Житомирський апеляційний суд
Справа №296/2871/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-сс/4805/233/25
Категорія в порядку КПК України Доповідач ОСОБА_2
22 квітня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар
судового засідання ОСОБА_5
за участі:
прокурора ОСОБА_6
захисника обвинуваченого
ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Корольовського районного суду міста Житомира від 18.03.2025, якою задоволено клопотання прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_6 , про продовження ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.255, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.321, ч.1 ст.369, ч.2 ст.369 КК України, строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 18.03.2025 продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 до 16 травня 2025 року.
Своє рішення суд обґрунтував тим, що продовжують існувати ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України та враховуючи тяжкість покарання, яке може загрожувати ОСОБА_7 у разі визнання його винним, більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченого.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, а у випадку неможливості зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м'який - визначити розмір застави для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Вважає, що ухвала слідчого судді постановлена з порушенням норм процесуального та матеріального права, неповним з'ясуванням обстави, що мають значення по справі, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважає доведеними та невідповідністю висновків суду обставинам справи.
При цьому, зазначає, що слідчим суддею не було враховано, що на даний час досудове розслідування вже завершене, по справі зібрані всі докази, жоден із учасників кримінального провадження не вказував про тиск зі сторони ОСОБА_7 , останній має на утриманні неповнолітню дитину, а дружина обвинуваченого працевлаштована, може забезпечити утримання ОСОБА_7 , а тому, на думку адвоката, буде доцільним застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за його місцем проживання.
Вказує на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які прямі докази, які б вказували на вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 інкримінованих йому злочинів, а обвинувачення ґрунтується на припущеннях.
Наголошує на тому, що обвинуваченому ОСОБА_7 було продовжено найсуворіший запобіжний захід без наявності жодного конкретного ризику передбаченого ч.1 ст.177 КПК України.
Стверджує, що слідчим суддею, при продовженні обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, були взяті до уваги лише доводи обвинувачення та повністю проігноровані доводи сторони захисту з приводу обставин передбачених ст.178 КПК України.
Окрім зазначеного, апелянт також вважає, що слідчим суддею, в порушення вимог КПК України, взагалі не було визначено розміру застави для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_7 обов'язків, передбачених КПК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу, заперечення прокурора на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали провадження відповідно до вимог ст.404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Частиною 2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.331 КПК України передбачено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд, при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно із ст.178 КПК України та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до матеріалів судового провадження № 296/2871/25, в провадженні СУ ГУНП в Житомирській області перебуває кримінальне провадження №12023060000000318 від 16.06.2023, за підозрою, зокрема, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч.5 ст.255, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.321, ч.1 ст.369, ч.2 ст.369 КК України.
В ході розгляду вказаного кримінального провадження, 18.03.2025 в судовому засіданні Корольовського районного суду міста Житомира, було розглянуто клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 .
Вирішуючи зазначене клопотання прокурора, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують тримання під вартою обвинуваченого.
Згідно матеріалів судового провадження №296/565/25, прийняте рішення про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя мотивував наявністю в матеріалах провадження доказів обґрунтованості підозри вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених: ч.5 ст.255, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.321, ч.1 ст.369, ч.2 ст.369 КК України, та наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Апеляційний суд вважає, що наявні в кримінальному провадженні докази переконливо вказують на обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованих кримінальних правопорушень, у об'ємі, як того вимагає закон, на момент вирішення питання про продовження запобіжного заходу, виходячи із критеріїв «розумної підозри», тобто наявності фактів і іншої інформації, яка могла б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що ОСОБА_7 міг би вчинити вище зазначені кримінальні правопорушення, а тому доводи апелянта з приводу необґрунтованості повідомленої ОСОБА_7 підозри, як і непричетність останнього до інкримінованих злочинних дій, на даному етапі провадження є передчасними.
Апеляційний суд звертає увагу, що беззаперечних доказів на спростування оголошеної органом досудового розслідування підозри на даний час стороною захисту не надано, відсутні такі (переконливі) докази і в матеріалах провадження.
Окрім того, твердження захисника обвинуваченого про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та можливість застосування до нього будь-якого більш м'якого запобіжного заходу не пов'язаного із триманням під вартою, на думку апеляційного суду, є непереконливими.
Перевіряючи доцільність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає, що суд дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу обвинуваченого з огляду на наступне.
Так, на думку апеляційного суду, наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не втратили свою актуальність та не змінилися.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Апеляційний суд звертає увагу, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується саме з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
При цьому, апеляційний суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкриміновані злочини може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 , обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених : ч.5 ст.255, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.307, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.321, ч.1 ст.369, ч.2 ст.369 КК України, за вчинення яких передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 12 до 15 років з конфіскацією майна.
Наведені вище обставини дають достатні підстави стверджувати про наявність ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від суду, який на момент розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом першої інстанції та апеляційним судом не зменшився та продовжує існувати.
Продовжуючи дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, необхідно також виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (п.35 «Летельє проти Франції» від 26.06.1991року).
Апеляційний суд також погоджується з висновками суду про наявність ризиків впливу на свідків та інших підозрюваних, а також можливість вчинити інші кримінальні правопорушення, оскільки вважає, що сама поведінка обвинуваченого свідчить про можливість та високий ризик вчинення ним кримінальних правопорушень, виходячи з того, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, раніше неодноразово судимий, не має соціальних зв'язків, офіційного місця реєстрації, офіційно не працює, тощо.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що, вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції відповідно до ст.178 КПК України, врахував фактичні обставини цього кримінального провадження, його характер, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 у разі визнання його винним, дані про його особу, тяжкість злочинів, взяв також до уваги наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а тому дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі.
При цьому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що існують ризики завдання шкоди суспільним інтересам, які не можуть бути усунуті застосуванням більш м'якого запобіжного заходу, та вважав можливим допустити обмеження прав обвинуваченого ОСОБА_7 шляхом продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.
Також, апеляційний суд приймає до уваги, що жодних розумних гарантій добросовісної поведінки ОСОБА_7 на вказаній стадії кримінального процесу, а ні суду першої інстанції, а ні апеляційному суду надано не було.
Посилання апелянта на не врахування судом першої інстанції наявність сталих соціальних зв'язків не можуть бути враховані як однозначна підстава для застосування більш м'якого запобіжного заходу, були враховані судом та не впливають в даному випадку на правильність прийнятого судом рішення.
Крім того, відповідно до п.4 ч.4 ст.183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України.
За таких обставин, колегія суддів визнає доводи апелянта, про те, що суд першої інстанції безпідставно не розглянув можливість застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, необґрунтованими з огляду на положення п.4 ч.4 ст.183 КПК України, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується зокрема у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.2, 3, 5 ст.255 КК України.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено та стороною захисту не доведено.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 18 березня 2025 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили після її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді: