Справа № 305/1457/19
23.04.2025 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_4 ,
за участю учасників судового розгляду: прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_5 ,розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 11-кп/4806/75/22 за апеляційною скаргою першого заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 листопада 2021 року відносно обвинувачених:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Чорна Тиса, Рахівського району Закарпатської області, мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з повною середньою освітою, одруженого, тимчасово непрацюючого, раніше не судимого, маючого на утриманні 1 малолітню дитину,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Чорна Тиса, Рахівського району Закарпатської області, мешканця АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, тимчасово непрацюючого, з середньою освітою, одруженого, не судимого, має на утриманні 1 неповнолітню дитину, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України,
Вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 листопада 2021 року, ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України і призначено йому покарання у вигляді 4 (чотирьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком 3 (три) роки.
На підставі ч. 1 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_8 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України і призначено йому покарання у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком 3 (три) роки.
На підставі ч. 1 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_7 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Речові докази по справі, а саме: мобільний телефон «iPhone7» та коробка від мобільного телефону «Lenovo А6010», які передані на відповідальне зберігання потерпілому ОСОБА_9 , по вступу вироку в законну силу - ухвалено залишити там же.
Після набрання вироком законної сили заставу у розмірі 38420 (тридцять вісім тисяч чотириста двадцять) гривень ухвалено повернути заставодавцю - ОСОБА_10 .
Заявлений потерпілим ОСОБА_9 цивільний позов залишено без розгляду.
Згідно з вироком, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , за попередньою змовою групою осіб, спільно з ОСОБА_11 , 18.05.2019, приблизно о 23 годині, по АДРЕСА_2 , діючи умисно, з корисливих мотивів, шляхом проникнення до житла через незамкнені вхідні двері, з метою заволодіння чужим майном та особистого незаконного збагачення за рахунок інших осіб, застосовуючи фізичне насильство, яке не є небезпечним для життя і здоров'я у відношенні власника будинку ОСОБА_9 , відкрито заволоділи його мобільними телефонами моделі «Lenovo A6010» та «iPhone 7». Зокрема, попередньо домовившись та розподіливши ролі, ОСОБА_8 , залишився на вулиці, щоб попередити про появу на вулиці сторонніх осіб, а ОСОБА_7 із ОСОБА_11 тим часом, прикривши обличчя чорними шапками (балаклавами), увійшли до будинку, який розташований за адресою по АДРЕСА_2 , де знаходився ОСОБА_9 , після чого ОСОБА_11 , завдавши потерпілому декілька ударів кулаками в обличчя, повалив його на ліжко, а ОСОБА_7 тим часом дістав із тумбочки у спальній кімнаті 2 мобільні телефони, зокрема телефон моделі «Lenovo A6010» вартістю 1000 гривень та телефон моделі «іPhone 7» вартістю 8000 гривень, загальною вартістю 9000 гривень, після чого ОСОБА_7 та ОСОБА_11 з викраденими речами покинули приміщення та зникли у невідомому напрямку. Своїми протиправними діями ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 спричинили тілесні ушкодження у вигляді двох синців ділянок обох очниць, садна нижньої повіки лівого ока, садна ділянки правої виличної кістки, які згідно з висновком експерта № 135 від 05.06.2019 відносяться до групи легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасного розладу здоров'я.
На підставі ухвали суду від 05.04.2021, провадження у частині обвинувачення ОСОБА_11 закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з його смертю.
В апеляційній скарзі перший заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_6 , не оспорюючи правильність кваліфікації дій обвинувачених та фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, вважає, що вирок суду підлягає скасуванню через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м'якості призначеного судом покарання обвинуваченим. Прокурор зазначає, що рішення місцевого суду про застосування щодо обвинувачених ст. 75 КК України є невмотивованим з огляду на таке. Так, на переконання прокурора, суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, не навів у вироку переконливих аргументів на підтвердження прийнятого рішення про можливість їх виправлення без відбування покарання. При цьому, прокурор звертає увагу на те, що на момент вчинення кримінального правопорушення, яке згідно зі статтею 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів і передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до восьми років, обвинувачені не працювали, жодною суспільно-корисною працею не займалися, до скоєння злочину готувалися заздалегідь, попередньо про усе домовились, розділивши ролі кожного зі співучасників. Матеріалами кримінального провадження підтверджується те, що з метою самоутвердитись за рахунок інших осіб, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 застосували фізичне насильство до потерпілого, який є людиною похилого віку. Між тим, прокурор стверджує, що ані ОСОБА_7 , ані ОСОБА_8 активно не сприяли у розкритті злочину, не відшкодували потерпілому збитки у розмірі 8000 грн., що дає підстави для висновку про те, що обвинувачені не усвідомили тяжкість вчиненого ними кримінально-караного діяння, і як наслідок, у них відсутнє щире каяття у скоєному. На думку прокурора, місцевий суд, всупереч вищенаведеному, надав перевагу обставинам, які пом'якшують покарання, а саме тому, що обвинувачені визнали свою вину. Прокурор просить судове рішення скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за вчинення ним кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 186 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки, ОСОБА_8 за скоєння ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки і 6 (шість) місяців.
Апеляційний розгляд проводиться у відсутності обвинуваченого ОСОБА_8 , представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_12 , які належним чином повідомлялися про день, час та місце судового розгляду, в судове засідання останні не з'явилися, причини своєї неявки не повідомили, заяв та клопотань про відкладення судового розгляду не заявляли.
На підставі ухвали Закарпатського апеляційного суду від 13.06.2023, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України кримінального правопорушення закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з його смертю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи прокурора ОСОБА_5 , яка підтримала доводи апеляційної скарги в частині обвинуваченого ОСОБА_8 та просила її задовольнити, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вирок суду першої інстанції був ухвалений з урахуванням положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
Відповідно до ст. 349 КПК України після виконання дій, передбачених статтею 348 цього Кодексу, головуючий з'ясовує думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження. Докази зі сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а зі сторони захисту - у другу. Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені. Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Допит обвинуваченого здійснюється обов'язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань, та випадку, передбаченого статтею 381 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що при розгляді кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_8 судом першої інстанції не дотримані передбачені ст. 7 КПК України загальні засади кримінального провадження, допущена неповнота та поверховість при дослідженні його фактичних обставин, зокрема, викладені у вироку висновки не підтверджені наведеними у ньому доказами, які були досліджені під час судового розгляду, у зв'язку з чим такий не може бути визнано законним та обґрунтованим.
Також колегія суддів уважає, що при розгляді кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_8 не дотримані і приписи ст. 349 КПК України.
Згідно ч. 1 ст. 351 КПК України допит обвинуваченого починається з пропозиції головуючого надати показання щодо кримінального провадження, після чого обвинуваченого першим допитує прокурор, а потім захисник. Після цього обвинуваченому можуть бути поставлені запитання потерпілим, іншими обвинуваченими, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, а також головуючим і суддями. Головуючий має право протягом всього допиту обвинуваченого ставити йому запитання для уточнення і доповнення його відповідей.
Як встановлено із журналів судових засідань від 15.04.2021, 15.11.2021(аудіо-записи судового розгляду в суді першої інстанції не вдалося прослухати із-за відсутності звуку), кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 було розглянуто судом без дослідження заявлених учасниками судового провадження доказів в порядку, визначеному ч. 3 ст. 349 КПК України, з урахуванням позиції обвинуваченого ОСОБА_8 , який визнав свою винуватість, проте не вбачається, що всім сторонам кримінального провадження належним чином роз'яснювались положення ст. 349 КПК України, зокрема, що суд першої інстанції з'ясовував в учасників судового провадження чи правильно вони розуміють зміст обставин, які ними не оспорюються, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснював їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Однак, у порушення вищевказаних вимог закону судом не допитано обвинуваченого ОСОБА_8 стосовно обставин вчинення кримінального діяння, зокрема, щодо часу, місця, обставин та способу його вчинення, а лише зазначено у вироку, що такі обставини не оспорюються та узгоджуються з обставинами, зазначеними в обвинувальному акті. Безпосередній допит обвинуваченого ОСОБА_8 судом першої інстанції не проводився.
Факт визнання обвинуваченим правильності обставин вчинення кримінального діяння наведених у обвинувальному акті, не може вважатись допитом обвинуваченого судом у розумінні ст. 351 КПК України, як і надання відповідей обвинуваченим ОСОБА_8 на певні запитання прокурора та захисника. Аналогічних висновків дійшов Касаційний кримінальний суд Верховного Суду, виклавши свою позицію з цього приводу у постанові від 30.03.2023 у справі № 741/969/21 (провадження № 51-3190 км 22).
Зважаючи на те, що в порушення вимог ст. 351 КПК України, судом першої інстанції допит обвинуваченого ОСОБА_8 не проводився, зазначене у вироку суду першої інстанції твердження про те, що обвинувачений ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті щодо нього, визнав повністю, не відповідає дійсності.
Крім того, з вироку суду вбачається, що суд першої інстанції кваліфікувавши дії обвинуваченого ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 186 КК України, як грабіж, поєднаний з проникненням у житло, вчинений за попередньою змовою групою осіб, не вказав на те, що діяння обвинуваченого були поєднані із застосуванням фізичного насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров'я у відношенні потерпілого ОСОБА_9 .
Також при встановленні міри покарання, суд першої інстанції не надав оцінки тій обставині, яка згідно ст.67 КК України обтяжує покарання - вчинення злочину щодо особи похилого віку, зазначивши у мотивувальній частині вироку про відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Зазначені обставини свідчать про порушення судом першої інстанції принципу безпосередності дослідження доказів, що призвело до порушення права обвинуваченого на захист, а також презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, які передбачені п. 10, 13, 16 ст. 7 КПК України і є вимогами, що містять загальні засади кримінального провадження, які за своїм змістом та формою повинні бути суворо дотримані.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 411 КПК України, судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.
При цьому апеляційним судом враховується висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 22.03.2018 у справі № 521/11693/16-к, згідно якого відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак дана норма не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадження та визначені ст. 91 КПК України.
Тобто законодавець зобов'язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК України лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
При викладених вище обставинах колегія суддів уважає, що допущене судом першої інстанції недотримання встановленої законом процедури судового розгляду, а саме, відсутність належного допиту обвинуваченого з дотриманням порядку, встановленого ст. 351 КПК України із детальним з'ясуванням всіх обставин кримінального правопорушення, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому ухвалений ним вирок з викладених вище підстав підлягає безумовному скасуванню.
На думку колегії суддів, допущені судом першої інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, позаяк судом допущено вибірковий підхід до оцінки доказів, що суперечить як основним завданням кримінального провадження так і його основним загальним засадам, таким як верховенство права, законність та забезпечення змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів у доведенні перед судом їх переконливості, що обґрунтовано ставить під сумнів законність і справедливість вироку, а також позбавляє апеляційний суд підстав у цій частині визнавати чи не визнавати обґрунтованими доводи обвинувачення чи сторони захисту.
Згідно п. 3 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до ст. 412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінально процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого за ч. 3 ст. 186 КК України, судом першої інстанції допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, що є безумовною підставою для скасування судового рішення та призначення відповідно до ст. 415 КПК України нового розгляду у суді першої інстанції.
При оцінці доводів апеляційної скарги та прийнятті судового рішення колегія суддів бере до уваги те, що прокурор не заявляв клопотань про дослідження апеляційним судом доказів з метою усунення неповноти при з'ясуванні фактичних обставин кримінального провадження, що з урахуванням положень ст. 404, 405 КПК України, та доводів апеляційної скарги, перешкодило апеляційному суду постановити судове рішення без направлення кримінального провадження на новий розгляд.
Крім того, відповідно до положень ч. 2 ст. 415 КПК України, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не вправі вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно усунути вказані вище недоліки, повно, всебічно та об'єктивно розглянути матеріали кримінального провадження, дати належну оцінку пред'явленим сторонами обвинувачення та захисту доказам у їх сукупності, у тому числі доводам сторони обвинувачення про необґрунтоване призначення обвинуваченому покарання України та звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.ст. 75, 76 КК України та прийняти рішення з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону.
З урахуванням наведеного, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 листопада 2021 року відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді