ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.04.2025Справа № 910/12645/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтегра Телеком"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луміна"
про стягнення 82963,05 грн.
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання)
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сінтегра Телеком" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луміна", в якому просило стягнути за договором про надання послуг доступу до мережі Інтернет від 01.12.2018 № 3287 основну заборгованість у сумі 80000 грн. за надані послуги в липні 2024 року, інфляційні втрати в сумі 480 грн., три проценти річних у розмірі 465,57 грн. та штрафні санкції у розмірі 2017,48 грн. Разом із позовною заяву подано заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2024 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтегра Телеком" про забезпечення позову у справі № 910/12645/24 відмовлено повністю.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.
21.10.2024 та 22.10.2024 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
У відзиві на позовну заяву відповідач наголосив, що направив позивачу лист про розірвання договору та здійснив розрахунок за фактично отримані послуги. При цьому, позивачем не надано до матеріалів справи доказів надання послуг на спірну суму.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що отримав повідомлення про намір припинити господарські відносини лише 22.07.2024, відтак весь попередній період позивачем надавалися послуги відповідачу на підставі договору.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.12.2018 між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) укладено договір про надання послуг доступу до мережі Інтернет № 3287, за умовами пункту 1.1 якого Виконавець надає Замовникові послуги доступу до мережі Інтернет, а Замовник приймає послуги та здійснює їх оплату відповідно до умов Договору.
Відповідно до п. 2.3. Договору сторони щомісяця складають Акт прийому-передачі виконаних робіт наданих послуг, який є підтвердженням виконання Сторонами своїх зобов'язань у відповідному місяці.
У пункті 4.1.1. Договору передбачено, що Замовник здійснює оплату рахунків за послуги у відповідності до виставленого Виконавцем рахунку не пізніше (15) п'ятнадцятого числа поточного місяця.
Відповідно до Додатку від 01.04.2024 № 6 до Договору виконавець надає, а замовник сплачує послуги згідно специфікації послуг: доступ до мережі Інтернет с. Нові Петрівці, траса Київ - Овруч, 20-й км, TК «ОККО», сумарна щомісячна абонентська платня становить 80 000,00 грн. разом із ПДВ.
Із матеріалів справи слідує, що позивачем сформовано рахунок на оплату від 01.07.2024 3 388 та оформлено акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.07.2024 № 364 на суму 80 000,00 грн. разом із ПДВ.
У той же час, відповідач направив 16.07.2024 позивачу лист від 14.06.2024 про намір достроково розірвати з 15.07.2024 договір надання послуг № 3287.
Після того, позивачем направлено відповідачу лист від 24.07.2024 № 2407/1, яким повідомлено відповідача про існуючу заборгованість за надані послуги за липень 2024 року на суму 80000,00 грн., та запропоновано підписати додаток № 7 від 24.07.2024 про розірвання договору за угодою від 31.07.2024 року.
У відповідь відповідач надав лист №10 від 01.08.2024 із пропозицією надати Акт за реально надані та спожиті послуги до 15.07.2024 включно.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина 3 статті 651 ЦК України).
Згідно з пунктом 8.2 Договору після закінчення строку дії Договору останній вважається продовженим Сторонами до часу, коли будь-яка зі Сторін не заявить про припинення дії Договору не менш ніж за 30 (днів) до бажаної дати припинення дії Договору.
Пункт 8.4 Договору передбачає, що дострокове розірвання даного Договору здійснюється за згодою Сторін або іншим чином у відповідності з чинним законодавством України, шляхом письмового повідомлення від однієї із Сторін не пізніше, ніж за 30 днів до дати запланованого розірвання.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем лист від 14.06.2024 про дострокове розірвання з 15.07.2024 договору надання послуг № 3287 направлений позивачу лише 16.07.2024, що підтверджується копією поштового конверту № 0730106793270 та відомостями з веб-сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження вказаного відправлення.
У свою чергу, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин направлення листа від 14.06.2024 про дострокове розірвання договору саме 16.06.2024 року.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому, алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад по справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права.
У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03.02.2022 у справі № 539/3212/19.
Ураховуючи викладене, суд вважає доведеними позивачем обставини щодо отримання листа від 14.06.2024 про дострокове розірвання з 15.07.2024 договору надання послуг № 3287 лише 22.07.2024 року.
Приймаючи до уваги, що за положеннями пункту 8.4 Договору письмове повідомлення про дострокове розірвання договору мало бути направлено не пізніше, ніж за 30 днів до дати запланованого розірвання, договір надання послуг № 3287 у спірному позовному періоді - липні 2024 року, був чинним.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як слідує зі змісту пред'явлених позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача 80000,00 грн. боргу за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.07.2024 № 364.
При цьому, відповідно до листа №10 від 01.08.2024 відповідача останній просив надати Акт за реально надані та спожиті послуги до 15.07.2024 року.
Судом ураховано, що в додаткових поясненнях по суті спору позивач повідомив суд, що отримана за допомогою RIPE Database та RIPEstat інформація підтверджує факт користування відповідачем мережевими ресурсами позивача саме до 15.07.2024 року.
Так, у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має матеріального змісту, як це має місце при виконанні роботи, а полягає у самому процесі надання послуги. Стаття 177 ЦК України серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто, характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача, синхронність надання й одержання послуги. При цьому, виникнення обов'язку здійснити оплату за договором законодавець пов'язує саме з її фактичним наданням у строки та в порядку, що встановлені договором; строк (термін) виконання обов'язку здійснити оплату також визначається у відповідності з умовами договору.
Верховний Суд у постанові від 05.12.2022 у справі № 914/2654/20 звертав увагу, що судами необхідно виходити з того, що: 1) підлягають встановленню обставини щодо характеру та змісту послуг, оплати якої вимагає виконавець, тобто у чому саме полягає споживання таких послуг; 2) визначити яким вимогам (критеріям) повинні відповідати ці послуги, тобто з'ясувати, які послуги слід вважати належно наданими; 3) встановлення обставин фактичного отримання цих послуг замовником у спірний період на умовах, які визначені в укладеному між сторонами договорі, та чи це підтверджується наявними у матеріалах справи доказами; 4) перевірити чи відповідають надані виконавцем послуги вимогам (критеріям), які сторони визначили в договорі; 5) на підставі чого встановити чи існує заборгованість замовника перед виконавцем щодо оплати цих послуг; 6) якщо так, то визначити розмір заборгованості, що підлягає стягненню.
Із урахування наведеного в сукупності, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача боргу за фактично надані в липні 2024 року послуги, а саме до 15.07.2024, у сумі 38709,75 грн.
Крім того, позивачем нарахована за період із 01.08.2024 до 10.10.2024 на суму боргу 80000 грн. пеня в сумі 2017,48 грн., інфляційні втрати в розмірі 480 грн. та три проценти річних у розмірі 465,57 грн.
Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до пункту 6.3 договору при невиконанні замовником умов щодо оплати послуг за кожний день затримки замовник сплачує на користь виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу за період, визначений чинним законодавством України, інфляційні втрати та 3 % річних від заборгованої суми.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.
Здійснивши арифметичний перерахунок із урахуванням суми боргу 38709,75 грн. за визначений позивачем період із 01.08.2024 до 10.10.2024, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 1 952,41 грн. пені, 480 грн. інфляційних втрат та 225,28 грн. трьох процентів річних.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтегра Телеком" задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луміна" (01042, м. Київ, вул. Саперне Поле, 12, кв. 223; ідентифікаційний код 34248761) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтегра Телеком" (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 33-Б; ідентифікаційний код 42564579) 38709 (тридцять вісім тисяч сімсот дев'ять) грн. 75 коп. основного боргу, 1 952 (одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят дві) грн. 41 коп. пені, 480 (чотириста вісімдесят) грн. інфляційних втрат, 225 (двісті двадцять п'ять) грн. 28 коп. трьох процентів річних, а також 1509 (одну тисячу п'ятсот дев'ять) грн. 84 коп. витрат зі сплати судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.В. Полякова