді першої інстанції підтверджені належними та допустимими доказами.
За загальним правилом, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони в разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, за власної ініціативи.
Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21.
Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Наведені висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23.
У постановах від 19 лютого 2022 року в справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з урахуванням конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Дослідивши докази, які були подані до суду першої інстанції щодо розміру понесених витрат позивачем на правничу допомогу, колегія суддів погоджується із висновком суду, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу на суму 10 000 грн. не відповідають критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних, неминучих, а також не відповідають обсягу наданих правничих послуг під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Колегія вважає, що при вирішенні судом першої інстанції питання про розподіл судових витрат місцевим судом враховано конкретні обставини даної справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, відтак правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 3 000 грн. витрат на правничу допомогу.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для зменшення розміру стягнутих з відповідача на користь позивача судових витрат, понесених у вигляді правничої допомоги в суді першої інстанції.
Щодо додаткового рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 листопада 2024 року.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, згідно квитанції АТ «Укрпошта», платіж №1307581100 від 28 березня 2024 року та платіжної інструкції № 0.0.3702066280.1 від 13 червня 2024 року.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 листопада 2024 року позов задоволено.
Виходячи із зазначеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення із відповідача на користь позивача судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
Доводи апеляційної скарги з посиланням на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року у справі №567/79/23, апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон №3674-VI).
Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (частина перша статті 1 Закону № 3574-VI).
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI учасники бойових дій під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються від сплати судового збору у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Разом з тим, зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону.
Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статтей 12, 22 Закону № 3551-XII.
Такий правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року.
Велика Палата Верховного Суду у своїй ухвалі від 11 вересня 2024 року в справі 567/79/23, зазначила наступне.
Згідно з відкритими та загальнодоступними даними Офіційного вебпорталу парламенту України, у березні 2020 року у Верховній Раді України зареєстрований проект Закону про внесення зміни до статті 5 Закону України «Про судовий збір» (щодо сплати судового збору при захисті прав учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності та Героїв України).
До проекту цього Закону було надано пояснювальну записку та висновки комітетів Верховної Ради України з яких вбачається, що метою цього законопроекту було усунення суперечності, що буде сприяти приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність до вимог принципів верховенства права та правової визначеності. А саме запропоновано внести зміни до Закону України «Про судовий збір» в частині викладення пункту 13 частини першої статті 5 зазначеного Закону в такій редакції: «учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у всіх справах незалежно від характеру порушених прав».
Проте Верховна Рада України не прийняла Закон про внесення зміни до статті 5 Закону України «Про судовий збір» (щодо сплати судового збору при захисті прав учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності та Героїв України).
Тобто законодавець чітко визначив свою позицію щодо спірного питання.
Отже, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що із часу прийняття нею 09 жовтня 2019 року постанови у справі № 9901/311/19, як і постанови від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 із висновками щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI з урахуванням вимог статей 12 та 22 Закону № 3551-XII, відсутні підстави стверджувати, що відбулась зміна суспільних відносин чи нормативного регулювання, внаслідок чого цей висновок втратив зрозумілість, набув ознак неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості.
Наведені Третьою судовою палатою Касаційного цивільного суду мотиви про те, що сформульований Великою Палатою Верховного Суду висновок обмежує застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI виключно статтями 12 та 22 Закону № 3551-XII, не підтверджують наявності підстав для прийняття справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду, оскільки висновки, сформульовані нею у наведених постановах, навпаки, є конкретними, однозначними і такими, що позбавляють можливості застосувати пункт 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI у справі, що розглядається.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважала, що справа підлягає поверненню на розгляд Третій судовій палаті Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
З огляду на зазначене, враховуючи предмет, підстави даного позову, а також того, що дана справа не стосується захисту прав відповідачки (з урахуванням положень статтей 12 та 22 Закону № 3551-XII), підстав для застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI апеляційний суд не вбачає. Відтак суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача судового збору.
Інші доводи апеляційних скарг не дають підстав для їх задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Додаткові рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2024 року та від 27 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст постанови складено 24 квітня 2025 року.
Головуючий: Гірський Б.О.
Судді: Костів О.З.
Хома М.В.