"14" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2180/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г. при секретарі судового засідання Боднарук І.В., розглянувши справу № 916/2180/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСРІТЕЙЛГРУП"; (вул.Миколаївська дорога,299, м.Одеса, Одеська область, 65102, код ЄДРПОУ 40147952)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЕГА" (49041 м.Дніпро, вул. Панікахи, буд. 15, код ЄДРПОУ 30982361)
про стягнення 4 035 201,67 грн.
За участю представників
Від позивача: Станіславів Р.М.;
Від відповідача: Присяжнюк Л.П.
ТОВ“ОДЕСРІТЕЙЛГРУП» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом (вх. № 2255/23 від 23.05.2023р.) до відповідача ТОВ “ОМЕГА» про стягнення завданої шкоди у розмірі 3 000 000 грн. - майнову шкоду, завдану відповідачем внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору № 23219 від 17.01.2022р.
Провадження у справі відкрито 25.05.2023р. за правилами загального позовного провадження та призначено на 26.06.2023р..
Однак, судове засідання, призначене на 26.06.2023р. о 10:15 год. не відбулося у зв'язку з повідомленням про мінування будівлі суду.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.06.2023 було продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 15.08.2023 р.
14.08.2023р. до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№27484/23) представника відповідача, згідно якого заперечує проти задоволення позову в повному обсязі.
Ухвалою від 15.08.2023р. було відкладено підготовче засідання на 29.08.2023р.
24.08.2024р. до суду надішла заява про збільшення розміру позовних вимог (вх.№28979/23) представника позивача, яка була прийнята судом до розгляду, та відповідь на відзив (вх.№28986/23), згідно якої вважає заперечення відповідача безпідставними та наполягає на задоволенні позову в повному обсязі з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.
В судовому засіданні 29.08.2023р. було оголошено протокольну перерву у розгляді справи до 19.09.2023р.
11.09.2023р. до суду надішов відзив на позовну заяву з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог представника відповідача.
В судовому засіданні 19.09.2023р. оголошено протокольну перерву у розгляді справи до 10.10.2023р.
Ухвалою від 10.10.2023р. відкладено підготовче засідання на 01.11.2023р.
Судове засідання, призначене на 01.11.2023р. не відбулося у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги в м. Одеса та Одеській області.
Ухвалою від 01.11.2023р. було призначено справу на 28.11.2023р.
Ухвалою від 19.12.2023р. було відкладено підготовче засідання на 13.02.2024р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.02.2024р. було призначено по справі № 916/2180/23 комплексну судову будівельно-технічну та економічну експертизи, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз (49000, м. Дніпро, вул. Січелавська Набережна, 17, офіс 801).
Ухвалою від 12.03.2024р. суд вніс виправлення в п. 2 резолютивної частини ухвали Господарського суду Одеської області від 13.02.2024р., виклавши його у наступній редакції:
“… Призначити по справі № 916/2180/23 комплексну судову будівельно-технічну та економічну експертизи, проведення якої доручити Одеському науково-дослідного інституту судових експертиз (65026, м. Одеса, вул. Рішельєвська, 8).. », направив матеріали справи №916/2180/23 до експертної установи - Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз (65026, м. Одеса, вул. Рішельєвська, 8) для продовження проведення експертного дослідження за наявними матеріалами, провадження у справі № 916/2180/23- зупинив.
На вирішення судового експерта було поставлено наступні питання:
- Коли, ким, відповідно до якого проекту та за якою вартістю було здійснено капітальний ремонт в Об?екті оренди, що знаходиться за адресою м.Одеса, вул.Миколаївська дорога, 299.
- За якою вартістю відповідно до проектно-кошторисної документації було здійснено. Ремонт та оздоблення стелі та підлоги в Об?єкті оренди, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 299.
- Які матеріали були використано при ремонті та оздоблені стелі та підлоги в Об?екті оренди, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 299, яка вартість цих матеріалів?
- Який технічний стан (ступінь фізичного зношення) мав Об?ект оренди, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 299, станом на 17.01.2022, зокрема фізичний знос стелі та підлоги?
- Яка залишкова вартість амортизації в Об?єкті оренди станом на 17.01.2022, зокрема стелі та підлоги?
- Який технічний стан Об?єкту оренди за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 299, був станом на 17.01.2022? ??
- Чи потребував Об?єкт оренди за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 299, капітального ремонту, зокрема капітального ремонту стелі та підлоги?
- Які саме пошкодження в Об'єкті оренди за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 299, було завдано Орендодавцем при виконанні умов договору оренди, а саме: демонтаж торгового холодильного та виробничого обладнання, окрім вентиляції тощо?
- Яка вартість (дійсна, ринкова, залишкова, спеціальна, інвестиційна тощо) Об?екту оренди, що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Миколавіська дорога, 299, станом на дату звернення Позивача до суду з цим позовом? ??
01.04.2024р. до суду від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України разом зі супровідним листом надійшло клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи.
Ухвалою від 01.04.2024р. провадження по справі було поновлення із призначенням до розгляду клопотання судового експерта на 11.04.2024р., витребувано в учасників справи додаткові матеріали, про надання яких клопоче судовий експерт.
В судовому засіданні 11.04.2024р. було оголошено протокольну перерву у розгляді клопотання експерта до 23.04.2024р.
Ухвалою від 23.04.2024р. направлено матеріали справи № 916/2180/23, до експертної установи - Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (65026, м. Одеса, вул. Рішельєвська, 8) для продовження проведення експертного дослідження за наявними матеріалами.
05.06.2024р. до суду (вх. № 22358/24 ) від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України разом зі супровідним листом № 24-1509 від 28.05.2024р. надійшло клопотання експернта Ковльчук О.У. про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи.
Ухвалою від 25.06.2024р. призначено судове засідання для розгляду клопотання судового експета на 04.07.2024 р.
Ухвалою від 04.07.2024р. направлено матеріали справи № 916/2180/23, до експертної установи - Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (65026, м.Одеса, вул.Рішельєвська, 8) для продовження проведення експертного дослідження за наявними матеріалами.
13.08.2024р. до суду (вх.№ 30075/24 ) від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України разом зі супровідним листом № 24-1509 надійшло клопотання експерта Ковальчук О.У. про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи.
Ухвалою суду призначено судове засідання для розгляду клопотання судового експерта на 17.09.2024 р.
Ухвалою від 17.09.2024р. надано судовому експерту усі матеріали справи, разом з додатковими поясненням позивача та відповідача та докази оплати згідно рахунку Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 24-1509 (52) від 05.08.2024р. - електронний доказ платіжна інструкція № 112435982 від 09.09.2024р. на суму 49 980,48 грн.
26.12.2024 року до суду від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшло повідомлення № 24-1509 від 20.12.2024 року про неможливість надання висновку.
Ухвалою від 31.12.2024р. поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 18.02.2025р. ( Дата судового засідання визначена з урахуванням перебування судді у відпустці з 01.01.2025р. по 31.01.2025р.)
Ухвалою від 18.02.2025р. було відкладено підготовче засідання на 10.03.2025р.
Протокольною ухвалою суду за участю представників сторін було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 25.03.2025р.
Частиною 4 статті 11 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколів до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практики Європейського суду з прав людини як джерело права.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України", суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Згідно ст.13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Суд враховує, що за приписами ст.2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства, крім іншого, є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; розумність строків розгляду справи судом.
В свою чергу, відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
За таких обставин, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, з метою створення учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників справи перед законом і судом та надання можливості всім учасникам провадження скористатись повним обсягом процесуальних прав, суд, керуючись ст.ст.202, 216, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, у х в а л и в, враховуючи необхідність забезпечення процесуальних прав учасників провадження, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, розглянути дану справу у розумні строки.
В судовому засіданні 25.03.2025р. перейшов до стадії прийняття рішення та оголосив перерву до 14.04.2025р. для проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення.
Оцінюючи подані Позивачем та Відповідачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги Позивача не підлягають задоволенню. Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
При цьому,ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22 Цивільного кодексу України).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, передбачені статтею 1166 ЦК України, частиною першою якої встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду (ст. 22 ЦК України).
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Відповідно до ч.2 ст.1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.
Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі елементи: неправомірність поведінки особи, якою можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; наявність шкоди, під котрою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо); причинний зв'язок, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Згідно зі ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
При цьому, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) або доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст.1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Аналогічна правова норма викладена і у ст.228 Господарського кодексу України, за приписами якої учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.
Разом із наведеним у розумінні процесуального закону саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, вини, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони.
Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Господарський суд встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
Відповідно до ст.6 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК).
Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ст.6 ЦК).
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частини 1, 2 ст.193 ГК).
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами.
За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (ст.199 ГК).
У ст.610 ЦК визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків (п.4 ч.1 ст.611 ЦК).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч.1 ст.22 ЦК).
Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (частини 1, 2 ст.623 ЦК).
Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч.3 ст.22 ЦК).
За змістом ст.224 ГК учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Визначення поняття збитків наведене також у ч.2 ст.224 ГК, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Отже, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Відповідно до ч.1 ст.225 ГК до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном (п.41 постанови Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №922/3928/20).
Приписи ч.2 ст.6 та ст.627 ЦК визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
За змістом ч.3 ст.6 ЦК сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 ст.74 ГПК).
Відповідно до частин 1, 2 ст.614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (ч.2 ст.623 ЦК).
Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17).
Суди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди/стягнення збитків, повинні виходити із того, що для застосування такої санкції, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає (постанови Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 30.06.2022 у справі №916/1466/21).
Отже, за загальним правилом позивач у спорі про стягнення збитків повинен довести не лише протиправність поведінки відповідача, а й наявність таких збитків, обґрунтованість їх розміру, причинний зв'язок між ними та поведінкою відповідача, надати докази, які б підтверджували реальну, а не абстрактну можливість отримання відповідної суми доходів.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини 1, 2 ст.614 ЦК).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1 ст.1166 ЦК).
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах, позивач, звертаючись до суду, має довести факт порушення зобов'язання, причинно-наслідковий зв'язок, а також настання обставин завдання йому збитків, а наявність вини, у разі вчинення стороною порушення договору, презюмується в силу приписів ст.614 ЦК.
Тобто, незалежно від узгодження сторонами в умовах договору твердого розміру збитків, доведення позивачем факту завдання збитків є обов'язковим і передбачає, зокрема, доведення їх дійсного розміру. Саме факт завдання збитків відрізняє правовий інститут збитків від інституту неустойки, для якої має значення лише обставина порушення зобов'язання, без необхідності встановлювати чи було таким порушенням завдано збитків.
У свою чергу відповідач може доводити відсутність факту, який сторони визначили як підставу для сплати збитків, або просити суд зменшити встановлений у договорі розмір збитків (визначений у твердій сумі чи за формулою) за наявності відповідних підстав, зокрема відповідно до приписів ст.616, ч.4 ст.1195 ЦК, ч.2 ст.226 ГК.
Разом з тим, вирішуючи спір у справі, суд за наявними у справі доказами не встановив, що внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання з договору оренди позивач зазнав як реальних збитків, так і упущеної вигоди, що свідчить про відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення.
Відповідно ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За визначенням ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.ст. 6, 627, 628 ЦК України).
Частиною 1 ст.193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Договір, відповідно до ст.629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності зі ст.526 ЦК України, яка кореспондуються зі ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з положеннями ч.4 ст.626 Цивільного кодексу України до договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
Частиною 5 ст.626 Цивільного кодексу України також встановлено, що договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Свобода договору, в розумінні ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України, означає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.2 ст.628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Частина 1 ст.638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Одесрітейлгруп" (далі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Омега" (далі - Орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна № 23219 від 17.01.2022 року, засвідчений приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Журжою Юлією Геннадіївною, зареєстрованого в реєстрі за № 23, терміном дії до 17 січня 2032 року, місцезнаходження майна, яке орендується знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога. буд. 299 (далі - Договір).
Згідно з умовами пункту 1.1. Договору: «Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування Об?єкт оренди: нежитлове приміщення на першому поверсі Житлової будівлі, що розташована за адресою: місто Одеса, вулиця Миколаївська дорога, будинок, 299 загальною площею 876,9 (вісімсот сімдесят шість цілих і дев?ять десятих) квадратних метрів (далі - Об?єкт оренди)».
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що: «Цільове призначення Об?єкта оренди - є організація та здійснення Орендарем роздрібної торгівлі продовольчими товарами, непродовольчими товарами повсякденного вжитку, а також для складування товарів, для здійснення діяльності з переробки продовольчих товарів у фабрикати та напівфабрикати, виготовлення продовольчих товарів, для розміщення офісу Орендаря».
Відповідно до пункту 3.1. Договору: «Орендодавець передає, а Орендар приймає Об?єкт оренди для проведення опоряджувальних робіт не пізніше ніж через 30 календарних днів з дати підписання цього Договору, що фіксується підписанням Сторонами Акту прийому передачі Об?єкта оренди для проведення опоряджувальних робіт, складеного за формою яку наведено в Додатку №2 до цього Договору» (далі - Акт приймання передачі).
Згідно із термінологією Договору, Опоряджувальні роботи (Оздоблювальні роботи) - це роботи (у тому числі інсталяційні) в «Об?єкті оренди» для його облаштування згідно з потреб Орендаря і повного пристосування до подальшого використання за цільовим призначенням.
Згідно із пунктом 3.7. Договору Орендар має право відмовитись від прийняття Об?єкта оренди для проведення опоряджувальних робіт якщо на момент передання Об?єкта оренди його стан не відповідає умовам цього Договору, а саме згідно положень 6.1.3., 6.1.5., 6.1.6.
Позивач зазначає, що на виконання вимог пункту 3.1. Договору, 21.02.2022 року Орендодавцем було належним чином передано Об?єкт оренди для виконання опоряджувальних робіт і між ним та Орендарем було підписано Акт приймання-передачі для проведення в ньому опоряджувальних робіт. Додатково Орендодавцем була зроблена фото фіксація підлоги в приміщенні та загального стану деяких технічних приміщень.
Згідно із Актом приймання передачі приміщення мало наступні характеристики, позивач звертає увагу на наступні характеристики:
- Загальна характеристика Об?єкта Оренди, що передається: приміщення знаходиться в хорошому стані (пункт 1.1. Акту приймання-передачі);
- Технічний стан приміщень, інженерних мереж, обладнання та інших систем: приміщення знаходиться в хорошому стані (пункт 1.2. Акту приймання передачі);
- Електричні мережі та обладнання (включаючи системи освітлення): наявні (пункт 1.2.1 Акту приймання-передачі);
- Мережі водопостачання: водопостачання та водовідвення (пункт 1.2.2. Акту приймання-передач1);
- Сантехнічне обладнання: наявне (пункт 1.2.3. Акту приймання-передачі);
- Мережі припливно-витяжної вентиляції: домові та в цеху (пункт 1.2.5. Акту приймання-передачі)
- Оздоблення приміщень (підлога, стіни, стеля/перекриття): наявні, підкреслено наявність підлоги, стелі та перекриття (пункт 1.2.8. Акту приймання-передачі);
- Заповнення прорізів (вікна, двері, ворота): наявні, окрім воріт, підкреслено наявність вікон та дверей (пункт 1.2.9. Акту приймання-передачі);
- З урахування наведеного вище Об?єкт оренди прийнято Орендарем для проведення опоряджувальних робіт. Даний акт є невід?ємною частиною Договору (пункт 4 Акту приймання-передач1).
Пунктом 3.4. Договору визначено, що види робіт, які виконують Сторони в «Об?єкті оренди», вказані в Переліку робіт Орендаря та Орендодавця, який є Додатком №3 до цього Договору (далі - Додаток №3).
Позивач зазначає, що згідно із Додатком № 3 визначено наступний перелік робіт, які повинен виконати Орендар:
- Влаштування перегородок в приміщенні Орендаря між технічними приміщеннями згідно технологічних потреб Орендаря (пункт 3.1.1. Додатку №3);
- Оздоблення приміщення Орендаря (пункт 3.1.2. Додатку №3);
- Встановлення металевих протипожежних дверей всередні Приміщення Орендаря з вогнестійкістю згідно норм визначених правилами пожежної безпеки (пункт 3. 2.1. Додатку №3);
- Оздоблення підлог під проектну позначку приміщень Орендаря (пункт 3.3.1. Додатку №3);
- Фарбування перекриття, інженерних комунікацій, влаштування підвісних стель на площах Орендаря (пункт 3.4.1. Додатку №3);
- Влаштування та виведення електропостачання до реклами Орендаря з лічильником електроенергії (пункт 3.5.1. Додатку №3);
- Виведення трубопроводів водопостачання та каналізації в приміщенні Орендаря згідно проекту будівлі (пункт 3.6.1.1. Додатку №3);
- Внутрішні розведення мережі трубопроводів, встановлення сантехнічних приладів та кінцевої запірної арматури в приміщення Орендаря (пункт 3.6.1.2. Додатку №3);
- Монтаж мереж кондиціонування по примішенням Орендаря, за проектом вентиляції та кондиціонування будівлі згідно вимог Орендаря (пункт 3.6.2.1. Додатку №3);
- Влаштування електрощитової та монтаж устаткування щитової Орендаря (пункт 3.6.3.2. Додатку №3);
- Прокладення кабелів та дротів всередині Приміщення Орендаря (пункт 3.6.3.3. Додатку №3);
- Влаштування внугрішніх слабкострумових систем (пункт 3.6.4.1. Додатку №3);
- Прибирання приміщення, звільнення приміщення від будівельних матеріалів та сміття, що виникли в результаті діяльності Орендаря з подальшим його вивезенням за межі будівельного майданчику.
Позивач зазначає, що Орендодавець з метою передачі Об?єкта оренди для виконання в ньому опоряджувальних робіт, крім вимог передбачених пунктами 6.1.3. Договору, повинен був здійснити демонтаж торгового холодильного та виробничого обладнання, окрім вентиляції, що було ним зроблено до моменту передачі Об?єкта оренди для виконання в ньому опоряджувальних, адже в Акті приймання-передачі відсутні відомості про наявність будь-якого обладнання в Об?єкті оренди на момент його передачі для виконання в ньому опоряджувальних робіт.
Крім цього, між Орендодавцем та Орендарем було попередньо домовлено, що під час проведення Орендарем опоряджувальних робіт, Орендарем буде зроблено: демонтаж плитки на підлозі, демонтаж навісної стелі «Armstrong», демонтаж дверей, демонтаж та устаткування електричного обладнання, демонтаж та устаткування сантехнічного обладнання, демонтаж перегородок та міждверних проходів, демонтаж перегородок. Зазначаємо, що наявність та кількість перегородок в Об?єкті оренди можна визначити згідно із Додатком №1 до Договору «План-схема «Об?єкта оренди» Графічне відображення план-схеми приміщення (з Технічного паспорту) Орендної площі виділене червоною лінією» (далі - Додаток №1).
Як встановлено судом, 21.02.2022 року Орендарем було розпочато проведення опоряджувальних робіт в Об?єкті оренди. Як стало відомо Орендодавцю, Орендар з метою забезпечення виконання опоряджувальних робіт уклав договір підряду № 11-02-22 від 11 лютого 2022 з Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМАЛЬЯНСБУД".
08.03.2022 року Орендарем було надіслано Орендодавцю листа № 08/03-2022-3 від 08.03.2022 року про неможливість виконання опоряджувальних робіт у зв?язку із настанням форс-мажорних обставин. Зокрема Орендодавець у листі посилався на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року в якому було засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про ведення воєнного стану в Україні» (далі - Лист. ТПП).
Позивач не погодився з даною позицією, адже форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести.
Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 У справі № 904/5328/21 та від 25.01.2022 у справі N? 904/3886/21.
Відповідно до статті 14 та частини першої статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за зверненнями суб?єктів господарської діяльності та фізичних осіб. ТПП та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб?єкта господарської діяльності за собівартістю.
Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб?єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Позивач зазначає, що у випадку доведення Орендарем факту настання у нього форо-мажорних обставин він б звільнявся виключно від відповідальності за порушення виконання умов договору згідно із пунктом першим статті 617 Цивільного кодексу України, у якому зазначено: «Особа, яка порушила зобов?язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов?язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили».
На думку позивача, Орендарем не було надано жодного документально підтверджених доказів, які б засвідчили факт настання у нього форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах з Орендодавцем.
Згідно із пунктом 3.2. Договору «Термін виконання Орендарем опоряджувальних робіт - 60 (шістдесят) календарних днів з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі Об?єкта оренди для проведення опоряджувальних робіт».
Відповідно до пункту 3.3. Договору у разі перевищення Орендарем терміну виконання опоряджувальних робіт, який визначений в пункті 3.2. Договору та якщо таке перевищення виникло не з вини Орендодавця, Сторони зобов?язані підписати Акт-прийому передачі Об?єкту оренди в орендне користування на 61-й (шістдесят перший) календарний день після підписання сторонами Акту прийому-передачі Об?єкта оренди для проведення опоряджувальних робіт.
Позивач зазначає, що 22.04.2022 року Орендар був зобов?язаний закінчити виконання опоряджувальних робіт, підписати Акт-прийому передачі Об?єкту оренди в орендне користування та розпочати в Об?єкті оренди свою господарську діяльність.
30.05.2022 року Орендодавець надіслав Орендарю листа № 30/05 від 30.05.2022 року в якому зокрема було зазначено, що після початку виконання ним опоряджувальних робіт Об?єкт оренди знаходиться в неналежному стані, а відновлення Об?єкту оренди до стану не гіршому в якому він був до моменту його передачі для виконання опоряджувальних робіт є прямим обов?язком Орендаря згідно із пунктом 3.10. Договору, а також просив надати інформацію, щодо можливості підписання Акту-прийому передачі Об?єкта оренди в орендне користування.
21.06.2022 року Орендодавцем було отримано листа від Орендаря № 21/06-22 від 21.06.2022 року в якому Орендар повторно посилаючись на форс-мажорні обставини, пропонує продовжити виконання опоряджувальних робіт, при цьому Орендар не вказує саме до якого терміну він не зможе їх виконувати та коли розпочнеться продовження їх виконання. Важливо також зазначити, що Орендар у вищевказаному листі посилається на відсутність будівельних матеріалів, однак згідно із абзацом другим частини першої статті 617 Цивільного кодексу України «Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов?язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов?язання, відсутність у боржника необхідних коштів».
Позивач зазначає, що посилаючись на неможливість виконання зобов?язання у зв?язку із настанням форс-мажору Орендарем не було надано жодного документально підтверджених доказів, які б засвідчила факт настання у нього форс-мажорних обставин, а факти на які посилається Орендар у листі № 21/06-22 від 21.06.2022 року не мають причинно-наслідкового зв?язку з неможливістю виконання поставлених на нього Договором зобов?язань у конкретному випадку.
Так, як 21.02.2022 року Орендодавець передав Об?єкт оренди для виконання в ньому опоряджувальних робіт разом із ключами від Об?єкта оренди та його технічних приміщень, фактично з 21.02.2022 року Орендодавець був позбавлений у доступі до Об?єкта оренди та не знав у якому матеріально-технічному стані знаходиться Об?єкт оренди.
У зв?язку із 19.07.2022 року Орендодавець надіслав Орендарю Лист повідомлення №19/07 від 19.07.2022 року про допуск Орендодавця до Об?єкту Оренди. Зокрема Орендодавцем у вищевказаному листі було зазначено дату на яку він планував здійснити огляд примішення, а саме 28.07.2022 року.
Проте Орендарем було проігноровано вищевказаний лист, а 28.07.2022 року він не з?явився для проведення огляду Об?єкту оренди.
На підставі цього Орендодавцем було самостійно організовано огляд Об?єкта оренди згідно із Наказом «Про проведення огляду приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, буд.299 та надання інформації, щодо його поточного стану» від 01.09.2022 року №1/x.
Згідно із докладною запискою, та зважаючи на неможливість доступу всередину приміщення, представником Орендодавця було виявлено наступні недоліки приміщення з урахуванням можливостей огляду:
- Демонтовано внутрішні перегородки в приміщенні, які на момент його передачі в оренду були присутні;
- Наявність будівельних лісів всередині приміщення;
- Наявність значної кількості будівельного сміття;
- Демонтаж плитки з підлоги, яка на момент передачі приміщення в оренду була присутня в приміщенні.
Оскільки Орендар відмовлявся сплачувати відповідні Орендні платежі, а також залишив приміщення в непридатному для використання стані, Орендодавець 01.08.2022 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення відповідних орендних платежів з Орендаря. 15.08.2022 року було відкрито провадження у справі №916/1834/22.
16.01.2023 року представником орендаря було повернуто представникам Орендодавцю Об?єкт оренди. В результаті повернення Об?єкта оренди було складено Акт повернення приміщення Об?єкта оренди згідно із Договором оренди нерухомого майна № 23219 від 17.01.2022 року (далі - Акт повернення), де було вказано наступні характеристики Об?єкта оренди, зокрема звертаємо увагу на наступні характеристики:
- Загальна характеристика Об?єкта Оренди, що повертається: приміщення знаходиться в неналежному стані (пункт 1.1. Акту повернення);
- В процесі огляду приміщення, на момент його повернення виявлено наступні нелоліки приміщення, а саме: в приміщенні демонтована стеля, в приміщенні лемонтовано підлогу, а саме плитку, в приміщенні демонтовано перегородки (стіни), значна кількість будівельного смітті, збито плитку на стінах та на підлозі, знаходиться значна кількість будівельного обладнання, демонтовано електричні проводи (залишено оголеними), демонтовано міжкімнатні двері, демонтовано між дверні перегородки (пункт 1.2. Акту повернення)
- Технічний стан приміщень, інженерних мереж, обладнання інших систем: приміщення знаходиться у неналежному (несправному) стані (пункт 1.3. Акту повернення);
- Електричні мережі та обладнання (включаючи системи освітлення): демонтовано, залишено оголеними проводи (пункт 1.3.1. Акту повернення);
- Мережі водопостачання: наявні, відбулись роботи з сантехнічного обладнання (пункт 1.3.2. Акту повернення);
- Сантехнічне обладнання: роботи із сантехнічного обладнання (пункт 1.3.3. Акту повернення);
- Оздоблення приміщень (підлога, стіни, стеля/перекриття): демонтована плитка на підлозі стеля та плитка на стінах (пункт 1.3.8. Акту повернення);
- Заповнення прорізів (вікна, двері, ворота): демонтовано міжкімнатні двері, прорізи (пункт 1.3.9. Акту повернення);
- На момент повернення приміщення в ньому знаходилось наступне майно (обладнання та інші речі) Орендаря: будівельні ліси, будівельні тачки, рокла, сантехнічні груби, набір інструментів, шліфувальна машина, електричний щиток переносний (тимчасовий), плита стельова для підлоги, будівельний прожектор (пункт 1.4. Акту повернення);
- Сторони погодили, що майно Орендаря, що знаходиться в Об?єкті оренди на момент його повернення Орендодавцю, перелік якого зазначений в пункті 1.4. Акту; самостійно та за власний рахунок вивозиться з Об?єкту оренди Орендарем в день підписання даного акту (пункт 1.5. Акту повернення).
Згідно із пунктом 3.10. Договору Об?єкт оренди має бути повернутий в стані не гіршому ніж той, що зазначено в Акті прийому-передачі приміщення для проведення оздоблювальних робіт, з урахуванням нормального фізичного зносу.
При цьому Орендар зобов?язаний забезпечити збереження параметрів роботи інженерних систем Орендодавня: Повернення Орендарем «Об?єкта оренди» в іншому стані, ніж те, яке вказане в цьому пункті Договору, допускається тільки у разі підписання Сторонами додаткової угоди до Договору, що допускає таке повернення.
Проте як вбачається з Акту повернення, а також доданої до нього фото та відеофіксації стан Об?єкту оренди на момент його повернення не відповідає стану в якому він передався Орендареві для виконання в ньому опоряджувальних робіт.
17.01.2023 року Орендар звернувся до Приватного підприємства «ЗУММЕР ПЛЮС» (код ЄДРІОУ 43875613, Основний вид діяльності: КВЕД 43.29 Інші будівельно-монтажні роботи) (лист №17/01/23 від 17.01.2023 року) відносно вартості відновлюваних робіт в Об?єкті оренди, які необхідно провести для того, щоб Об?єкт оренди можливо було привести в придатний для використання стан та здійснення в ньому господарської діяльності.
20.01.2023 року Орендодавцем разом із представниками Приватного підприємства "ЗУММЕР ПЛЮС" було проведено огляд Об?єкта оренди в результаті якого, 03.03.2023 року Приватне підприємство "ЗУММЕР ПЛЮС" надіслало Орендодавцю комерційну пропозицію №2 від 03.03.2023 року в якій було зазначено, що результаті проведеного разом з Орендодавцем на місці огляду, встановлено наступне, а саме в приміщенні:
- здійснено демонтаж плитки на підлозі;
- здійснено демонтаж міждверних перегородок в приміщення;
- здійснено демонтаж дверей;
- здійснено демонтаж перегородок між підсобними приміщеннями;
- здійснено демонтаж навісної стелі «Armstong»;
- залишену значну кількість будівельного сміття.
Для відновлення приміщення необхідно здійснити наступні підготовчі та будівельні роботи:
1. Вивіз та прибирання будівельного сміття з приміщення.
2. Закупівля необхідного будівельного матеріалу.
3. Підготовка приміщення до монтажних робіт.
4. Здійснення монтажних робіт, а саме: укладання плитки на підлозі, встановлення міждверних перегородок, встановлення навісної стелі «Armstong», встановлення дверей. Вартість вищевказаних робіт становить 3 000 000 (три мільйони гривень).
На думку позивача, в результаті протиправних дій Орендаря, повинен понести витрати у розмірі 3 000 000 грн. для відновлення Об?єкту оренди до стану, який передував його передачі для виконання в ньому опоряджувальних робіт Орендарем.
23.01.2023 року Орендодавцем було отримано від Орендаря Заперечення до акту повернення приміщення Об?єкта оренди згідно із Договором оренди нерухомого майна №23219 від 17.01.2022 року (далі - Заперечення). Згідно із запереченням Орендар зазначив наступне:
1. Орендарем не приймався Об?єкт оренди, опоряджувальні роботи в ньому не здійснювались, а Акт приймання-передачі було підписано дистанційно.
2. У Орендаря відсутні ключі від Об?єкта оренди, а приміщення знаходиться в такому стані у зв?язку із демонтажем Орендодавцем торгового, холодильного, та виробничого обладнання, окрім вентиляції згідно із пунктом 2.1. Додатку №3.
3. Майно, яке знаходилось в приміщенні не належить Орендарю.
Відповідно до приписів ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.
Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18(пункт 41)).
Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Виходячи з положень частини 1 статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені.
Відповідно до ст.225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з пунктами 7.4. та 7.5. постанови від 25.05.2021 Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/11027/18 Суд вказав, що вирішуючи спір про відшкодування шкоди, необхідно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як: неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства; наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду; вина заподіювача шкоди, як суб'єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Поряд з цим, відповідно до пункту 7.8. тієї ж постанови Суд вказав, що зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди.
Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов'язком її заподіювача.
Заперечуючи проти позовних вимог щодо нарахованої Позивачем майнової шкоди у розмірі 3 000 000,00грн. завдану внаслідок неналежного виконання умов Договору оренди нерухомого майна № 23219 від 17.01.2022 року, Відповідач ТОВ «ОМЕГА» зазначає, що у Позивача відсутні правові підстави що відшкодування майнової шкоди, оскільки Відповідач не надав належних доказів, які б підтверджували факт завдання майнової шкоди.
Проте, Позивачем в якості обґрунтування спричиненої майнової шкоди Позивач надає лист Приватного підприємства «ЗУММЕР ПЛЮС» від 03.03.2023 № 2, який не є належним та допустимим доказом, який б підтверджував факт завдання майнової шкоди Позивачу, оскільки висновок щодо вартості будівельних робіт зроблений фахівцями підприємства, який не містить жодних обґрунтувань.
Крім того, Позивач жодного разу не звертався до Відповідача щодо відновлення Об'єкту оренди розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 299 внаслідок чого начебто була завдана Позивачу майнова шкода у розмірі 3 000 000,00грн. в результаті неналежного виконання умов Договору оренди нерухомого майна № 23219 від 17.01.2022 року з боку Відповідача.
Щодо порушення умов Договору № 23219 від 17.01.2022 року, які сталися з боку Орендодавця Відповідач зазначає наступне.
У зв'язку із невиконанням ТОВ «ОДЕСРІТЕЙЛГРУП» умов Договору щодо збільшення потужності, електропостачання укладення Договорів на поставку комунальних послуг та виконання інших зобов'язань, передбачених Договором, ТОВ «Омега» не могло приступити до виконання опоряджувальних робіт до 24.02.2022, а з цієї дати неможливість виконання опоряджувальних робіт була зумовлена форс мажорними обставинами та, власне, не усунення вищевказаних порушень.
Відтак, відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Безпосередньо відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких віднесені: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Позивачем в якості обґрунтування спричиненої майнової шкоди Позивач надає лист Приватного підприємства "ЗУММЕР ПЛЮС" від 03.03.2023 № 2, який не є належним доказом, який б підтверджував факт завдання майнової шкоди Позивачу, оскільки висновок щодо вартості будівельних робіт зроблений фахівцямя підприємства, який не містить жодних обґрунтувань.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Позивач не надав належних доказів для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу України, оскільки позивачу необхідно довести такі елементи: неправомірність поведінки особи, якою можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; наявність шкоди, під котрою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо); причинний зв'язок, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Відповідно до ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування вірогідності доказів на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 4 035 201,67 грн. є необгрунтованими та не підтверджені матеріалами справи, спростовані відповідачем, а тому не підлягають до задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.На підставі положень п.2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір необхідно покласти на Позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 123, 129, ст.ст. 236-241, 242, ГПК України, суд
У позові ТОВ“ОДЕСРІТЕЙЛГРУП» до ТОВ “ОМЕГА» про стягнення 3 000 000 грн. майнової шкоди, завданої відповідачем внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору № 23219 від 17.01.2022р. - в ідмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1, 2 статті 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені ст.ст.256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 24 квітня 2025 р.
Суддя Т.Г. Пінтеліна