Справа № 351/2390/23
Провадження № 11-кп/4808/205/25
Категорія ч.4 ст. 186 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
23 квітня 2025 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_3 ,
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участю секретарів судового засідання ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника адвоката ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку матеріали кримінального провадження №12023091230000122 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 , його захисника адвоката ОСОБА_9 , прокурора Снятинського відділу Коломийської окружної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 11 січня 2024 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чорноморськ Одеської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого в АДРЕСА_2 ,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч. 4 ст.186 КК України,-
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до змісту обвинувального акту від 20.09.2023 р. ОСОБА_8 пред'явлене обвинувачення за ч. 4 ст. 186 КК України, тобто у вчиненні відкритого викрадення чужого майна (грабежу), вчиненого повторно, в умовах воєнного стану.
З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав обвинуваченого, керуючись ч. 3 ст. 337 КПК України, суд вважає за необхідне вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, в частині зміни правової кваліфікації вчиненого ним кримінального правопорушення, а саме: обвинувачений ОСОБА_8 вчинив закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно, в умовах воєнного стану, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України, за наступних обставин.
Так, обвинувачений ОСОБА_8 , будучи неодноразово судимим за вчинення кримінальних правопорушень проти власності, зокрема, 12.03.2013р. Іллічівським міським судом Одеської області за ст. 185 ч.1, 15, 185 ч.2, 70 ч.1 КК України до покарання у виді 1 рік 6 місяців позбавлення волі; 03.07.2013р. Іллічівським міським судом Одеської області за ст. 185 ч.2, 185 ч.3, 69 ч.1, 70 ч.1 КК України до покарання у виді 2 роки позбавлення волі; 03.11.2017р. Чорноморським міським судом Одеської області за ст. 185 ч.2, 185 ч.3, 70 ч.1 КК України до покарання у виді 3 роки 3 місяці позбавлення волі; востаннє 09.04.2019р. Іллічівським міським судом Одеської області за ст. 185 ч.2 КК України до покарання у виді 1 рік 6 місяців позбавлення волі, звільнений з місць позбавлення волі 09.10.2020, відносно якого у кримінальному провадженні №12023162510000753 від 29.05.2023 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України застосовано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту та обвинувальний акт у якому 31.05.2023 скеровано до Приморського районного суду м. Одеси, на шлях виправлення не став, відповідних висновків для себе не зробив та вчинив новий злочин проти власності при наступних обставинах:
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» строком на 30 діб, дію якого продовжено 14.03.2022 Указом Президента України № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» на 30 діб, 18.04.2022 Указом Президента України № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» на 30 діб, 17.05.2022 Указом Президента України № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» на 90 діб, 12.08.2022 Указом Президента України № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» на 90 діб, 07.11.2022 Указом Президента України № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» на 90 діб, 06.02.2023 Указом Президента України № 58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» на 90 діб, та 01.05.2023 Указом Президента України № 254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» на 90 діб.
Так, 20 липня 2023 року у період воєнного стану, ОСОБА_8 , з с. Хутір-Будилів Снятинської ТГ Коломийського району Івано-Франківської області приїхав у м. Снятин Снятинської ТГ Коломийського району Івано-Франківської області.
Перебуваючи у м. Снятин Снятинської ТГ Коломийського району Івано-Франківської області, ОСОБА_8 зайшов до магазину «Кондитерські вироби «Вацак», що знаходиться по АДРЕСА_3 , перед входом до якого знаходився велосипед марки «Shark», який на праві власності належав ОСОБА_11 та який остання, здійснюючи покупки у вказаному магазині, залишила без нагляду.
Вийшовши з приміщення магазину «Кондитерські вироби «Вацак», ОСОБА_8 вирішив таємно заволодіти велосипедом марки «Shark», який належав ОСОБА_11 .
Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, 20.07.2023 приблизно о 10:15 год. ОСОБА_8 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, з метою особистого збагачення, шляхом вільного доступу таємно, повторно заволодів велосипедом марки «Shark», який належав ОСОБА_11 .
В момент заволодіння ОСОБА_8 велосипедом марки «Shark» його дії були викриті потерпілою ОСОБА_11 , яка спостерігаючи за діями останнього та оцінюючи їх як викрадення, вибігла із магазину та, переслідуючи обвинуваченого, закликала зупинитись і повернути викрадене майно.
Однак, ОСОБА_8 , розуміючи, що його дії викриті сторонніми особами, усвідомлюючи, що за його діями спостерігає ОСОБА_11 і оцінює їх як викрадення, не реагуючи на численні зауваження щодо припинення протиправної поведінки, з метою заволодіння та уникнення затримання, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, сів на велосипед ОСОБА_11 та використовуючи його, почав втікати від потерпілої, тим самим відкрито, повторно заволодів велосипедом марки «Shark», чим завдав ОСОБА_11 майнової шкоди на суму 3 700 грн.
ОСОБА_8 , виконавши всі дії, які вважав необхідними для завершення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінченим з причин, які не залежали від його волі- через деформацію трансмісії велосипеда, не маючи реальної можливості розпорядитись викраденим велосипедом марки «Shark», покинув його у провулку неподалік від пам'ятника «Воїнам-інтернаціоналістам» та втік у невідомому напрямку.
Таким чином, дії обвинуваченого ОСОБА_8 , який вчинив закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно, в умовах воєнного стану, слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України.
За вироком суду ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч. 4 ст.186 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 ухвалено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачений ОСОБА_8 , його захисник адвокат ОСОБА_9 , прокурор Снятинського відділу Коломийської окружної прокуратури ОСОБА_10 подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 вказує, що не згоден з кваліфікацією його дій як замах на пограбування, а тому вирок в цій частині вважає незаконним. Стверджує, що у місці, в день та час, зазначені у вироку, він побачив велосипед і вирішив його вкрасти. Поблизу нікого не було, він сів на велосипед і швидко поїхав геть, щоб його не спіймали. Коли їхав, він був переконаний, що за його протиправними діями ніхто не спостерігає, ніхто його не зупиняв і жестами не показував, щоб він зупинився, жодного окрику на свою адресу він не чув. При цьому, це відбувалося на шумній вулиці, де було багато транспортних засобів, а також в кафе чи магазині гучно грала музика. Його показання в цій частині повністю підтвердили як свідки, допитані під час судового розгляду, так і сама потерпіла. Окрім того, з показань потерпілої вбачається, що зорового контакту між ними не було, а перебуваючи у нього за спиною, вона вигукувала йому у слід, та вважала, що він міг чути її. Вважає неправдивими показання потерпілої про те, що коли вона вибігла з магазину, то він тягнув велосипед до проїжджої частини.
Звертає увагу суду на те, що суд не дав належної правової оцінки показанням свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які спростовують показання потерпілої в частині її суб'єктивних припущень про те, що він, чув її окрики та бачив її, коли тікав на велосипеді.
На думку обвинуваченого, сторона обвинувачення повинна була перевірити версію потерпілої шляхом проведення відповідних слідчих експериментів за участю потерпілої, свідків та його участю.
Таким чином, суд за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку не зазначив, чому взяв до уваги показання потерпілої і відкинув його показання та показання свідків.
Просить вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 11 січня 2024 року скасувати, ухвалити новий вирок, яким кваліфікувати його дії за ст.ст.15 ч.2, 185 ч.4 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років. В решті вирок суду залишити без змін.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_9 в апеляційній скарзі просить вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 11 січня 2024 року скасувати, ухвалити новий вирок, яким кваліфікувати дії ОСОБА_8 за ст.ст.15 ч.2, 185 ч.4 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років. В решті вирок суду залишити без змін. При цьому, обґрунтування вимог апеляційної скарги захисника аналогічно доводам, які містяться в апеляційній скарзі обвинуваченого.
Зокрема, в обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що висновки суду, викладені у вироку, не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, оскільки суд, за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, не зазначив у вироку чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші та, як результат, помилково кваліфікував дії обвинуваченого як «замах на пограбування» на підставі лише показань потерпілої, що містять суб'єктивні припущення та спростовуються показаннями свідків, чим суд грубо порушив вимоги ст. 62 Конституції України, що, на думку сторони захисту, є істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Прокурор Снятинського відділу Коломийської окружної прокуратури ОСОБА_10 вважає вирок суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 68 КК України за вчинення замаху на кримінальне правопорушення строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Санкцією ч. 4 ст. 186 КК України передбачено максимальне покарання у виді 10 років позбавлення волі, а у зв'язку з тим, що ОСОБА_8 інкриміноване лише незакінчений замах, то відповідно до ч.3 ст. 68 КК України за вказаною статтею останньому необхідно призначити покарання не більше 6 років 8 місяців позбавлення волі.
Просить вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 11 січня 2024 року відносно ОСОБА_8 змінити. Призначити ОСОБА_8 покарання із застосуванням положень ч. 3 ст. 68 КК України - 6 років 8 місяців позбавлення волі.
Під час апеляційного розгляду:
- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_9 підтримали доводи та вимоги своїх апеляційних скарг;
- прокурор підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого і його захисника;
Потерпіла ОСОБА_11 в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилася, хоча судом приймались необхідні заходи для забезпечення її права на участь у судовому розгляді. При цьому, потерпіла не повідомили про причини своєї неявки до суду та не просила відкласти розгляд провадження, а тому, відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути вказане кримінальне провадження за її відсутності.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З матеріалів провадження вбачається, що апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 та прокурора Снятинського відділу Коломийської окружної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 11 січня 2024 року вже розглядались по суті апеляційною інстанцією і ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 1 травня 2024 року їх задоволено частково, а вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання змінено. Постановлено вважати ОСОБА_8 засудженим за ч.2 ст.15, ч.4 ст.186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців.
Постановою Верховного Суду від 11 березня 2025 року за касаційною скаргою захисника вищевказану ухвалу апеляційного суду скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зокрема, Верховний Суд вказав на те, що апеляційна скарга засудженого ОСОБА_8 не була предметом розгляду апеляційного суду. При цьому суд у повному тексті ухвали виклав протилежні висновки зазначивши, що розглянув також й апеляційну скаргу ОСОБА_8 . Крім того, попри те, що в апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_8 просив провести розгляд за його участю в режимі відеоконференції, суд під час апеляційного розгляду зазначив, що клопотань про участь у розгляді від ОСОБА_8 не надходило, а встановити відеозв'язок з державною установою виконання покарань не виявилось за можливе.
Згідно з положеннями ст. 439 КПК України після скасування вироку або ухвали судом касаційної інстанції суд першої або апеляційної інстанції здійснює судове провадження згідно із загальними вимогами, передбаченими цим Кодексом, в іншому складі суду.
Вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Водночас, враховуючи те, що підставою скасування ухвали були допущені апеляційним судом істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів перевіряє вирок суду першої інстанції в межах поданих апеляційних скарг обвинуваченого, його захисника та прокурора.
В апеляційних скаргах обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник зазначають, що суд безпідставно визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого за ч.2 ст. 15, ч. 4 ст.186 КК України та наполягають на перекваліфікації його дій на ч.2 ст. 15 ч.4 ст. 185 КК України, оскільки обвинувачений таємно намагався заволодіти велосипедом і його дії неможливо кваліфікувати як замах на відкрите викрадення чужого майна.
Вказані доводи апеляційних скарг аналогічні доводам, які обвинувачений наводив в суді першої інстанції.
Суд першої інстанції перевіряв в судовому засіданні вказані доводи обвинуваченого, які свого підтвердження не знайшли та правильно оцінені критично.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчинені закінченого замаху на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), повторно, в умовах воєнного стану, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені в судовому засіданні та наведеними у вироку доказами в їх сукупності, які оцінені судом відповідно до положень ст. 94 КПК України.
Так, винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_11 , яка в судовому засіданні суду першої інстанції вказала, що в кінці липня 2023 року вона перебувала в магазині «Вацак» у м. Снятин по вул. Шевченка. Біля вікна магазину вона залишила велосипед. Побачила, як невідомий чоловік, яким виявився обвинувачений, зайшов в магазин і вийшов, він видався їй підозрілим. Продавець, яка стояла обличчям до вікна, помітила, що чоловік забрав її велосипед, та повідомила їй про це. Вона разом із свідком ОСОБА_13 вибігли за ним. Коли вони були на вулиці, обвинувачений знаходився на відстані декількох метрів від них. Вона звернулась до викрадача щоб той залишив велосипед, однак він продовжував відтягувати його до дороги. І тоді дуже швидко поїхав, проте перехожі та рух інших транспортних засобів йому заважали. Викрадач був нервовий і збуджений. Вона зі свідком бігли та переслідували його, кричала йому неодноразово про те, що велосипед належить дитині, що він чинить гріх, про залишення велосипеда та припинення правопорушення. Обвинувачений постійно озирався їх бачив та чув, йому було зрозуміло, що він продовжує відкрито викрадати велосипед. Переслідуючи обвинуваченого, вона була на відстані декількох метрів та майже його наздогнала. Думала, що він свідома людина і залишить велосипед, оскільки його побачили. Завдяки ОСОБА_13 вона забрала велосипед. Впізнала його на досудовому слідстві та в залі судового засідання. Після повернення велосипеда, в ньому була зігнута трансмісія.
Вищевказані показання потерпілої ОСОБА_11 є детальними та послідовними, що свідчить про їх правдивість та відповідність фактичним обставинам.
Показання потерпілої ОСОБА_11 узгоджуються з даними протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 20.07.2023 року, згідно з яким потерпіла повідомила про те, що 20.07.2023 року близько 10:00 год. по вул. Шевченка, 129 м. Снятин, а саме, з магазину «Вацак» обвинувачений відкрито заволодів належним їй велосипедом.
Крім того, показання потерпілої ОСОБА_11 узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в частині місця, часу та обставин вчиненого кримінального правопорушення.
Так, свідок ОСОБА_12 суду першої інстанції пояснила, що працює продавцем в магазині, в день події потерпіла зайшла в магазин, за нею зайшов обвинувачений, який зразу вийшов. І тут вона побачила, як він взяв велосипед. Тоді вона спитала потерпілу, чи це її велосипед, на що вона відповіла, що її. Повідомила потерпілій, що хлопець забрав його і поїхав. Після чого потерпіла вибігла ще з одним відвідувачем на вулицю. Повернулись із велосипедом, оскільки знайшли його.
Свідок ОСОБА_13 надав суду пояснення про те, що в липні 2023 року він був відвідувачем у магазині, коли ОСОБА_12 побачила, як незнайомий чоловік взяв велосипед та повідомила про це потерпілу. Вони з потерпілою вибігли, кликали обвинуваченого та побігли за ним. Після чого той залишив велосипед. Зазначив, що ОСОБА_11 кричала, однак обвинувачений не зупинявся. Зазначив, що коли вибіг вслід за потерпілою, то обвинувачений був на відстані 20-30 метрів від нього та був обернений спиною. Вказав, що він не кликав обвинуваченого, кричала на обвинуваченого потерпіла. Потім обвинувачений залишив велосипед і втік, коли побачив його.
Колегія суддів звертає увагу на те, що показання потерпілої ОСОБА_11 у сукупності з іншими доказами по справі повністю підтверджують правильність висновків суду першої інстанції стосовно того, що обвинувачений ОСОБА_8 розумів, що його дії були викриті сторонніми особами та усвідомлював, що за його діями спостерігає ОСОБА_11 і оцінює їх як викрадення, не реагував на численні зауваження щодо припинення протиправної поведінки та продовжив вчинення правопорушення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано, на підтвердження встановлених фактичних обставин та доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч. 4 ст.186 КК України, послався на сукупність письмових доказів у кримінальному провадженні, які відповідають критеріям належності, допустимості та достовірності доказів.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи обвинуваченого та його захисника про те, що дії ОСОБА_8 носили таємний характер, оскільки вони повністю спростовуються показаннями потерпілої ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які дозволяють встановити, що поведінка обвинуваченого під час вчинення правопорушення свідчила про те, що він повністю розумів, що його незаконні дії помічені іншими людьми та носять відкритий характер.
При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності» дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж.
За таких обставин, дії ОСОБА_8 , які той розпочав як таємне викрадення чужого майна, але продовжувані ним після усвідомлення того, що вони викриті сторонніми особами, та потерпілою ОСОБА_11 необхідно кваліфікувати як замах на грабіж, оскільки він виконавши всі дії, які вважав необхідними для завершення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінченим з причин, які не залежали від його волі - через деформацію трансмісії велосипеда, не маючи реальної можливості розпорядитись викраденим велосипедом марки «Shark», покинув його у провулку неподалік від пам'ятника «Воїнам-інтернаціоналістам» та втік у невідомому напрямку.
Зокрема, у судовому засіданні апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_8 стверджував, що дійсно був змушений покинути велосипед у зв'язку з тим, що внаслідок деформації трансмісії не зміг продовжувати їхати на ньому.
Таким чином, суд обґрунтовано кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК України, оскільки встановив, що він вчинив закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), повторно, в умовах воєнного стану.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчинені ним злочину, передбаченого ч.2 ст. 15, ч. 4 ст.186 КК України і надана правова кваліфікація діям обвинуваченого повністю відповідає фактичним обставинам провадження і ґрунтується на зібраних у справі і досліджених в повному обсязі в судовому засіданні доказах в їх сукупності, які не викликають сумнів щодо їх належності та допустимості.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію його дій, колегією суддів під час перевірки кримінального провадження не виявлено.
З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування вироку з мотивів, наведених в апеляційних скаргах обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника.
Перевіряючи вирок в частині призначеного ОСОБА_8 покарання, колегія суддів вважає слушними апеляційні доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Так, дії обвинуваченого ОСОБА_8 судом кваліфіковано за ч.2 ст. 15, ч.4 ст. 186 КК України, як закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно, в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 68 КК України за вчинення замаху на кримінальне правопорушення строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Санкцією ч. 4 ст. 186 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.
Суд призначив покарання ОСОБА_8 за ч.2 ст. 15, ч.4 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк сім років, тобто без урахування вимог ч. 3 ст. 68 КК України.
Відповідно до ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 409 КПК України однією з підстав для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
В силу п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок.
Згідно з ч. 1 ст. 408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а також в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне змінити вирок суду в частині призначеного покарання та призначити ОСОБА_8 за ч.2 ст. 15, ч.4 ст. 186 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років 6 місяців.
Колегія суддів вважає, що саме таке покарання відповідатиме вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим.
Колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому покарання відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч.3 ст. 439 КПК України, при новому розгляді у суді першої чи апеляційної інстанції застосування суворішого покарання або закону про більш тяжке кримінальне правопорушення допускається тільки за умови, що вирок було скасовано у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника, а також якщо при новому розгляді буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжке кримінальне правопорушення, або якщо збільшився обсяг обвинувачення.
Колегія суддів приймає до уваги, що ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 1 травня 2024 року було скасовано постановою Верховного Суду від 11 березня 2025 року за касаційною скаргою захисника обвинуваченого.
Враховуючи зазначене, апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а вирок щодо ОСОБА_8 - зміні в частині призначеного покарання.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 408, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 , його захисника адвоката ОСОБА_9 , прокурора Снятинського відділу Коломийської окружної прокуратури ОСОБА_10 задовольнити частково.
Вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 11 січня 2024 року змінити в частині призначеного покарання.
Призначити ОСОБА_8 за ч.2 ст. 15, ч. 4 ст.186 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців.
В решті вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 11 січня 2024 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою,- в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий суддя ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5