65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"15" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5047/24
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «СИНТЕЗ ПЛЮС» (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4А, офіс 139, код ЄДРПОУ 32385688)
До відповідача: держава Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація. м. Москва, вул. Житня, буд. 14)
про відшкодування збитків
Суддя Рога Н.В.
Секретар с/з Корчевський М.Ю.
Представники сторін:
Від позивача: Кондратюк С.В. - на підставі довіреності від 20.12.2024р.;
Від відповідача: не з'явився.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «СИНТЕЗ ПЛЮС» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків у розмірі 1 133 953 900 грн.
Ухвалою суду від 19.11.2024р. позовну заяву залишено без руху. 25 листопада 2024р. на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «СИНТЕЗ ПЛЮС» надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 29.11.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/5047/24, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.12.2024р. Ухвалою суду від 26.12.2024р. відкладено підготовче засідання на 21.01.2025р. Ухвалою суду від 21.01.2025р. відкладено підготовче засідання на 11.02.2025р. Ухвалою суду від 11.02.2025р. відкладено підготовче засідання на 04.03.2025р. Ухвалою суду від 04.03.2025р. закрито підготовче провадження у справі №916/5047/24 та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 27.03.2025р. Ухвалою суду від 27.03.2025р. розгляд справи відкладено на 15.04.2025р.
Позивач - ТОВ «СИНТЕЗ ПЛЮС», позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд задовольнити позов з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач - Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, не скористався правом на судовий захист, письмових заяв та клопотань до суду не подавав.
Щодо дотримання вимог Господарського процесуального кодексу про належне повідомлення відповідача про розгляд справи №916/5047/24, господарський суд зазначає наступне.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Наразі, воєнний стан не скасовано.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв'язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, дійшов Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19, від 18 травня 2022 року №760/17232/20, а також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17 (провадження №14-167цс20).
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до ст. 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно ч. 1 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992р., прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992.
Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.
Разом з тим, за зверненням Міністерства юстиції України, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також, сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно листа Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022р., з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.
Крім того, комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади Російської Федерації за посередництва третіх держав не здійснюється.
Отже, подача будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами є неможливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин з 24.02.2022 року через повномасштабну агресію РФ проти України.
Спосіб надіслання копій судових рішень відповідачу безпосередньо за місцем його знаходження у Російській Федерації засобами поштового зв'язку України не застосовується, так як на офіційному вебсайті Акціонерного товариства "Укрпошта" 25.02.2022р. розміщено повідомлення про те, що у зв'язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану, АТ "Укрпошта" припинило поштове співробітництво з поштою Росії та Білорусі, посилки та перекази в ці країни не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Таким чином, з метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи необхідно вручити відповідачу копію позовної заяви та процесуальні документи по даній справі у перекладі на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності через Міністерство юстиції України.
Разом з тим, у зв'язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022р. нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992р.
Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також, будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.
З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв'язку із припиненням поштового сполучення.
Відтак, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів про відкриття провадження у справі №916/5047/24 дипломатичними каналами, суд дійшов висновку про повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Таким чином, учасники даної справи вважаються належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання та про необхідність вчинення ними дій процесуального характеру.
Окрім того, позивач у справі надіслав позовну заяву з додатками та ухвалу Господарського суду Одеської області про відкриття провадження у справі №916/5047/24, з перекладом на російську мову, засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» на адресу посольства Російської Федерації у Республіці Польща, за адресою: 00-761, Республіка Польща, м. Варшава, вул. Бельведерська, буд. 49, та посольства Російської Федерації в Румунії за адресою: 011346, Румунія, м. Бухарест, сектор 1, шосе П.Д.Кисельова, буд. 6.
Також, переклад на російську мову ухвал по справі №916/5047/24 від 29.11.2024р. та від 21.01.2025р., а також позовної заяви з доданими до неї документами позивач направив на електронну пошту Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru. Докази вищезазначених повідомлень містяться в матеріалах справи.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що було вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).
Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов'язків.
У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.
При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».
Враховуючи викладене, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.
Позивач - ТОВ «СИНТЕЗ ПЛЮС», зазначає, що він є власником нерухомого майна на тимчасово окупованій території України, а саме в Автономній Республіці Крим:
1) Земельна ділянка площею 0,0199 га в Автономній Республіці Крим, місто Ялта, смт Сімеїз, кадастровий номер 0111949300:02:001:0340.
2) Земельна ділянка площею 0,1029 га в Автономній Республіці Крим, місто Ялта, смт Сімеїз, кадастровий номер 0111949300:02:001:0341.
3) Земельна ділянка площею 0,0644 га в Автономній Республіці Крим, місто Ялта, смт Сімеїз, кадастровий номер 0111949300:02:001:0338.
4) Земельна ділянка площею 0,1279 га в Автономній Республіці Крим, місто Ялта, смт Сімеїз, кадастровий номер 0111949300:02:001:0347.
5) Земельна ділянка площею 11,479 га в Автономній Республіці Крим, місто Ялта, смт Сімеїз, кадастровий номер 0111949300:02:001:0337.
6) Будинок для оздоровлення і відпочинку загальною площею 286,4 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, село Оползневе, вулиця Південна, 16.
7) Нежитлова будівля літ. «Ж» загальною площею 535,8 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, село Оползневе, вулиця Південна, 7.
8) Нежитлова будівля літ. «Д» загальною площею 1338,2 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, село Оползневе, вулиця Південна, 7.
9) Нежитлова будівля літ. «Г» загальною площею 12,7 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, село Оползневе, вулиця Південна, 7.
10) Нежитлова будівля літ. «І» загальною площею 312,3 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, Севастопольське шосе, 12.
11) Нежитловий будинок (будинок для оздоровлення і відпочинку) загальною площею 292,0 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, село Оползневе, вулиця Південна, 20.
12) Нежитловий будинок (будинок для оздоровлення і відпочинку) загальною площею 292,0 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, село Оползневе, вулиця Південна, 18.
13) Нежитлова будівля літ. «А» загальною площею 2597,3 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, Севастопольське шосе, 12.
14) Нежитлова будівля літ. «Р» загальною площею 102,7 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, Севастопольське шосе, 12.
15) Нежитлова будівля літ. «Е» загальною площею 2127,2 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, село Оползневе, вулиця Південна, 7.
16) Нежитлова будівля літ. «М» загальною площею 62,7 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, Севастопольське шосе, 12.
17) Нежитлова будівля літ. «Ж» загальною площею 299,6 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, Севастопольське шосе, 12.
18) Нежитлова будівля літ. «К» загальною площею 66,5 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, Севастопольське шосе, 12.
19) Нежитлова будівля літ. «В» загальною площею 1848,8 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, Севастопольське шосе, 12.
20) Нежитлова будівля літ. «Г» загальною площею 1071,5 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, Севастопольське шосе, 12.
21) Нежитлову будівлю літ. «С», «П», «О», «Л» загальними площами 1076,2 кв.м., 11,1 кв.м., 28,0 кв.м., 65,2 кв.м. відповідно за адресою Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, Севастопольське шосе, 12.
22) Нежитлову будівлю літ. «Б», «З», «Д» загальними площами 3540,9 кв.м., 253,4 кв.м., 7,6 кв.м. відповідно за адресою Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, Севастопольське шосе, 12.
23) Нежитлову будівлю літ. «Е», «Н», загальними площами 10,6 кв.м., 6,5 кв.м. відповідно за адресою Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, Севастопольське шосе, 12.
На твердження позивача, вказані об'єкти нерухомого майна і земельні ділянки були придбані ТОВ «СИНТЕЗ-ПЛЮС» в 2004 році у Державного підприємства «УКРІНВЕСТБУД», або набуті в результаті укладення договорів міни з фізичними особами - громадянами України в 2006 році.
Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року.
Як зазначає позивач, 18 березня 2014 року президент Російської Федерації підписав із самопроголошеною кримською владою договір про входження Криму і Севастополя до складу Російської Федерації, який «ратифіковано» федеральним законом Російської Федерації № 36-ФЗ від 21 березня 2014 року. Російська федерація таким чином вважає, що Автономна Республіка Крим, як новий суб'єкт федерації, прийнятий до складу російської федерації.
Також, позивач посилається на (мовою оригіналу): «Постановление Государственного Совета Республики Крым №2085-6/14 «О вопросах управления собственностью Республики Крым», которым в пункте 1 Государственный Совет Республики Крым установил, что на период интеграции Республики Крым в состав Российской Федерации и до разграничения собственности между Российской Федерацией, Республикой Крым и муниципальной собственностью, но не позднее чем до 01 января 2015 года, все государственное имущество (государства Украина) и бесхозяйное имущество, находящееся на территории Республики Крым, учитывается как собственность Республики Крым.
03.09.2015 г. Государственный Совет Республики Крым принял Постановление № 2474 6/14 «О внесений изменений в Постановление Государственного Совета Республики Крым N62085-6/14 от 30.04.2014 «О вопросах управления собственностью Республики Крым», согласно которому, пункт 1 постановления Государственного Совета Республики Крым от 30 апреля 2014 года № 2085-6/14 «О вопросах управления собственностью Республики Крым» после слов «на территории Республики Крым» дополнен словами: «а также имущество, указанное в Приложении к настоящему постановлению». Согласно данному постановлению как собственность Республики Крым также учитывается имущество, указанное в Приложении к Постановлению № 2085-6/14.
Постановлением Государственного Совета Республики Крым от 27.02.2015г. №502 1/15 в постановление Государственного Совета Республики Крым от 30.04.2014г. № 2085-6/14 «О вопросах управления собственностью Республики Крым» внесены изменения, в частности, Приложение к данному постановлению дополнено пунктом 240, в котором, в частности указано следующее имущество: главный въезд, расположенный по адресу г. Ялта, с. Оползневое, ул. Южная, 7; административный корпус (литер «Д») общей площадью 1329,1 м2, расположенный по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, ул. Южная, 7; климатопавильон (литер «Е»-корпус № 1-3) общей площадью 1945,5 м2, расположенный по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, ул. Южная, 7; лодочная станция, расположенная по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, ул. Южная, 7: склад-деревообрабатывающий цех (литер «А») общей площадью 2597,3 м2, расположенный по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, Севастопольское шоссе, 12; склад, расположенный по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, Севастопольское шоссе, 12; закрытый склад, расположенный по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, Севастопольское шоссе, 12; котельная хозяйственной базы литер (литер «С»), расположенная по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, Севастопольское шоссе, 12; гараж (литер «Б») расположенный по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, Севастопольское шоссе, 12; фруктовоовощехранилище (литер «В»), расположенное по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, Севастопольское шоссе, 12; механическая прачечная (литер «Г»), расположенная по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, Севастопольское шоссе, 12); АЗС на хозяйственной зоне, расположенная по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, Севастопольское шоссе, 12; Коттедж № 4, расположенный по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, ул. Южная; Коттедж № 5, расположенный по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, ул. Южная; Коттедж № 6, расположенный по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, ул. Южная.».
Таким чином, на твердження позивача, Російська Федерація, анексувавши і окупувавши частину території України - Автономну Республіку Крим, провела примусове вилучення у законного власника його майна, в тому числі - позбавивши його права володіти, користуватись та вільно розпоряджатись своїм нерухомим майном.
Крім того, позивач зазначив, що 25.03.2019р. він звернувся із заявою до прокуратури Автономної Республіки Крим про залучення до кримінального провадження №42017010000000201 від 17.11.2017р. в якості потерпілого.
28 березня 2019 року позивач отримав від прокуратури Автономної Республіки Крим довідку №21- 195вих-19 про залучення в якості потерпілого та йому надано відповідну пам'ятку про процесуальні права і обов'язки у кримінальному провадженні №42017010000000201 від 17.11.2017р..
Позивач зазначає, що вказане кримінальне провадження розслідується Слідчим управлінням Головного слідчого управління Служби безпеки України за фактом того, що невстановлені особи, як представники незаконної окупаційної влади на території незаконно тимчасово окупованого півострова Крим, незаконно заволоділи нерухомим майном - земельними ділянками потерпілих. Станом на сьогодні слідство за вказаним кримінальним провадженням не завершено, цивільний позов позивач в межах кримінального процесу не заявляв.
Як заявляє позивач, звітом про оцінку збитків від втрати права володіння та користування будівлями, спорудами та земельними ділянками, що розташовані на території Автономної Республіки Крим в місті Ялта, село міського типу Сімеїз, виготовленим 04 жовтня 2024 року суб'єктом оціночної діяльності - Приватним підприємством «АВЕРТІ», що діє на підставі Сертифікату суб'єкта оціночної діяльності №272/2024 від 07.06.2024р., визначено, що збиток ТОВ «СИНТЕЗ-ПЛЮС» становить 1 133 953 900 грн, або за курсом НБУ - 27 509 665 доларів США. Зазначений розмір збитку включає в себе реальний збиток, заподіяний від втрати права володіння та користування: земельними ділянками, ринкова вартість яких (збиток від втрати) становить - 1 006 072 300 грн; будівлями та спорудами, ринкова вартість яких (збиток від втрати) становить - 127 881 600грн.
Таким чином, позивач стверджує, що на окупованій Російською Федерацією території України в Автономній Республіці Крим окупаційна адміністрація Російської Федерації завдала йому матеріальної шкоди на загальну суму 1 133 953 900 грн, або за курсом НБУ - 27 509 665 (двадцять сім мільйонів п'ятсот дев'ять тисяч шістсот шістдесят п'ять) доларів США.
Відповідач - Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, не скористався правом на судовий захист, письмових заяв та клопотань до суду не подавав.
Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представника позивача, господарський суд дійшов наступних висновків.
Перш за все, суд зауважує, що судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004).
Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно, - можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.04.2022р. у справі №308/9708/19 щодо судового імунітету Російської Федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
Аналогічна позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022р. у справі №990/80/22.
При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та №311/498/20.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку про можливість розгляду зазначеної справи за поданим ТОВ «СИНТЕЗ ПЛЮС» позовом про стягнення з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації збитків у розмірі 1 133 953 900 грн. без згоди компетентних органів вказаної держави.
Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Таким чином, відповідно до наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава вцілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
Позивач зазнав шкоди внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України, тому Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації є відповідачем у цій справі. Оскільки, держава є специфічним суб'єктом цивільно-правових відносин, то може виступати стороною як в міжнародних публічних, так і в міжнародних приватноправових відносинах через відповідні компетентні органи.
У пункті 4 ч.1 ст. 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії Російської Федерації проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування Російської Федерації з України.
Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до ч.3 ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «СИНТЕЗ ПЛЮС» є власником нерухомого майна на тимчасово окупованій території України, а саме в Автономній Республіці Крим:
1) Земельна ділянка площею 0,0199 га в Автономній Республіці Крим, місто Ялта, смт Сімеїз, кадастровий номер 0111949300:02:001:0340.
2) Земельна ділянка площею 0,1029 га в Автономній Республіці Крим, місто Ялта, смт Сімеїз, кадастровий номер 0111949300:02:001:0341.
3) Земельна ділянка площею 0,0644 га в Автономній Республіці Крим, місто Ялта, смт Сімеїз, кадастровий номер 0111949300:02:001:0338.
4) Земельна ділянка площею 0,1279 га в Автономній Республіці Крим, місто Ялта, смт Сімеїз, кадастровий номер 0111949300:02:001:0347.
5) Земельна ділянка площею 11,479 га в Автономній Республіці Крим, місто Ялта, смт Сімеїз, кадастровий номер 0111949300:02:001:0337.
6) Будинок для оздоровлення і відпочинку загальною площею 286,4 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, село Оползневе, вулиця Південна, 16.
7) Нежитлова будівля літ. «Ж» загальною площею 535,8 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, село Оползневе, вулиця Південна, 7.
8) Нежитлова будівля літ. «Д» загальною площею 1338,2 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, село Оползневе, вулиця Південна, 7.
9) Нежитлова будівля літ. «Г» загальною площею 12,7 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, село Оползневе, вулиця Південна, 7.
10) Нежитлова будівля літ. «І» загальною площею 312,3 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, Севастопольське шосе, 12.
11) Нежитловий будинок (будинок для оздоровлення і відпочинку) загальною площею 292,0 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, село Оползневе, вулиця Південна, 20.
12) Нежитловий будинок (будинок для оздоровлення і відпочинку) загальною площею 292,0 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, село Оползневе, вулиця Південна, 18.
13) Нежитлова будівля літ. «А» загальною площею 2597,3 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, Севастопольське шосе, 12.
14) Нежитлова будівля літ. «Р» загальною площею 102,7 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, Севастопольське шосе, 12.
15) Нежитлова будівля літ. «Е» загальною площею 2127,2 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, село Оползневе, вулиця Південна, 7.
16) Нежитлова будівля літ. «М» загальною площею 62,7 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, Севастопольське шосе, 12.
17) Нежитлова будівля літ. «Ж» загальною площею 299,6 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, Севастопольське шосе, 12.
18) Нежитлова будівля літ. «К» загальною площею 66,5 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, Севастопольське шосе, 12.
19) Нежитлова будівля літ. «В» загальною площею 1848,8 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, Севастопольське шосе, 12.
20) Нежитлова будівля літ. «Г» загальною площею 1071,5 кв.м. за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, Севастопольське шосе, 12.
21) Нежитлову будівлю літ. «С», «П», «О», «Л» загальними площами 1076,2 кв.м., 11,1 кв.м., 28,0 кв.м., 65,2 кв.м. відповідно за адресою Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, Севастопольське шосе, 12.
22) Нежитлову будівлю літ. «Б», «З», «Д» загальними площами 3540,9 кв.м., 253,4 кв.м., 7,6 кв.м. відповідно за адресою Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, Севастопольське шосе, 12.
23) Нежитлову будівлю літ. «Е», «Н», загальними площами 10,6 кв.м., 6,5 кв.м. відповідно за адресою Україна, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, Севастопольське шосе, 12.
На підтвердження права власності на вищезазначене майно позивачем надано до суду правовстановчі документи.
У ст. 17 Загальної декларації прав людини 1948 року визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Згідно ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Такі ж норми містяться і в ст. 41 Конституції України, згідно якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Однак, 16 березня 2014 року на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, всупереч чинного законодавства України, відбувся «референдум» про відновлення конституції Криму 1992 року і про «входження» Криму до складу Російської Федерації, який не визнаний до сьогодні Україною і більшістю країн світу через недотримання чинного законодавства України.
18 березня 2014 року президент Російської Федерації підписав із самопроголошеною кримською владою договір про входження Криму і Севастополя до складу Російської Федерації.
Разом з цим, 30 квітня 2014 року незаконна самопроголошена влада в Автономній Республіці Крим, яка визнавалась Російською Федерацією - «Государственный Совет Республики Крым», всупереч чинного законодавства України, видала (мовою оригіналу): «Постановление №2085-6/14 «О вопросах управления собственностью Республики Крым», которым в пункте 1 Государственный Совет Республики Крым установил, что на период интеграции Республики Крым в состав Российской Федерации и до разграничения собственности между Российской Федерацией, Республикой Крым и муниципальной собственностью, но не позднее чем до 01 января 2015 года, все государственное имущество (государства Украина) и бесхозяйное имущество, находящееся на территории Республики Крым, учитывается как собственность Республики Крым.»
03 вересня 2015р. (мовою оригіналу): «Государственный Совет Республики Крым принял Постановление № 2474 6/14 «О внесений изменений в Постановление Государственного Совета Республики Крым N62085-6/14 от 30.04.2014 «О вопросах управления собственностью Республики Крым», согласно которому, пункт 1 постановления Государственного Совета Республики Крым от 30 апреля 2014 года № 2085-6/14 «О вопросах управления собственностью Республики Крым» после слов «на территории Республики Крым» дополнен словами: «а также имущество, указанное в Приложении к настоящему постановлению». Согласно данному постановлению как собственность Республики Крым также учитывается имущество, указанное в Приложении к Постановлению № 2085-6/14.
Постановлением Государственного Совета Республики Крым от 27.02.2015г. №502 1/15 в постановление Государственного Совета Республики Крым от 30.04.2014г. № 2085-6/14 «О вопросах управления собственностью Республики Крым» внесены изменения, в частности, Приложение к данному постановлению дополнено пунктом 240, в котором, в частности указано следующее имущество: главный въезд, расположенный по адресу г. Ялта, с. Оползневое, ул. Южная, 7; административный корпус (литер «Д») общей площадью 1329,1 м2, расположенный по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, ул. Южная, 7; климатопавильон (литер «Е»-корпус № 1-3) общей площадью 1945,5 м2, расположенный по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, ул. Южная, 7; лодочная станция, расположенная по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, ул. Южная, 7: склад-деревообрабатывающий цех (литер «А») общей площадью 2597,3 м2, расположенный по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, Севастопольское шоссе, 12; склад, расположенный по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, Севастопольское шоссе, 12; закрытый склад, расположенный по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, Севастопольское шоссе, 12; котельная хозяйственной базы литер (литер «С»), расположенная по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, Севастопольское шоссе, 12; гараж (литер «Б») расположенный по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, Севастопольское шоссе, 12; фруктовоовощехранилище (литер «В»), расположенное по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, Севастопольское шоссе, 12; механическая прачечная (литер «Г»), расположенная по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, Севастопольское шоссе, 12); АЗС на хозяйственной зоне, расположенная по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, Севастопольское шоссе, 12; Коттедж № 4, расположенный по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, ул. Южная; Коттедж № 5, расположенный по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, ул. Южная; Коттедж № 6, расположенный по адресу: г. Ялта, с. Оползневое, ул. Южная.».
З огляду на зазначене вище вбачається, що майно ТОВ «СИНТЕЗ ПЛЮС» було незаконно вилучено із його володіння самопроголошеною владою на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, у зв'язку з чим позивач зазнав шкоди внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України.
Відповідно до ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
За таких умов, заволодіння майном, що належить ТОВ «СИНТЕЗ ПЛЮС» на праві власності, порушує відповідне право власності позивача, який у зв'язку з цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.
Згідно ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Абзацом 1 ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України закріплено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Аналізуючи вищезазначені положення законодавства, відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022р. у справі №904/1448/20.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов'язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Протиправна дія чи бездіяльність заподіювача тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками, та є невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань.
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.
Суд зауважує, що для правильного вирішення спору важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування. При заявлені вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов'язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв'язку між ними. Відповідачу ж потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17.
При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Суд зазначає, що Господарський кодекс не передбачає відшкодування витрат, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права (так званих передбачуваних, або потенційних, або майбутніх збитків).
Згідно сталої судової практики, відшкодуванню підлягають збитки, які фактично заподіяні на день пред'явлення позову.
Правові засади здійснення оцінки майна визначені Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 вищезазначеного Закону оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Згідно приписів вищезазначеного Закону майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості, машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, у тому числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» суб'єктами оціночної діяльності є:
суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону;
органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.
Статтею 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем задля підтвердження розміру вартості втраченого майна, надано до суду звіт про оцінку збитків від втрати права володіння та користування будівлями, спорудами та земельними ділянками, що розташовані на території Автономної Республіки Крим в місті Ялта, село міського типу Сімеїз, виготовлений 04 жовтня 2024 року суб'єктом оціночної діяльності - Приватним підприємством «АВЕРТІ», що діє на підставі Сертифікату суб'єкта оціночної діяльності №272/2024 від 07.06.2024р..
У вищезазначеному звіті визначено, що збиток ТОВ «СИНТЕЗ-ПЛЮС» становить 1 133 953 900 грн., або за курсом НБУ - 27 509 665 доларів США. Зазначений розмір збитку включає в себе реальний збиток, заподіяний від втрати права володіння та користування: земельними ділянками, ринкова вартість яких (збиток від втрати) становить - 1 006 072 300 грн.; будівлями та спорудами, ринкова вартість яких (збиток від втрати) становить - 127 881 600грн.
Крім того, у звіті зазначено, що оцінка проведена відповідно до НСО, МСО, Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданим підприємствам, установам та організація усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої спільним наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18 жовтня 2022р. №3904/1223.
Враховуючи матеріали справи, беручи до уваги звіт про оцінку збитків від 04.10.2024р., господарський суд приходить до висновку по наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Згідно ч.3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СИНТЕЗ ПЛЮС» до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків у розмірі 1 133 953 900 грн. - задовольнити.
2. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація. м. Москва, вул. Житня, буд. 14) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СИНТЕЗ ПЛЮС» (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4А, офіс 139, код ЄДРПОУ 32385688) збитки у розмірі 1 133 953 900 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено 25 квітня 2025 р.
Суддя Н.В. Рога