Рішення від 15.04.2025 по справі 922/4295/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/4295/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Христенко І.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Салтівської окружної прокуратури міста Харкова, м.Харків, в інтересах держави, в особі Харківської районної військової адміністрації Харківської області, м.Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», м.Київ

до Фізичної особи-підприємця Богуненко Олексія Вікторовича, с.Роздольне Харківської обл.

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об'єктів самочинного будівництва

за участю представників:

прокурора - Шовкопляс М.М. (посвідчення №072602 від 01.03.2023 року);

позивача - не з'явився;

3-ої особи - не з'явився;

відповідача - Цимбалюк С.В. (адвокат, ордер АХ № 1232643 від 14.01.2025 року).

ВСТАНОВИВ:

03.12.2024 року до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської районної військової адміністрації Харківської області до Фізичної особи-підприємця Богуненко Олексія Вікторовича, в якій просить суд усунути перешкоди у здійсненні права державної власності на користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1014 га розташованою в межах прибережної захисної смуги Нагорівського водоймища, на території селища Безлюдівка Харківського району Харківської області шляхом зобов'язання ФОП Богуненка Олексія Вікторовича знести об'єкти самочинного будівництва, а саме: 2 одноповерхові дерев'яні конструкції (альтанки) розміром 3,1х4,0 м, висотою 2,57 м та площею 12,4 м2 кожна, які розміщені на відстані 16,14 м та 17,85 м від урізу води; 1 каркасно-щитову дерев'яну будівлю з прибудовою (навісом) площею забудови 24,2 м2 розміщену на відстані 11,41 м від урізу води; 1 лінійну споруду (паркан) загальною довжиною 60 м, висотою 1,5 м розміщену по контуру земельної ділянки на відстані від 17,64 м до 23,68 м від урізу води, з приведенням земельної ділянки під ними у придатний для подальшого використання стан.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.12.2024 року позовну заяву залишено без руху.

10.12.2024 року прокурор надав до суду заяву про усунення недоліків (вх.№31027).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.12.2024 року відкрито провадження у справі №922/4295/24 та призначено підготовче засідання на 14.01.2025 року.

Також відповідною ухвалою залучено до участі у справі в якості 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

25.12.2025 року представник позивача надав до суду письмові пояснення (вх.№32454), в яких позовні вимоги прокурора підтримує в повному обсязі, а також просить розглядати справу без участі позивача.

Протокольною ухвалою суду від 14.01.2025 року відкладено підготовче засідання на 04.02.2025 року.

14.01.2025 року представник відповідача надав до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді та відкладення розгляду справи (вх.№943).

31.01.2025 року представник 3-ої особи надав до суду заяву (вх.№2804), в якій просив суд внести дані представника ДП "Ліси України" до відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи №922/4295/24.

Також, 31.01.2025 року представник 3-ої особи надав до суду заяву (вх.№2805), в якій позовні вимоги підтримував в повному обсязі та просив розглядати справу без участі представника ДП "Ліси України".

04.02.2025 року представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№3067), в якому заперечує проти позову у повному обсязі.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначав, що позовні вимоги не ґрунтуються на фактичних обставинах, позовна заява є необґрунтованою та такою, що не відповідає обставинам справи і суперечить чинному законодавству України, а участь прокурора у цій справі є безпідставною, а тому даний позов не підлягає задоволенню.

За твердженнями відповідача, від вірного встановлення власника/користувача земельної ділянки та повноважень відповідних органів на розпорядження земельними ділянками лісового фонду, залежить правильне вирішення даного спору. Спірні відносини щодо виникнення у відповідача підстав користування частиною земельної ділянки з кадастровим номером 6325155600:08:002:0025 тривали з червня 2023 року до вересня 2023 року, а відтак слід застосовувати законодавство, яке діяло на момент виникнення відносин сторін.

Відповідач стверджує, що Васищевське лісництво ДП "ЛІСИ УКРАЇНИ" є постійним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 6325155600:08:002:0025 і таке право ним набуто на підставі положень чинного законодавства. Підтвердження права постійного користування саме цієї юридичної особи міститься також в численних рішеннях судових органів, де розглядались питання захисту прав ДП "ЖОВТНЕВЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО" на земельні наділи Нагорівського водоймища.

Крім того, обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач зазначає, що з відомостей ДЕРЖЛІСАГЕНСТВА і з Витягу з ДЗК від 28.05.2024 вбачається, що, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6325155600:08:002:0025, яка була передана у постійне користування Васищевського лісництва ДП "ЛІСИ УКРАЇНИ", має площу 55,4970 га та знаходиться в межах населеного пункту селища Безлюдівка Харківського району Харківської області.

Таким чином, за твердженнями відповідача, вилучення спірної земельної лісової ділянки, а також її передача у власність чи в користування, не відноситься до компетенції ХАРКІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ ВІЙСЬКОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ, а отже й відновлення законності щодо використання чи передачі у власність або користування вказаної земельної ділянки не відноситься до компетенції позивача.

Також відповідач звертає увагу, що у власних поясненнях, наданих під час допиту у якості свідка у кримінальному провадженні №42021222030000117 від 05.08.2021 і зафіксованих в протоколах допиту свідка від 03.10.2023 та від 16.09.2024, відповідачем не заперечувалося, що у період часу з 03.07.2023 по 30.09.2023 ним використовувалася частина земельної ділянки по вул. Нагорівська в селищі Безлюдівка Харківського району Харківської області, яка має вихід до Безлюдівського водоймища. На вказаній земельній ділянці, на підставі договору №7 від 03.07.2023 про пайову участь в утриманні об'єктів благоустрою та дозволу на здійснення виїзної торгівлі від 29.06.2023, ним здійснювалася підприємницька діяльність з надання у користування шезлонгів та реалізація продуктів харчування. Для здійснення підприємницької діяльності ним було встановлено дерев'яний кіоск. Дві альтанки та паркан вже існували на момент початку здійснення підприємницької діяльності за вказаною адресою. В 2024 підприємницьку діяльність за місцем розташування земельної ділянки відповідач не здійснював за відсутності дозволу Безлюдівської селищної ради на здійснення виїзної торгівлі. Твердження прокурора, що саме відповідачем було встановлено паркан навколо земельної ділянки та дві альтанки не підтверджуються наданими доказами.

Окрім того, відповідач просив суд поновити строк на подання відзиву.

Протокольною ухвалою суду від 04.02.2025 року відзив відповідача (вх.№3067 від 04.02.2025) - залишено без розгляду, оскільки відповідачем не надано доказів надсилання відзиву і доданих до нього документів прокурору; продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів; відкладено підготовче засідання на 04.03.2025 року

12.02.2025 року представник відповідача надав до суду аналогічний відзив на позовну заяву (вх.№3863), з доказами направлення іншим учасникам справи, який судом прийнято до розгляду.

14.02.2025 року прокурор надав до суду відповідь на відзив (вх.№4111), в якій позовні вимоги підтримував у повному обсязі.

Прокурор зазначає, що відповідачем проігноровано той факт, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної суги. Забудова прибережних захисних смуг порушує водно-екологічний правопорядок і екологічну безпеку населення України, а також сприяє забрудненню, засміченню та вичерпанню водного об'єкту. Спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення та має цільове призначення 09.01 для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг, розташована в межах населеного пункту селище Безлюдівка Харківського району Харківської області та перебуває у постійному користуванні ДП «Ліси України». Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Прокурор, вважає, що діями (бездіяльністю) відповідача порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених процесуальним Законом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15).

За твердженнями прокурора, враховуючи, що саме ФОП Богуненко О.В. здійснив будівництво об'єкту нерухомого майна та використовував огороджену спірну земельну ділянку для здійснення підприємницької діяльності, то позовна вимога про зобов'язання особи знести самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна стосується ФОП Богуненко О.В. як особи, що здійснила самочинне будівництво та використовувала належну державі земельну ділянку, вчиняючи тим самим перешкоди позивачу у реалізації ним свого права власності.

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування.

Розміщення на таких землях об'єктів нерухомого майна та парканів заборонено законом.

Крім того, прокурор звертає увагу, що спірна земельна ділянка перебуває в державній власності, належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні філії «Жовтневе лісове господарство» ДП «Ліси України», згоди філії «Жовтневе лісове господарство» ДП «Ліси України» на користування чи то на здійснення виїзної торгівлі ФОП Богуненком О.В. також не отримано.

03.03.2025 року представник відповідача надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№5482).

Протокольною ухвалою суду від 04.03.2025 року відкладено підготовче засідання на 11.03.2025 року, яке також було відкладено на 14.03.2025 року.

13.03.2025 року представник 3-ої особи надав до суду заяву (вх.№6552), в якій позовні вимоги підтримував в повному обсязі та просив розглядати справу без участі представника ДП "Ліси України".

Протокольною ухвалою суду від 14.03.2025 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи ДП «Жовтневе лісове господарство».

Також протокольною ухвалою суду від 14.03.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.04.2025 року.

01.04.2025 року представник відповідача надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№8103).

Протокольною ухвалою суду від 01.04.2025 року відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 08.04.2025 року.

04.04.2025 року представник 3-ої особи надав до суду заяву (вх.№8478), в якій позовні вимоги підтримував в повному обсязі та просив розглядати справу без участі представника ДП "Ліси України".

Надані учасниками справи документи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою суду від 08.04.2025 року відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 15.04.2025 року.

Прокурор у судовому засіданні 15.04.2025 року позовні вимоги підтримував повністю та просив суд їх задовольнити.

Представники позивача та 3-ої особи у судове засідання 15.04.2025 року не з'явились, раніше надавали заяви про розгляд справи без їх участі, в яких позовні вимоги підтримували.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.04.2025 року проти позову заперечував, з підстав викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши представників сторін, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

В ході досудового розслідування кримінального провадження №42021222030000117 від 05.08.2021 за ознаками складу кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст. 366, ч.4 ст. 197-1, ч.3 ст. 197-1, ч. 1 ст. 364 КК України встановлено факти самовільного зайняття та самовільної забудови прибережної захисної смуги озера Нагорівське, яке розташоване на території селища Безлюдівка Харківського району Харківської області.

Так, 15.08.2023 та 04.09.2024 проведено огляди місця події з залученням сертифікованих інженерів-землевпорядників ТОВ «Армадабудпроект» та проведенням геодезичних робіт.

За результатами проведеної слідчої дії встановлено, що на східному березі Нагорівського водоймища, яке розташоване на території селища Безлюдівка Харківського району Харківської області в межах прибережної захисної смуги вздовж водойми огороджена парканом земельна ділянка площею 0,1014 га (позначена на ситуаційній схемі огляду як «контур №5»).

На зазначеній земельній ділянці розташовано 3 прямокутні споруди, а саме: 2 одноповерхові дерев'яні конструкції (альтанки) розміром 3,1х4,0 м, висотою 2,57 м та площею 12,4 м2 кожна, які розміщені на відстані 16,14 м та 17,85 м від урізу води; 1 каркасно-щитова дерев'яна будівля з прибудовою (навісом) площею забудови 24,2 м2 розміщена на відстані 11,41 м від урізу води, яка відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи №СЕ-19/121-23/22989-БТ від 29.01.2024 є об'єктом нерухомого майна; 1 лінійна споруда (паркан) загальною довжиною 60 м, висотою 1,5 м розміщена по контуру земельної ділянки на відстані від 17,64 м до 23,68 м від урізу води, яка відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи №СЕ-19/121-23/22989-БТ від 29.01.2024 є об'єктом нерухомого майна.

Досудовим розслідуванням встановлено, що вказана земельна ділянка та споруди на ній використовувались ФОП Богуненко О.В. для здійснення підприємницької діяльності: торгівлі продовольчими товарами та надання платних послуг у вигляді користування шезлонгами для відпочиваючих.

Зокрема, допитаний в ході досудового розслідування ФОП Богуненко О.В. підтвердив, що у липні 2023 він встановив дерев'яний кіоск в прибережній зоні «Безлюдівського водоймища» де здійснював підприємницьку діяльність на підставі дозволу на виїзну торгівлю від 29.06.2023, виданого Безлюдівською селищною радою.

Також, ФОП Богуненко О.В. 23.06.2023 укладено договір з КП «Котлярівське» Безлюдівської селищної ради про надання послуг з поводження з побутовими відходами, а саме утилізації сміття з вищевказаної земельної ділянки.

Відповідно до даних геодезичної зйомки, проведеної в ході огляду місця події, вищевказана земельна ділянка «контур №5» розташована в межах земельної ділянки яка має встановлені межі згідно даних Державного земельного кадастру, а саме: земельної ділянки з кадастровим номером 6325155600:08:002:0025.

Відповідно до витягу з ДЗК про земельну ділянку з кадастровим номером 6325155600:08:002:0025, остання має загальну площу 55,4970 га, відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення та має цільове призначення 09.01 для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг. На земельну ділянку встановлено обмеження у використанні у вигляді водоохоронної зони та прибережних захисних смуг вздовж річок, навколо водойм та на островах. Земельна ділянка розташована в межах населеного пункту селище Безлюдівка Харківського району Харківської області.

За інформацією Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області, Нагорівське водоймище має штучне походження та орієнтовну площу водного дзеркала 58,2 га. Дозволи на спеціальне водокористування на вказаній водоймі не видавались.

Також, відповідно до даних Державного земельного кадастру земельна ділянка «контур 5» відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення.

Зважаючи на викладене, спірна земельна ділянка перебуває в державній власності, належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні філії «Жовтневе лісове господарство» ДП «Ліси України».

Водночас, спірна земельна ділянка «контур №5» розташована в межах прибережної захисної смуги вздовж Нагорівського водоймища.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об'єктів фізичної культури і спорту, які не є об'єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (ст. 61 ЗК України, ст. 89 ВК України).

У прибережних захисних смугах забороняється влаштування огорож або інших конструкцій, що перешкоджають доступу громадян до берегів річок, водойм та островів, крім випадків, передбачених законом (ст. 61 ЗК України, ст. 89 ВК України).

У межах прибережних захисних смуг забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ громадян до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування, крім земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель, а також земельних ділянок, на яких розташовані гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, об'єкти підвищеної небезпеки, пансіонати, об'єкти реабілітації, спорту, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори, що мають відповідні передбачені законом документи на споруди та провадження відповідної діяльності, об'єкти природно-заповідного фонду, об'єкти культурної спадщини.

Отже землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування.

Розміщення на таких землях об'єктів нерухомого майна та парканів заборонено законом.

Як стверджує прокурор, з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у ФОП Богуненко О.В. відсутні будь-які речові права на земельну ділянку, таким чином останнім здійснено самовільне зайняття спірної земельної ділянки.

Як вбачається з Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (https://e-construction.gov.ua/), у ФОП Богуненко О.В. відсутні дозвільні документи на початок виконання будівельних робіт та документи щодо прийняття спірного об'єкта нерухомого майна до експлуатації.

Таким чином, за твердженням прокурора, наявні підстави стверджувати, що будівництво спірних об'єктів нерухомості здійснено ФОП Богуненко О.В. за відсутності дозвільних документів на виконання будівельних робіт.

Отже, як зазначає прокурор в позовній заяві, враховуючи, що спірна земельна ділянка уповноваженими органами у власність чи користування не передавалась, а будівництво розміщених на ній споруд проведено без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, останні є об'єктами самочинного будівництва.

Враховуючи викладене, прокурор стверджує, що оскільки розміщення на прибережній захисній смузі об'єктів нерухомого майна та паркану прямо суперечить вимогам чинного законодавства, то належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання особи, що здійснила самочинне будівництво, знести самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна, відповідно до частини 4 статті 376 ЦК України.

Прокурор звертає увагу, оскільки саме ФОП Богуненко О.В. здійснив будівництво об'єкту нерухомого майна та використовував огороджену спірну земельну ділянку для здійснення підприємницької діяльності, то позовна вимога про зобов'язання особи знести самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна стосується ФОП Богуненко О.В. як особи, що здійснила самочинне будівництво та використовувала належну державі земельну ділянку, вчиняючи тим самим перешкоди позивачу у реалізації ним свого права власності.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у випадках, встановлених законом, прокурор може звертатися до суду із заявами про захист інтересів держави та брати участь у цих справах.

Частиною 4 статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з чч.1,3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановленому законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У ст. 13 Конституції України закріплено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

За п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначається правовий режим власності.

Отже виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Рішенням Конституційного суду України № З-рп/99 від 08.04.1998 державні інтереси закріплюються, як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. В основі інтересів держави завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, а отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.05.2021 по справі № 806/2361/18, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому, відповідно до п. 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 Верховним Судом встановлено, що прокурор не повинен встановлювати причини невиконання уповноваженими державою органами відповідних функцій у спірних відносинах.

У Висновку № 3 (2008) Консультативної ради європейських прокурорів «Про роль прокуратури поза межами сфери кримінального права» зазначається, що різноманітність функцій органів прокуратури поза сферою кримінального права є результатом національної правової та історичної традиції. Це суверенне право держави визначати інституційно-правові процедури реалізації своїх функцій щодо захисту прав людини і суспільних інтересів, дотримуючись принципу верховенства права та міжнародних зобов'язань.

Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам - учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників Міністрів Ради Європи, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоб представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейським судом з прав людини також допускається участь прокурора у цивільному (адміністративному, господарському) провадженні, якщо відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії»).

У справі «Мукій проти України» (рішення від 21.10.2021), яка стосувалася скарги на втручання прокурора у справу з огляду на подання ним позову в інтересах держави, зокрема для захисту економічних і соціальних інтересів держави, пов'язаних з охороною території заповідної зони, Європейський суд з прав людини зазначив, що втручання прокурора, на яке скаржиться заявник, не поставило його у «суттєво невигідне становище» стосовно сторін розгляду; немає нічого, що вказувало б на будь-яке привілейоване ставлення національних судів до заяв прокурора чи будь-які процесуальні переваги, надані йому в цій справі.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор, вважаючи, що діями (бездіяльністю) відповідача порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених процесуальним Законом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі №926/1111/15).

Крім того, необхідність пред'явлення цього позову прокурором зумовлена не захистом інтересів постійного лісокористувача на самостійне господарювання в лісах, а потребою захисту державного, суспільного інтересу в забезпеченні законності при користуванні лісогосподарськими землями державної форми власності, недопущення їх неправомірного використання та забезпеченні можливості виконання лісами водоохоронних, захисних, санітарно-гігієнічних функцій.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

У статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) зазначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України перебувають під охороною держави.

За Законом України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» підвищення покажчика лісистості території держави до 20 відсотків належить до основних стратегічних цілей на поточне десятиліття.

Відповідно до цього Закону катастрофічне зменшення площі територій природних лісів відбувається внаслідок їх вирубування з подальшою зміною цільового призначення земель, промислового, житлового та дачного будівництва тощо.

Територіальне розширення міст та інших населених пунктів повинно відбуватися лише за умови збереження, створення та відновлення рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих територій та об'єктів, ландшафтів, лісів, парків, скверів, окремих зелених насаджень.

Водночас розширення рекреаційної забудови за рахунок земель лісу є неприпустимим і суперечить державній екологічній політиці України, яка полягає у збереженні та відновленні природних екосистем і ландшафтів.

Позитивні зобов'язання держави у сфері охорони навколишнього природного середовища закріплені у статті 50 Конституції України, статтях 10, 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законі України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» та інших нормативно-правових актах. Незважаючи на те, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод безпосередньо не закріплює право на безпечне довкілля, питання його захисту та вплив екологічних факторів на людину все частіше стають предметом розгляду Європейського суду з прав людини, у тому числі й у справах проти України.

Таким чином, держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов'язана забезпечити належну охорону землям лісового фонду, у тому числі й спірній земельній ділянці, яка розташована в межах населеного пункту селище Безлюдівка Харківського району Харківської області та перебуває у постійному користуванні ДП «Ліси України».

Крім того, спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної суги.

Усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність суворого додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

У сучасних умовах, коли людина все активніше втручається в природні процеси, а землі поруч з водними об'єктами стають все більш привабливими для використання, особливої актуальності набуває питання охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм. Природна рослинність прибережних захисних смуг укріплює береги, запобігаючи змиву ґрунтів і замуленню річок, зменшує руйнівну силу паводкових вод а також є важливим осередком збереження біорізноманіття.

Як зазначено у Розділі І Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року)» Україна є однією з найменш водозабезпечених країн Європи, при цьому водокористування в країні здійснюється переважно нераціонально. Внаслідок токсичного, мікробіологічного та біогенного забруднення відбувається погіршення екологічного стану річкових басейнів, а також прибережних вод та територіальних вод Чорного і Азовського морів. Підземні води України в багатьох регіонах за своєю якістю не відповідають установленим вимогам до джерел водопостачання, що пов'язано передусім з антропогенним забрудненням, а інтенсивне їх використання призводить до виснаження горизонтів підземних вод.

Основну загрозу біологічному різноманіттю становлять діяльність людини та знищення природного середовища існування флори і фауни. Спостерігається катастрофічне зменшення площі територій водно-болотних угідь, степових екосистем, природних лісів, яке відбувається внаслідок розорювання земель, вирубування лісів з подальшою зміною цільового призначення земель, осушення або обводнення територій, промислового, житлового та дачного будівництва тощо.

Забудова прибережних захисних смуг порушує водно-екологічний правопорядок і екологічну безпеку населення України, а також сприяє забрудненню, засміченню та вичерпанню водного об'єкту.

Захист навколишнього природного середовища є не лише обов'язком кожного, як це передбачено ст. 66 Конституції України, а й обов'язком публічної влади, яка має вживати передбачених законом заходів для охорони, захисту, збереження і відтворення природних видів рослинного і тваринного світу, об'єктів і земель природно-заповідного фонду. Тобто на державу покладається позитивний обов'язок щодо забезпечення належного функціонування природних екосистем.

Виконання таких зобов'язань якнайкраще відповідає громадським інтересам, оскільки це сприятиме не лише збереженню унікального об'єкта екосистеми і стабільності навколишнього природного середовища, а й дасть населенню доступ до виняткового за красою та різноманітністю природного комплексу.

Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб'єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на положення статей 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішенні земельних питань, охорони навколишнього природного середовища, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Необхідність їх захисту прокурором зумовлена як загальною потребою у забезпеченні дотримання закріпленого в Конституції України принципу законності набуття та реалізації права на землю, так і бездіяльністю органу, що уповноважений на захист інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, - Харківської районної військової (державної) адміністрації Харківської області.

У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова ВСУ від 21.02.2018 у справі №553/3280/16-а).

Враховуючи національну судову практику та практику Європейського суду з прав людини, прокурор, звертаючись із даним позовом, діє на захист не своїх власних порушених прав, а на захист інтересів держави в цілому, які нерозривно пов'язані із правильним застосуванням та дотриманням усіма суб'єктами законодавства у сферах життєдіяльності суспільства, що контролюються та охороняються державою.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежним чином.

Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган.

Враховуючи викладене, прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

У Рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи зміст поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», висловив позицію про те, що під ним потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (п. 2 резолютивної частини).

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Водночас у п. 2 ст. 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Відповідно до приписів статті 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені ст. 122 ЗК України.

Відповідно до ч.3 ст.122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва.

Відповідно до ч.4 ст.122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Відповідно до ч.8 ст.122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративно-територіальних одиниць, передає у постійне користування земельні ділянки, примусово вилучені у державну власність відповідно до Закону України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об'єктів права власності Російської Федерації та її резидентів", а також передає у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, передає у постійне користування земельні ділянки у випадку, передбаченому абзацом другим частини другої статті 149 цього Кодексу.

Відповідно до абз.2 ч.2 ст.149 ЗК України земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності за рішенням Кабінету Міністрів України можуть вилучатися з постійного користування державних підприємств, установ, організацій без їхньої згоди та без згоди органів (організацій), до сфери управління (відання) яких вони належать, і передаватися у постійне користування іншим державним підприємствам. У разі якщо відомості про земельні ділянки, що вилучаються, не внесені до Державного земельного кадастру, замовлення розроблення документації із землеустрою, необхідної для внесення таких відомостей, здійснюється державним підприємством, якому передаються вилучені земельні ділянки. У разі вилучення Кабінетом Міністрів України земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які належать закладу освіти, установі, організації, підприємству системи освіти, що перебуває у державній власності, на праві постійного користування, площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які залишаються у такої юридичної особи після вилучення, не може становити більше 100 гектарів.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

Згідно з підп. «г» п. 4 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» у державній власності залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.

Відповідно до підп. «а» п. 24 Розділу Х ЗК України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення та має цільове призначення 09.01 для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг, розташована в межах населеного пункту селище Безлюдівка Харківського району Харківської області та перебуває у постійному користуванні ДП «Ліси України».

Відтак, в силу положень ст. 17, 122 ЗК України, компетенцією із розпорядження даною земельною ділянкою лісогосподарського призначення державної власності володіє саме Харківська районна військова (державна) адміністрація Харківської обл.

У зв'язку з цим, в силу положень ст. 17, 122 ЗК України органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах є саме Харківська районна військова (державна) адміністрація Харківської області.

Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 зазначає, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

У постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 04.04.2019 у справі №924/349/18, від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/19.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді Салтівською окружною прокуратурою м. Харкова до Харківської районної військової (державної) адміністрації Харківської області направлено лист від 29.10.2024 №53-102-4741вих-24, відповідно до якого повідомлено про обставини порушення ФОП Богуненко О.В. інтересів держави, а також запропоновано надати інформацію про вжиті адміністрацією заходи або намір вжити заходи, у тому числі шляхом звернення до суду із позовом, щодо усунення виявлених порушень.

В свою чергу, Харківською районною військовою (державною) адміністрацією Харківської області відповідно до листа від 01.11.2024 №01-41/5152 повідомлено, що до держадміністрації інформація щодо порушення чинного законодавства, яка зазначається в листі, не надходила, а тому заходи з цього приводу не вживались.

Додатково поінформовано, що Харківська районна військова (державна) адміністрація Харківської області не заперечує щодо подачі до суду органами прокуратури відповідних позовів в інтересах держави в особі Харківської районної військової (державної) адміністрації Харківської області.

Одночасно жодної інформації про вжиті заходи реагування або намір вжити такі заходи, у тому числі у вигляді звернення з позовом до суду, райдержадміністрацією не надано.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини обізнаності позивача про наявні порушення вимог законодавства, а також беручи до уваги відсутність будь-якого активного реагування з його сторони щодо вжиття заходів судового захисту порушених інтересів держави впродовж розумного строку, є виключний випадок, за якого порушення відповідачами інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у прокурора не лише права, а й обов'язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.

Враховуючи, що спір у цій справі виник щодо земель, яким державою через їх характеристики надається особливий статус, такі землі задовольняють публічний інтерес та підлягають підвищеній охороні, а тому у разі виявлення правопорушень при використанні таких земель, усі уповноважені органи, зокрема, і прокурор, зобов'язані діяти невідкладно. Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №927/468/20.

Так, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор в даних правовідносинах із дотриманням належної процедури, реалізуючі представницькі повноваження, виконує субсидіарну роль та замінює в судовому провадженні суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту.

Аналогічна позиція з приводу субсидіарної ролі прокурора в захисту інтересів держави в суді дотримується і Верховний Суд, який висловив її у низці постанов у справах за позовами прокурорів, зокрема у постановах від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, від 15.10.2019 у справі № 904/2820/18, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Зазначені обставини відповідно до ст. 131-1 Конституції України, статей 2, 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 53 ГПК України вказують на наявність підстав для звернення прокурора до суду з відповідним позовом на захист порушених інтересів держави.

Прокурором дотримано вимоги абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

На виконання зазначених норм, Салтівською окружною прокуратурою м.Харкова попередньо, до пред'явлення позову, листом №53-102-5346вих-24 від 29.11.2024 повідомлено позивача про прийняття рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред'явлення до суду цього позову.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді в особі Харківської районної військової адміністрації Харківської області.

Щодо суті спору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Статтею 14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з ч. 1 ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання у користування.

Відповідно до частини другої статті 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

За основним цільовим призначенням земельне законодавство передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

Згідно зі ст. 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Згідно з нормами статей 181 - 184, 202 - 204 ЗК України, законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Статтею 3 ЗК України передбачено, що земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Згідно з частиною 4 статті 173 ЗК України землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Відповідно до ч.2 ст. 117 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об'єктів у комунальну власність.

Відповідно до п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14.

Як встановлено судом, спірна земельна ділянка розташована в межах населеного пункту - селище Безлюдівка Харківського району Харківської області та відповідно до картографічних матеріалів, а саме Планшету №5 Лісовпорядкування 2006 року, проведеного Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням Львівська експедиція, спірна земельна ділянка розташована в межах кварталу №71 Бабаївського лісництва філії «Жовтневе лісове господарство» ДП «Ліси України».

При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Державне агентство лісових ресурсів України прийняло наказ № 856 від 28.10.2022 "Про припинення "Державного підприємства "Жовтневе лісове господарство" та затвердження складу Комісії з припинення.".

Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів № 856 від 28.10.2022 року припинено Державне підприємство "Жовтневе лісове господарство", код ЄДРПОУ 00993165, шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", код ЄДРПОУ 44768034.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань діяльність юридичної особи Державного підприємства "Жовтневе лісове господарство" перебуває в стані припинення з 31.10.2022. Підстава - внесення рішення засновників щодо припинення ЮО в результаті реорганізації.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до інформації з єдиного державного реєстру судових рішень представник філії "Жовтневе лісове господарство" ДСП "Ліси України" звернувся до суду з заявою про заміну сторони - Державного підприємства "Жовтневе лісове господарство" на правонаступника Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України". Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 16.05.2023 року встановлено, що наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 92 від 10.01.2023 року затверджено передавальний акт Державного підприємства "Жовтневе лісове господарство", відповідно до якого майно, права та обов'язки вказаного підприємства перейшли до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Жовтневе лісове господарство" (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 45025507).

Дані обставини неодноразово встановлювались рішеннями судів, зокрема постановою Східного апеляційного господарського суду у справі №922/1505/24 від 24.10.2024 року.

Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.03.2025 року, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" має у своєму складі відокремлений підрозділ філія "Жовтневе лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (т.2 а.с.171-183).

Зважаючи на викладене, спірна земельна ділянка перебуває в державній власності, належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні ДП «Ліси України».

Судом також встановлено, що спірна земельна ділянка «контур №5» розташована в межах прибережної захисної смуги вздовж Нагорівського водоймища.

Відповідно до ст. 3 Водного кодексу України (далі - ВК України) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).

Частиною 1 статті 58 ЗК України та ст. 4 ВК України зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Відповідно до ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Відповідно до ст.61 ЗК України, ст. 89 ВК України у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об'єктів фізичної культури і спорту, які не є об'єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Розміщення на таких землях об'єктів нерухомого майна та парканів заборонено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході досудового розслідування кримінального провадження №42021222030000117 від 05.08.2021 за ознаками складу кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст. 366, ч.4 ст. 197-1, ч.3 ст. 197-1, ч.1 ст. 364 КК України встановлено факти самовільного зайняття та самовільної забудови прибережної захисної смуги озера Нагорівське, яке розташоване на території селища Безлюдівка Харківського району Харківської області.

На зазначеній земельній ділянці розташовано 3 прямокутні споруди, а саме:

- 2 одноповерхові дерев'яні конструкції (альтанки) розміром 3,1х4,0 м, висотою 2,57 м та площею 12,4 м2 кожна, які розміщені на відстані 16,14 м та 17,85 м від урізу води;

- 1 каркасно-щитова дерев'яна будівля з прибудовою (навісом) площею забудови 24,2 м2 розміщена на відстані 11,41 м від урізу води, яка відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи №СЕ-19/121-23/22989-БТ від 29.01.2024 є об'єктом нерухомого майна;

- 1 лінійна споруда (паркан) загальною довжиною 60 м, висотою 1,5 м розміщена по контуру земельної ділянки на відстані від 17,64 м до 23,68 м від урізу води, яка відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи №СЕ-19/121-23/22989-БТ від 29.01.2024 є об'єктом нерухомого майна.

Зокрема, допитаний в ході досудового розслідування ФОП Богуненко О.В. підтвердив, що у липні 2023 він встановив дерев'яний кіоск в прибережній зоні «Безлюдівського водоймища», де здійснював підприємницьку діяльність на підставі дозволу на виїзну торгівлю від 29.06.2023, виданого Безлюдівською селищною радою.

В наданому відзиві на позовну заяву, відповідач підтвердив, що він встановив дерев'яний кіоск в прибережній зоні «Безлюдівського водоймища», де здійснював підприємницьку діяльність на підставі дозволу на виїзну торгівлю від 29.06.2023, виданого Безлюдівською селищною радою.

Також ФОП Богуненко О.В. 23.06.2023 укладено договір з КП «Котлярівське» Безлюдівської селищної ради про надання послуг з поводження з побутовими відходами, а саме утилізації сміття з вищевказаної земельної ділянки.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками на підставі Конституції України, ЗК України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Натомість в матеріалах справи відсутні будь-які рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування щодо виділення ФОП Богуненко О.В. у власність чи користування земельної ділянки площею 0,1014 га на східному березі Нагорівського водоймища, яке розташоване на території селища Безлюдівка Харківського району Харківської області відсутні.

Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч. 9 ст. 79-1 ЗК України).

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Як встановлено з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у ФОП Богуненко О.В. відсутні будь-які речові права на земельну ділянку, таким чином останнім здійснено самовільне зайняття спірної земельної ділянки.

Розміщення об'єктів торгівлі в прибережній смузі, навіть за наявності дозволу органу місцевого самоврядування, є порушенням законодавства, оскільки суперечить спеціальному режиму використання таких земель.

Орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями легалізувати використання земель з особливим режимом у спосіб, що суперечить вимогам Водного та Земельного Кодексів.

Суд звертає увагу, що дозвіл наданий сільською радою, не створює у відповідача правомірних підстав для розміщення об'єкта в охоронній зоні, а отже, наявність такого дозволу не звільняє його від обов'язку дотримання вимог законодавства.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до чч. 1, 4, 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; отримання права на виконання підготовчих та будівельних робіт у випадках, визначених цим Законом; виконання підготовчих та будівельних робіт; державна реєстрація спеціального майнового права на об'єкт незавершеного будівництва та майбутній об'єкт нерухомості у випадках, визначених законом; проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об'єктів (крім об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об'єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію у випадках, визначених цим Законом, об'єкт (його складову).

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після: подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України; видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, належними документами, які підтверджують законність будівельних робіт, у відповідності до ст. 34, 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є повідомлення про початок виконання будівельних робіт/дозвіл на виконання будівельних робіт та декларація про готовність об'єкта до експлуатації/акт готовності об'єкта до експлуатації.

При цьому, відповідно до ч. 1, 10 ст. 22-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» єдина державна електронна система у сфері будівництва (далі - електронна система) - це єдина інформаційно-комунікаційна система у складі містобудівного кадастру, що забезпечує створення, перегляд, відправлення, прийняття, збирання, внесення, накопичення, обробку, використання, розгляд, зберігання, захист, облік та надання інформації у сфері будівництва.

Відомості, що містяться в електронній системі, є достовірними, а також відкритими і загальнодоступними, крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків, паспортних даних, місця проживання фізичної особи, договорів про надання послуг, висновків про технічну прийнятність згідно із Законом України "Про надання будівельної продукції на ринку", документів, поданих фізичними та юридичними особами для отримання послуг, визначених цим Законом, та іншої інформації, перелік якої визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку ведення електронної системи.

Відтак, наявні достатні підстави стверджувати, що будівництво спірних об'єктів нерухомості здійснено за відсутності дозвільних документів на виконання будівельних робіт.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка уповноваженими органами у власність чи користування не передавалась, а будівництво розміщених на ній споруд проведено без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, останні є об'єктами самочинного будівництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до чч.1,2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов'язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене, самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об'єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Отже самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.

Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з'явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі №921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі №923/196/20 (пункт 34)).

Згідно з вказаним принципом не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у п. 88 постанови від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 зробила висновок, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодуванням завданих збитків.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи №202/7377/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду у пп. 109-113 Постанови від 15 листопада 2023 року у справі №916/1174/22 (провадження №12-39гс23) наголосила на тому, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Частинами другою - п'ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Виходячи із вищенаведених законодавчих положень та судової практики, враховуючи, що розміщення на прибережній захисній смузі об'єктів нерухомого майна та паркану прямо суперечить вимогам чинного законодавства, то належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання особи, що здійснила самочинне будівництво, знести самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна, відповідно до частини 4 статті 376 ЦК України.

Відповідно до частини 2 та пункту "б" частини 3 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно зі статтею 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 12.03.2004 у справі № 927/1206/21 та інших).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постановах від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, від 02.08.2023 у справі № 924/1288/21 та інших, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі №372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду, виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі №372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 71)).

Таким чином, звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом.

Отже належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Матеріалами справи підтверджується факт самовільного зайняття ФОП Богуненко О.В. спірної земельної ділянки, «контур №5», яка розташована в межах земельної ділянки, що має встановлені межі згідно з даними Державного земельного кадастру, а саме: земельної ділянки з кадастровим номером 6325155600:08:002:0025 та знаходиться в межах прибережної захисної смуги, та знаходження на цій земельній ділянці самовільного будівництва, а саме: 2 одноповерхові дерев'яні конструкції (альтанки) розміром 3,1х4,0 м, висотою 2,57 м та площею 12,4 м2 кожна, які розміщені на відстані 16,14 м та 17,85 м від урізу води; 1 каркасно-щитова дерев'яна будівля з прибудовою (навісом) площею забудови 24,2 м2 розміщена на відстані 11,41 м від урізу води; 1 лінійна споруда (паркан) загальною довжиною 60 м, висотою 1,5 м розміщена по контуру земельної ділянки на відстані від 17,64 м до 23,68 м від урізу води, а саме висновком будівельно-технічної експертизи №СЕ-19/121-23/22989-БТ від 29.01.2024 та матеріалами кримінального провадження №42021222030000117.

Із наявних матеріалів справи вбачається, що зайняття спірної земельної ділянки здійснювалося саме з метою провадження господарської діяльності Богуненко О.В. як фізичною особою-підприємцем.

Досудовим розслідуванням встановлено, що вказана земельна ділянка та кіоск використовувався ФОП БОГУНЕНКО О.В. для здійснення підприємницької діяльності: торгівлі продовольчими товарами та надання платних послуг у вигляді користування шезлонгами для відпочиваючих.

Зокрема, допитаний в ході досудового розслідування ФОП БОГУНЕНКО О.В. підтвердив, що у липні 2023 він встановив дерев'яний кіоск в прибережній зоні "Безлюдівського водоймища", де здійснював підприємницьку діяльність на підставі дозволу на виїзну торгівлю від 29.06.2023, виданого Безлюдівською селищною радою.

Також ФОП БОГУНЕНКО О.В. 23.06.2023 укладено договір з КП "КОТЛЯРІВСЬКЕ" Безлюдівської селищної ради про надання послуг з поводження з побутовими відходами, а саме утилізації сміття з вищевказаної земельної ділянки.

Суд також звертає увагу, що у відзиві на позовну заяву відповідач також підтвердив те, що у липні 2023 він встановив дерев'яний кіоск в прибережній зоні "Безлюдівського водоймища", де здійснював підприємницьку діяльність на підставі дозволу на виїзну торгівлю від 29.06.2023, виданого Безлюдівською селищною радою.

Суд зазначає, що обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, зокрема, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У постанові від 20.02.2020 у справі №1940/1655/18 Верховний Суд вказав, що будь-які дії, направлені на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права власності на неї або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є самовільним заняттям земельної ділянки.

За приписами пункту «б» частини 1 статті 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення, зокрема, самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними (частина 1). Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (частина 2). Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (частина 3).

Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Так, пунктом 3 частини 2 статті 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Отже матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, те, що останній побудував дерев'яний кіоск в прибережній зоні "Безлюдівського водоймища", де здійснював підприємницьку діяльність.

Враховуючи те, що у процесі ведення підприємницької діяльності відповідачем здійснене самовільне захоплення земельної ділянки державної власності, факт самовільного захоплення ним спірної ділянки підтверджується документально, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в частині усунення перешкод у здійсненні права державної власності на користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1014 га, розташованою в межах прибережної захисної смуги Нагорівського водоймища, на території селища Безлюдівка Харківського району Харківської області шляхом зобов'язання ФОП Богуненка Олексія Вікторовича знести об'єкт самочинного будівництва, а саме, 1 каркасно-щитову дерев'яну будівлю з прибудовою (навісом) площею забудови 24,2м2, розміщену на відстані 11,41 м від урізу води, з приведенням земельної ділянки під ними у придатний для подальшого використання стан.

При цьому суд не погоджується з доводами відповідача, що він здійснював підприємницьку діяльність на території Нагорівського водоймища у відповідності до вимог та рекомендацій, які йому заздалегідь встановлювалися компетентним органом - Безлюдівською селищною радою на підставі дозволу на виїзну торгівлю.

Відповідно до п.3.1.1 Положення про порядок надання дозволу на виїзну торгівлю (виносну) торгівлю, проведення ярмарків та надання послуг у сфері розваг та відпочинку на території Безлюдівської селищної ради Харківського району Харківської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Безлюдівської селищної ради від 30.05.2023 №366 (далі - Положення), розміщення об'єктів виносної та виїзної торгівлі здійснюється відповідно до вимог будівельних, санітарних, пожежних, інших норм і правил, а також з врахуванням вимог інших актів, прийнятих у межах компетенції органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Пунктом 3.1.4 Положення визначено, що розміщення пунктів виїзної (виносної) торгівлі дозволяється в районах вулиць, площ, в місцях загального відпочинку та інших орієнтирів, що вказані в дозволах, за умови дотримання правил безпеки руху транспорту й пішоходів.

Пунктом 3.1.5 Положення заборонено розміщення пунктів виїзної (виносної) торгівлі в межах міських комунікацій; на газонах, зелених насадженнях; на землях, обтяжених правами землекористувачів, без їх згоди; в природоохоронних зонах пам'ятників історії та культури (за винятком обслуговування культурно-масових заходів).

Діяльність ФОП Богуненка О.В. таким вимогам Безлюдівської селищної ради вочевидь не відповідає, адже спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги вздовж Нагорівського водоймища.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об'єктів фізичної культури і спорту, які не є об'єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (ст. 61 ЗК України, ст. 89 ВК України).

Отже землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Розміщення на таких землях об'єктів нерухомого майна та парканів заборонено законом.

Як зазначено прокурором в позовній заяві, що оскільки саме ФОП Богуненко О.В. здійснив будівництво об'єкту нерухомого майна та використовував огороджену спірну земельну ділянку для здійснення підприємницької діяльності, то позовна вимога про зобов'язання особи знести самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна стосується ФОП Богуненко О.В. як особи, що здійснила самочинне будівництво та використовувала належну державі земельну ділянку, вчиняючи тим самим перешкоди позивачу у реалізації ним свого права власності.

Водночас, суд не погоджується з твердженнями прокурора щодо зобов'язання ФОП Богуненко знести самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна, а саме, 2 одноповерхові дерев'яні конструкції (альтанки) розміром 3,1х4,0 м, висотою 2,57 м та площею 12,4 м2 кожна, які розміщені на відстані 16,14 м та 17,85 м від урізу води та 1 лінійну споруду (паркан) загальною довжиною 60 м, висотою 1,5 м, розміщену по контуру земельної ділянки на відстані від 17,64 м до 23,68 м від урізу води, з приведенням земельної ділянки під ними у придатний для подальшого використання стан, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 212 ЦК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

В пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 викладено висновок про те, що сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali)" "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Згідно з частиною 1 статті 3 ЗК України, який набрав чинності з 01.01.2002, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 9 ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004, передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Визначаючи співвідношення між загальною та спеціальною нормою, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання (такий висновок викладено в пункті 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19).

Таким чином, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду спеціальна норма не суперечить загальній нормі та не скасовує її, а лише встановлює певні винятки із загальної норми. Тому спеціальна норма застосовується лише до тих відносин, щодо яких вона встановлює спеціальне правило (відмінне від загального). В решті, тобто у відносинах, які не охоплені спеціальною нормою, підлягає застосуванню загальна норма.

Отже, виходячи з наведеного вище, співвідношення загальних і спеціальних норм, Верховний Суд наголошує, що в силу вимог частиною 1 статті 3 ЗК України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (частина 4 стаття 376 ЦК України) спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма частини 2 статті 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов'язаних із встановленням суб'єктного складу осіб, зобов'язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельних ділянок, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій ЗК України, можуть застосовуватися норми ЦК України, зокрема, статті 376 цього Кодексу.

Адже, на відміну від положень частини 4 статті 376 ЦК України, які обмежують коло осіб, зобов'язаних знести об'єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма частини 2 статті 212 ЗК України суттєво розширює суб'єктний склад зобов'язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об'єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об'єкт. (Постанова КГС ВС від 05.06.2024 у справі № 904/4339/21)

Колегія суддів у Постанові КГС ВС від 19.03.2024 у справі № 915/1439/21 зауважила, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду наразі дотримується усталеної правової позиції в питанні визначення належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об'єкта самочинного будівництва не забудовника, а останнього набувача такого об'єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво (див. постанови від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20).

Суд зазначає, що за наявними у справі доказами судом не встановлено, що саме ФОП Богунено О.В. здійснив самочинне будівництво 2 одноповерхових дерев'яних конструкцій (альтанки) розміром 3,1х4,0 м, висотою 2,57 м та площею 12,4 м2 кожна, які розміщені на відстані 16,14 м та 17,85 м від урізу води та 1 лінійну споруду (паркан) загальною довжиною 60 м, висотою 1,5 м, розміщену по контуру земельної ділянки на відстані від 17,64 м до 23,68 м від урізу води.

Суд наголошує на тому, що матеріалами справи, зокрема, відомостями з кримінального провадження №42021222030000117 взагалі не підтверджено встановлення особи, яка здійснила самочинне будівництво вищезазначених спірних об'єктів на земельній ділянці з кадастровим номером 6325155600:08:002:0025. Також матеріали справи не містять відомостей щодо особи, яка б набула права власності на цей об'єкт.

Посилання прокурора на те, що ФОП Богуненко О.В. здійснив будівництво об'єкту нерухомого майна та використовував огороджену спірну земельну ділянку для здійснення підприємницької діяльності, та має привести частину земельної ділянки в первинний стан, судом відхиляються, оскільки нормами чинного законодавства чітко визначено коло осіб, які несуть відповідальність за здійснене самочинне будівництво.

Враховуючи викладене, позовні вимоги прокурора в частині зобов'язання ФОП Богуненко знести самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна, а саме, 2 одноповерхові дерев'яні конструкції (альтанки) розміром 3,1х4,0 м, висотою 2,57 м та площею 12,4 м2 кожна, які розміщені на відстані 16,14 м та 17,85 м від урізу води та 1 лінійну споруду (паркан) загальною довжиною 60 м, висотою 1,5 м, розміщену по контуру земельної ділянки на відстані від 17,64 м до 23,68 м від урізу води, з приведенням земельної ділянки під ними у придатний для подальшого використання стан, задоволенню не підлягають, у зв'язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з чч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. .

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині усунення перешкоди у здійсненні права державної власності на користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1014 га, розташованою в межах прибережної захисної смуги Нагорівського водоймища, на території селища Безлюдівка Харківського району Харківської області шляхом зобов'язання Фізичної особи-підприємця Богуненка Олексія Вікторовича знести об'єкт самочинного будівництва, а саме, 1 каркасно-щитову дерев'яну будівлю з прибудовою (навісом) площею забудови 24,2 м2, розміщену на відстані 11,41 м від урізу води, з приведенням земельної ділянки під нею у придатний для подальшого використання стан, є обґрунтованими та правомірними, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, отже, підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині усунення перешкоди у здійсненні права державної власності на користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1014 га, розташованою в межах прибережної захисної смуги Нагорівського водоймища, на території селища Безлюдівка Харківського району Харківської області шляхом зобов'язання ФОП Богуненка Олексія Вікторовича знести об'єкти самочинного будівництва, а саме: 2 одноповерхові дерев'яні конструкції (альтанки) розміром 3,1х4,0 м, висотою 2,57 м та площею 12,4 м2 кожна, які розміщені на відстані 16,14 м та 17,85 м від урізу води; 1 лінійну споруду (паркан) загальною довжиною 60 м, висотою 1,5 м, розміщену по контуру земельної ділянки на відстані від 17,64 м до 23,68 м від урізу води, з приведенням земельної ділянки під ними у придатний для подальшого використання стан, є необґрунтованими та недоведеними належними доказами, у зв'язку з чим суд відмовляє в їх задоволенні.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується положеннями п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, відповідно до яких, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що прокурором була заявлена одна немайнова вимога та сплачено мінімальний судовий збір за одну немайнову вимогу, судовий збір в розмірі 2422,40 грн покладається на відповідача, з вини якого виник.

Керуючись статтями 13, 73-80, 86, 129, 232-233, 236-238, 240-241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Усунути перешкоди у здійсненні права державної власності на користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1014 га, розташованою в межах прибережної захисної смуги Нагорівського водоймища, на території селища Безлюдівка Харківського району Харківської області шляхом зобов'язання Фізичної особи-підприємця Богуненка Олексія Вікторовича (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) знести об'єкт самочинного будівництва, а саме, 1 каркасно-щитову дерев'яну будівлю з прибудовою (навісом) площею забудови 24,2 м2, розміщену на відстані 11,41 м від урізу води, з приведенням земельної ділянки під нею у придатний для подальшого використання стан.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Богуненка Олексія Вікторовича (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (адреса: 61000, м.Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4; код ЄДРПОУ 02910108, реєстраційний рахунок UA178201720343160001000007171, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800) 2422,40 грн судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "25" квітня 2025 р.

Суддя К.В. Аріт

Попередній документ

126866304

Наступний документ

126866306

Інформація про рішення:

№ рішення:	126866305
№ справи:	922/4295/24
Дата рішення:	15.04.2025
Дата публікації:	28.04.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Харківської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них; щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них; щодо визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою, з них; щодо усунення порушення прав власника

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (15.04.2025)
Дата надходження:	03.12.2024
Предмет позову:	усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об’єктів самочинного будівництва

Розклад засідань:

Минулі засідання (10)

14.01.2025 11:00	Господарський суд Харківської області
04.02.2025 12:00	Господарський суд Харківської області
04.03.2025 12:20	Господарський суд Харківської області
11.03.2025 13:50	Господарський суд Харківської області
14.03.2025 12:00	Господарський суд Харківської області
01.04.2025 13:00	Господарський суд Харківської області
08.04.2025 14:00	Господарський суд Харківської області
15.04.2025 12:40	Господарський суд Харківської області
17.07.2025 11:30	Східний апеляційний господарський суд
07.08.2025 14:00	Східний апеляційний господарський суд