Справа № 464/8962/24
пр.№ 2/464/665/25
25.04.2025 року Сихівський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Теслюка Д.Ю.,
за участі секретаря судового засідання Ковбаси К.П.,
представника позивача Заремби В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Заремба В.В., звернувся в суд із позовом, в якому просить здійснити поділ спільного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом визнання спільною сумісною власністю квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 50,3 кв.м., яка складається з двох суміжних кімнат та кухні, до якої належить комора в підвалі, площею 1,3 кв.м., та визнання за позивачем права власності на 1/2 частину вказаної квартири.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що він перебував з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі з 19 квітня 2003 року. Відповідно до рішення Личаківського районного суду м.Львова від 09.08.2024, шлюб між ними розірвано. Перебуваючи із відповідачкою у шлюбі, вони придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 17.03.2012, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Якимів Н.Б. Право власності на вказану квартиру зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 . Оскільки відповідачка понад два роки перебуває за кордоном, відтак вони не можуть дійти згоди щодо позасудового поділу спільного майна. Із покликанням на норми ст.ст.60, 61, 69, 71 Сімейного кодексу України, вважає, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, відтак за ним слід визнати право власності на 1/2 частки квартири.
Ухвалою судді від 03.01.2025 прийнято до розгляду позов та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче провадження.
Від відповідачки ОСОБА_2 20.01.2025 надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання не заперечила факту придбання квартири АДРЕСА_1 під час перебування у шлюбі з позивачем. Разом з тим, вважає, що між ними відсутній спір, оскільки вона ніколи не заперечувала, що вказана квартира є спільним майном подружжя.
Від представника позивача - адвоката Заремби В.В. 11.02.2025 надійшли письмові пояснення, у яких останній зазначив, що позивач надіслав на електронну пошту відповідачки пропозицію з'явитись за адресою: АДРЕСА_2 для узгодження істотних умов договору про поділ майна подружжя, однак ОСОБА_2 вказала, що немає можливості з'явитись у запропонований позивачем термін, та зазначила, що такий договір має бути посвідчений у нотаріуса, вибраного нею. Оскільки сторони тривалий час не можуть домовитись про порядок поділу майна, а позиція відповідачки свідчить про затягування часу та небажання реально поділити спільне майно, відтак позивач бажає вирішити спір у судовому порядку.
Відповідно до ухвали від 26.02.2025, підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду.
Від представника позивача - адвоката Заремби В.В. 26.03.2025 на адресу суду надійшло клопотання про розподіл судових витрат, в якому просив стягнути з відповідачки ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 15 400 грн, сплачений при поданні позову, та витрати на професійну правничу допомогу - в розмірі 20 000 грн.
На адресу суду 10.04.2025 від відповідачки ОСОБА_2 надійшла заява, в якій остання заперечила щодо клопотання представника позивача про розподіл судових витрат, також зазначила, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є значно завищеним. Окрім цього, просила судові витрати покласти на позивача.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з наведених в ньому підстав, просив такий задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, у відзиві на позовну заяву просила розгляд справи проводити у її відсутності.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов такого висновку.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, учасники справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 19 квітня 2003 року перебували у шлюбі, зареєстрованому у Міському відділі реєстрації актів громадянського стану Львівського обласного управління юстиції, актовий запис №534 (а.с. 4).
Відповідно до рішення Личаківського районного суду м.Львова від 09.08.2024, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.5).
Згідно із відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу Р.№2706 від 17.03.2012, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Якимів Н.Б. (а.с.6)
Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Вказані норми ст.60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
В ході розгляду справи сторони не заперечували того факту, що вказана квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, відтак, в силу ч.2 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Згідно з ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч.2 ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Згідно з ч.1 ст. 71 СК України, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Частиною другою статті 370 ЦК України передбачено, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Відповідно до статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
З матеріалів справи вбачається, що сторони не досягли згоди щодо порядку поділу майна, зокрема щодо укладення нотаріально посвідченого договору про поділ майна подружжя, відтак доводи відповідачки про відсутність спору між сторонами не заслуговують на увагу.
Враховуючи наведене вище, оскільки сторони не досягли згоди щодо порядку поділу майна, а квартира АДРЕСА_1 є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, відтак відповідно до ст. 370 ЦК України, та ст.70 СК України, їх частки є рівними, а тому слід визнати право власності на 1/2 частину вказаної квартири за позивачем ОСОБА_1 в порядку поділу майна.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, слід зазначити таке.
Відповідно до положень ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, із відповідачки на користь позивача слід стягнути 15 140 грн судового збору, сплаченого при поданні позову, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №26 та випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України від 19.12.2024.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 4 ст. 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із п. 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах: від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21). Вказана судова практика є незмінною.
Частиною 5 статті 137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень частини 5 статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року; від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19); від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19). Аналіз зазначених постанов свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Встановлено, що правнича допомога позивачу ОСОБА_1 надавалась Адвокатським об'єднанням «В ЄДНОСТІ СИЛА» - адвокатом Зарембою В.В. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 14.08.2017 ЛВ №000691, видане Радою адвокатів Львівської області), на підставі договору №05-04/24 про надання правової допомоги від 22.04.2024.
На підтвердження витрат позивача ОСОБА_1 , його представником подано додаткову угоду до Договору №05-04/24 від 22.04.2024 та акт наданих послуг до Договору №05-04/24 від 22.04.2024.
Згідно із вищевказаними доказами щодо надання професійної правничої допомоги, загальна вартість наданих послуг позивачу ОСОБА_1 складає 20 000 грн.
Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також заяву відповідачки про зменшення витрат, з огляду на їх неспівмірність складності справи та обсягу наданої правничої допомоги, суд вважає, що деякі види робіт мають не обґрунтовано завищену вартість.
Таким чином, судом встановлена неспівмірність заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу складності справи та фактично виконаними адвокатом робіт (наданих послуг), часові, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсягу наданих робіт (послуг).
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.
Керуючись статтями 13, 81, 89, 263 - 265 ЦПК України
позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 15 140 грн.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 25.04.2025.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .
Відповідачка: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя Дмитро ТЕСЛЮК