Справа № 308/15157/24
Іменем України
25 квітня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача - Кожух О.А.,
суддів - Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за правилами письмового провадження, за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Підодвірний Тарас Іванович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2025 року (головуючий суддя Бедьо В.І.) у справі № 308/15157/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 25.10.2022 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 113669368 в електронній формі, який відповідач підписав електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора.
Згідно з умовами кредитного договору відповідач отримав кредит у розмірі 12 400 грн з дисконтним періодом кредитування на 30 днів з орієнтовною датою погашення 24.11.2022 зі сплатою відсотків у порядку та на умовах, передбачених договором.
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 12400,00 грн на банківську карту № НОМЕР_1 , що, на думку позивача, свідчить про те, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця.
Задовго до моменту укладення кредитного договору № 113669368 від 25.10.2022, між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» був укладений договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, до якого надалі його сторонами укладено неодноразові додаткові угоди № 19 від 28.11.2019, № 26 від 31.12.2020, № 27 від 31.12.2021, № 31 від 31.12.2022, № 32 від 31.12.2023.
Позивач зазначав, що на підставі такого договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (зі змінами, внесеними додатковими угодами) до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 113669368 від 25.10.2022 на загальну суму заборгованості в розмірі 26 560,86 грн (відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги № 226 від 25.04.2023).
Надалі між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу від 30.10.2023 № 30/1023-01, та відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 2 від 20.12.2023 до цього договору до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 25.10.2022 № 113669368 на загальну суму 58 333,56 грн, з яких: 12 397,71 грн - заборгованість по кредиту; 45 935,85 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.
Після цього 17.07.2024 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 17/07/2024, відповідно до умов якого позивач набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №113669368 від 25.10.2022, що стверджується Витягом з реєстру боржників до такого договору факторингу.
Оскільки взяті на себе зобов'язання за кредитними договорами позичальник не виконав, коштів не повернув, тому позивач ТОВ «ФК «Ейс» просило стягнути із ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 58 333,56 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2025 року позов ТОВ «ФК «Ейс» - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 113669368 від 25.10.2022 у розмірі 58 333,56 грн.
Вирішено питання про судові витрати.
Короткий зміст вимог та доводи апеляційної скарги
На це рішення подав апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Підодвірний Т.І. Посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову - відмовити. Також просить стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги, а також витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 6000 грн.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що місцевий суд не врахував аргументи викладені у відзиві на позов. Приєднана до матеріалів справи копія кредитного договору від 25.10.2022 року № 113669368 не містить підписів сторін договору, така копія не може вважатись електронним документом (чи копією електронного документу), оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», не є належним доказом. Позивачем не надано до справи жодного доказу, який би свідчив, що первісними кредиторами проводилась будь-яка ідентифікація позичальника, та що саме ОСОБА_1 звертався за отриманням кредитних коштів. Позивачем не доведено акцептування відповідачем оферти, не підтверджено належними та допустимими доказами факту укладення з відповідачем кредитного договору від 25.10.2022 № 113669368. Надане до справи платіжне доручення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» без відміток банку про дату отримання та виконання не є документом, що підтверджує здійснення платіжної операції.
Вказує, що необґрунтованими є доводи позивача про те, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги на користь ТОВ «Таліон Плюс» за договором факторингу від 28.11.2018, оскільки кредитний договір був укладений 25.10.2022, тобто через 4 роки після укладення договору факторингу, що виключає можливість відступлення за ним. Договір факторингу не міг бути укладеним раніше ніж кредитний договір. Відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав. ТОВ «Таліон Плюс» не могло набути у 2018 році право вимоги за ще неукладеним кредитним договором від 25.10.2022. Відтак позивачем не доведено відступлення права вимоги за кредитним договором наступним новим кредиторам. Відтак, ТОВ «ФК «Ейс» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за кредитним договором.
Позиція інших учасників справи
У додаткових поясненнях ТОВ «ФК «Ейс», посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Зокрема вказує, що відповідач 25.10.2022 підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV7QY28.
На підтвердження переказу коштів до позовної заяви надано платіжне доручення № 0c7c5296-b03a-481a-a91f-f4c360e9d293 від 25.10.2022, в якому зазначено всі необхідні дані, а саме: Платника (ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»), Отримувача (Сільваші Д.Ю.), РНОКПП позичальника ( НОМЕР_2 ), кредитний рахунок, на який здійснювалося перерахування коштів (4149-43XX-XXXX-7221), суму переказу коштів (12400,00 грн), а також призначення платежу (переказ коштів згідно договору № 113669368 від 25.10.2022, ОСОБА_1 , код НОМЕР_2 , для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_3 , без ПДВ. Безготівкове зарахування Moneyveo SFD Visa Transfer). Тобто в даному платіжному доручені зазначено всі необхідні дані для перерахування коштів. Також до позовної заяви додано довідку № 07_1/2024 від АТ КБ «Приват Банк», в якій зазначено про успішний переказ коштів у розмірі 12400,00 грн на платіжну карту відповідача № 4149- 43XX-XXXX-7221.
Посилається на те, що реєстр прав вимоги № 226 від 25.04.2023 укладено між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» у момент дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, та після укладення кредитного договору № 113669368 від 25.10.2022. Надалі право вимоги перейшло почергово до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс», котре належним чином набуло прав щодо майбутньої вимоги.
Межі розгляду справи апеляційним судом
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не належить до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд даної справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Фактичні обставини справи та застосовані норми права
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підписуза допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.3 ст.6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Враховуючи положення частини першої ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Належним виконанням зобов'язань з боку позичальника є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.
Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 25.10.2022 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 113669368 в електронній формі, який відповідач підписав електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV7QY28, направленого на номер телефону НОМЕР_4 , що вказаний позичальником у заявці на отримання кредитних коштів від 25.10.2022 (а.с. 19-35, 51 т. 1).
Вказаний номер телефону ОСОБА_1 також зазначено у поданій позовній заяві.
Згідно з умовами кредитного договору відповідач отримав кредит у розмірі 12 400 грн строком на 30 днів (дисконтний період кредитування, який закінчується 24.11.2022) зі сплатою відсотків у порядку та на умовах передбачених договором.
Умовами цього кредитного договору від 25.10.2022 № 113669368, зокрема пунктами 3.1, 7.1-7.14, 8.3-8.5 визначено розмір та порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами, а також сторонами узгоджено розмір відсотків після закінчення строку кредитування, тобто після закінчення 30-денного строку з дня надання кредиту.
З договору № 113669368 від 25.10.2022, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 вбачається, що відповідно до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають вимогам чинного законодавства.
Договір містить реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_1 , адресу, електронну адресу та номер мобільного телефону. Оскільки цей договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем на сайті позикодавця та ОСОБА_1 підписав його одноразовим ідентифікатором MNV7QY28, відправленим 25.10.2022 о 21:46:08, введеним 25.10.2022 о 21:46:21, тому без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайт товариства такий договір не був би укладений.
Зазначене відповідає висновкам, що викладені Верховним Судом у постановах від 07.10.2020 у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28.04.2021 у справі №234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01.11.2021 у справі №234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14.06.2022 у справі №757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08.08.2022 у справі №234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 12 400,00 грн на банківську карту № НОМЕР_1 , вказану ОСОБА_1 у заявці на отримання кредитних коштів від 25.10.2022, що стверджується платіжним дорученням № 0c7c5296-b03a-481a-a91f-f4c360e9d293 від 25.10.2022 та довідкою АТ КБ «ПриватБанк» №07_1/2024 від 06.08.2024 про те, що АТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору № 1336 від 26.09.2013 перерахувало 25.10.2022 від «Манівео швидка фінансова допомога» через систему платежів LiqPay на номер картки НОМЕР_1 успішний платіж в сумі 12 400 грн, ID платежу 2117923381 (а.с. 71-74 т. 1).
На спростування таких обставин відповідачем не надано доказів того, що на банківську картку ОСОБА_1 4149-43 НОМЕР_5 не було перераховано кредитні кошти за договором.
Таким чином у суду відсутні підстави вважати, що вказаний кредитний договір не був укладеним.
ОСОБА_1 частково виконував умови кредитного договору, на погашення заборгованості загалом сплатив 10436,00 грн (23.11.2022 - 1511,00 грн, 23.12.2022 - 3828,00 грн, 22.01.2023 - 3125,00 грн, 21.02.2023 - 1972,00 грн), що стверджується розрахунком заборгованості, доданим до позовної заяви, та детальним розрахунком заборгованості, наданим позивачем на усунення недоліків позовної заяви (а.с. 129, 220- 224).
Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором від 25.10.2022 № 113669368 належним чином не виконав, позивач нарахував йому заборгованість у розмірі 58 333,56 грн, з яких: 12 397,71 грн - заборгованість по кредиту; 45 935,85 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом, котра обчислена на момент укладення договору факторингу від 30.10.2023 № 30/1023-01 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс».
Стосовно договорів факторингу, то колегія суддів зазначає наступне.
28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) було укладено договір факторингу №28/1118-01, за умовами якого клієнт відступив факторові зазначені у відповідних реєстрах права вимог, а фактор зобов'язувався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с.75-85 т.1).
28.11.2019 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №19 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, за умовами якої сторони дійшли згоди викласти пункт 8.2 договору в наступній редакції: «Строк дії цього договору починає перебіг у момент, визначений у пункті 8.1 цього договору та закінчується 31.12.2020, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором» (а.с.86 т. 1).
Відповідно до п.п. 1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Пунктом 1.2. Договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме Реєстрах прав вимог.
Відповідно до п. 1.4. Договору факторингу від 28.11.2018 «Борг» означає суми грошових коштів, належні до сплати Клієнту Боржниками за Кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми, що належать до сплати Клієнту за Кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані Клієнтом на день набуття цим Договором зобов'язальної сили.
Згідно з п. 1.5. Договору факторингу встановлено, що Реєстр прав вимоги - означає перелік Прав вимоги до Боржників, що відступається за Договором. Форма вказаного Реєстру наведена в Додатку №1 до Договору.
Строк дії договору факторингу №28/1118-01 продовжувався додатковими угодами до даного договору №19, №26, №27, № 31, № 32 до 31.12.2024.
31.12.2020 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Додаткову угоду N 26 до Договору факторингу N 28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якої сторони дійшли згоди та виклали текст договору факторингу у новій редакції (а.с. 87-93 т.1).
Відповідно до п.1.2. Додаткової угоди № 26 під терміном «Право вимоги» слід розуміти права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому.
Згідно із п.1.4. Додаткової угоди «Борг» означає суми грошових коштів, які підлягають оплаті клієнту боржниками за умовами кредитних договорів, строк оплати яких настав на момент переходу прав вимоги до фактора (наявна вимога), а також строк оплати яких настане в майбутньому (майбутня вимога), включаючи зобов'язання боржників повернути суму наданого кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, сплатити неустойку (у разі прострочення умов кредитних договорів), а також будь-які інші зобов'язання по оплаті клієнту грошових коштів за кредитними договорами.
При цьому обсяг прав та обов'язків сторін по договору факторингу від 28.11.2018 додатковою угодою N 26 від 31.12.2020 - не змінений, по своїй суті вона не є новим договором факторингу, і не свідчить жодним чином про перехід до ТОВ «Таліон Плюс» від первісного кредитора ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №113669368 від 25.10.2022.
У наданому до справи витягу з Реєстру прав вимоги N 226 від 25.04.2023 до Договору факторингу від 28.11.2018, зазначено, що від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 25.10.2022 № 113669368, заборгованість за яким становить 26 560,86 грн, з яких: 12 397,71 грн - заборгованість по кредиту; 14163,15 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом (а.с. 100-102 т. 1).
30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 30/1023-01, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрах права вимоги.
Згідно Витягу з реєстру прав вимоги № 2 від 20.12.2023 до цього договору до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 25.10.2022 № 113669368 на загальну суму 58 333,56 грн, з яких: 12 397,71 грн - заборгованість по кредиту; 45 935,85 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом (а.с. 112-115 т. 1)
17.07.2024 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 17/07/2024, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Ейс» набуло права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників (а.с. 116-121 т.1).
Згідно з Витягом з реєстру боржників до договору факторингу № 17/07/2024 від 17.07.2024 до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 25.10.2022 № 113669368 на загальну суму 58 333,56 грн, з яких: 12 397,71 грн - заборгованість по кредиту; 45 935,85 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом (а.с. 125-127 т. 1).
При цьому судовою колегією встановлено, що на момент укладення договору факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01 ще не виникло (не існувало) зобов'язання між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та боржником ОСОБА_1 , не було укладено кредитного договору, тобто у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28.11.2018.
У зв'язку з цим, апеляційний суд дійшов наступних висновків, виходячи з такого.
За приписами статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Зокрема, у справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу (правова позиція, викладена Верховним Судом України у постанові від 05.07.2017 у справі N 752/8842/14-ц).
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.
У постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення (постанова Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №755/15965/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
У постанові від 18.10.2023 у справі №905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012 тощо).
Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно з статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Предметом відступлення може бути лише зобов'язальна вимога, яка є дійсною, належним чином індивідуалізованою та правомірною та доводить, що вказані ознаки предмета є сутнісними, а відсутність хоча б одного з них позбавляє певну вимогу можливості бути предметом відступлення.
Колегія зазначає, що під існуючою грошовою вимогою слід розуміти грошову вимогу, строк платежу за якою на момент укладення договору фінансування під відступлення грошової вимоги уже настав. Майбутньою вимогою, як предмета відступлення, під яке надається фінансування, може бути грошова вимога, яка ґрунтується на договорі, вже укладеному до моменту відступлення, строк платежу за яким ще не настав.
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №914/868/17, від 18.10.2018 у справі № 910/11965/16.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 N 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 N 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 № 113669368 укладений 25.10.2022, натомість Договір факторингу N 28/1118-01, за яким ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» відступило право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», був укладений 28.11.2018, тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , та у первісного кредитора не виникло право вимоги за неіснуючим зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28.11.2018.
Таким чином, кредитний договір від 25.10.2022 був укладений майже через чотири роки після укладення договору факторингу від 28.11.2018 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс, тому право вимоги щодо цього кредитного договору не існувало як на момент укладення договору факторингу від 28.11.2018.
Судовою колегією встановлено, що обсяг прав та обов'язків сторін по договору факторингу від 28.11.2018 додатковими угодами №19, №26, №27, № 31, №32 не змінений, по своїй суті такі не є новими договорами факторингу, і не свідчать жодним чином про перехід до ТОВ «Таліон Плюс» від первісного кредитора ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» права вимоги до ОСОБА_1 , за кредитним договором № 113669368 від 25.10.2022.
При цьому додаткова угода № 32 від 31.12.2023 укладена після укладення Додатку 1 до Договору факторингу від 28.11.2018 - Реєстру прав вимоги № 226 від 25.04.2023, в якому було зазначено боржника ОСОБА_1 .
Оскільки ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов'язанні, не набуло, таке право не було передане цим товариством на підставі наступного договору факторингу від 30.10.2023 компанії ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», яка, у свою чергу, не могла передати таке право в подальшому на підставі договору факторингу від 17.07.2024 ТОВ «Фінансова компанія Ейс», яке за вищенаведених обставин не має права вимагати від відповідача сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 25.10.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Враховуючи викладені обставини, зважаючи на те, що договір факторингу укладений між первісним кредитором ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» 28.11.2018, до моменту виникнення у первісного кредитора ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором, укладеним між ними 25.10.2022, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь ОВ «Фінансова компанія «Ейс» заборгованості за кредитним договором № 113669368 від 25.10.2022 у розмірі 58 333,56 грн, яка складається із заборгованості за основною сумою боргу 12 397,71 грн, заборгованості за відсотками 45 935,85 грн, оскільки на момент відступлення права вимоги шляхом укладення договору факторингу вимога до боржника ОСОБА_1 не була дійсною і не належала первісному кредитору на момент її відступлення.
Попри наведене, щодо відсутності доказів оплати за договорами факторингу, слід вказати наступне.
Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу, не надано належних і допустимих доказів переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ТОВ «Фінансова компанія Ейс» не надало належних і допустимих доказів переходу права вимоги щодо боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 113669368 від 25.10.2022 від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.
Відтак у задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 113669368 від 25.10.2022 у розмірі 58 333,56 грн слід відмовити.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Апеляційним судом встановлено, що на момент відступлення права вимоги, шляхом укладення договору факторингу між первісним кредитором ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» від 28.11.2018, вимога до боржника ОСОБА_1 не була дійсною і не належала первісному кредитору на момент її відступлення, позивачем не надано доказів оплати за договорами факторингу та переходу права вимоги до ТОВ «Фінансова компанія Ейс» стосовно боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 113669368 від 25.10.2022. Оцінюючи обставини справи у сукупності, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, у розумінні статей 77, 78 ЦПК України на підтвердження заявлених вимог, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про задоволення позову не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, тому відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія Ейс» відмовити.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання апеляційної скарги відповідачем було сплачено 4542,00 грн судового збору, який слід стягнути з позивача на корить ОСОБА_1 .
Крім того в суді першої інстанції у відзиві на позовну заяву відповідачем було зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які відповідач поніс на правничу допомогу, становить 6000 грн. Матеріалами справи встановлено, що 22.09.2024 між ОСОБА_1 та адвокатом Підодвірним Т.І. укладено договір про надання правової допомоги (а.с. 183-186 т. 1).
Відповідно до акту виконаних робіт від 22.09.2024 адвокат у суді першої інстанції надав наступні послуги: консультація вартістю 2000 грн (4 години), підготовка відзиву на позовну заяву ТОВ «Фінансова компанія Ейс» 4000 грн (4 години), що загалом становить 6000 грн. Згідно платіжної інструкції від 22.09.2024 ОСОБА_1 сплачено 6000 грн за оплату наданих адвокатом послуг (а.с. 186а).
ТОВ «Фінансова компанія Ейс», як у суді першої інстанції (надаючи відповідь на відзив), так і в суді апеляційної інстанції (у додаткових поясненнях), не посилалося та у встановленому процесуальному порядку не спростувало такого розміру витрат на правничу допомогу, не довело неспівмірності цих витрат, не заявляло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши надані представником відповідача в обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу документи, здійснивши аналіз доводів заявника, а також співмірності заявленого розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та виконаних адвокатом обсягом робіт, дійшов висновку про те, що заявлені витрати на правничу допомогу в сумі 6000 грн є підтвердженими, співмірними зі складністю справи та наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію розумності їх розміру. У зв'язку з цим, з позивача на користь відповідача слід стягнути 6000 грн витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Підодвірний Тарас Іванович - задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 січня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 113669368 від 25 жовтня 2022 року у розмірі 58 333,56 гривень - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_1 4542,00 гривень судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, а також 6000,00 гривень витрат на правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: