Справа № 346/576/25
Провадження № 2-а/346/46/25
24 квітня 2025 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
у складі головуючого судді Сольського В. В.
за участю секретаря судового засідання Біди Ю.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Коломия адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого вказав, що 06 січня 2025 року в телефонному режимі представник відповідача повідомив його про те, що він перебуває у розшуку.
07 січня 2025 року він прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де відносно нього складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 210-1 ч. 3 КУпАП у звязку з неприбуттям за виписаною на його ім'я повісткою.
21 січня 2025 року ще до його прибуття до ТЦК та СП його справу розглянуто та притягнуто до адміністративної відповідальності за вказаною статтею та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн.
Позивач вказує, що будь які його пояснення про те, що він має підстави на відстрочку від мобілізації та документи що це підтверджують представники ТЦК та СП до уваги не брали.
Вказану постанову вважає необґрунтованою, а його вина у вчиненні адміністративного правопорушення не доводиться належними та допустимими доказами.
Зокрема відсутні докази вручення йому повістки про необхідність з'явитися до ТЦК, зазначає, що повістки він не отримував так само як і повідомлень про надходження йому рекомендованого поштового повідомлення. Згідно відповіді секретаря Матеївецької сільської ради Коломийського району йому стало відомо, що з поштового відділення поштове відправлення із повісткою направлене до вказаної сільської ради. Про причини невручення повідомлення йому не відомо, воно повернуте із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Крім того вважає, що розгляд протоколу про адміністративне правопорушення у його відсутності є грубим порушенням його прав в тому числі права на захист.
Тому просить скасувати оскаржувану постанову та стягнути з відповідача сплачений судовий збір.
Ухвалою судді від 04 лютого 2025 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті, витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_3 докази, а саме матеріли про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 210-1 ч. 3 КУпАП.
В судове засідання позивач не з'явився, подав заяву про розгляд справи в його відсутності, позовні вимоги з вказаних підставі підтримав.
Представник відповідача в судове засідання також не з'явився, відзиву на позовну заяву та витребовуваних документів суду не подав.
Про дату, час та місце відповідач повідомлений належним чином та обізнаний про судове провадження, що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ухвали від 04 лютого 2025 року, судової повістки та позовної заяви з додатками. Таким чином відповідач обізнаний, про судове провадження та належним чином повідомлений про дату судового засідання.
Відповідно до частини першої статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд, враховуючи належне повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання, відсутність клопотань про неможливість розгляду справи, обмеженість строку розгляду відповідної категорії справ, дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до пунктів 1 8 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Згідно з частинами другою, третьою статті 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Судом встановлено, що 07 січня 2025 року відносно ОСОБА_1 складено протокол № 13 РТЦК про адміністративне правопорушення, відповідно до якого останній, порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, встановлені правила військового обліку. Варто зазначити що у вказаному протоколі відсутня дата та час на який викликався ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення даних (а.с. 10-11).
За результатами розгляду вказаного протоколу, 21 січня 2025 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 виніс постанову № 18/25 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 210-1 ч. 3 КУпАП. У постанові йдеться про те, що 07 січня 2025 року останній не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 по повістці № Е576466 від 04 грудня 2024 року, у встановлені дату, час та місце, чи порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, встановлені правила військового обліку, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн (а.с. 12).
Представник відповідача відзиву на позов не подав, жодних доказів на спростування / підтвердження обставин, наведених в позові не надав.
З матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження є акт територіального центру комплектування про притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення порядку уточнення даних військовозобов'язаного.
Диспозиція частини третьої статті 210-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Тобто диспозиція наведеної норми є бланкетною, тобто лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших галузей права або інших підзаконних актів (інструкцій, переліків, статутів, положень, наказів, правил тощо).
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначені Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Абзацом восьмим частини третьої статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачено, що у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Процедура оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів визначена Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024.
Згідно з пунктом 41 Порядку належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повісткиособистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Зі змісту наведеного положення вбачається, що у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку резервіст або військовозобов'язаний вважається належним чином оповіщенним про виклик до районного (міського) ТЦК у разі проставлення у поштовому повідомленні (І) відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою ТЦК під час уточнення своїх облікових даних або (ІІ) відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку.
Згідно із трекінгом відстеження поштового відправлення № 7820400075665 на сайті «УкрПошти», вказане поштове відправлення, із повісткою про виклик позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 13 січня 2025 року повернуто відправнику із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Оцінюючи вказаний доказ, суд приймає до уваги те, що позивач викликався для уточнення даних на 07 січня 2025 року о 09 год 05 хв, відмітка «одержувач відсутній за вказаною адресою» проставлена 13 січня 2025 року, тобто через більше ніж через тиждень після того, як позивач мав прибути до РТЦК.
Відтак, в розумінні п. 41 Порядку № 560 ОСОБА_1 вважається належно оповіщеним про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 лише 13 січня 2025 року, тому не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи зазначення в оскаржуваній постанові про те, що позивач, будучи належним чином оповіщеним про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , 07 січня 2025 року не з'явився за викликом для уточнення даних по повістці.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
В адміністративних справах про протиправність рішень,дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (частина друга статті 77 КАС України).
Згідно з частиною четвертою статті 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Суд, відкриваючи провадження у справі, надав відповідачам можливість подати відзив на позов та, ураховуючи принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини третьої статті 2 КАС України) зобов'язав ТЦК надати документи, які передували та/або були підставою складення оскаржуваної постанови.
Однак, ухвала не була виконана, представник відповідача не надав суду ані відзиву на позов, ані витребовуваних документів.
У цій справі до предмету доказування входить, зокрема, встановлення порядку оповіщення позивача про необхідність з'явитись до ТЦК (докази надсилання повістки, її отримання, неотримання, причини неотримання, тощо), зокрема, дотримання пункту 41 Порядку, підтвердженням чого є повідомлення про вручення поштового відправлення з однією з таких відміток: про отримання особою відправлення; про відмову отримати поштове відправлення чи про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою ТЦК під час уточнення своїх облікових даних або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку. Однак жодного доказу щодо надсилання відповідного оповіщення позивачу (поштове повідомлення про вручення) та, відповідно, належного оповіщення позивача відповідачі не надали, що виключає можливість встановлення відповідного факту. Натомість позивач відповідну обставину заперечує. Суд також виходить з того, що у разі не оповіщення або ж повернення відповідного відправлення через невручення, указана обставина не може бути підтверджена жодним доказом зі сторони позивача, а тому обставину належного оповіщення має доводити саме відповідач.
За таких обставин, суд, з урахуванням положень пункту 4 частини третьої статті 2, частини другої статті 77 та частини четвертої статті 159 КАС України вважає, що доводи позивача щодо відсутності доказів його належного оповіщення про необхідність з'явитись до ТЦК є обґрунтованими, а відповідач доказів на спростування наведеного не надали. Неподання останніми відзиву на позов без поважних причин та доказів на спростування обставин, наведених у позові, у цьому випадку кваліфікується як визнання позову.
При цьому суд відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, викладений у постанові від 19.10.2022 у справі № 522/22225/21, згідно з яким незважаючи на те, що районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не має статусу юридичної особи та є відокремленим підрозділом обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, він є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України та є належним відповідачем у цьому спорі, пов'язаному зі скасуванням постанови про накладення адміністративного стягнення, яка прийнята військовим комісаром цього районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Такої ж практики притримується Другий апеляційний адміністративний суд (постанова від 03.02.2025 у справі № 638/22555/24). А тому суд вважає, що саме ТЦК є належним відповідачем.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи встановлені судом обставини, норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що доводи позивача щодо відсутності доказів його належного оповіщення про необхідність з'явитись до РТЦК є обґрунтованими, а відповідач доказів на спростування наведеного не надав. Неподання останнім відзиву на позов без поважних причин у цьому випадку кваліфікується як визнання позову тому позовна заява підлягає задоволенню.
На підставі ч. 1 ст. 139 КАС України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60 грн.
Керуючись ст. 2, 5, 48, 77, 243 246, 250, 255, 286, 292 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Скасувати постанову ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 18/25 від 21 січня 2025 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 605,60 грн сплаченого судового збору.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його ухвалення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , житель АДРЕСА_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_2 .
Суддя: Сольський В. В.