Номер провадження 22-ц/821/716/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/6591/24 Категорія: 313000000 Гудзенко В. Л.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
24 квітня 2025 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Новікова О.М., Гончар Н.І., Карпенко О.В.,
за участю секретаря Гладиш О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Желізняк Юлії Віталіївни в інтересах Головного управління національної поліції в Черкаській області на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Черкаській області про скасування арешту на майно,-
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування поданого позову зазначала, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 03 липня 2006 року було укладений договір міни, що посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Кучер О.І., відповідно до якого ОСОБА_1 стала власником квартири АДРЕСА_1 .
Оскільки вона мала намір розпорядитися своїм майном, то звернулася до центру надання адміністративних послуг для отримання інформації з реєстру речових прав та їй було надано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна. Їй стало відомо, що 12.05.2008 державним реєстратором Уманського міськрайонного управління юстиції Семененко О.С. вчинено запис про обтяження № 1073013 на підставі постанови, серія та номер: б/н, що видана 09.01.2001 Уманським МВ УМВС, а саме накладено арешт нерухомого майна ОСОБА_3 .
Крім того, 12.05.2008 реєстратором: Уманська міська державна нотаріальна контора, за реєстраційним номером 7161304 накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_3 , а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі постанови, серія та номер: б/н, що видана 09.01.2001 Уманським МВ УМВС.
З вищевикладеного вбачається, що під час того, як позивач була власником вказаної квартири, на неї було накладено арешт, як на майно ОСОБА_3 .
Зазначила, що у 2004 році ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , який в свою чергу по договору міни передав їй дану квартиру.
Вважає, що накладення арешту на її майно порушує її права як власника даної квартири.
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просила суд скасувати арешт накладений на квартиру АДРЕСА_3 , що належить їй на праві приватної власності.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 лютого 2025 року позов задоволено.
Скасовано арешт накладений відповідно до постанови СВ Уманського МВ УМВС, б/н від 09.01.2001, на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , відомості про що внесені до Державного реєстру речових прав 12.05.2008 державним реєстратором Уманського міськрайонного управління юстиції Семенко О.С. за № 1073013, та 12.05.2008 до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, реєстратором: Уманська міська державна нотаріальна контора за № 7161304.
Рішення суду мотивовано тим, що, враховуючи наявність накладеного арешту на майно, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту, захистити своє порушене право власності не може, суд дійшов висновку про необхідність захисту його права шляхом скасування такого арешту.
Крім того, за змістом постанови від 26 квітня 2022 року у справі № 705/2556/21 Верховний Суд відхилив доводи сторони про те, що ГУ НП в Черкаській області є неналежним відповідачем.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Черкаській області, через свого представника Желізняк Юлію Віталіївну, в оскаржило його в апеляційному порядку. Вказало, що судове рішення не відповідає дійсним обставинам справи, а тому просило його скасувати та ухвалити нове судове рішення. яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем обрано неналежний спосіб судового захисту, оскільки суд не з'ясував, що Головне управління Національної поліції в Черкаській області не накладало жодного арешту на майно позивача і жодним чином не порушувало право на володіння, користування та розпорядження майном.
Також, суд першої інстанції під час розгляду справи невірно встановив коли саме накладено арешт на майно, тому прийшов до помилкового висновку, що на момент дарування ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 , а саме 04.04.2004, будь-яких обмежень на вказаний об'єкт нерухомості зареєстровано в реєстрах не було, оскільки вказане обтяження було наявне станом на 09.01.2001 рік.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що відповідач звертає увагу, що нею обрано неналежний спосіб захисту, водночас не зазначає, який спосіб захисту є належним.
Зазначає, що враховуючи наявність накладеного арешту на майно, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про звільнення майна з - під арешту, захистити своє порушене право позивач не в змозі, суд дійшов правильного висновку про необхідність захисту її порушеного права шляхом задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд доходить наступних висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Як вбачається із матеріалів справи та установлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору обміну квартир від 03.07.2006, що посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Кучер О.І. та зареєстрований в реєстрі за № 5251. Відповідно до вказаного Договору ОСОБА_2 та ОСОБА_1 здійснили обмін належних їм на праві власності квартир та позивач набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №395233198 від 17.09.2004, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 .
Як вбачається з інформації про реєстрацію обтяжень 12.05.2008 державним реєстратором Уманського міськрайонного управління юстиції Семенко О.С. внесено відомості до Реєстру про обтяження за № 1073013, про накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_3 , а саме квартиру АДРЕСА_1 , на підставі постанови, серія та номер: б/н, що видана 09.01.2001 Уманським МВ УМВС.
Крім того, у відомостях з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, реєстратором: Уманська міська державна нотаріальна контора внесено відомості про обтяження за № 7161304, на майно ОСОБА_3 , а саме квартиру АДРЕСА_1 , на підставі постанови, серія та номер: б/н, що видана 09.01.2001 СВ Уманського МВ УМВС.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 належала квартира АДРЕСА_1 на підставі договору дарування квартири від 28.11.1995, посвідченого державним нотаріусом Уманської державної нотаріальної контори Очеретяною В.В. та зареєстрований реєстрі за № 2-6856.
Однак, 04.06.2004 ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування квартири від 04.06.2004, що посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Кучер О.І. та зареєстрований реєстрі за № 2847.
Як вбачається з листа Уманського ВП ГУНП № 94338-2024 від 19.12.2024, Уманським МВ УМВС 25.12.2000 порушено кримінальну справу за № 1700000773 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 229-1 КК України відносно ОСОБА_3 , яка була об'єднана з кримінальною справою № 1700100019 від 15.01.2001 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 229-2 КК України. 07.03.2001 ОСОБА_3 було засуджено до п'яти років позбавлення волі з накладенням арешту на частину майна.
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, позивач оскаржує арешт, накладений у межах кримінального провадження за правилами КПК України 1960 року. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Отже, у визначенні порядку звільнення майна з-під арешту потрібно керуватися правилами КПК України 1960 року, а також положеннями чинного цивільного процесуального законодавства.
Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України) 1960 року та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19). Залежно від суб'єктного складу учасників такого спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.
У справі, яка переглядається, обґрунтовуючи позовні вимоги про зняття арешту з нерухомого майна, а саме з квартири АДРЕСА_4 , позивач посилалася на те, що цей арешт було накладено за правилами КПК України 1960 року на підставі постанови СВ Уманського МВ УМВС України від 09.01.2001 року та зареєстровано 12.05.2008 року Уманським міськрайонним управлінням юстиції, реєстраційний номер обтяження 7161304.
За частиною першою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (тут і далі в редакції, чинній на час реєстрації обтяження (арешту) на квартиру) речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (абзац 2 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).
Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09 червня 1999 року № 31/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 червня 1999 року за № 364/3657, тут і далі в редакції, чинній на час реєстрації обтяження (арешту) на квартиру (далі - Положення № 31/5), встановлено порядок ведення Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, внесення (одержання) інформації до (з) нього.
Відповідно до пункту 1.1. Положення № 31/5 Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (далі - Реєстр заборон) - це електронна база даних, яка містить відомості про обтяження нерухомого майна, а саме: накладені заборони та арешти нерухомого майна.
Реєстраторами Реєстру заборон (далі - Реєстратор) є: державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, які уклали відповідні договори з Адміністратором і мають повний доступ до Реєстру заборон через комп'ютерну мережу; державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України та його регіональні філії (пункт 1.5 Положення № 31/5).
Згідно з пунктами 2.1.1, 2.1.2 Положення № 31/5 підставами для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об'єкти нерухомого майна є: накладення (зняття) державною нотаріальною конторою або приватним нотаріусом - Реєстратором заборони відчуження на об'єкти нерухомого майна. Заява про реєстрацію (вилучення) обтяження об'єкта нерухомого майна (додатки 1 - 3), що подається, зокрема, судами (у тому числі третейськими судами) і слідчими органами - у зв'язку з накладенням ними арешту на об'єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту).
Пунктом 2.2 Положення № 31/5 визначено, що органи та посадові особи, зазначені в підпунктах 2.1.2 - 2.1.3 пункту 2.1 цього Положення, надсилають Реєстратору в день накладення (зняття) заборони (арешту) заяву встановленого цим Положенням зразка або постанову про арешт (звільнення з-під арешту) майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Відомості про накладені (зняті) заборони та арешти на об'єкти нерухомого майна вносяться Реєстратором до Реєстру заборон у день їх надходження (пункт 2.5 Положення № 31/5).
За пунктом 252 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, в редакції, чинній на час реєстрації обтяження (арешту) на квартиру (далі - Інструкція № 20/5), накладання заборони реєструється нотаріусами в реєстрі для реєстрації заборон. У цьому самому реєстрі реєструються повідомлення судових і слідчих органів, органів державної податкової адміністрації, а також органів державної виконавчої служби про накладання арешту на нерухоме майно. Про накладені заборони та арешти робиться запис в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна (додаток № 7). Накладені заборони та арешти підлягають обов'язковій реєстрації у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна в порядку, визначеному Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Отже, обтяження (арешт) на квартиру АДРЕСА_4 було накладено саме на підставі постанови слідчого в СВ Уманського МВ УМВС від 09 січня 2001 року.
За змістом постанови від 26 квітня 2022 року у справі № 705/2556/21, Верховний Суд відхилив доводи сторони про те, що ГУ НП в Черкаській області є неналежним відповідачем. При цьому Верховний Суд виходив з того, що 14 грудня 2018 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення Уманського МВ УМВС України в Черкаській області (ідентифікаційний код 08676470), постанова якого зазначена, як підстава реєстрації обтяження майна. Наразі територіальним органом Національної поліції в Черкаській області, як юридичною особою публічного права, є саме ГУ НП в Черкаській області, до складу якого входить відповідний підрозділ поліції в місті Умані.
Колегія суддів вважає вірним застосуванням судом висновків Верховного Суду викладених у даній постанові.
В цій справі ОСОБА_1 зазначила відповідачем ГУ НП в Черкаській області, оскільки саме воно виконує завдання і функції УМВС України в Черкаській області, постановою слідчого якого було накладено арешт на належну позивачу квартиру АДРЕСА_4 .
Крім того, колегія суддів враховує, що з моменту ухвалення вироку 07.03.2001 року, яким Паламарчука засуджено до 5-ти років позбавлення волі з накладенням арешту на майна, пройшло більше 20 років.
З відповіді наданої Уманським РУП ГУ НП в Черкаській області видно, що судом не було конфісковано майно засудженого.
Отже, накладення арешту на майно позивача порушує її право власності, накладення арешту відбулося на підставі постанови СВ Уманського МВ УМВС, а тому ГУ НП в Черкаській області є належним відповідачем у справі.
Обраний позивачем спосіб захисту забезпечить відновлення її порушених прав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Желізняк Юлії Віталіївни в інтересах Головного управління національної поліції в Черкаській області - залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 лютого 2025 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25 квітня 2025 року.
Судді: