Справа № 344/13474/24
Провадження № 22-ц/4808/511/25
Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.
Суддя-доповідач Бойчук
16 квітня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
секретаря Кузнєцова В.В.,
з участю ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор» АТ ДАК «Автомобільні дороги України» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою представника дочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» адвоката Кантелюка Томаша-Теодора Юрійовича на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 січня 2025 року під головуванням судді Пастернак І.А. у м. Івано-Франківськ,
В липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор» АТ ДАК «Автомобільні дороги України» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом № 31-к від 13.09.2022 її прийнято на посаду провідного юрисконсульта ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» з 14.09.2022. Приступаючи до роботи на цьому підприємстві її було ознайомлено з наказом про прийняття на роботу, умовами праці та Правилами внутрішнього трудового розпорядку. Наказом № 47-к від 01.12.2022 її переведено на посаду начальника юридичного відділу ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України».
Працюючи на посаді начальника юридичного відділу підприємства 24.06.2024 позивачка отримала від директора ДП «Івано-Франківський облавтодор» АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» наказ № 30 від 24.06.2024 про звільнення за неодноразове, без поважних причин, неналежного виконання покладених на неї трудових функцій та посадової інструкції, за п.3 ст.40 КЗпП з 27.06.2024. З 14.09.2022 вона жодного разу не вчиняла дисциплінарного проступку та не притягувалась до дисциплінарної відповідальності, перед звільненням її не повідомили як саме та якими діями чи бездіяльністю вона неналежно та без поважних причин неодноразово не виконала трудові обов'язки.
Зазначила, що 17.04.2024 органом ДВС було вилучено всю комп'ютерну техніку підприємства, яка на момент її звільнення не була повернена, через зміну керівництва ДП перестало сплачувати за інтернет, тому виконання трудових обов'язків як начальника юридичного відділу без комп'ютерної техніки та доступу до електронних кабінетів було ускладнено за незалежних від неї обставин. Жодних зауважень щодо роботи, вимог надати пояснення з приводу будь-якого невиконання чи неналежного виконання своїх обов'язків вона не отримувала, виконувала всі усні та письмові вказівки, розпорядження та накази керівника підприємства, знаходилась на робочому місці протягом робочого часу та не порушувала трудовий розпорядок.
Вказала, що роботодавцем при її звільненні допущено порушення вимог статей 40, 116, 147, 148 КЗпП, оскільки до 24.06.2024 жодного разу її не було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, дисциплінарні чи громадські стягнення до неї не застосовувались, не зазначено в чому саме полягає неодноразове, без поважних причин, неналежне виконання покладених трудових функцій та посадової інструкції. При прийнятті на роботу їй посадова інструкція не надавалась та з нею її не ознайомлювали. Роботодавцем також в порушення вимог КЗпП не здійснено повний розрахунок з нею в день звільнення та не надано довідку про розмір заборгованості. Отже, враховуючи те, що її звільнення з посади начальника юридичного відділу ДП «Івано-Франківський облавтодор» АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» відбулось незаконно, з порушенням законодавства про працю, ефективним захистом порушеного права буде визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу від 28.06.2024 по дату поновлення на роботі, яку на момент пред'явлення позову розрахувати неможливо. Оскільки, її не надавали будь-яких інших документів які б стосувались притягнення її до дисциплінарної відповідальності, у неї відсутні будь-які інші докази окрім самого наказу про звільнення. Особова справа та всі документи які б стосувались притягнення її до дисциплінарної відповідальності знаходяться у відповідача ДП «Івано-Франківський облавтодор».
Просила визнати незаконним наказ №30 від 24.06.2024 про її звільнення з посади начальника юридичного відділу ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «АТ «ДАК «Автомобільні дороги України», поновити її на посаді начальника юридичного відділу ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 21.01.2025 позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ №30 від 24.06.2024 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника юридичного відділу ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «АТ «ДАК «Автомобільні дороги України». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного відділу ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «АТ «ДАК «Автомобільні дороги України». Стягнуто з ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.06.2024 по день ухвалення рішення (по 21.01.2025) в розмірі 321 423, 44 грн. Стягнуто з ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» на користь держави судовий збір в розмірі 2 422,20 грн.
В апеляційній скарзі представник ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» адвокат Кантелюка Томаш-Теодор Юрійович вказав, що не погоджується з рішенням суду в частині розрахунку суми середнього заробітку.
Судом не враховано, що наказом директора ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» «Про режим роботи на квітень 2024 року» №18 від 09.04.2024 встановлено, що з 10 квітня 2024 року трьохденний робочий тиждень для працівників ДП «Івано-Франківський облавтодор», а саме робочі дні: вівторок, середа, четвер. Встановлений режим роботи на підприємстві діє і на цей час.
Зазначив, що за період з 28.06.2024 по день ухвалення судового рішення по справі (21.01.2025) середній заробіток на час вимушеного прогулу складає 2 171, 78 грн*88 робочих днів (липень 2024 - 14 днів, серпень 2024 - 13 днів, вересень 2024 - 12 днів, жовтень 2024 - 15 днів, листопад 2024 - 12 днів, грудень 2024 - 13 днів, січень 2025 - 9 днів) = 191 116, 64 грн.
За таких обставин, стягнена судом сума середнього заробітку не відповідає дійсності, оскільки за період вимушеного прогулу позивачкою фактично було відпрацьовано 88 робочих днів, а не 148 днів.
Просив рішення скасувати в частині стягнення середнього заробітку в розмірі 321 423, 44 грн та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.06.2024 по день ухвалення рішення (по 21.01.2025) в розмірі 191 116, 64 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказала, що рішення суду є законним та вмотивованим, постановленим з правильним застосуванням норм матеріального права та у відповідності до вимог процесуального законодавства.
Зазначила, що відповідач в апеляційній скарзі невірно розрахував суму середнього заробітку. Апелянт розрахував середній заробіток за час вимушеного прогулу згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 за місяці, які не можуть братися до розрахунку згідно цього Порядку, оскільки для розрахунку середньої заробітної плати необхідно враховувати виплати, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, якими в цій справі є лютий та березень 2024 року.
Вказала, що в оскаржуваному рішенні суд вірно встановив час вимушеного прогулу та зазначив, що згідно довідки про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 від 20.01.2025 №0000-000001, виданою ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» середньоденна заробітна плата позивачки складає 2 171, 78 грн. А тому, з 28.06.2024 по день ухвалення рішення по справі (21.01.2025) середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 2 171, 78 грн *148 робочих днів = 321 423, 44 грн.
Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
В засіданні апеляційного суду позивачка проти вимог апеляційної скарги заперечила з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Представник відповідача надіслав до апеляційного суду заяву про розгляд справи без його участі.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом наказом № 31-к від 13.09.2022 ОСОБА_1 прийнято на посаду провідного юрисконсульта ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» з 14.09.2022 (а.с.9).
Наказом № 47-к від 01.12.2022 ОСОБА_1 переведено на посаду начальника юридичного відділу ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» з 01.12.2022 (а.с.10).
Наказом № 30 від 24.06.2024 про звільнення за неодноразове, без поважних причин, неналежного виконання покладених на неї трудових функцій та посадової інструкції, за п.3 ст.40 КЗпП ОСОБА_1 було звільнено з роботи з 27.06.2024 (а.с.11).
Як вбачається з наказу директора Дочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор» Бойковського І. від 24.06.2024 № 30 «Про звільнення за неодноразове, без поважних причин, неналежного виконання покладених на неї трудових функцій та посадової інструкції, за п.3 ст.40 КЗпП» ОСОБА_1 , яка працює начальником юридичного відділу, звільнено з 27.06.2024 згідно з п.3 ст.40 КЗпП за неодноразове, без поважних причин, неналежне виконання покладених на неї трудових функцій та посадової інструкції.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України дає роботодавцю право за власною ініціативою припинити трудові відносини з працівником у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку (ПВТР), лише у випадку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Систематичним невиконанням обов'язків вважається таке що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов'язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
Звільнення за систематичне невиконання трудових обов'язків передбачає здійснення працівником щонайменше двох дисциплінарних проступків, за наслідками вчинення яких виноситься наказ про звільнення внаслідок систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі №202/1275/18, від 11 листопада 2021 року у справі №674/395/18, від 11 вересня 2020 року, у справі № 638/14690/18-ц.
Звільнення за систематичне порушення посадових/робочих обов'язків можливе лише щодо працівників, які вже притягались до відповідальності, однак такі заходи відповідальності не мали належного впливу на працівника та порушення повторилось. У разі не дотримання роботодавцем передбачених п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України вимог, звільнення працівника згідно із п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України не може вважатися законним.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на систематичне невиконання позивачкою трудових обов'язків, у тому числі зокрема і допущення позивачкою порушення покладених на неї обов'язків та притягнення її за це до відповідальності, а також того, що застосовані до неї заходи дисциплінарного стягнення не дали позитивних наслідків і вона знову вчинила дисциплінарний проступок, у зв'язку з чим до неї застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Оскільки в суді відповідач не довів, що звільнення позивачки відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, а також не надав відповідних доказів за наявності яких було б можливо встановити вказані обставини, тому суд визнав незаконним і скасував наказ №30 від 24.06.2024 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника юридичного відділу ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України і поновив ОСОБА_1 на роботі на цій посаді. З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду. Апелянт рішення суду в щодо задоволення цих позовних вимог не оскаржує. Апеляційний суд також не вбачає підстав для його скасування чи зміни в цій частині.
Щодо оскарження рішення суду першої інстанції в частині неправильного розміру стягнутого з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід зазначити таке.
Враховуючи наявність обставин, що вказують на незаконність звільнення позивачки, то в порядку ст.235 КЗпП України позивачка має право на стягнення на свою користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно вимог частин першої та другої ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі за текстом Порядок).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Пунктом 5 Порядку №100 передбачено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 від 20.01.2025 року №0000-000001, виданою ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» середньоденна заробітна плата позивача складає 2 171,78 грн (а.с.80). Тому, з 28.06.2024 по день ухвалення судового рішення по справі (21.01.2025) середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 2 171, 78 грн. * 148 робочих дні = 321 423,44 грн.
Перевіривши вказаний розрахунок, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що він є правильним та таким, що відповідає фактичним обставинам справи, а відтак висновок суду першої інстанції про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 321 423, 44 грн є правильним.
Посилання апелянта на те, що позивачка відпрацювала 88 робочих дні, а не 148 не підтверджено жодними доказами, а тому визнаються судом необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні.
Посилання відповідача у апеляційній скарзі на наказ №18 від 09.04.2024 про режим роботи установи на квітень 2024 року, яким з 10 квітня 2024 року встановлено триденний робочий тиждень (вівторок, середа, четвер) для працівників, на переконання колегії суддів не спростовує правильність постановленого судом рішення. У матеріалах справи відсутні дані, що такий наказ надавався відповідачем суду першої інстанції і був предметом дослідження в суді. Тобто апелянт надав його суду апеляційної інстанції як новий доказ, що на його думку стверджує неправильність нарахування та стягнення на користь позивачки розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому, апелянт не навів причин неподання такого наказу в суді першої інстанції, тому такий доказ відповідно до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України не може бути прийнятий апеляційним судом.
У суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 заперечила існування такого наказу і зазначила що посилання на цей наказ і його долучення до матеріалів справи, суперечить нормам процесуального закону. Позивачка вказала, що її ніколи не ознайомлювали зі змістом такого наказу. Інших наказів про скорочення робочого тижня в наступні місяці апелянтом також не надавалося і вони відсутні в матеріалах справи.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції в цілому та в оскаржуваній частині постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з наведених у скарзі мотивів не встановлено.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника дочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» адвоката Кантелюка Томаша-Теодора Юрійовича залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 25 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук
О.О. Томин