Провадження № 22-ц/803/2918/25 Справа № 201/14776/23 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 6
16 квітня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Лопаковій А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою Міністерства оборони України
на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 01 липня 2024 року у складі судді Демидової С.О.
у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Міністерство оборони України про встановлення факту проживання однією сім'єю та перебування на утриманні, -
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з дня свого народження проживав разом з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначає, що у зв'язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України наказом від 01 листопада 2022 року № 313 з 04 листопада 2022 року його батько ОСОБА_2 був зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 загинув.
Загибель батька під час виконання військового обов'язку підтверджується витягом із протоколу від 24 травня 2023 року № 248 засідання 20 Регіональної військової лікарської комісії зі встановлення причинного зв'язку захворювань, порушень, контузій, травм, каліцтва у колишнього військовослужбовця, згідно з яким сержант ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , а травма і причина смерті пов'язані із захистом Батьківщини.
Під час звернення до ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо питання отримання одноразової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Про питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168 у редакції на час виникнення спірних правовідносин) йому повідомлено, що документи для призначення та виплати одноразової грошової допомоги прийняти не можуть, оскільки йому виповнилося 23 роки, відповідно до статті 16-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» він не є членом сім'ї загиблого батька, що не дає йому права на отримання одноразової грошової допомоги після смерті батька. Рекомендовано отримати підтвердження щодо перебування на утриманні батька.
За час сумісного проживання з батьком вони вели спільне господарство займалися благо устроєм будинку, а саме: робили ремонт, купували меблі та інші предмети домашнього побуту, крім того, весь свій час проводили разом.
З дитинства та до часу загибелі батька вони мали тісний зв'язок як син та батько, зокрема проводили разом вільний час, будували спільні плани, були в курсі особистих обставин життя один одного, мали теплі, довірливі стосунки. Батько постійно дбав про добробут та благополуччя, піклувався про нього під час навчання у школі та інших навчальних закладах, забезпечуючи усім необхідним для навчання. Під час служби батька зв'язок з ним не припинявся.
На час загибелі батька він не працював та не навчався, тому перебував на утриманні батька.
Просив встановити факт того, що заявник належав до членів сім'ї та перебував на утриманні свого батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на момент його смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 01 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , належить до членів сім'ї та перебував на утриманні свого батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на момент його смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для задоволення заяви, оскільки заявником надані належні та допустимі докази на підтвердження заявлених вимог.
Не погодившись з таким рішенням суду, Міністерство оборони України звернулось з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції без з'ясування всіх обставин у справі, безпідставно задовольнив заяву. Вказує, що заява повинна розглядатися за правилами позовного провадження, оскільки метою звернення до суду є отримання грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця його батька ОСОБА_2 . Право на отримання такої допомоги мають утриманці загиблого. Надані заявником докази не дають підстав для висновку про те, що він перебував на утриманні батька. ОСОБА_3 є повнолітньою працездатною особою, доказів про свій заробіток та сукупний дохід загиблого ОСОБА_2 не надав.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2024 року змінено.
Виключено із резолютивної частини рішення суду першої інстанції встановлення факту того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебував на утриманні свого батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на момент його смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вважати, що Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська рішенням від 01 липня 2024 року встановив лише факт того, що ОСОБА_1 , 10 грудня 1997 року, належав до членів сім'ї ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на момент його смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявник не заявляє, що він є особою з інвалідністю або непрацездатною особою, що потребує утримання батька, будь-яких належних доказів на підтвердження факту того, що ОСОБА_1 перебував на утриманні свого батька на момент його смерті у матеріалах справи немає та не надано відомостей про отримані доходи за останні 5 років до смерті його батька, про сплачений єдиний соціальний внесок за аналогічний період, не надав жодного документа на підтвердження того, що, перебуваючи на службі у Збройних Силах України, його батько кожен місяць після отримання заробітної плати частину перераховував ОСОБА_1 як своєму утриманцю.
Постановою Верховного Суду від 27 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не перевірив правильність висновків суду першої інстанції, зокрема щодо того, який саме факт необхідно встановити ОСОБА_1 задля досягнення мети, визначеної у заяві, не вказав яких заходів відповідно до вимог статті 294 ЦПК України він вжив щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, тому не встановив обставин, які є визначальними для правильного розгляду цієї справи.
Відзивів на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність, передбачених законом, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, з огляду на наступне.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження, серія НОМЕР_2 , виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Виконавчого комітету Жовтневої районної ради міста Дніпропетровська 30 січня 1998 року, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 в місті Дніпропетровську. Його батьками є: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_4 .
Згідно з довідкою про склад сім'ї від 05 вересня 2023 року № 6811 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4 і ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, виданої сержанту ОСОБА_2 , в період з 02 березня 2022 року до 20 вересня 2022 року, з 15 жовтня 2022 до 12 листопада 2022 року він дійсно брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи поблизу міста Бахмута Донецької області.
12 листопада 2022 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , помер.
15 листопада 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_4 направив ОСОБА_4 на адресу: АДРЕСА_1 повідомлення про смерть чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Загибель батька заявника під час виконання військового обов'язку підтверджується витягом з протоколу від 24 травня 2023 року № 248 засідання 20 Регіональної військової лікарської комісії зі встановлення причинного зв'язку захворювань, порушень, контузій, травм, каліцтва у колишнього військовослужбовця, відповідно до якого сержант ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , а травма і причина смерті пов'язані із захистом Батьківщини.
На підтвердження сумісного проживання заявника разом з батьком та перебування на його утриманні надано підписані сусідами на АДРЕСА_1 акти від 05 травня 2023 року та від 01 листопада 2023 року, договір про надання освітніх послуг від 18 серпня 2016 року, копії чеків.
24 жовтня 2023 року ОСОБА_1 отримав посвідчення члена сім'ї загиблого захисника чи захисниці України, серія НОМЕР_3 .
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно з частиною другою статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частин першої, другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанова Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21, провадження № 61-15630св23).
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, провадження № 14-567цс18, Велика Палата Верховного Суду сформувала такий висновок: «В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».
Аналогічними критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, провадження № 14-567цс18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, провадження № 11-150апп23.
У справі, заявник звернувся із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю та перебування на утриманні батька до смерті останнього, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_4 відмовив йому у прийнятті документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, враховуючи вік заявника - досягнення 23 років.
За змістом заяви ОСОБА_1 , заперечень на неї Міністерства оборони України, пояснень заявника під час розгляду заяви предметом заяви ОСОБА_1 є встановлення факту перебування його як члена сім'ї ОСОБА_2 на його утриманні. Оскільки саме встановлення факту перебування заявника на утриманні свого батька надає йому право на отримання разової допомоги у зв'язку із загибеллю батька.
Встановлення факту родинних відносин (члена сім'ї загиблого), що регулюється пунктом 1 частини першої статті 315 ЦПК України, не було окремим предметом розгляду заяви, вказаний факт заінтересовані особи не заперечували.
Встановлення факту перебування на утриманні батька до смерті останнього необхідне заявнику для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою № 168, і саме у зв'язку з тим, що заявник не має іншої можливості одержати документ, який посвідчує такий факт, він звернувся до суду в порядку окремого провадження разом із заявою про встановлення факту і подав відповідні докази.
ОСОБА_1 обґрунтував заяву тим, що спільно проживав із батьком, мав спільний побут та перебував на його утриманні на час смерті. Водночас хоч заявник і був повнолітньою дієздатною особою, проте не мав самостійного доходу чи інших власних джерел доходу, крім тих, якими його забезпечував батько. Тому він може вважатися особою, що має право на отримання компенсації у разі загибелі батька відповідно до приписів Постанови № 168, та відповідно вважається утриманцем згідно з вимогами статті 16-1 Закону № 2011-XII та статті 31 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-XII у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Отже, метою встановлення факту перебування заявника на утриманні батька є отримання вказаної вище компенсації.
Розглядаючи заяви в окремому провадженні, суд на підставі поданих доказів з'ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22, провадження № 61-12995сво22.)
У пункті 2 Постанови № 168 (у редакції, чинній на час смерті батька заявника) установлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000,00 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-XII, крім громадян російської федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Відповідно до вимог статті 16-1 Закону № 2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Відповідно до частини першої статті 31 Закону № 2262-ХІІ члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом про народження від 30 січня 1998 року, серія НОМЕР_2 , заявник є сином загиблого ОСОБА_2 та 24 жовтня 2023 року отримав посвідчення члена сім'ї загиблого захисника чи захисниці України, серія НОМЕР_3 .
Отже, для досягнення такої мети, як отримання повнолітнім сином загиблого військовослужбовця разової виплати відповідно до положень Постанови № 168, статті 16-1 Закону № 2011-XII, статті 31 Закону № 2262-XII не підлягає встановленню факт того, що повнолітній син є членом сім'ї померлого військовослужбовця, що, зокрема, підтверджується офіційними документами, визнається заінтересованими особами та не призведе до досягнення вказаної мети, водночас підлягає встановленню факт перебування його на утриманні такого військовослужбовця.
Обставини того, що заявник є членом сім'ї, який проживав разом із загиблим військовослужбовцем, мають значення та враховуються під час вирішення питання про встановлення факту перебування заявника на утриманні загиблого батька за життя відповідно до статті 31 Закону № 2262-XII.
Для встановлення факту перебування особи на утриманні загиблого (померлого) військовослужбовця, що необхідно для отримання заявником разової грошової допомоги, має значення встановлення обставин перебування такої особи на повному утриманні померлого військовослужбовця або одержання від нього допомоги, яка була для нього постійним і основним джерелом засобів до існування.
Вирішуючи справи про встановлення факту, зокрема перебування на утриманні загиблого військовослужбовця, суди мають зважати на особливості розгляду справ у порядку окремого провадження.
Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини перша статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Звертаючись до суду, заявник не надав відомості податкової служби про отримані доходи за останні 5 років до смерті його батька, а також данні про сплачений єдиний соціальний внесок за аналогічний період.
Суду не надано жодного документу на підтвердження того, що перебуваючи на службі у Збройних Силах України, його батько кожен місяць, після отримання заробітної плати, частину заробітної плати перераховував йому, тобто своєму утриманцю.
На підтвердження своїх доводів заявник надав лише акт від 05 травня 2023 року та акт від 01 листопада 2023 року, складених та підписаних сусідами по АДРЕСА_1 , договір про надання освітніх послуг від 18 серпня 2016 року, копії чеків, проте, надані акти свідчать лише про факт знаходження заявника на утриманні батька ОСОБА_2 . Разом з тим, в актах не зазначено спосіб утримання померлим заявника, не зазначено як саме та в зв'язку з чим він утримував дорослу працездатну людину. З договору про надання освітніх послуг від 18 серпня 2016 року вбачається, що договір підписав ОСОБА_1 , а не його померлий батько. З копій чеків вбачається, що це чеки сплати за навчання, датовані 2018-2020 роками, платником в яких зазначений саме заявник.
Звертаючись із заявою до суду, заявник виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.
Отже, заявник на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Суд першої інстанції не в повній мірі дослідив матеріали справи та помилково дійшов висновку про задоволення заяви.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 01 липня 2024 року - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 16 квітня 2025 року
Повний текст судового рішення складено 25 квітня 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна