Провадження № 22-ц/803/2375/25 Справа № 204/3114/24 Суддя у 1-й інстанції - Книш А. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 48
16 квітня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Лопаковій А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 21 листопада 2024 року у складі судді Книш А.В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, орган опіки та піклування адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, Департамент патрульної поліції, Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини, -
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 02 червня 2012 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який на підставі заочного рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 03 грудня 2019 року був розірваний. Від шлюбу мають малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який після розірвання шлюбу проживає разом з ним та перебуває на його утриманні.
Позивач зазначає, що мати дитини має проблеми з психічним здоров'ям. Протягом 11 років періодично проходить курс лікування. В серпні 2019 року у матері дитини сталося загострення хвороби, вона побила сина, у зв'язку із чим було відкрито кримінальне провадження за ч.1 ст.125 ККУ. На теперішній час мати дитини не має постійного місця роботи та не сплачує аліменти на утримання сина. Вважає, що проживання дитини разом із матір'ю негативно впливатиме на його виховання, здоров'я, моральний стан. Враховуючи принцип найкращих інтересів дитини, просив визначити місце проживання дитини разом з ним.
Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 21 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позову та визначення місця проживання дитини разом з батьком, оскільки позивачем не надано жодного належного, достатнього та допустимого доказу на підтвердження позову й доказів того, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дитини, яка проживає разом із ним, та які саме батьківські права та обов'язки позивач не зможе здійснити без визначення місця проживання дитини в судовому порядку.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив обставини справи, що мають значення для справи, не звернув уваги на те, що позов поданий саме в інтересах дитини, яка виявила бажання проживати разом із батьком та змінювати своє місце проживання не бажає. Окрім того, судом першої інстанції не застосовано до вказаних правовідносин висновки Верховного Суду, що є обов'язковим під час розгляду справи.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 03 грудня 2019 року розірвано.
Від шлюбу сторони мають дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка після розірвання шлюбу з відповідачем залишилася проживати з батьком.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Лисичанської міської ради від 11 вересня 2019 року є доцільним визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 ; також є доцільним визначити безперешкодне спілкування ОСОБА_2 з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2; батько попереджений про те, що він не має права перешкоджати матері у здійсненні своїх прав у вихованні сина і про відповідальність за нетактовну поведінку і негативний вплив на дитину щодо спілкування з сином. Батькам рекомендовано прийти до угоди в питаннях здійснення батьківських прав та виконання обов'язків.
Згідно висновку органу опіки та піклування адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради від 18 червня 2024 року, доцільним є визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком ОСОБА_1 (а.с.93-94).
Під час розгляду справи, судом був допитаний малолітній ОСОБА_3 за участю педагога ОСОБА_4 , психолога ОСОБА_5 та представників органу опіки та піклування, який пояснив, що тривалий час проживає разом з батьком та бабусею. З мамою він спілкується телефоном кожного дня чи раз на три дні та приблизно один раз на місяць він гуляє з мамою. Також малолітній ОСОБА_3 повідомив, що інколи матір пропонує йому жити з нею, але не наполягає, на що він відповідає відмовою, бо йому подобається жити з батьком.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява №31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Відповідно до висновків викладених у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі №127/16211/23 про визначення місця проживання дитини, відповідно до якого особа має право звернутися до суду лише, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються.
Так, під час розгляду справи судом встановлено, що дитина вже тривалий час проживає з батьком.
Із висновку органу опіки та піклування Лисичанської міської ради від 11 вересня 2019 року, так із висновку органу опіки та піклування адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради від 18 червня 2024 року не вбачається, що відповідач заперечувала щодо визначення місця проживання дитини з батьком.
З позовом щодо визначення місця проживання дитини з матір'ю весь цей час, що дитина проживає з батьком, а саме з 2019 року, відповідач також до суду не зверталася.
Вказана поведінка відповідача, у тому числі враховуючи, що остання достовірно знала, що органом опіки та піклування буде розглядатися питання саме щодо визначення місця проживання дитини, свідчить про те, що вона байдуже ставиться до цього питання та не заперечує, щоб дитина жила з батьком.
Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дитини суду не надано, які батьківські права та обов'язки позивач не зможе здійснити без визначення місця проживання дитини в судовому порядку, позивач також пояснити не зміг.
Фактично цей спір щодо місця проживання дитини ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання.
З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів про відмову у задоволенні позову, через їх недоведеність належними та допустимими доказами, оскільки позивачем не надано жодного належного, достатнього та допустимого доказу на підтвердження вимог позову й доказів того, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дитини, яка проживає разом із ним, та які батьківські права та обов'язки позивач позбавлений можливості здійснити без визначення місця проживання дитини в судовому порядку.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував інтереси дитини та помилково відмовив у задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки суд першої інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги про не врахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, є безпідставними, оскільки висновки суду першої інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду та застосовані під час розгляду даної справи.
Посилання скаржника на безпідставну відмову у позові, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки згідно норм Сімейного Кодексу України мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини й при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Фактично аргументи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо вирішення спору, однак колегія суддів звертає увагу, що вони спростовуються матеріалами справи, наведеними нормами права та встановленими судом першої інстанції обставинами справи.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із статті 141 ЦПК України, судові витрати, у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 21 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 16 квітня 2025 року
Повний текст судового рішення складено 25 квітня 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна