Справа № 344/948/25
Провадження № 2/352/443/25
24 квітня 2025 рокум. Івано-Франківськ
Тисменицький районний суд Івано-Франківської області у складі судді Гриньків Д.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи-фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
І. Короткий зміст позовних вимог.
20.01.2025 року представник позивача звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 22.04.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір № 4410189, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит 8000 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та комісії, що передбачені кредитним договором. ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на потрібну йому суму. Відповідач зі свого боку не виконав умов кредитного договору.
10.08.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи фінанс» був укладений договір відступлення прав вимоги №06Т, відповідно до умов якого позивач набув прав вимоги, в тому числі і за кредитним договором № 4410189 від 22.04.2021 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачем. Відтак, у зв'язку із невиконанням відповідачем умов кредитного договору, за ним утворилася заборгованість в загальному розмірі 39520 грн, з яких прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 8000 грн; прострочена заборгованість за сумою відсотків - 30000 грн; прострочена заборгованість за комісією - 1520 грн, яку і просить стягнути позивач та судові витрати.
ІІ.Стислий виклад позиції учасників справи.
Представник відповідача адвокат Гарбар Ю.О. скористалась правом на подання відзиву, у якому просила відмовити позивачу у задоволенні позову з наступних підстав. Так, як зазначає представник, строк дії договору закінчився 22.05.2021 року, доказів пролонгації останнього до матеріалів справи не додано, а отже позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки позовна заява датована 19.01.2025 року. Окрім цього зауважила на тому, що умови договору є несправедливими, та загальні витрати за кредитом, з урахуванням ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», мали б становити 10400 грн. Також вказує, що відповідач перебуває на військовій службі і до нього як до військовослужбовця мають бути застосовані положення п.15 ч.3 ст. 14 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та їх сімей». Щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу вказала, що такі в силу ст. 141 ЦПК України, у разі якщо позов не підлягає до задоволенні, відносяться за рахунок позивача.
У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що представником відповідача не заперечується факт існування правовідносин з первісним кредитором на підставі договору, який передбачає надання, отримання та повернення кредитних коштів, тому вважає, що ці обставини є встановленими і не потребують додаткового доказування згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України. Щодо нарахування відсотків у розмірі, зазначеним у договорі вказав, що враховуючи, що в договорі сторонами був обумовлений строк нарахування відсотків, а саме відсотки нараховуються до дня повного погашення заборгованості за кредитом, оскільки на даний момент заборгованість по кредиту погашена не була, позивач вважає, що первісним кредитором обґрунтовано були нараховані відсотки за період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення, тому позовні вимоги в цій частині також підлягали до задоволення. Окрім цього зауважив, що представник відповідача розрахунок заборгованості належними та допустимими доказами не спростував та власний розрахунок наявної заборгованості, як і доказів про повернення кредитних коштів, суду не надав. Поряд з цим, звернув увагу суду на те, що за весь період перебування права вимоги за договором у позивача, ним не здійснювалося жодних додаткових нарахувань і не застосовувалося жодних штрафних санкцій до позичальника.
Щодо доводів представника відповідача, що до відповідача мають бути застосовані положення Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначив, що представником відповідача не надано суду копію військового квитка, як підставу для застосування до відповідача Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а отже позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
Щодо доводів представника відповідача про пропущений строк позовної давності пояснив, що починаючи з березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID19), який тривав до 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року (Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ в Україні) строк позовної давності продовжився на строк дії в Україні воєнного стану, який діє на даний час, а тому вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущено.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу представник позивача вказав, що позивач надав разом із позовом усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, а отже стягнення із відповідача витрат на професійну (правову) допомогу адвоката у розмірі 6000,00 підлягають до задоволення.
ІІІ. Відомості про рух справи. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 26.02.2025 року провадження у справі відкрито та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.
ІV. Фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що 22.04.2021 року ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» уклали договір про споживчий кредит №1140189, у відповідності до умов якого відповідач отримав кредит у сумі 8000 грн, строком на 30 днів, тобто до 22.05.2021 року (а.с.35-38).
Згідно п. 1.5. загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 7520.00 грн. в грошовому виразі та - 95.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1- 1.5.2 договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 15 520.00 гривень.
Відповідно до п. 1.5.1. договору комісія за надання кредиту: 1 520.00 грн., яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Згідно п. 1.5.2. договору проценти за користування кредитом: 6000.00 грн., які нараховуються за ставкою 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Відповідно до п. 1.6. договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки (1.7.договору) - фіксована.
Пункт 2.2.2. договору передбачає про нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 договору.
2.4.1. Позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого п.1.4 договору, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування.
Згідно п. 2.3.1.2. договору, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).
Позичальник ОСОБА_1 до укладення цього договору ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав у письмовій формі (у вигляді електронного документа розміщеного в особистому кабінеті) паспорт споживчого кредиту, який є невід'ємною частиною цього договору, з інформацією передбаченою ч.2,3 ст.9 Закону України «Про споживче кредитування»; до укладення договору отримав проект цього кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами (у т.ч. викладеними у п.б.3) та правилами, що розміщені на сайті товариства та є невід'ємною частиною цього договору; умови договору йому зрозумілі та він підтверджує, що договір адаптовано до його потреб та фінансового стану; до укладення цього договору отримав від кредитодавця інформацію, зазначену в Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та в Законі України «Про споживче кредитування» (п.5.1. Договору).
Договір підписано 22.04.2021 року о 21:09 год. ОСОБА_1 (а.с.35).
В додатку №1 до договору №4410189 від 22.04.2021 року міститься графік платежів за цим договором, в якому зазначена інформація щодо дати платежу - 22.05.2021 року, сума кредиту - 8000 грн, проценти- 6000 грн, комісія за надання кредиту -1520 грн (а.с.39)
У паспорті споживчого кредиту №4410189 від 22.04.2021 року зазначена інформація та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача: тип кредиту: кредит, сума кредиту: 8000.00 грн, строк кредитування: 30 днів, мета отримання: задоволення потреб позичальника, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача: процентна ставка: 2,5 % за кожен день користування кредитом в межах строку кредитування, вказаного в п.1.3. договору. Стандартна ставка: 5.00 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується у випадку продовження строку кредитування, зазначеного у п.1.3 договору. Тип процентної ставки: фіксована. Платежі за супровідні послуги кредитодавця, обов'язкові для укладання договору: комісія за надання кредиту: 1520 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк кредитування згідно п.1.3 договору (у т. ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) складає 15520 грн. Реальна річна процентна ставка за пільговий період: 95 % річних (а.с. 39-40).
Видача відповідачу кредиту в сумі 8000 грн за договором № 4410189 здійснена шляхом перерахування на банківську картку НОМЕР_1 22.04.2021 року підтверджується платіжним дорученням №44450532 від 22.04.2021 року, де платником є ТОВ «Мілоан», отримувачем ОСОБА_1 (а.с.42).
У відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №44450532 від 22.04.2021 року, укладеним з відповідачем, зазначено, що 22.04.2021 року було надано кредит в сумі 8000 грн, того ж дня нараховано комісію з оформлення кредиту - 1520 грн, у період з 23.04.2021 року по 22.05.2021 року було нараховано відсотки згідно п. 1.5.2. договору в розмірі 200 грн в день, у період з 23.05.2021 по 21.07.2021 року - нарахування відсотків здійснювалось згідно п. 1.6 договору в сумі 400 грн в день (а.с.19-20).
10.08.2021 року між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» укладено договір факторингу №06Т за умовами якого позивач набув право вимоги, серед інших, до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № №44450532 від 22.04.2021 року на суму заборгованості 39250 грн, що підтверджується витягом з реєстру боржників до договору факторингу № 06Т від 10.08.2021 року (а.с.22-26, 18).
27.09.2024 року позивач звертався з вимогою до відповідача про виконання зобов'язань за кредитним договором в загальній сумі 39250 грн (а.с.45).
V. Мотиви з яких виходить суд та норми права.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За правилами ч. 1ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями ч. 2ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно положень статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Статті 6 та 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.
З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі205,207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції чинній на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1, 3 ст. 1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В п. 1ст. 629 ЦК України вказано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 1ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В п. 1ст. 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 року (справа №444/9519/12) та від 31.10.2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Щодо відступлення прав вимоги новому кредитору
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора; зобов'язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Щодо строку позовної давності суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність
встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Крім того, частинами 1, 3 ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки позовної давності, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Дію карантину, встановленого зазначеною Постановою, було неодноразово продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ по 30 червня 2023 року. Постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 з 24.00 год. 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, карантин на території України було встановлено безперервно з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року.
Відповідно Закону України № 2120-IX від 15 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено розділом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05.30 год. 24 лютого 2022 року, якій неодноразово було продовжено та який діє на даний час.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії.
Стосовно застосування до спірних правовідносин положень п.15 ст. ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» суд зазначає таке.
Відповідно до п.1 ст.3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту Закону) дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів-громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України та членів їх сімей.
Відповідно до п.15 ст.14 Закону (в редакції чинній на момент укладення кредитного договору) військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
В Прикінцевих положеннях Закону №1275-УІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації», яким і доповнено статтю 14 пунктом 15 прописано про надання зазначеній нормі дії в часі у межах конкретно визначеного періоду, а саме: військовослужбовцям - з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.
Законом України від 30.03.2021, що набрав законної сили 23.04.2021 було внесено зміни до вищевказаної норми і він набув такої редакції: «Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються».
VІ. Висновки суду.
Розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на нижчевикладене.
Судом встановлено, що 22.04.2021 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Мілоан», договір про споживчий кредит №4410189 в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» в сумі 8 000 грн строком на 30 днів, шляхом переказу на його банківську картку та зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування та 5% - стандартна (базова) процентна ставка в день.
Отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 8 000 грн підтверджено платіжним дорученням про перерахування суми кредиту.
Стосовно посилання представника відповідача на застосування до спірних правовідносин п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та як наслідок відсутності підстав для нарахування та стягнення відсотків за користування кредитом, то суд вважає його безпідставним з огляду на наступне. Так, відповідно до даної норми, в редакції на час укладення кредитного договору, проценти за користування кредитом не нараховуються військовозобов'язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду. Крім того, Прикінцевими положеннями Закону №1275-УІІ прописано про надання зазначеній нормі дії в часі у межах конкретно визначеного періоду, зокрема військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.
З системного аналізу вищевказаних норм та наявних у справі доказів слід дійти висновку, що відповідач, який перебуває на військовій службі з 24.02.2022 року по теперішній час, з моменту призову звільнений від виконання перед своїм кредитором зобов'язань, зокрема, по сплаті відсотків за користування кредитними коштами.
Разом з тим, як вбачається із відомості про щоденні нарахування та погашення, долученого позивачем до позовної заяви, відсотки за користування коштами нараховувались ТОВ «Мілоан», починаючи з 23.04.2021 року по 21.07.2021 року. Станом на 21.07.2022 року розмір відсотків становив 30 000 грн. та в подальшому вказана сума відсотків є незмінною, що свідчить про не нарахування відсотків після 24.02.2022 року.
Отже, суд вважає, що вищевказана норма закону в даному випадку не підлягає до застосування, оскільки відсотки за кредитом, про стягнення яких просить позивач, були нараховані до 24.02.2022 року, тобто до проходження позичальником військової служби.
Крім того, сторони у договорі (п.2.3.1.2.) погодили умови щодо пролонгації кредитування після завершення строку кредитування у 30 днів щоразу ще на 1 день, але на строк, що не перевищує 60 днів, у випадку продовження користування кредитними коштами після завершення строку користування. Оскільки з поданої відомості про щоденні нарахування та погашення встановлено, що відповідач не повернув кредит до 22.05.2021 року, а відтак продовжив користуватися кредитними коштами, а доказів протилежного представником відповідача суду не надано, то її доводи про обмеження нарахування відсотків строком 30 днів, є безпідставними. У інший строк - строк пролонгації нарахування процентів за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування, здійснюється за стандартною (базовою) процентною ставкою, визначеною договором у розмірі 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування ним, але не більше пролонгованих 60 днів.
Крім того, суд вважає безпідставним посилання представника відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносин вимог ч.5 п. ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» відповідно до якого максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %, оскільки зміни до вищевказаного Закону в частині обмеження максимальної відсоткової ставки набули чинності після укладення договору №4410189, а саме 24.12.2023 року, відтак на спірні правовідносини не поширюється.
Щодо застосування позовної давності, то суд зазначає, що починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року строк позовної давності продовжився на строк дії в Україні воєнного стану, який діє на даний час. Отже, позивачем не пропущено строк звернення до суду.
Таким чином, як вбачається з умов договору, який було підписано ОСОБА_1 , строк позики становить 30 днів. В подальшому відповідно до п.2.3.1.2. договору відбулась пролонгація дії договору на строк 60 днів із застосуванням відсоткової ставки у розмірі 5 відсотків, що передбачена п.1.6 договору. Таким чином, на думку суду, вимога позивача про стягнення відсотків у сумі 30000 грн підлягає до задоволення.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту 8000 грн, процентами в загальному розмірі 30 000 грн, з яких 6000 грн (8000/100*2,5%*30) за період з 23.04.2021 по 22.05.2021 і 24 000 грн (8000/100*5%*60) за період з 23.05.2021 по 21.07.2021 та комісією за оформлення кредиту у розмірі 1520 грн.
З урахуванням вищевикладеного, позов слід задовольнити повністю.
VІІ. Судові витрати.
Згідно із ч. 1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тому з відповідача слід стягнути 2 4422,40 гривень судового збору на користь позивача.
Щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд, зважаючи на позиції сторін щодо цього питання, дійшов такого висновку.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказав, що очікує понести 6000 гривень витрат на професійну правничу допомогу в рамках договору від 29.12.2023 року про надання правової допомоги, які і заявив до стягнення з відповідача.
На підтвердження понесення витрат на оплату професійної правничої допомоги позивач надав такі докази:
договір про надання правової допомоги №42649746 від 01.11.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс" та адвокатом Стародуб І.В. (а.с.30-34);
додаткова угода №4410189 від 30.11.2024 року до договору про надання правової допомоги №42649746 01.11.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс" та адвокатом Стародуб І.В., згідно якої розширено розділ 1 Предмет договору: «Адвокат зобов'язується здійснити представництво та захист інтересів клієнта у справі щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 », доповнити розділ 4. Порядок здійснення розрахунків: «За здійснення представництва та захист інтересів клієнта в суді у справі про стягнення кредитної заборгованості та надання інших видів професійної правничої допомоги, пов'язаних з розглядом даної справи, відповідно до умов цього договору, клієнт виплачує адвокату гонорар, у порядку та строки за погодженням сторін. Виплата гонорару здійснюється на умовах попередньої оплати (авансування) та/або, що підтверджується підписаним сторонами відповідним актом про надання професійної правничої допомоги, складеним та підписаним сторонами на підставі Детального опису робіт виконаних адвокатом» (а.с.41);
детальний опис робіт, виконаних адвокатом Стародуб І.В., необхідних для надання правничої допомоги за позовом ТОВ «Діджи фінанс» щодо стягнення кредитної заборгованості на підставі договору про надання правової допомоги №42649746 від 01.11.2024 року (а.с.21);
акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги від 30.11.2024 року, згідно якого адвокатом Стародуб І.В. надала, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс" прийняв правову допомогу загальною вартістю 6000 грн (а.с. 15);
Даючи оцінку вищевказаному, суд виходить з того, що положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3ст. 2 ЦПК України).
Разом з тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство встановило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
В частині 1ст. 137 ЦПК України зазначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судовихвитрат:1)розмір витратна правничу допомогу адвоката ,в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4ст. 137 ЦПК України).
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 742/2585/19.
Даючи оцінку доказам, долученим на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у даній цивільні справі у розмірі 6000 гривень, суд зазначає, що у договорі про надання правової допомоги визначені всі істотні умови договору, у тому числі вартість наданих послуг, в акті про надані послуги вказано, які саме було надано послуги, з чим позивач погодився та здійснив їх оплату.
Враховуючи характер виконаної адвокатським об'єднанням роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, усталеної практики у даній категорії справи, критерію необхідності та значимості процесуальних дій у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткової відмови у стягненні зазначеного розміру витрат та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2000 грн.
Зазначена сума, на переконання суду, є розумною та такою, що відображає реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.
На підставі наведеного, ст.ст. 525, 526, 610, 611, 1048, 1054, 1055, 1056-1, 1077, 1078 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 76, 81, 82, 89, 141, 247, 258, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи-фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи-фінанс» заборгованість за Кредитним договором №4410189 від 22.04.2021 року в сумі: 39 520 (тридцять дев'ять тисяч п'ятсот двадцять) грн, з яких: заборгованість за сумою кредиту становить - 8000 (вісім тисяч) грн, заборгованість за сумою відсотків - 30 000 (тридцять тисяч) грн, заборгованість за комісією - 1520 (одна тисяча п'ятсот двадцять) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи-фінанс» понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. 2000 (дві тисячі) грн. - витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно ст.273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи-фінанс», Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київська область, 07406, ЄДОПОУ: 42649746;
представник позивача: Буряченко Ангеліна Володимирівна, АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;
відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 РНОКПП: НОМЕР_3 ;
представник відповідача: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Рішення складене у повному обсязі 24.04.2025 року.
Суддя Тисменицького районного суду
Івано-Франківської області Гриньків Д.В.