Справа № 552/4071/23 Номер провадження 22-ц/814/371/25Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
24 квітня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,
секретар Дороженко Р.Г.,
з участю відповідачки ОСОБА_1 , представника третьої особи виконавчого комітету Київської районної у м.Полтаві ради - Дудецької С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , поданою в його інтересах представником - адвокатом Литвиненко Анною Іванівною, та ОСОБА_1
на рішення Київського районного суду м.Полтави від 08 серпня 2024 року, постановлене суддею Самсоновою О.А. (повний текст складено 16 серпня 2024 року),
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: ОСОБА_8 , виконавчий комітет Київської районної у м.Полтаві ради, як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення,
та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною частковою власністю та встановлення порядку користування житловим приміщенням і господарськими спорудами,
19.07.2023 ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом, у якому просив усунути йому перешкоди в користуванні власністю та виселити ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 разом із неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з житлового будинку АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.
В обґрунтування підстав позову зазначає, що є власником указаного житлового будинку, де за його усної згоди проживали відповідачі. Останні вселялися до спірного будинку тимчасово, оскільки мають у власності квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , де вони зареєстровані та не змінювали зареєстроване місце проживання. Бідь-які документальні підтвердження правових підстав постійного користування відповідачами спірним житловим приміщенням, зокрема, договори оренди, безоплатного користування тощо, відсутні.
На даний час позивач бажає розпорядитись своїм майном на власний розсуд, але відповідачі добровільно з будинку не виселяються, чим створюють незручності та перешкоди у користуванні належним йому майном.
Із огляду на викладене, враховуючи, що відповідачі не є членами сім'ї позивача в розумінні статті 64 ЖК України, а тому на них не розповсюджуються положення статті 156 цього Кодексу, просить захистити порушене право згідно заявлених позовних вимог.
18.08.2023 ОСОБА_1 звернулася в суд із зустрічним позовом, у якому просила припинити речове право власності ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею право спільної часткової власності на такий об'єкт нерухомого майна з розміром частки 1/2, здійснивши державну реєстрацію речового права.
Також просила встановити наступний порядок користування житловим будинком та господарськими спорудами:
- виділити у користування/проживання ОСОБА_1 та неповнолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,: житлові кімнати площами 19,8 кв.м, 14,3 кв.м, 14,2 кв.м, ванну на другому поверсі будинку, приміщення сараю площею 6,75 кв.м - літня кухня;
- виділити у користування/проживання іншого співвласника: дві кімнати на першому поверсі спірного будинку площею 24,3 кв.м - світлиця та 11,1 кв.м, приміщення сараю площею 26,5 кв.м, кузню та гараж;
- виділити у спільне сумісне користування ОСОБА_1 та неповнолітніх ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 та іншого співвласника приміщення на першому поверсі будинку: тамбур, коридор, вітальня, кухня, топочну, вигрібну яму, вимощення, свердловину, огорожу, хвіртку, ворота;
- виділити у спільне сумісне користування неповнолітніх ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 та іншого співвласника туалет на першому поверсі будинку;
- виділити у спільне сумісне користування ОСОБА_1 та іншого співвласника приміщення бані площею 9,15.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначає, що із 03.06.2011 по 29.11.2022 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , сином позивача. У шлюбі у них народилося троє дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Влітку 2011 року чоловік їй повідомив, що домовився з батьком, позивачем, про те, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 вони з відповідачкою за їх спільні кошти побудують новий будинок для їх сім'ї.
Зазначає, що разом із чоловіком обирала проект будинку та матеріали для його будівництва. У 2012-2014 роках її чоловік ОСОБА_8 займався будівництвом будинку, зокрема: домовлявся про придбання будівельних матеріалів та їх вартість, домовлявся з робітниками про виконання робіт, їх вартість, форму оплати, наймав/орендував потрібну техніку, самостійно виконував значний обсяг робіт. Він же контролював виконання робіт та розраховувався з робітниками та за матеріали. Вона, ОСОБА_1 , допомагала чоловіку за потреби, вела сімейне господарство та виховувала дітей.
У листопаді 2014 року їх сім'я вселилися у будинок, хоча на той час внутрішні роботи не були завершені, бракувало меблів. Зі слів чоловіка, можливості реєстрації дітей за адресою нового будинку вони не мали.
Наголошує, що позивач не придбавав будматеріалів, не наймав робітників для виконання будівельних робіт, не орендував техніку, не платив за виконану роботу, фізично участі в будівництві не приймав. У будинок він також не вселявся та фактично в будинку не проживав.
У листопаді 2022 року вони з чоловіком розлучилися, а відповідачка разом з трьома неповнолітніми дітьми залишилася проживати у новозбудованому будинку. Про те, що спірний будинок зареєстровано за позивачем, вона дізналася у жовтні 2022 року та саме від цього часу просить обраховувати строк позовної давності для звернення в суд із цим позовом, наполягаючи на задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 01.11.2023 зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною частковою власністю та встановлення порядку користування житловим приміщенням і господарськими спорудами об'єднано в одне провадження із первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.
Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 08.08.2024 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення - відмовлено.
У задоволенні зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною частковою власністю та встановлення порядку користування житловим приміщенням і господарськими спорудами - відмовлено.
Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що відповідачка ОСОБА_10 з дітьми проживають у спірному будинку на умовах тимчасового користування житловим приміщенням та чинять перешкоди у користуванні належним йому майном.
При цьому судом першої інстанції враховано, що позивач, звертаючись до суду з вимогами про виселення відповідачів, повідомляє про намір розпорядитись спірним будинком, а не про намір використовувати його за призначенням, проживати в ньому. Тому таке виселення відповідача ОСОБА_10 з дітьми не відповідатиме «нагальній суспільній необхідності» та є не співрозмірним із переслідуваною законною метою у розумінні статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 районний суд виходив із того, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту їх проживання у спірному будинку.
При постановленні рішення в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_10 , суд першої інстанції виходив із підстав недоведеності належними доказами, що спірний будинок побудований за кошти подружжя ОСОБА_10 та ОСОБА_8 . Отже, відповідачем ОСОБА_10 не спростовано ту обставину, що саме позивач, одержавши дозвіл на будівництво нового будинку замість належного йому старого будинку, фінансував таке будівництво, а після його завершення здав будинок в експлуатацію та зареєстрував право власності на нього.
Позивач, в інтересах якого діє адвокат Литвиненко А.І., та відповідачка ОСОБА_1 оскаржили рішення районного суду в апеляційному порядку.
Позивач ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати в частині, якою відмовлено у задоволенні його позову та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Наголошує, що є власником спірного житлового будинку, де ніхто не зареєстрований. Сам позивач в будинок не вселявся, не користувався та не проживав у ньому, але це його власність і він вільний розпоряджатися нею на власний розсуд.
Вважає, що районний суд при вирішення спору помилково застосував поняття «член сім'ї», оскільки при умові окремого проживання, родинні відносини позивача та відповідачки ОСОБА_1 разом із неповнолітніми дітьми можуть бути оцінені лише ступенем споріднення, що не має значення для вирішення спору у сфері приватної власності.
Зазначає, що при зверненні в суд із позовом він виходив із того, що, як власник будинку, вправі вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, усунення порушень його права власності на житловий будинок шляхом виселення. Вважає, що така його вимога узгоджується як з положеннями ЖК України, ЦК України, так і нормами Європейської конвенції з прав людини, які судом було застосовано всупереч їх меті, зокрема, захисту права власності.
Наполягає на тому, що відповідачі не є та ніколи не були членами сім'ї власника домоволодіння ОСОБА_2 , не вели з ним спільного господарства і не мали спільних витрат та спільного бюджету.
Крім того, вважає такими, що не знаходять свого підтвердження висновки районного суду про те, що його син ОСОБА_8 вселився до спірного будинку, як член сім'ї власника, оскільки після створення нової сім'ї він вже не мав жодного відношення до позивача.
Звертає увагу на відсутність у справі доказів, які б підтверджували існування навіть усного договору на право передачі ОСОБА_8 , ОСОБА_1 з дітьми житлового будинку в постійне користування.
Вважає, що районний суд безпідставно відмовив у виселенні ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , які не є ані членами сім'ї позивача, ані його родичами, тим самим допустив проживання у приватній власності сторонніх осіб проти волі самого власника.
У доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 просила апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині, якою відмовлено у задоволенні її зустрічного позову.
Вважає, що при зверненні в суд із зустрічним позовом вона детально, повно та всебічно пояснила суду усі обставини та події проектування й будівництва спірного житлового будинку збудованого за кошти її сім'ї в складі самої відповідачки та колишнього чоловіка ОСОБА_8 . Такий детальний виклад обставин, на її думку, міг бути наданий лише особою, яка особисто приймала участь у процесі будівництва.
Просить врахувати, що позивач був власником лише земельної ділянки і доказів на підтвердження того, що будівництво будинку відбувалося за його кошти матеріали справи не містять. Натомість нею належними доказами, не спростованими позивачем, зокрема, фотознімками, показами свідків, підтверджено зустрічні позовні вимоги, на задоволенні яких вона наполягає.
Зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою її пояснення щодо факту звернення від імені ОСОБА_2 до Київського виконкому про дозвіл на знесення старого будинку й будівництво нового.
Також вважає доведеним, що підпис на заяві про дозвіл на будівництво від 07.04.2011 виконав ОСОБА_11 , а не ОСОБА_2 , проте суд викладене також залишив поза увагою.
Вважає, що районний не вмотивував підстави для критичної оцінки доводів відповідачки стосовно того, що вона не знала про те, що земельна ділянка та житловий будинок належать позивачу.
На думку відповідачки, районний суд не застосував наслідки «активної участі» та виконання нею особисто багатьох робіт з будівництва спірного будинку та залишив поза увагою, що позивачем не надано будь-яких доказів, які б підтверджували факт понесення ним витрат для будівництва; жоден свідок не підтвердив суду його участь у будівництві чи фінансуванні.
Ухвалами Полтавського апеляційного суду від 21.10.2024 та 28.10.2024 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлені ухвали апеляційного суду від 23.10.2024 та 28.10.2024.
24.04.2025 до Полтавського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Януш Анна Іванівна, про відмову від апеляційної скарги та закриття апеляційного провадження.
24.04.2025 у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 заявила клопотання про відмову від апеляційної скарги.
Вирішуючи заявлені клопотання, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення таких заяв із огляду на наступне.
Згідно із частинами четвертою, п'ятою статті 364 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення апеляційного провадження. За відмови від апеляційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження. Визнання апеляційної скарги іншою стороною враховується судом апеляційної інстанції у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи. У разі закриття апеляційного провадження у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги на судове рішення повторне оскарження цього рішення особою, що відмовилася від скарги, не допускається.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги.
Згідно із роз'ясненнями, викладеними у пункті 12 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24.10.2008 за №12, прийняття відмови від апеляційної скарги не пов'язується з обов'язком апеляційного суду перевіряти чи у зв'язку з такою відмовою не порушуються права будь-яких осіб, оскільки право особи на відмову від апеляційної скарги не обмежене.
Зважаючи на вказані обставини та враховуючи, що статтями 13, 43 ЦПК України передбачено право учасника справи розпоряджатися своїми процесуальними права щодо предмета спору на власний розсуд, апеляційний суд вважає за можливе прийняти відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від апеляційних скарг, поданих ними на рішення Київського районного суду м.Полтави від 08 серпня 2024 року та закрити апеляційне провадження.
Керуючись ст.ст.260, 364 ч.4 ЦПК України, апеляційний суд
Прийняти відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від апеляційних скарг, поданих ними на рішення Київського районного суду м.Полтави від 08 серпня 2024 року.
Апеляційне провадження у справі за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , поданою в його інтересах представником - адвокатом Литвиненко Анною Іванівною, та ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Полтави від 08 серпня 2024 року - закрити.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак