Справа №338/202/25
24 квітня 2025 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області
в складі головуючого-судді Битківського Л.М.
з участю секретаря Чорній К.М.,
представника позивача Повха В.І.,
представника відповідача Краюшкіна О.С.
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківської області до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,
Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області звернулося в суд із позовом до свого працівника ОСОБА_1 у якому поставило питання про відшкодування заподіяної установі майнової шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України від 30 серпня 2024 року №1066 було проведено перевірку фінансово-господарської діяльності Управління ДМС в Івано-Франківській області за період з 01 січня 2022 року по 30 червня 2024 року. За результатами перевірки виявлено порушення, які викладені в Акті про результати перевірки фінансово-господарської діяльності управління ДМС в Івано-Франківській області №17/24 від 20 вересня 2024 року. Зокрема, в ході перевірки подорожніх листів та фіскальних чеків АЗС встановлені численні факти заправки службових автомобілів у населених пунктах, які розташовані не за маршрутом руху службового автомобіля, що, на думку позивача, свідчить про використання водієм Управління транспорту не за призначенням.
Згідно реєстру фіскальних чеків АЗС зафіксовано 65 випадків заправки автомобілів УДМС водієм ОСОБА_1 поза межами маршруту автомобіля, який вказувався у подорожньому листі, на загальну суму 108 155,10 гривень за період з 05 січня 2022 року по 19 січня 2024 року.
Зокрема у двох випадках були здійснені заправки вантажного автомобіля марки «Volkswagen Transporter», номерний знак НОМЕР_1 . В інших 63 випадках - здійснювалась заправка службового легкового автомобіля марки «Renault Megane», номерний знак НОМЕР_2 .
27 листопада 2018 між Управлінням та ОСОБА_1 було укладено договір № 190 про повну матеріальну відповідальність. Відповідно до підпункту 1.1. даного договору на відповідача покладено повну матеріальну відповідальність за збереження довірених йому Управлінням матеріальних цінностей.
Згідно наказу УДМС в Івано-Франківській області від 30 серпня 2019 № 39 ОСОБА_1 надано право керування службовим легковим автомобілем «Renault Megane», номерний знак НОМЕР_2 .
Відповідно до пункту 1 наказу УДМС в Івано-Франківській області від 09 травня 2022 № 19 «Про покладання обов'язків» виконання обов'язків водія УДМС в Івано-Франківській області покладено на ОСОБА_1 , старшого інспектора ресурсно-господарського сектору УДМС в Івано- Франківській області та надано право керувати службовим легковим автомобілем марки «Renault Megane», номерний знак НОМЕР_2 .
За наказом від 20 квітня 2022 № 17 «Про закріплення службового вантажного автомобіля» (із змінами наказ УДМС в Івано-Франківській області від 29 серпня 2022 №30), старшому інспектору ресурсно-господарського сектору ОСОБА_1 надано право керування службовим вантажним автомобілем марки «Volkswagen Transporter» номерний знак НОМЕР_1 .
62 маршрути автомобіля УДМС, відповідно до подорожніх листів, що оформлені ОСОБА_1 , здійснювалися у межах міста Івано-Франківська. Однак, заправка автомобілів здійснена поза межами міста Івано-Франківська, що підтверджують фіскальні чеки АЗС, а саме у населених пунктах: м. Калуш, м. Галич, с. Скобичівка та с. Підгір'я Івано-Франківського району Івано-Франківської області.
На думку позивача, відповідачем порушено пункт 4.4. Порядку використання легкового автомобіля та пункт 4.3. Порядку використання вантажного автомобіля та за період з 05 січня 2022 року по 19 січня 2024 року незаконно проведено списання 2130,00 літрів палива на загальну суму 108155,10 гривень, що УДМС в Івано-Франківській області у заявленому позові розцінює як майнову шкоду.
30 грудня 2024 року з метою досудового врегулювання спору на адресу ОСОБА_1 було направлено вимогу, однак в добровільному порядку ОСОБА_1 відшкодувати вказані кошти відмовився.
Представник відповідача - адвокат Краюшкін О.С. подав суду відзив у якому вказав про безпідставність і необґрунтованість позовних вимог. Зазначив, що передумовою матеріальної відповідальності працівників, відповідно до ст. 130 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків є виключно вчинення протиправних дій працівником та порушення покладених на нього трудових обов'язків. Тобото підставою для матеріальної відповідальності може бути встановлена вина у формі прямого умислу або необережності (халатність, недбалість); дії працівника повинні призвести до прямої дійсної шкоди; між діями та наслідками має бути встановлений прямий причинний зв'язок. Обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві.
Звернув увагу суду на те, що позовні вимоги побудовані на припущеннях та домислах. Фіскальні чеки, на які посилається позивач, є доказом факту придбання палива. Однак не доводить факту перебування на АЗС конкретного автомобіля. На таких же припущеннях можна гіпотетично ствердити, що водій міг придбати паливо шляхом використання скретч-карток (талонів) у спосіб заповнення каністр для пального (ємностей для зберігання та транспортування бензину чи дизеля) та перевезення каністр на своєму особистому транспорті і подальшої фізичної заправки палива із каністри у паливний бак службового авто.
Представник відповідача вказав, що під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для установи провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
Позивач безпідставно вважає, що відповідач завдав йому прямої дійсної шкоди внаслідок заправки автомобіля поза визначеним у подорожньому листі маршрутом. Навіть, виходячи із логіки позивача, прямою дійсною шкодою у випадку, якщо би водій діяв самовільно на шкоду установі, могла би вважатись лише вартість пального, яка нібито була витрачена саме на відрізки дороги від межі міста Івано-Франківська до конкретних АЗС. Вимагаючи відшкодування шкоди, роботодавець повинен довести, що в діях працівника були ознаки трудового правопорушення, а також, що вказане правопорушення спричинило заподіяння шкоди та причинний зв'язок між ними. Належних та допустимих доказів заподіяння установі відповідачем прямої дійсної матеріальної шкоди суду не подано, тому у задоволенні позовної заяви просив відмовити.
Представник позивача Повх В.І. у судовому засіданні підтримав заявлений позов з підстав, викладних у позовній заяві.
Представник відповідача Краюшкін О.С. у судовому засіданні, крім заперечень проти позову, які викладені у відзиві, звернув увагу також на інформацію, отриману за адвокатським запитом від позивача, відповідно до якої УДМС в Івано-Франківській області протягом 2021-2024 років укладались угоди на постачання палива для потреб УДМС, яке передавалось управлінню у вигляді довірчих документів ("скретч-карт", "карток пального") на придбану кількість ПММ, яке підлягало отриманню у мережі АЗС ANP, Авіас Плюс та WOG. При цьому, із 12 АЗС мережі "Авіас" жодна АЗС не знаходиться у межах міста Івано-Франківська, а також жодна із них, не знаходится від межі м.Івано-Франківська ближче, ніж АЗС в с.Підгір'я (адреса Надвірнянське шосе,1). Відтак відповідач фізично не міг отримати пальне за виданими паливними картками бреду "Авіас" в межах міста Івано-Франківська. Також представник позивача вказував на те, що відповідач ОСОБА_1 , як водій, не приймав самостійних рішень і на власний розсуд не використовував транспортний засіб, а як водій установи, яка має підрозділи у кожному районному центрі, за дорученням керівництва забезпечував доставку легковим автомобілем марки «Renault Megane» бланкової продукції, матеріальних цінностей та ресурсів, необхідних для забезпечення діяльності установи. Вантажний автомобіль марки «Volkswagen Transporter», використовувався ним для службових поїздок до м.Києва та Тернополя. Просив у задоволенні позову відмовити.
Суд, заслухавши в судовому засіданні доводи сторін, з'ясувавши фактичні обставини у справі, дослідивши та оцінивши докази, подані сторонами, прийшов до висновку, що заявлені вимоги задоволенню не підлягають.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв'язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов'язаний надати належну оцінку цим доказам. При вирішенні спорів, що випливають із трудових правовідносин, зокрема про відшкодування шкоди, завданої підприємству, установі, організації їх працівниками, тягар доведення підстав для відшкодування такої шкоди покладається повного мірою на позивача (власника, роботодавця).
Отже, саме позивач (власник, роботодавець) повинен довести підстави матеріальної відповідальності працівника за завдану шкоду, зокрема, наявність вини та винних дій працівника, розмір завданої шкоди.
Згідно положеннь ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Таким чином, за змістом ч. 2 ст. 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправним і винним діянням працівника і шкодою, яка настала.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна чи інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Письмові договори про повну матеріальну відповідальність, згідно ст. 135-1 КЗпП України, може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.
У пункті 3 та 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз'яснено, що суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі ст.ст. 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. Згідно ст. 130 КЗпП України неодержані підприємством, установою, організацією прибуткине можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню працівником.
Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (ст. 138 КЗпП України).
У даному провадженні суд встановив, що ОСОБА_1 відповідно до наказу начальника управління ДМС України в Івано-Франківській області №522-к від 26.11.2018 року був призначений на посаду старшого інспектора ресурсно-господарського сектору Управління ДМСУ в Івано-Франківській області. Наказом №211-к від 06.11.2023 року у зв'язку зі змінами у штатному розписі у порядку переведення призначений на посаду старшого інспектора сектору ресурсно-господарського забезпечення УДМС в Івано-Франківській області.
27.11.2018 року зі Смеречуком роботодавцем був укладений договір №190 про повну матеріальну відповідальність, за умовами якого він зобов'язався нести матеріальну відповідальність за збереження ввірених йому матеріальних цінностей.
Наказом начальника управління №39 від 30.08.2019 року службовий легковий автомобіль марки «Renault Megane», номерний знак НОМЕР_2 був закріплений за завідувачем ресурсно-господарського сектору ОСОБА_2 і на ОСОБА_2 покладено персональну відповідальність за використання службового автомобіля виключно у зв'язку з виробничою необхідністю та при наявності лімітів споживання. Цим же наказом старшому інспектору ресурсно-господарського сектору ОСОБА_1 надано право керування цим службовим автомобілем.
Наказом №17 від 20.04.2022 року вантажний автомобіль марки «Volkswagen Transporter Kasten 4 motion 1.9», номерний знак НОМЕР_1 закріплено за завідувачем ресурсно-господарського сектору ОСОБА_2 і на нього покладено персональну відповідальність за використання службового автомобіля виключно у зв'язку з виробничою необхідністю та при наявності лімітів споживання. Цим же наказом старшому інспектору ресурсно-господарського сектору ОСОБА_1 , а також працівникам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 надано право керування цим службовим автомобілем.
Наказом начальника Управління №40 від 30.08.2019 року затверджено інструкцію Про порядок використання службового автомобіля Управління ДМСУ в Івано-Франківській області та встановлені норми витрат палива на службовий легковий автомобіль. Аналогічно наказом №18 від 20.04.2022 року затверджено Інструкцію про порядок використанння службового вантажного автомоблія та встановлено норми витрат палива на службовий вантажний автомобіль.
Згідно висновків Акту №17/24 від 20.09.2024 року Про результати перевірки фінансово-господарської діяльності Управління ДМС в Івано-Франківській області за період з 01.01.2022 року по 30.06.2024 року (далі Акт первірки), що була проведена спеціалістами ДВА МВС України, вибірковою перевіркою подорожніх листів та фіскальних чеків АЗС встановлені численні факти заправки службових автомобілів у населених пунктах, які розташовані не по маршруту руху автомобіля, що на думку ревізорів, засвідчує їх використання не за призначенням та призвело до незаконного списання 2260 літрів палива на загальну суму 114652,50 грн., в тому числі з вини водія ОСОБА_1 списано 2130 літрів палива на суму 108155,1 грн.
Проте дослідження Акту перевірки дає суду підстави стверджувати, що окремі висновки, зробленені перевіркою в частині, що була предметом судового розгляду (розділ 8 Ефективність витрачання коштів на утримання автотранспорту ...) стосовно незаконного списання палива не відповідають Стандарту внутрішнього аудиту, що затверджений наказом Міністрества фінансів України №1247 від 04.10.2011 року. Зокрема, згідно стандарту 10 «Виконання аудиторського завдання» виконання аудиторського завдання передбачає збір аудиторських доказів працівниками підрозділу внутрішнього аудиту із застосуванням методів, методичних прийомів і процедур, здійснення аналізу зібраних даних та їх оцінки за визначеними критеріями, що забезпечують обґрунтованість висновків за його результатами. Аудиторські докази мають бути: достатніми - засновуватись на фактах та зібраними в кількості, необхідній для підтвердження висновків; релевантними - забезпечувати підтвердження висновків та відповідати цілям внутрішнього аудиту; надійними - отримуватися з надійних джерел та із застосуванням адекватних аудиторських методів, прийомів і процедур. Працівники підрозділу внутрішнього аудиту повинні зібрати, проаналізувати, оцінити та задокументувати інформацію в обсязі, достатньому для досягнення цілей внутрішнього аудиту. За результатами порівняння (зіставлення) зібраних даних із критеріями оцінки формуються висновки. Для обґрунтування висновків проводиться оцінка зібраних аудиторських доказів з метою визначення їх достатності, надійності та релевантності.
Перевіркою вказано, що під час вибіркового дослідження подорожніх листів в частині пройденого маршруту руху на початок і кінець робочого дня встановлено, що у 70-ти подорожніх листах вказаний машрут руху передбачав експлуатацію службового автотранспорту у межах міста (Івано-Франківська), крім двох випадків відрядження до м.Києва, а фактично він використовувався у Івано-Франківській області поза межами міста Івано-Франківська, що підтверджується інформацією зазначеною у фіскальних чеках АЗС за адресою їх розташування.
Вказані висновки не є релевантними і не засновані на достатніх фактах, які би на це вказували, а побудовані на припущеннях. З приводу цих обставин не отримано пояснення ні водія ОСОБА_1 , ні завідувача ресурсно-господарського сектору ОСОБА_2 .
Так, діючими нормативними документами не встановлена конкретна форма подорожнього (шляхового) листа. На цю обставину, зокрема, звернув увагу Верховний Суд у рішенні від 21 вересня 2017 року у справі № 820/924/16, де зазначено, що посилання на подорожні листи будь-яких автотранспортних засобів, включаючи вантажні автомобілі, було вилучено з текстів законів України “Про автомобільний транспорт», “Про дорожній рух» та “Про поліцію». Таким чином, підприємства, які використовують автотранспортні засоби, мають право не видавати водіям подорожні листи. За необхідності, підприємства самостійно вирішують питання щодо використання таких листів у своїй господарській діяльності.
Згаданими вище наказами керівник УДМСУ в Івано-Франківській області правомірно затвердив інструкцію Про порядок використання службового автомобіля Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області, якою фактично закріпив використання типової форми №3 "Подорожній лист службового легкового автомобіля", що була затверджена наказом Державного комітету статистики №74 від 17.02.1998 року попри те, що цей наказ втратив чинність у 2013 році.
Можливість такого підходу підтверджено у листі Міністерства інфраструктури від 23 квітня 2013 року № 4492/25/10-13, де зазначено, що подорожній лист є основним документом первинного обліку роботи автотранспортних засобів, що підтверджує витрати, пов'язані з перевезеннями, і який використовується для бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, зокрема списання палива та мастил. Однак, оскільки такі форми скасовані, підприємства мають право використовувати самостійно виготовлені бланки, або використовувати форму, яка була затверджена попередньо. Зазначені форми містять всі обов'язкові реквізити, які повинен містити первинний документ. Крім того, вони містять додаткові реквізити, які відображають специфіку роботи автомобіля. Тому їх можна використовувати без будь-яких змін і це відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Оскільки УДМС використовувалась форма подорожнього листа, що була частиною Інструкції про порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля та обліку транспортної роботи, то суд вважає за доцільне звернути увагу на порядок його оформлення, передбачений цією Інструкцією. За змістом Інструкції п. 2.2. Перед видачею водієві подорожнього листа диспетчер (або інша відповідальна особа перевізника) заповнює його таким чином: - на лицьовому боці у верхньому лівому куті ставить штамп перевізника, записує номер подорожнього листа і дату його видачі (число, місяць, рік), які повинні відповідати номеру та даті реєстрації подорожнього листа у диспетчерському журналі, найменування та код режиму роботи водія, згідно з яким нараховується заробітна плата (робота у буденні дні, відрядження, робота у вихідні дні і т.д.), вказує марку, державний та гаражний номери автомобіля, прізвище, ініціали, номер посвідчення і табельний номер водія, який одержує подорожній лист, а також номер колони та бригади, до складу яких належать автомобіль і водій; - на підставі умов договору (заявки) замовника або завдання керівництва підприємства (установи) у графі 1 розділу I "Завдання водієві" записує найменування і адресу замовника, до якого повинен прибути автомобіль для виконання завдання або прізвище, ініціали та посаду відповідальної особи підприємства (установи) у розпорядження якого надається автомобіль; у графі 2 - час прибуття автомобіля до замовника, у графі 3 - час вибуття відповідно до заявки чи графіка роботи (год., хв.) або відповідно до моменту початку та кінця обслуговування посадової особи. Право зміни завдання має тільки перевізник, у виняткових випадках - замовник з відповідним записом у рядку "Особливі відмітки" на зворотному боці подорожнього листа; у рядку 11 розділу III "Рух пального" диспетчер робить запис про залишок пального за даними попереднього подорожнього листа; у рядку "Посвідчення водія перевірив, завдання видав" підписом стверджує достовірність заповнених ним реквізитів подорожнього листа та наявність у водія його посвідчення.
2.3. Заповнення подорожнього листа до виїзду автомобіля з гаража здійснюється у такій послідовності: - медичний працівник, який виконує передрейсовий медичний огляд, підписом стверджує можливість допуску водія за станом здоров'я до керування автомобілем; - у рядку 4 розділу II "Робота водія і автомобіля" механік (або інша відповідальна особа перевізника) записує показання спідометра при виїзді автомобіля з гаража, у рядку 6 - фактичний час (год., хв.) виїзду автомобіля і підписом стверджує передачу автомобіля водієві у технічно справному стані та дозвіл на виїзд; - у рядку "Автомобіль прийняв" водій підписом засвідчує прийняття автомобіля технічно справним і одержання завдання; - заправник (або інша відповідальна особа перевізника) у рядках 8-10 розділу III "Рух пального" записує марку, код марки і кількість виданого пального та стверджує ці дані підписом. 2.4. Після виконання завдання відповідальна особа, в чиє розпорядження було надано автомобіль, у відповідному рядку на зворотному боці подорожнього листа підписом і штампом стверджує виконання обслуговування. 2.5. У рядку "Особливі відмітки" робиться відповідний запис представником органів Державтоінспекції та іншими уповноваженими на це органами у випадку порушення водієм Правил дорожнього руху або зміни маршруту руху з непередбачених причин для виконання спеціального завдання. Зауваження щодо якості обслуговування записуються також відповідальною особою, у чиє розпорядження було надано автомобіль.
Таким чином, маршрут руху автомобіля, час вибуття і прибуття відображається у розділі І Подорожнього листа "Завдання водієві". Досліджені судом подорожні листи, у цьому розділі містять інформацію про те, що автомобіль перебував у розпорядженні УДМС України в Івано-Франківській області. Жодних даних, які би вказували на обмеження можливості використання автомобіля виключно у межах міста Івано-Франківська, у завданні для водія не встановлено. Більше того, використання автомобіля в межах Івано-Франківської області є логічним, оскільки дана установа має структурні підрозділи у кожному районному центрі області. З пояснень представника відповідача, які не спростовані позивачем, водій ОСОБА_1 систематично виконував доручення керівництва по доставленню до структурних підрозділів, що знаходться у райнних центрах області, бланкової продукції, матеріальних цінностей та ресурсів, необхідних для забезпечення діяльності установи.
При цьому кожен подорожній лист, який щоденно здавався уповноваженій особі, підписувався бухгалтером та керівником, містив усі обов'язкові реквізити про рух пального, показники одометра, витрати пального та загальний пробіг. Жодних зауважень до водія від керівництва установи з цього приводу не було.
Підстав стверджувати, що маршрут автомобіля відображався у графі "особливі відмітки" немає, оскільки у даній графі, відповідно до п.2.5 згаданої Інструкції могли робитися ніобхідні записи представником органів Державтоінспекці чи іншими уповноваженими на це органами у випадку порушення водієм Правил дорожнього руху або зміни маршруту руху з непередбачених причин для виконання спеціального завдання.
Крім того, у акті перевірки констатовано факт завищення показника загального пробігу автомобіля «Renault Megane», номерний знак НОМЕР_2 на 70 кілометрів від вказаного у подорожньому листі на момент перевірки у порівняні з фактичним показником одометра. Як наслідок зроблено висновок про безпідставні витрати пального в кількості 3,5 літра на суму 183,96 грн., яка була відшкодована до завершення перевірки.
За таких обставин твердження про незаконне списання пального ОСОБА_1 у загальній кількості 2130 літрів не є логічним.
З представлених 65 подорожніх листів, два подорожні листи №215 від 20.11.2022 року та №25 від 23.11.2023 року відображають факт виконання рейсу за маршрутом Івано-Франківськ - Київ- Івано-Франківськ. Відповідно в одному випадку легковим, в іншому - вантажним автомобілем. Представник позивача в судовому засіданні підтвердив факт здійснення відповідачем таких службових відряджень. Однак наполягав на необхідності стягнення в одному випадку вартості 60 літрів, в іншому 120 літрів пального. При цьому обгрунтовував таку вимогу фактом здійснення заправки автомобілів нібито не за маршрутом руху - в с.Підгір'я Івано-Франківського району на АЗС "ANP". Водночас спростувати доводи представника відповідача про те, що дана АЗС є найближчою територіально до м.Івано-Франківська, де відповідач міг отоварити видані йому скретч-карти бренду "Авіас", не міг.
Подібна обставина відображена у подорожньому листі №4 від 23.05.2022 року, відповідно до якого ОСОБА_1 , виконуючи рейс Івано-Франківськ - Тернопіль, провів заправку автомобіля в с.Ямниця Тисменицького району за допомогою паливної карки мереж WOG. Вказаний населений пукт відповідно до доводів представника відповідача знаходиться в межах маршруту руху Івано-Франківськ-Рогатин-Бережани-Тернопіль. З яких підстав ОСОБА_1 поставлено у вину заправку 30 літрів пального поза маршрутом руху та необхідність відшкодування його вартості, представник позивача пояснити не зміг.
Відтак, суд прийшов до висновку, що будь-яких належних та допустимих доказів, на підтвердження того, що водієм ОСОБА_1 згадані вище службові автомобілі у наведених у позивачем випадках використовувалися не у службових цілях, суду не подано. З огляду на це, підстав для задовлення позову немає.
Керуючись ст.263-265 ЦПК України,
У задоволенні позову Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківської області до ОСОБА_1 про стягнення 108155,10 грн. відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя Л.М. Битківський