Вирок від 25.04.2025 по справі 755/13874/14-к

Справа № 755/13874/14-к

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва (далі - Суд) колегіально судом

у складі трьох суддів ОСОБА_1 (головуючий),

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю

секретаря судових засідань ОСОБА_4 ,

сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

та його учасників

потерпілого ОСОБА_8 ,

представників потерпілого ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 березня 2013 року за № 42013110040000190, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець м. Києва, з вищою освітою, не працює, одружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 357, частиною другою статті 358, частиною першою статті 14 - частиною четвертою статті 190 Кримінального Кодексу (далі КК) України

УСТАНОВИВ:

І. Суть питань, що вирішуються судом

З обвинувального акта від 26 травня 2014 року, який складено слідчим - начальником відділення СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві ОСОБА_10 та затверджено старшим прокурором прокуратури Дніпровського району міста Києва ОСОБА_11 , слідує, що ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що займаючи посаду фінансового директора ЗАТ «Нафтохімімпекс», реалізував злочинний умисел, спрямований на викрадення основної печатки товариства для подальшого підроблення протоколу загальних зборів акціонерів. Після викрадення печатки, він разом із спільником підробили протокол, що призвело до незаконної заміни генерального директора та надання йому можливості контролювати майно підприємства і здійснювати фінансові операції. Незважаючи на те, що шахрайство не було доведено до кінця через арешт майна товариства, останній у своїх діях переслідував мету заволодіти майном в такий спосіб в особливо великих розмірах.

Відповідно до ст. 91 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в т.ч. 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення .

Особливості наведених правовідносин свідчать, що у провадженні необхідно надати відповідь на такі ключові питання:(1) чи вчиняв обвинувачений діяння, які охоплюються складом певного кримінального правопорушення, передбаченого КК ?; (2) чи доведено стороною обвинувачення винуватість обвинуваченого у вчиненні певного кримінального правопорушення ?;(3) як слід кваліфікувати дії обвинуваченого, у випадку доведення винуватості ?

Суд надає ствердні відповіді на 1 та 2 питання, у зв'язку з чим кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 357, ч. 2 ст. 358, ч. 1 ст. 14 - ч. 4 ст. 190 КК, з огляду на наступне.

ІІ. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення

ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді фінансового директора Закритого акціонерного товариства «Нафтохімімпекс» (код ЄДРПОУ 23537671), згідно наказу товариства №26 від 22 грудня 2008 року, 02 серпня 2010 року приблизно об 11.00 годині, перебував в приміщенні офісу за адресою: м. Київ, вул. Лохвицька, буд. 64.

В цей час у ОСОБА_7 , виник злочинний умисел направлений на викрадення основної печатки ЗАТ «Нафтохімімпекс» (код ЄДРПОУ 23537671), що використовується для посвідчення офіційного характеру документів ЗАТ «Нафтохімімпекс», з реквізитами товариства.

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на викрадення основної печатки ЗАТ «Нафтохімімпекс» (код ЄДРПОУ 23537671), діючи умисно, з метою перешкодити процедурі реєстрації учасників зборів ЗАТ «Нафтохімімпекс» (код ЄДРПОУ 23537671), які мали відбутись 02 серпня 2010 року приблизно об 11.00 годині, ОСОБА_7 , усвідомлюючи те, що за його злочинними діями спостерігають сторонні особи, відкрито викрав з портфеля, який знаходився в приміщенні офісу за адресою: м. Київ, вул. Лохвицька, буд. 64, основну печатку ЗАТ «Нафтохімімпекс» (код ЄДРПОУ 23537671), що використовується для посвідчення офіційного характеру документів ЗАТ «Нафтохімімпекс», з його реквізитами.

Після чого ОСОБА_7 , з викраденою печаткою ЗАТ «Нафтохімімпекс» (код ЄДРПОУ 23537671), з місця вчинення злочину зник.

Надалі, ОСОБА_7 , 02 серпня 2010 року з корисливих спонукань, вступив в попередню злочинну змову з особою, у відношенні якої матеріали виділено в окреме провадження (постанова старшого слідчого СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_12 від 16 травня 2011 року), з яким, перебуваючи у невстановленому слідством місці та діючи сумісно, підробив протокол загальних зборів акціонерів ЗАТ «Нафтохімімпекс» (код ЄДРПОУ 23537671), шляхом внесенням до його змісту неправдивих відомостей про прийняте вказаними зборами рішення, що мають юридичну силу та завірив цей протокол попередньо викраденою, а саме 02 серпня 2010 року приблизно о 11.00 годині, в приміщенні офісу за адресою: м. Київ. вул. Лохвицька, буд. 64, печаткою ЗАТ «Нафтохімімпекс».

Наслідком підроблення ОСОБА_7 та особою, у відношенні якої матеріали виділено в окреме провадження, протоколу загальних зборів акціонерів ЗАТ «Нафтохімімпекс», було усунення з посади генерального директора ЗАТ «Нафтохімімпекс» ОСОБА_8 .

Після чого, 03 серпня 2010 року ОСОБА_7 , з метою заволодіння майном ЗАТ «Нафтохімімпекс» шляхом обману, на підставі підробленого протоколу загальних зборів акціонерів ЗАТ «Нафтохімімпекс» від 02 серпня 2010 року, опосередковано, через ОСОБА_13 , зареєстрував в органах державної влади генеральним директором ЗАТ «Нафтохімімпекс» останнього, фактично, залишивши оперативне управління підприємством за ним.

В результаті зазначених дій ОСОБА_14 отримав можливість укладати угоди та чинити юридичні дії від імені Товариства, відкривати рахунки та підписувати фінансові документи, тобто усунув перешкоди до заволодіння майном ЗАТ «Нафтохімімпекс», балансова вартість якого, станом на 02 серпня 2010 року, становить 3 667 295 грн.

Тим самим, ОСОБА_7 своїми умисними діями вчинив готування до заволодіння чужим майном, шляхом обману (шахрайство), вчинене в особливо великих розмірах, але не довів задумане далі з причини, що не залежали від його волі, оскільки було накладено арешт на майно ЗАТ «Нафтохімімпекс».

ІІІ. Стаття (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

Винятково законами України визначаються діяння, які є кримінальним правопорушенням (п. 22 ст. 92 Конституції України), зокрема ним (злочином) є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК України), у т.ч. до них відноситься, у руслі обставин справи, згідно (вказуються в редакції статтей чинних на 02 та 03 серпня 2010 року)

? ч. 1 ст. 357 КК України - викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем, а так само їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, а також здійснення таких самих дій відносно приватних документів, що знаходяться на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах;

? ч. 2 ст. 358 КК України - підроблення посвідчення або іншого документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установчи організацій незалежно від форми власності, а так само інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут , якщо вони вчинені за попередньою змовою групою осіб;

? ч. 4 ст. 190 КК України - заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство), вчинене в особливо великих розмірах або організованою группою, однак з урахуванням того, що в силу ст. 14 КК (в редакції 03 серпня 2010 року) готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину , а готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

ІV. Доводи учасників кримінального провадження

(і) аргументи сторони обвинувачення

Загальна правова позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті від 26 травня 2014 року. Тому, враховуючи докази надані стороною обвинувачення прокурор вважала слушним кваліфікувати дії обвинуваченого, описані у п. ІІ вироку, за ч. 1 ст. 357, ч. 2 ст. 358, ч. 1 ст. 14 - ч. 4 ст. 190 КК.

При цьому, прокурор зауважила, що, у виниклій ситуації, йдеться саме про готування до шахрайства, оскільки шахрайство, вчинене з використанням підробленого офіційного документа, що надає права. У такому випадку, вчинене має бути кваліфіковано відповідно до ст. 14 КК як приготування до шахрайства, адже обставини справи свідчать, що наміром особи охоплювалося використання підробленого документа для скоєння правопорушення, передбаченого ст. 190 КК;

(іі) аргументи сторони захисту

Сторона захисту зауважила, що, як вбачається з ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Обов'язковими елементами складу будь-якого злочину є об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про те, що дії, які оцінюються, не є злочином. У цій справі, відсутні усі обов'язкові елементи складів вказаних злочинів у діях обвинуваченого, що вказує на слушність настання наслідків передбачених ч. 1 ст. 373 КПК України.

У виниклій ситуації дії обвинуваченого були законними. Навпаки, саме потерпілий порушував корпоративне управління, діючи без погодження з акціонерами. Дійсно, обвинувачений мав конфлікт з ОСОБА_8 , позаяк останній здійснював спроби захоплення майна товариства;

(ііі) доводи ЗАТ «Нафтохімімпекс»

Позицію ЗАТ «Нафтохімімпекс» (узагальнена) відображена у позовній заяві від 09 червня 2014 року (підписано генеральним директором ОСОБА_8 ) та кореспондується з позицією прокурора та обставинами викладеними у п. ІІ вироку. У т.ч. зауважується, що 02 серпня 2010 року обвинувачений викрав печатку ЗАТ, скоїв підроблення документу - протоколу загальних зборів акціонерів від 02 серпня 2010 року. На підставі цього документу він незаконно вніс зміни до ЄДРПОУ, а саме 03 серпня 2010 року було змінено керівника з ОСОБА_8 на невідому особу - ОСОБА_13 .

При цьому, ОСОБА_7 , зареєструвавши в органах державної влади генеральним директором ЗАТ «Нафтохімімпекс» ОСОБА_13 , фактично залишив оперативне управління підприємства за собою.

Надалі, 04 серпня 2010 року обвинувачений отримав у приватного нотаріуса дублікат договору купівлі-продажу нерухомого майна для подальшого відчуження цього майна з корисних мотивів.

Тим самим, своїми діями обвинувачений унеможливив здійснення фінансово-господарських операцій ЗАТ «Нафтохімімпекс», порушивши його роботу.

V. Показання обвинуваченого та потерпілого

(і) обвинувачений

Відповідно до ч. 1 ст. 351 КПК України допит обвинуваченого починається з пропозиції головуючого надати показання щодо кримінального провадження, після чого обвинуваченого першим допитує прокурор, а потім захисник. Після цього обвинуваченому можуть бути поставлені запитання.

Допитавши обвинуваченого ОСОБА_7 , у наведеному порядку, Суд з'ясував, що він знайомий із ОСОБА_8 із 1992 року. Вони разом започаткували багато підприємств, володіючи ними у рівних частках 50/50.

У 1996 році вони заснували акціонерне товариство «Нафтохімімпекс», у якому брали участь у тендерах. Попередньо домовились, хто з них буде генеральним директором, а хто займе посаду заступника. Нерухомість за адресою Лохвицька, буд. 64, разом із земельною ділянкою належала обвинуваченому та потерпілому на правах спільної приватної власності. Юридична адреса підприємства була зареєстрована за адресою АДРЕСА_10.

У 2010 році обвинуваченого призначили першим заступником генерального директора та одночасно поклали на нього обов'язки фінансового директора. Було створено два дочірніх підприємства.

На фірмі також існували дві печатки: одна із нанесеними штриховими малюнками, інша - біла з написом коду та назви установи. Ці печатки використовувалися для посвідчення всіх документів та зберігалися в бухгалтерії у сейфі, ключ від якого був у обвинуваченого.

ОСОБА_7 зазначив, що у певний період дізнався, що потерпілий закуповував товар дорожче за ринкову ціну, відкривав інші підприємства та розпочав діяльність, яка створювала конкуренцію їхньому спільному бізнесу. Зокрема, кошти, які знаходилися на депозиті підприємства, потерпілий зняв і поклав на депозит свого власного підприємства. Коли обвинувачений прибув на Лохвицьку, він виявив, що офіс порожній, окрім його столу. Він дізнався, що підприємство переїхало за один день на вулицю Колекторну, але його не пустили на нову адресу через відсутність пропуску на територію військового заводу.

Згодом, одного дня у червні, коли обвинувачений прийшов до офісу зробити копії документів, на столі в ОСОБА_15 він знайшов записку, де було зазначено, що відбулися збори акціонерів.

Під час зустрічі з потерпілим останній заявив, що не бажає більше співпрацювати з обвинуваченим.

До цього вони працювали в одному кабінеті та навіть відпочивали разом із сім'ями.

Обвинувачений наполягав на проведенні нових зборів для врегулювання конфлікту.

На збори у серпні потерпілий не з'явився. Він прибув із ОСОБА_16 і ОСОБА_17 , з боку ОСОБА_8 були присутні ОСОБА_18 , ОСОБА_19 і ОСОБА_20 ..

Збори відбувалися не у будівлі, а у вагончику на подвір'ї підприємства.

Обвинувачений був обурений таким місцем проведення зборів.

ОСОБА_19 приніс печатку підприємства на такі збори.

Поралельно він вимагав викликати ОСОБА_8 , але після кількох дзвінків йому повідомили, що той не може повернутися.

Сам обвинувачений також намагався зв'язатися з ОСОБА_8 , але той не відповідав.

Після цього обвинувачений побачив печатку, забрав її та спокійно пішов. Він заперечив твердження про втечу, пояснивши, що фізично не може бігати через проблеми зі здоров'ям.

У певний момент, ОСОБА_19 підійшов до обвинуваченого з проханням повернути печатку, однак вони лише обмінялися словами, і обвинувачений залишив територію підприємства.

Обвинувачений наголосив, що на території підприємства були встановлені камери відеоспостереження, але записи зникли. Диски були вилучені слідчою групою, однак у матеріалах справи вони відсутні.

Після інциденту обвинувачений зателефонував ОСОБА_19 , і вони домовилися провести збори за участі ОСОБА_8 , котрі мали відбутися на території ресторану «Макдональдс» на Ленінградській площі.

Обвинувачений попросив друга супроводжувати його. На зустрічі були присутні ОСОБА_20 і ОСОБА_17 .. Обвинувачений підсів до ОСОБА_20 та запропонував усунути ОСОБА_8 і ОСОБА_15 через їхні злочини, запропонувавши ОСОБА_13 на їхнє місце.

ОСОБА_20 передала обвинуваченому відомість із реєстрацією зборів на Лохвицькій. На зустрічі в «Макдональдсі» реєстрації не проводили. ОСОБА_17 був секретарем зборів і вів записи, голосував лише обвинувачений.

У межах шостого та сьомого питань порядку денного було ухвалено рішення про усунення ОСОБА_8 .. ОСОБА_20 у голосуванні не брала участі. За шостим питанням голосували обидва учасники зборів.

Обвинувачений повідомив, що обговорював нову локацію і час проведення зборів із ОСОБА_20 , ОСОБА_19 і ОСОБА_21 .. ОСОБА_8 не відповідав на телефонні дзвінки.

Зазначив, що якби бухгалтер підтримував його, то рішення ухвалити було б простіше.

Обвинувачений стверджує, що після поді1 02 серпня 2010 року ОСОБА_8 почав здійснювати проти нього дії, які мали на меті завдати шкоди. Коли обвинувачений разом із ОСОБА_13 зателефонували ОСОБА_8 з проханням передати документи підприємства, той спочатку погодився, але згодом заявив, щоб вони вважали документи втраченими.

Повідомив, що поліція порушила кримінальне провадження за фактом заволодіння підприємством шляхом шахрайства. Після цього він звернувся до прокуратури, яка передала справу до поліції. Дарницька поліція відмовила у відкритті кримінального провадження, але пізніше обвинуваченому повідомили, що справа була передана до Дніпровської поліції, де її приєднали до інших матеріалів. Обвинувачений зазначив, що продовжував подавати заяви щодо цієї ситуації.

Щодо печаток товариства, то обвинувачений стверджує, що на підприємстві було дві печатки, рівні за юридичною силою та зареєстровані відповідно до законодавства. Це вказує на те, що обидві печатки могли використовуватися для посвідчення офіційних документів.

Обвинувачений зазначає, що забрав одну з печаток, оскільки вона була залишена ОСОБА_22 , який, за його словами, не мав права підпису. Тому, обґрунтовує свої дії тим, що, коли стало зрозуміло, що ОСОБА_8 не з'явиться на збори, він вважав за необхідне забрати печатку.

Зазначає, що після вилучення печатки фінансово-господарська діяльність підприємства не зупинилася, оскільки залишалася друга печатка, яка була у ОСОБА_8 .. Це свідчить про те, що підприємство мало змогу продовжувати операційну діяльність незалежно від вилучення однієї з печаток.

Обвинувачений також стверджує, що всі дії, внесені до протоколу зборів акціонерів, відповідають дійсності. Він також повідомляє про виявлення копії листа реєстрації, де фігурують імена ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 та ще однієї жінки.

Наголошує, що мав право діяти самостійно і розпоряджатися ресурсами підприємства до 02.10.2010 року, у т.ч. підписував документи про передачу фінансових благ і не потребував для цього довіреності від генерального директора. Також мав ключ від сейфа з печатками, а у ОСОБА_8 такого ключа не було.

Ба більше, вказує на існування наказу, який, на його думку, міг бути оформлений заднім числом, і з яким він не був ознайомлений. Він стверджує, що печатки зберігалися у сейфі або у нього, або у ОСОБА_8 , і він не потребував дозволу на отримання печатки, оскільки мав на це право.

Обвинувачений зазначає, що звертався до нотаріуса для видачі дубліката та поновлення документів, оскільки вважав, що вони були втрачені. Він підкреслює, що не мав наміру продавати підприємство третім особам, оскільки для цього потрібне рішення зборів акціонерів.

Відмічає, що ОСОБА_8 протягом 14 років самостійно вирішував усі питання без проведення зборів акціонерів, хоча вищим органом управління підприємством є загальні збори акціонерів. Він зазначає, що акціонерами підприємства є він та ОСОБА_8 у рівних частках.

Повідомляє, що після певних подій ОСОБА_8 повернули на посаду, і цей процес тривав 45 днів. ОСОБА_8 міг діяти від імені товариства, оскільки мав печатку, а ОСОБА_13 був найманою особою.

Підкреслює, що діяти від імені товариства мали право він, ОСОБА_13 і ОСОБА_8 .. Він також зазначає, що печатки не належали жодній конкретній особі, а були власністю товариства.

Вказує, що печатки зберігали вдома або у головного бухгалтера. Востаннє він користувався печаткою в червні, після чого поклав її у сейф на Лохвицькій. Документи також зберігалися у тому ж сейфі, де і печатка. Обвинувачений зазначає, що директор отримав вказівку від ОСОБА_8 не передавати документи.

Обвинувачений заявляє, що йому стало відомо про наміри ОСОБА_8 захопити будівлю підприємства, і він хотів цьому запобігти.

В ході розгляду справи у порядку КПК 1960 року, згідно даних постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 28 грудня 2012 року, слідує, що ОСОБА_7 вказував, що ЗАТ «Нафтохімімпекс» було створено в 1996 році ним та ОСОБА_8 . Окрім даної компанії вони відкривали додаткові фірми, в яких були бізнес партнерами, а також вони за попередньою домовленістю вирішували хто буде займати керуючу посаду на кожній з фірм.

Домовленість про це між ними була усною, але під час прийняття таких рішень проводились загальні збори, на яких вівся протокол, а також призначення на керуючу посаду закріплювалось наказом.

Отже, за однією із таких домовленостей вони вирішили призначити на посаду директора ЗАТ «Нафтохімімпекс» ОСОБА_8 , але при цьому право першого підпису мали лише він та сам ОСОБА_8 , а також було зазначено, що вони разом з ним мають право діяти без довіреності. Також слід зазначити, що на підприємстві було дві головних печатки. Одна знаходилась у нього, а інша у ОСОБА_8 . Щодо місця зберігання печаток. то сильна увага цьому не приділялася.

У 2010 році в нього був такий період, що він дуже багато хворів, але не дивлячись на це, все ж таки він приїздив на фірму.

Пізніше він почав помічати, що відбуваються закупки в однієї і тієї ж компанії на дуже великі суми й ціна придбаного товару перевищена від звичайної. Стосовно даних закупок йому ніхто нічого не пояснював, навіть працівники, які працювали у них на фірми помовчували. Пізніше почали брати кредити в банках.

Також він дізнався, що за той час поки він хворів було проведено двоє загальних зборів про які йому ніхто не повідомив. У літку 2010 року сталася така ситуація.

На одній із квартир, яка належить ЗАТ «Нафтохімімпекс», коли він ксерив документи, то помітив цікавий документ, в якому було зазначено, що фірма «Нафтохімімпекс» передає безоплатно усе своє майно фірмі «Нефтехім». Пізніше з'ясовується, що ОСОБА_8 та ОСОБА_24 відкривають спільно фірму, яка називається «Хімімтех» і протягом трьох днів, як починає працювати дана фірма, з рахунку «Нафтохімімпекс» знімається 1 мільйон гривень, а пізніше ще 596 тисяч гривень.

І після цього, «Хімімтех» мала дану суму на своєму особовому рахунку. Коли він хотів з ОСОБА_8 поговорити стосовно даного переказу, то він постійно відшутковувався.

Пізніше вони з ОСОБА_8 вирішили, що треба щось вирішувати і дійшли висновку, що або він у нього, чи той у нього купляє частку відсотків, або на посаду директора компанії «Нафтохімімпекс» призначають третю незалежну особу.

Згідно законодавства вони мали подати оголошення у засоби масової інформації щодо призначення загальних зборів, в якому вказали, що на зборах будуть обговорюватись питання щодо визначення особи директора компанії.

Пізніше він почав помічати, що компанія «Хімімтех» почала становити значну конкуренцію для «Нафтохімімпекс», оскільки на усіх тендерах вона висувала свої послуги.

Надалі, ОСОБА_8 наказом, без проведення зборів, призначив на посаду виконавчого директора ОСОБА_25 . Хоча жодного права призначати його на посаду директора без проведення зборів ОСОБА_8 не мав.

Тому, вважав, що ніяким чином не порушив закон та ніяких протиправних дій з приводу ЗАТ «Нафтохімімпекс» не вчиняв, а навпаки намагався врятувати майно товариства.

(іі) потерпілий

Згідно зі ст. 353 КПК України допит потерпілого проводиться з дотриманням правил, передбачених ч. 2, 3, 5, 14 ст. 352 цього Кодексу.

Допитавши потерпілого ОСОБА_8 , у наведеному порядку, Суд з'ясував, обставини тотожні вказаним ним у позовній заяві від 09 червня 2014 року від імені ЗАТ та наведені у блоці ііі п. IV цього вироку.

VІ. Докази на підтвердження встановлених судом обставин

Суд провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, встановив таке.

Відповідно до положень ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел.

Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року, у справі №154/3213/16).

У той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2 ст. 84 КПК України).

В цій справі з'ясовано, наступні фактичні дані:

? історія утворення та діяльності ЗАТ до 02 серпня 2010 року

З протоколу загальних зборів засновників ЗАТ від 12 червня 1996 року слідує, що були присутні 2 члени зборів: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

За наслідками їх проведення створено закрите акціонерне товариство «НАФТОХІМІМПЕКС», у якому обрано генеральним директором ОСОБА_8 .

При цьому, з п.п. 4.1 Статуту ЗАТ «Нафтохімімпекс», який зареєстровано у встановленому порядку з відповідними змінами та доповненнями, слідує, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 є акціонерами ЗАТ "Нафтохімімпес", кожному з яких належить частка в статутному капіталі товариства в розмірі 50%.

Вказані дані відповідають даним Установчого договору та змінам (доповненням) до нього, затвердженого зборами засновників у протоколі №1 від 13 червня 1996 року.

Зі свідоцтва про державну реєстрацію серії А00 №120084 слідує, що Закрите акціонерне товариство «НАФТОХІМІМПЕКС», має ідентфиікаційни код юридичної особи 23537671.

Місце знаходження - АДРЕСА_10.

З довідки №16 з ЄДРПОУ від 17 січня 2007 року ЗАТ має КВЕД 51.90.0 - Інші види оптової торгівлі, 74.20.1 - Діяльність у сфері інжинірингу, 31.20.1. - Виробництво електророзподільної та контрольної апаратури, 45.21.1 - Будівництво будівель, 45.34.0 - Інші монтажні роботи, 40.22.0 - Розподілення та постачання газу.

Відповідно до п.п. 10.7, 10.8 Статуту ЗАТ «Нафтохімімпекс» виконавчим органом товариства, який здійснює керівництво поточною діяльністю, є дирекція. Дирекцій очолюється Генеральним директором, який керую діяльністю дирекції товариства … До складу дирекції входять Комерційний та Виконавчий директор, які мають право без довіреності здійснювати дії від імені товариства, укладати угоди та чинити юридичні дії від імені ЗАТ «Нафтохімімпекс», давати довіреності, відкривати рахунки товариства, підписувати фінансові документи.

Згідно копії наказу №1-к від 12 червня 1996 року генерального директора ОСОБА_8 він заступив на посаду генерального директора, згідно протоколу загальних зборів ЗАТ від 12 червня 1996 року №1.

З копії наказу №58-к від 17 серпня 2009 року генерального директора ОСОБА_8 слідує, що прийнято ОСОБА_19 на посаду комерційного директора з 17 серпня 2009 року.

Згідно копії наказу №26 від 22 грудня 2008 року генерального директора ОСОБА_8 виконуючим обов'язки фінансово директора з 22 грудня 2008 року покладено на заступника директора ОСОБА_7 .

З копії наказу №61 від 03 вересня 2009 року генерального директора ОСОБА_8 вбачається, що керівництво фінансово-економічним відділом покладено на фінансового директора ОСОБА_7 , а керівництво комерційним відділом - комерційному директору ОСОБА_19 .

Згідно копії наказу №87 від 09 листопада 2009 року генерального директора ОСОБА_8 визначено місце зберігання печаток ЗАТ, а саме: основна печатка знаходиться на зберіганні в сейфі головного бухгалтера (відповідальний - головний бухгалтер); печатка №1 в сейфі у секретаря. Печатки видаються на руки з письмового дозволу генерального директора.

З копії наказу №13-к від 11 березня 2010 року генерального директора ОСОБА_8 слідує, що призначено ОСОБА_18 на посаду головного бухгалтера з 11 березня 2010 року.

08 та 30 червня 2010 року ОСОБА_7 подавав заяви про проведення загальних зборів ЗАТ та включення у порядок денний питань про: (а) результати роботи ЗАТ; (б) відповідність членів дирекції Положенню «Про Дирекцію Закритого Акціонерного товариства «Нафтохімімпекс» від 12 лютого 1997 року та Установчому Договору ЗАТ (див. копію заяв від 08 та 30 червня 2010 року).

На ці звернення ОСОБА_7 генеральний директор ОСОБА_8 листом повідомив його, що збори відбудуться 02 серпня 2010 року, порушені ним питання в заяві від 30 червня 2010 року включено до порядку денного під номерами 6 та 7.

Також, в спеціальному київському виданні «АКЦІОНЕР» у випуску №58 (550) від 15 червня 2010 року опубліковано наступне оголошення:

[ … Шановні акціонери ЗАТ «НАФТОХІМІМПЕКС»!

Повідомляємо, що 02 серпня 2010 року відбудуться позачергові загальні збори акціонерів ЗАТ «НАФТОХІМІМПЕКС». Адреса проведення зборів: м. Київ, вул. Лохвицька, 64.

Початок зборів об 11.30. Реєстрація учасників зборів - 02 серпня 2010 року з 10.30 до 11.20 за місцем проведення зборів.

Порядок денний:

1. Звіт дирекції про результати фінансово-господарської діяльності ЗАТ «НАФТОХІМІМПЕКС» за 2009 рік.

2. Затвердження результатів інвентаризації матеріальних і нематеріальних активів, які перебувають на балансі ЗАТ «НАФТОХІМІМПЕКС», а також тих, які зняті з балансу, але є в наявності та використанні підприємства станом на 30.06.2010 р.

3. Затвердження річного звіту та балансу ЗАТ «НАФТОХІМІМПЕКС» за 2009 рік, розподіл прибутку та виплата дивідендів.

4. Перегляд складу виконавчого органу ЗАТ «НАФТОХІМІМПЕКС».

5. Відчуження акцій ЗАТ «НАФТОХІМІМПЕКС».

З матеріалами, що стосуються порядку денного, можна ознайомитись з 9 до 18 години за адресою: 02090, м. Київ, вул. Лохвицька, 64, телефон (факс): 044 574 15 42. Пропозиції щодо порядку денного загальних зборів приймаються до 02 липня 2010 року за адресою: 02090, м. Київ, вул. Лохвицька, 64, телефон (факс): 044 574 15 42.

З повагою, Генеральний директор ЗАТ «НАФТОХІМІМПЕКС» ОСОБА_8 …].

З копії наказу №42 про відрядження від 30 липня 2010 року генеральний директор ОСОБА_8 відбув у відрядження з 02 по 05 серпня 2010 року.

Під час відрядження обов'язки покладено на комерційного директора ОСОБА_19 .

Також, з копії наказу №43 від 30 липня 2010 року генерального директора слідує, що він же ( ОСОБА_19 ) представлятиме ЗАТ на зборах акціонерів, які відбудуться 02 серпня 2010 року.

Тому, 30 липня 2010 року ОСОБА_19 подав заяву генеральному директору про видачу йому основної печатки підприємства на 02 серпня 2010 року.

На заяві наявна резолюція від 30 липня 2010 року головному бухгалтеру ОСОБА_18 видати печатку 02 серпня 2010 року.

З копії довіреності ОСОБА_8 , котра зареєстрована в реєстрі за №1245, слідує, що довіреність, видана ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Дніпровським РУ ГУ МВС України в м. Києві 01 червня 2002 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_3 .

Дата видачі довіреності - 30 липня 2010 року, строк дії - до 30 липня 2011 року.

Довіреністю уповноважуються діяти кожен окремо: ОСОБА_20 , паспорт серії НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_9, зареєстрована: АДРЕСА_4 ; ОСОБА_21 , паспорт серії НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , зареєстрована: АДРЕСА_5 ; ОСОБА_26 , паспорт серії НОМЕР_6 , зареєстрований: АДРЕСА_6 . Довіреністю надано повноваження представляти інтереси довірителя на загальних зборах акціонерів ЗАТ "НАФТОХІМІМПЕКС" (ідентифікаційний код 23537671) щодо збільшення статутного фонду товариства, виборів та призначення нових членів органів правління, а також прийняття рішень по будь-яких питаннях порядку денного загальних зборів акціонерів. Уповноваженим надано право подавати заяви, довідки та документи від імені довірителя, отримувати необхідні документи, брати участь у голосуванні, підписувати документи від імені довірителя та виконувати інші дії, пов'язані з цією довіреністю.

Довіреність видана без права передоручення повноважень третім особам.

Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_27 , зареєстрована в реєстрі за № 1245.

Особу довірителя встановлено, дієздатність перевірено, плата стягнута відповідно до ст. 31 Закону України "Про нотаріат".

З копії довіреності ОСОБА_7 , котра зареєстрована в реєстрі за №2280, слідує, щодовіреність, видана ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_7 .

Дата видачі довіреності - 30 липня 2010 року, строк дії - до 30 липня 2013 року включно.

Довіреністю уповноважується ОСОБА_17 , посвідка на постійне проживання серія НОМЕР_8 , видана ВГІРФО Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві.

Довіреністю надано повноваження представляти інтереси ОСОБА_7 , як акціонера Закритого акціонерного товариства «НАФТОХІМІМПЕКС».

ОСОБА_17 надано право брати участь як представник акціонера у роботі загальних зборів акціонерів ЗАТ «НАФТОХІМІМПЕКС», здійснювати процедуру контролю за реєстрацією акціонерів (їх представників), які реєструються для участі в роботі загальних зборів, а також представляти інтереси акціонера в усіх державних, кооперативних, колективних, громадських, приватних та інших підприємствах, установах і організаціях, а також перед фізичними особами з питань, пов'язаних із представництвом інтересів у ЗАТ «НАФТОХІМІМПЕКС».

Уповноважений має право здійснювати всі необхідні дії, пов'язані з виконанням повноважень, наданих цією довіреністю. Довіреність видана без права передоручення повноважень третім особам.

Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_28 , зареєстрована в реєстрі за № 2280. Особу довірителя встановлено, дієздатність перевірено, плата стягнута відповідно до Закону України «Про нотаріат».

Довіреність досліджується як доказ, що підтверджує надання ОСОБА_17 повноважень для представництва інтересів ОСОБА_7 як акціонера ЗАТ «НАФТОХІМІМПЕКС» на загальних зборах акціонерів, а також у взаємовідносинах із державними органами, установами, організаціями та фізичними особами.

При цьому, Суд, забігаючи наперед, зауважує, що ці довіреності досліджуються тільки як доказ, що підтверджує надання повноважень зазначеним особам для представництва інтересів довірителя на загальних зборах акціонерів ЗАТ включаючи право голосування та участі у прийнятті рішень з питань порядку денного.

? події 02 серпня 2010 року

З копії заяви ОСОБА_19 (комерційний директор ЗАТ «Нафтохімімпекс») на ім'я генерального директора ЗАТ ОСОБА_8 слідує, що останній інформує про те, що під час проведення підготовки до проведення загальних зборів акціонерів ЗАТ, призначених на 11:30 год. 02 серпня 2010 року фінансовим директором ОСОБА_7 з його особистого портфеля обманним шляхом була викрадена основна печатка ЗАТ.

Цей факт виявлено близько 11:00 год. 02 серпня 2010 року.

Згідно наказу №45 від 02 серпня 2010 року генерального директора ОСОБА_8 відсторонено від виконання службових обов'язків фінансового директора ОСОБА_7 до з'ясування обставин (крадіжка основної печатки ЗАТ).

Згідно протоколу усної заяви (повідомлення) про злочин від 02 серпня 2010 року ОСОБА_19 (комерційний директор ЗАТ «Нафтохімімпекс») повідомив, що 02 серпня 2010 року близько 11:00 год. за адресою: м. Київ, вул. Лохвицька, буд. 64, співвласник ЗАТ «Нафтохімімпекс» ОСОБА_7 викрав печатку ЗАТ.

Допитаний в суді свідок ОСОБА_19 вказав обставини тотожні наведеним ним в заяві на адресу генерального директора ЗАТ від 02 серпня 2010 року.

Зокрема, свідок повідомив, що на момент проведення зборів акціонерів потерпілий перебував у відрядженні, тому свідок виконував обов'язки директора підприємства. У зв'язку з цим у нього була печатка підприємства, яку він тримав у своїй сумці. Сумка знаходилася під столом, поруч із його ногою. Свідок зазначив, що під час зборів ОСОБА_7 на очах головного бухгалтера викрав печатку із сумки та втік з місця події. Зазначив, що на зборах, окрім нього, були присутні головний бухгалтер, обвинувачений і ще двоє осіб, яких ОСОБА_7 представив як юристів. Імен цих двох осіб свідок не пам'ятає.

Підкреслив, що збори проходили на території підприємства. Після викрадення печатки він викликав поліцію. За словами свідка, у той день він не користувався печаткою, хоча на підприємстві було дві печатки. Він не впевнений, чи інша печатка була зареєстрована, однак викрадена була основною. ОСОБА_7 після цієї події свідок бачив лише в суді та більше не спілкувався. Про інцидент одразу повідомив керівництво підприємства.

Також, повідомив, що не пам'ятає питань порядку денного зборів, оскільки збори так і не почалися через викрадення печатки. За його словами, коли обвинувачений вийшов із приміщення, печатка була під його пахвою. Потім обвинувачений побіг до автомобіля. Свідок намагався зупинити його і попросив повернути печатку, але ОСОБА_7 відповів, що це справа власників. Свідок зазначив, що акціонерами підприємства були обвинувачений і потерпілий. Оскільки потерпілий перебував у відрядженні, він виписав свідку документ, який дозволяв йому представляти його інтереси на зборах. ОСОБА_7 був присутній на зборах особисто.

Вказав, що на зборах були головний бухгалтер, ім'я якої, ймовірно, ОСОБА_29 , та юрист підприємства. Перевірку осіб, які були присутні на зборах, свідок особисто не проводив. Перелік акціонерів, за словами свідка, заповнював хтось із жінок - або бухгалтер, або юрист. Чи був підписаний цей перелік, свідок не пам'ятає. Свідок підтвердив, що збори фактично не розпочалися через викрадення печатки. Він також підкреслив, що печаткою не користувався.

Свідок підтвердив усі попередні покази, які він давав раніше, у т.ч. в порядку КПК 1960 року.

На запитання щодо того, чи бачив свідок момент викрадення печатки, він відповів, що особисто не бачив, як обвинувачений забирав печатку із сумки, оскільки в цей момент знаходився за дверима. Однак, коли він вийшов, то побачив, як обвинувачений вибігає з приміщення з печаткою під пахвою. Свідок чітко бачив печатку в руках обвинуваченого і впевнений, що це була саме та печатка, яка зберігалася в його сумці, оскільки інша печатка залишалася на місці.

Свідок також зазначив, що йому нічого не відомо про дочірні підприємства компанії, оскільки він цими питаннями не займався. Він заявив, що підпис і печатка на документах дочірніх підприємств з'явилися шляхом шахрайства. Зокрема, на посаді директора підписував усі документи підприємства, а право підпису точно мав потерпілий.

? судовій спір, щодо обставин описаних у п. ІІ вироку

Згідно рішення Господарського суду міста Києва від 23 грудня 2010 року, котре залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 03 лютого 2011 року та Вищого господарського суду України від 20 квітня 2011 року, слідує, що ОСОБА_8 звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до ОСОБА_7 , Закритого акціонерного товариства "Нафтохімімпекс", Дарницької районної державної адміністрації у м. Києві про визнання недійсним та скасування з моменту вчинення: рішення (протоколу) загальних зборів Акціонерів ЗАТ "Нафтохімімпекс" (ідентифікаційний код 23537671), яким змінено склад Дирекції Товариства та змінено Генерального директора; запису в ЄДРПОУ щодо зміни керівника ЗАТ "Нафтохімімпекс" (з урахуванням уточнення).

Рішенням від 23 грудня 2010 року господарського суду м. Києва позовні вимоги задоволено в зв'язку з встановленням обставин недотримання порядку скликання, реєстрації та проведення загальних зборів ЗАТ "Нафтохімімпекс".

У т.ч. господарським судом м. Києва встановлено, що до 03.08.10 відповідно до даних ЄДРПОУ керівником ЗАТ "Нафтохімімпекс" був ОСОБА_8 , а особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори - ОСОБА_8 та ОСОБА_7 . Проте станом на 03.08.10 відповідно до даних ЄДРПОУ керівником ЗАТ "Нафтохімімпекс" є ОСОБА_13 , а особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори - ОСОБА_7 .

Відповідно до протоколу загальних зборів акціонерів Закритого акціонерного товариства "Нафтохімімпекс" від 02.08.10 на зазначених зборах були присутні від акціонера ОСОБА_8 представники - ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , яким належало 50% голосів, від акціонера ОСОБА_7 -представники ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , яким належало також 50% голосів. За заявою ОСОБА_7 порядок денний загальних зборів, призначених на 02.08.10, був доповнений. Судами встановлено, що 08.07.10 ОСОБА_7 отримав персональне повідомлення ЗАТ "Нафтохімімпекс" про розгляд його звернення та доповнення порядку денного призначених на 02.08.10 зборів викладеними в його заяві питаннями. Згідно з цим повідомленням адреса проведення зборів зазначалася: м. Київ, вул. Лохвицька, 64, початок зборів об 11.30.

Спір у даній справі виник внаслідок того, що на загальних зборах 02.08.10 не приймалося рішення про зміну керівника, оскільки на стадії реєстрації акціонерів відбулася крадіжка основної печатки товариства, а отже збори 02.08.10 не відбулися.

По факту викрадення печатки ЗАТ "Нафтохімімпекс" слідчим відділом Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві 07.08.10 порушена кримінальна справа №04-24700.

ОСОБА_7 не довів належними доказами правомірність володіння печаткою ЗАТ "Нафтохімімпекс" 02.08.10 та проведення у цей день загальних зборів акціонерів за участю позивача і його представників у місці призначеному в офіційному повідомленні.

Не доведено також і схвалення позивачем рішень, оформлених протоколом, підписаним відповідачем і особою, що не є акціонером. Касатор не довів законність організації, реєстрації та проведення зборів акціонерів 02.08.10 у відповідності з вимогами ст.ст. 34-47 Закону України "Про акціонерні товариства".

З огляду на таке, збори акціонерів ЗАТ "Нафтохімімпекс", оформлені протоколом від 02.08.10, виходячи з встановлених попередніми судовими інстанціями обставин, не відповідають вимогам ст. 13 ЦК України.

Вказані висновки суду були обумовлені тим, що станом на 03 серпня 2010 року, відповідно до даних ЄДРПОУ, керівником ЗАТ «Нафтохімімпекс» (відповідача - 2) є ОСОБА_13 , а особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори - ОСОБА_7 (відповідач - 1).

Зазначена інформація була внесена до ЄДРПОУ державним реєстратором Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації ОСОБА_30 03.08.2010 номер запису 10651070009002236 на підставі документів: 1) реєстраційної картки та 2) примірнику оригіналу рішення уповноваженого органу управління про зміну зазначених осіб (протоколу загальних зборів акціонерів Закритого акціонерного товариства «Нафтохімімпекс»(код ЄДРПОУ 23537671) від 02.08.2010 р.), поданих ОСОБА_13 .

До 03.08.2010, відповідно до даних ЄДРПОУ керівником ЗАТ «Нафтохімімпекс» (позивач) був ОСОБА_8 , а особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори - ОСОБА_7 (відповідач - 1) та ОСОБА_8 (позивач).

Відповідно до протоколу загальних зборів акціонерів Закритого акціонерного товариства «Нафтохімімпекс»(код ЄДРПОУ 23537671) від 02.08.2010, наданого до матеріалів справи відповідачем -3, на виконання ухвали суду, на зазначених зборах були присутні від акціонера ОСОБА_8 (позивача) представники - ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , яким належало 50 % голосів, від акціонера ОСОБА_7 (відповідача - 1) представники ОСОБА_7 та ОСОБА_17 , яким належало також 50 % голосів.

За згодою присутніх збори розпочали роботу о 15.30.

Порядок денний зборів:

1. Звіт дирекції про результати фінансово-господарської діяльності ЗАТ «Нафтохімімпекс» за 2009 рік.

2. Затвердження результатів інвентаризації матеріальних і нематеріальних активів, які перебувають на балансі ЗАТ «Нафтохімімпекс», а також тих, які зняті з балансу, але є в наявності та використанні підприємством станом на 30.06.2010 р.

3. Затвердження річного звіту та балансу ЗАТ «Нафтохімімпекс'за 2009 рік, розподіл прибутку та виплати дивідендів.

4. Перегляд складу виконавчого органу ЗАТ «Нафтохімімпекс».

5. Відчуження акцій ЗАТ «Нафтохімімпекс».

6. Результати роботи ЗАТ «Нафтохімімпекс'за перше півріччя 2010 р.

7. Відповідність членів дирекції «Положенню про Дирекцію ЗАТ «Нафтохімімпекс'та установчому договору ЗАТ «Нафтохімімпекс».

Із тексту протоколу випливає, що ОСОБА_8 (Генеральний директор товариства-позивач) на зборах 02.08.2010 р. присутній не був.

По питанню 4: «Перегляд складу виконавчого органу ЗАТ «Нафтохімімпекс» було одноголосно вирішено відкликати ОСОБА_8 з посади генерального директора ЗАТ «Нафтохімімпекс», призначити ОСОБА_13 на посаду Генерального директора ЗАТ «Нафтохімімпекс», відкликати ОСОБА_31 з посади виконавчого директора ЗАТ «Нафтохімімпекс» та покласти виконання обов'язків виконавчого директора ЗАТ «Нафтохімімпекс'на ОСОБА_7 .

Протокол загальних зборів відповідача - 2 від 02.08.2010 підписаний Головою зборів - ОСОБА_7 та секретарем зборів - ОСОБА_17 .

Оголошення про проведення позачергових загальних зборів акціонерів відповідача -2 02.08.2010 було надруковано в «Відомостях Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку»№ 108 від 16.06.2010.

Згідно зазначеного оголошення адреса проведення зборів зазначалася, як м. Київ, вул. Лохвицька, буд. 64, початок зборів об 11.30, порядок денний:

1. Звіт дирекції про результати фінансово-господарської діяльності ЗАТ «Нафтохімімпекс» за 2009 рік.

4. Перегляд складу виконавчого органу ЗАТ «Нафтохімімпекс».

5. Відчуження акцій ЗАТ «Нафтохімімпекс».

За заявою ОСОБА_7 порядок денний загальних зборів призначених на 02.08.2010 був доповнений. Відповідно до матеріалів справи 08.07.2010 ОСОБА_7 отримав персональне повідомлення відповідача - 2, про розгляд його звернення та доповнення порядку денного зборів призначених на 02.08.2010 питаннями викладеними в його заяві.

Згідно зазначеного повідомлення, адреса проведення зборів зазначалася, як м. Київ, вул. Лохвицька, буд. 64, початок зборів об 11.30.

Відповідно до п. 10.2. статуту відповідача - 2 акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із визначенням кількості голосів, що має кожний акціонер. Цей перелік підписується головою та секретарем загальних зборів. Наявний в матеріалах справи Перелік акціонерів, що з'явилися на позачергові загальні збори акціонерів ЗАТ «Нафтохімімпекс» 02.08.2010 підписаний головою зборів - ОСОБА_7 та секретарем зборів - ОСОБА_17 , згідно зазначеного переліку адреса проведення зборів: м. Київ, вул. Лохвицька, 64, початок зборів об 11.30, реєстрація учасників зборів 02.08.2010 з 10.30 до 11.20 за місцем проведення зборів.

Також відповідно до зазначеного пункту статуту питання про обрання та відкликання Генерального директора та членів Дирекції віднесено до компетенції загальних зборів акціонерів.

Згідно п. 10.4. статуту про проведення загальних зборів акціонерів держателі акцій повідомляються персонально. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 45 днів до проведення загальних зборів. Будь - який акціонер вправі вносити свої пропозиції щодо порядку денного зборів не пізніше як за 40 днів до їх скликання. В цей же строк акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 % голосів, можуть вимагати включення питань до порядку денного.

По факту викрадення печатки ЗАТ «Нафтохімімпекс» слідчим відділом Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві 07.08.2010 була порушена кримінальна справа № 04-24700. Відповідно матеріалів зазначеної кримінальної справи, а саме власноручних пояснень ОСОБА_7 від 11.08.2010 загальні збори 02.08.2010 відбулися/продовжилися о 15.30 за адресою: Ленінградська площа, площадка біля кафе «МакДональс». При цьому на зборах не були присутні представник позивача ОСОБА_21 та представник відповідача- 1 ОСОБА_16 . Таке ж викладене в поясненнях відповідача - 1 поданих до справи через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва 22.11.2010.

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_32 -оперуповноваженого ВДСБЕЗ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 10.09.2010 заява про викрадення печатки ЗАТ «Нафтохімімпекс» поступила до відділку у 11.10 год. 02.08.2010 об 13.30 під час проведення оперативних дій ОСОБА_7 було призначено зустріч 02.08.2010 о 15.00 у ресторані швидкого харчування «МакДональс» ОСОБА_33 - юристу ЗАТ «Нафтохімімпекс». У період з 15.00. по 15.45 ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_33 , ОСОБА_19 та ОСОБА_32 чекали у ресторані швидкого харчування «МакДональс» на зустріч з ОСОБА_7 , проте він так і не з'явився.

У нотаріально посвідчених заявах, наявних в матеріалах справи, ОСОБА_21 та ОСОБА_20 від 08.09.2010 також зазначено, що ОСОБА_7 було призначено зустріч 02.08.2010 о 15.00 у ресторані швидкого харчування «МакДональс» ОСОБА_33 - юристу ЗАТ «Нафтохімімпекс». У період з 15.00. по 15.45 ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_33 , ОСОБА_19 та ОСОБА_32 чекали у ресторані швидкого харчування «МакДональс» на зустріч з ОСОБА_7 , проте він так і не з'явився.

Тому, оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги про визнання недійсними рішень позачергових загальних зборів акціонерів ЗАТ «Нафтохімімпекс» проведених 02.08.2010 та про визнання недійсним запису в ЄДРПОУ щодо зміни керівника ЗАТ «Нафтохімімпекс» підлягають задоволенню.

Позаяк, відповідно до ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право, в порядку встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема, брати участь в управлінні товариством, у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків встановлених законом. Кореспондується із зазначеною вище статтею і ст. 10 Закону України «Про господарські товариства».

Згідно ст. 41 Закону України «Про господарські товариства'акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром акціонерів у день проведення загальних зборів виконавчим органом акціонерного товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним договору. Цей реєстр підписується головою та секретарем зборів.

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про господарські товариства» про проведення загальних зборів акціонерів держателі іменних акцій повідомляються персонально передбаченим статутом способом. Крім того, загальне повідомлення друкується в місцевій пресі за місцезнаходженням акціонерного товариства і в одному із офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Якщо до порядку денного включено питання про зміну статутного (складеного) капіталу акціонерного товариства, то одночасно з порядком денним друкується інформація, передбачена статтею 40 цього Закону. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 45 днів до скликання загальних зборів. У разі необхідності може бути зроблено повторне повідомлення в зазначених засобах масової інформації. Загальні збори акціонерів проводяться на території України, як правило, за місцезнаходженням акціонерного товариства, за винятком випадків, коли на день проведення загальних зборів 100 відсотками акцій товариства володіють іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації.

Будь-який з акціонерів має право вносити свої пропозиції щодо порядку денного загальних зборів не пізніш як за 30 днів до їх скликання. Рішення про включення цих пропозицій до порядку денного приймається виконавчим органом товариства. Пропозиції акціонерів, які володіють більш як 10 відсотками голосів, вносяться до порядку денного обов'язково. Рішення про зміни в порядку денному повинні бути доведені до відома всіх акціонерів не пізніш як за 10 днів до проведення зборів у порядку, передбаченому статутом.

Як встановлено, реєстрація акціонерів на загальних зборах здійснювалася згідно з Переліком акціонерів, що з'явилися на позачергові загальні збори акціонерів ЗАТ «Нафтохімімпекс» 02.08.2010, а не згідно з реєстром акціонерів, як того вимагає чинне законодавство.

Загальне повідомлення про скликання загальних зборів на 02.08.2010 було зроблено за 47 днів до дати проведення зборів. При цьому, у матеріалах справи відсутні докази персонального повідомлення акціонерів за 45 днів про проведення загальних зборів на 02.08.2010. Пропозиція ОСОБА_7 до порядку денного загальних зборів була зроблена за 32 дні до дати проведення зборів. Рішення про зміни в порядку денному були доведені до відома акціонерів персонально у строк передбачений законом. Докази публікації оголошення про змінений порядок денний загальних зборів відсутні.

Водночас, відповідно до п. 10.4. статуту пропозиції до порядку денного мають вноситися за 40 днів до початку зборів. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 117 ЦК України учасники товариства зобов'язані, зокрема, додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства.

Отже, строк на внесення пропозицій до порядку денного встановлений статутом був порушений.

Щодо оголошення про змінений порядок денний, то відповідно до наведених норм закону про зміни в порядку денному акціонери повідомляються способом передбаченим статутом, а статутом передбачено персональне повідомлення акціонерів вчасно.

Згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»№13 від 24.10.2008 підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: 1) порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; 2) позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; 3) порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

Як визначено пунктом 18 вказаного пленуму, при вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв'язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

Відповідно до п. 21 зазначеної постанови рішення загальних зборів господарського товариства можуть бути визнаними недійсними в судовому порядку у випадку недотримання процедури їх скликання, встановленої статтями 43, 61 Закону про господарські товариства. Права учасника (акціонера) товариства можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.

Встановлено, що загальні збори акціонерів відбулися не в 11.30, як було зазначено в оголошенні про проведення зборів та в персональному повідомленні акціонерів, а в 15.30. При цьому було змінено місце проведення зборів з м. Київ, вул. Лохвицька, буд. 64 на м. Київ, Ленінградська площа, кафе «МакДональз».

Відповідно до п. 25 зазначеної вище постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»№ 13 від 24.10.2008 загальні збори є неправомочними, якщо реєстрація акціонерів у день проведення загальних зборів не здійснювалась, у зв'язку з неможливістю визначення кворуму на загальних зборах. Рішення, прийняті на таких загальних зборах, у судовому порядку визнаються недійсними. Правомочність загальних зборів визначається на підставі реєстру акціонерів у день проведення загальних зборів, а не фактичної участі акціонерів у прийнятті загальними зборами рішень.

Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11.12.2003 № 571 затверджені «Принципи корпоративного управління». Принципи корпоративного управління містять ключові засади, на основі яких мають розвиватися корпоративні відносини в Україні та конкретні рекомендації щодо якісного та прозорого управління акціонерним товариством відповідно до міжнародних стандартів. Зазначеними принципами визначено, що реєстрація акціонерів для участі у зборах повинна проводитися у день проведення загальних зборів перед їх початком у тому ж приміщенні, де проводитимуться збори, протягом часу, достатнього для реєстрації усіх осіб, що прибули для участі у загальних зборах. Для проведення реєстрації слід створювати реєстраційну (мандатну) комісію, члени якої повинні обиратися (призначатися) наглядовою радою з осіб, які можуть добросовісно та належним чином виконувати свої обов'язки. До складу реєстраційної (мандатної) комісії доцільно включати членів наглядової ради, представників дрібних акціонерів та незалежного реєстратора. Кворум, визначений перед початком загальних зборів, залишається незмінним до закриття зборів. Товариству слід проводити загальні збори протягом одного дня у межах населеного пункту за місцезнаходженням товариства.

На підставі викладених норм законодавства та матеріалів з'ясовано, що при скликанні та проведенні загальних зборів 02.08.2010 було допущені наступні порушення: не здійснювалося персональне повідомлення акціонерів про скликання загальних зборів, реєстрація акціонерів для участі у зборах 02.08.2010 проводилась не на підставі реєстру акціонерів, загальні збори проведені в інший час та в іншому місці ніж було повідомлено акціонерам, при цьому достеменно визначити місце проведення зборів не вбачається можливим, оскільки письмові докази щодо перенесення часу та місця розгляду справи сторонами не надано, у загальних зборах брала участь інша кількість представників акціонерів, ніж була зареєстрована в переліку акціонерів, що з'явилися на позачергові загальні збори акціонерів ЗАТ «Нафтохімімпекс» 02.08.2010.

Всі наявні докази у їх сукупності, зокрема і пояснення самого відповідача-1, нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_32 , ОСОБА_21 та ОСОБА_20 , пояснення представників ЗАТ «Нафтохімімпекс» свідчать про те, що після здійснення реєстрації акціонерів та їх представників, загальні збори товариства нормальну роботу не розпочали, а з не відомих та не встановлених причин, місце, час та порядок денний загальних зборів був змінений, при чому без належного повідомлення акціонерів та представників у встановленому порядку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що представники позивача у зборах акціонерів 02.08.2010 здійснили реєстрацію на загальних зборах акціонеріі, до 11:20, однак у призначений час збори роботу не розпочали.

Відповідачем-2 у справі не надано достеменних доказів про повідомлення представників позивача ОСОБА_20 та ОСОБА_21 про перенесення роботи загальних зборів до іншого місця, в інший час та зі зміненим порядком денним, а отже не можна вважати, що позивач був повідомлений належним чином про проведення загальних зборів акціонерів ЗАТ «Нафтохімімпекс'у ресторані швидкого харчування «МакДональдз'о 15:30 з порядком денним, що зазначений в протоколі оскаржуваних зборів. За таких обставин, дійти висновку, що представник позивача ОСОБА_20 , брала участь саме у загальних зборах, які проводилися у зазначеному місці, у зазначений час.

При цьому суд критично оцінює результати голосування, відображені в протоколі загальних зборів ЗАТ «Нафтохімімпекс» від 02.08.10 щодо результатів голосування (волевиявлення) представника позивача - ОСОБА_20 , оскільки наявні копії матеріалів кримінальної справи № 04-24700, з яких слідує, що після реєстрації для участі в загальних зборах акціонерів ЗАТ «Нафтохімімпекс'об 11:20 по вул. Лохвицька, 64 у м. Києві, представники позивача ОСОБА_20 та ОСОБА_21 вже о першій годині дня надавали пояснення в рамках досудового слідства за поданою заявою про вчинення кримінального злочину, тобто роботу збори, на які прибули та були зареєстровані представники позивача, про проведення яких і повідомлявся позивач, так і не розпочали.

Про проведення загальних зборів ЗАТ «Нафтохімімпекс» у закладі швидкого харчування «Макдональдз» акціонери ЗАТ «Нафтохімімпекс», у встановленому Законом України «Про господарські товариства» порядку, взагалі не повідомлялися.

Все зазначене є підставами для визнання рішення загальних зборів акціонерів проведених 02.08.2010 недійсними.

Також, з огляду на той факт, що на підставі протоколу загальних зборів від 02.08.2010 були внесені зміни до відомостей, що мітилися в ЄДРПОУ, суд вказав, що недійсне рішення не може створювати ніяких правових наслідків.

Згідно зі ст. 31 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" у разі постановлення судового рішення щодо скасування рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу про внесення змін до установчих документів юридичної особи або про визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи суд у день набрання законної сили судовим рішенням надсилає його державному реєстратору для внесення запису про судове рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. Державний реєстратор у строк, що не перевищує двох робочих днів з дати надходження судового рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, вносить до Єдиного державного реєстру запис щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, якщо інше не встановлено судовим рішенням, та в той же день повідомляє органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування про внесення такого запису.

Тобто, скасування в судовому порядку рішення загальних зборів товариства, на підставі якого в подальшому вносились зміни до установчих документів товариства, має наслідком застосування положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (статті 31 Закону).

? фактичні дані встановленні у межах розгляду кримінального провадження

Згідно протоколу ОМП з ілюстрованою таблицею, план схемою від 02 серпня 2010 року, з огляду на отримання згоди від ОСОБА_19 (див. заяву від 02 серпня 2010 року) на огляд, у ЗАТ «Нафтохімімпекс», за адресою: м. Київ, вул. Лохвицька, буд. 64, проведено вказану слідчу дію у ході якої встановлено загальний стан об'єкту на дату слідчої дії та вилучено один скляний стакан.

З даних протоколу очної ставки від 25 жовтня 2010 року слідує, що ОСОБА_20 , як у ході цієї слідчої дії, так і під час допиту в суді, відмітила, що на 02 серпня 2010 року були призначені загальні збори ЗАТ, на котрі вона прибула, як представник потерпілого, о 10. год. 00 хв. за адресою: м. Київ, вул. Лохвицька, буд. 64. З'явився також ОСОБА_7 разом з двома представниками.

Була проведена реєстрація представників ОСОБА_8 - її та ОСОБА_21 .. В подальшому коли вона перебувала на вулиці, почула крик «украли печатку» та побачила, що ОСОБА_7 покинув місце проведення зборів. Викликано міліцію. Приблизно о 12 год. 00 хв. по телефону домовилися з ОСОБА_7 зустрітися в МакДональдсі на Ленінградській площі о 15 год. 00 хв.

О 15 год. 00 хв. до МакДональзу приїхала свідок, ОСОБА_21 , ОСОБА_35 , ОСОБА_19 та співробітник міліції ОСОБА_32 . Вони чекали на ОСОБА_7 в приміщенні МакДональдзу до 15 год. 45 хв. Після чого свідок та ОСОБА_21 поїхала в офіс фірми, де працюють на Поділ.

У ході слідчої дії ОСОБА_7 вказував, що 02 серпня 2010 року приблизно о 10 год. 30 хв. прибув на загальні збори акціонерів ЗАТ «Нафтохімімпекс» за адресою: м. Київ, вул. Лохвицька, буд. 64, разом з своїми представниками ОСОБА_17 та ОСОБА_16 .. Його представники та він зареєструвалися.

ОСОБА_7 підняв питання щодо відсутності на зборах акціонера ОСОБА_8 , став вимагати його присутності та чекав приблизно до 11 год., десь 10 - 15 хв., після чого вирішив оголосити перерву, взяв з столу печатку та покинув місце проведення зборів.

В подальшому зателефонував ОСОБА_33 та запропонував продовжити збори y кафе МакДональдз на Ленінградській площі, куди прибув приблизно о 15 год. 30 хв., з представником ОСОБА_17 .. В МакДональдзі зустрів лише ОСОБА_20 й вони вирішили провести збори. Головою зборів обрали його, секретарем ОСОБА_17 .. Потім проголосували по питанням порядку денного приблизно за 15-25 хвилин, оскільки більшість питань було знято з голосування.

ОСОБА_20 брала участь у голосуванні та приймала рішення, як це відображено в протоколі загальних зборів акціонерів ЗAT «Нафтохімімпекс» від 02 серпня 2010 року. Волевиявлення ОСОБА_20 по питаннях денних були усними. Після зборів розійшлися. Під час проведения зборів на літній площадці Макдональдза був присутній його знайомий ОСОБА_37 .

Однак, на уточнююче запитання слідчого ОСОБА_20 відповіла, що не брала участь у голосуванні по питаннях порядку денного загальних зборах 02 серпня 2010 року.

На уточнююче запитання ОСОБА_7 ОСОБА_20 відповіла, що заповненням реєстраційної відомості в єдиному примірнику займалася вона, але її оформлення вважає незакінченим.

Згідно протоколів виїмки від 10 серпня та 07 вересня 2010 року, 10 травня 2011 року було вилучено реєстраційні документи ЗАТ«Нафтохімімпекс» у т.ч. протокол зборів за 02 серпня 2010 року, Статут ЗАТ, Установчий договір.

Згідно протоколів обшуку від 01 жовтня 2010 року за місцем проживання ОСОБА_7 та інших локаціях пов'язаних з ним проведено ці слідчі дії та вилучено у т.ч. речі пов'язані із ЗАТ, зокрема, шпильки з логотипом товариства.

Зокрема, було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_8 у ОСОБА_38 .

Згідно протоколу було знайдено та вилучено диктофон «з касетою, флеш карта чорного кольору».

Вилучені предмети упаковані та опечатані печаткою «Для пакетів» Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві. Диктофон «з касетою, флеш карта чорного кольору», відповідно до Квитанції про отримання речових доказів № ФП 011193, прийняті 18.05.2011 року та знаходяться в камері речових доказів Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві.

Надалі вилучені речі було оглянуто, відповідно до протоколу цієї слідчої дії від 03 жовтня 2010 року.У т.ч. в протоколі огляду зазначено, що під час перегляду інформації, що міститься на флеш-картці чорного кольору «виявлено ряд документів, роздруківка яких додається до протоколу огляду на 12 аркушах», ці матеріали судом також проаналізовані, у т.ч. серед них наявний проєкт заяви, у порядку ст. 97 КПК у редакції 1960 року, до прокуратури щодо вчинення злочину потерпілим від імені обвинуваченого. Такий проєкт заяви стосується обставин, про котрі повідомляв обвинувачений щодо діяльності потерпілого, котра власне стала передумовю конфліктної ситуації в їх взаєминах.

З довідки головного бухгалтера ЗАТ «НАФТОХІМІМПЕКС» ОСОБА_18 від 10 вересня 2010 року №362 слідує, що балансова вартість ЗАТ станом на 02 серпня 2010 року - 1868, 4 тис. грн (у т.ч. будівля реагентного господарства - 642, 03 грн), кошти на рахунках - 76, 07 тис. грн).

Згідно звіту про незалежну оцінку майна, проведеною ТОВ «Бізнес-Орієнтир» від 17 липня 2013 року, балансова вартість ЗАТ «Нафтохімімпекс» (код ЄДРПОУ 23537671), станом на 02 серпня 2010 року, становить 3 667 295 грн.

У відповіді № 02/01-16 від 28 серпня 2013 року приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_39 , на запит старшого слідчого СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_40 № 48/12 188 від 12 серпня 2013 року, повідомляється, що 04 серпня 2010 року реєстр № 219 було видано дублікат договору купівлі-продажу, який був посвідчений 31 травня 2006 року.

При цьому, цей дублікат договору був виданий законному представнику сторони правочину - ЗАТ «Нафтохімімпекс» ОСОБА_13 .

В підтвердження його повноважень було надано: протокол зборів акціонерів ЗАТ «Нафтохімімпекс» від 02 серпня 2010 року, відповідно до якого він був обраний на посаду генерального директора ЗАТ «Нафтохімімпекс»; витяг з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, виданий станом на 03 серпня 2010 року за № 6588786 Дарницькою районною у місті Києві державною адміністрацією, відповідно до якого юридичні дії від імені ЗАТ «Нафтохімімпекс» має право вчиняти ОСОБА_13 (він же згідно даного витягу є керівник); заява на видачу дублікату замість втраченого вказаного договору, підписана ОСОБА_13 та скріплена печаткою ЗАТ «Нафтохімімпекс»; свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи ЗАТ «Нафтиохімімпекс» серії АОО № 120084 виданого Дарницькою районною у місті Києві державною адміністрацією від 05.07 1996 року; статут ЗАТ «Нафтохімімпекс» зареєстрований Дарницькою РДА м. Києва 05.07.1996 року.

Також вказано, що правомірність дій стосовно видачі дубліката неодноразово розглядалося судами, а саме Шевченківським районним судом м. Києва від 14 квітня 2011 року та Апеляційним судом м. Києва від 31 травня 2011 року.

З листа приватного нотаріуса ОСОБА_41 від 06 вересня 2010 року №32325/9/10-008, на запит слідчого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві ОСОБА_42 щодо вчинення нотаріальних дій, слідує, що 17 серпня 2010 року ОСОБА_7 та ОСОБА_13 звернулися для вчинення нотаріальної дії - засвідчення справжності їхніх підписів на банківських картках для АТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», ПАТ «Радикал Банк», ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» та ПАТ «УКРСОЦБАНК». У реєстрі нотаріальних дій зроблено запис за реєстровим номером 1249, яким підтверджено засвідчення підписів ОСОБА_7 та ОСОБА_13 .

З копії листа ОСОБА_13 до ДПІ від 09 серпня 2010 року слідує, що колишній керівник товариства ОСОБА_8 створює перешкоди новому генеральному директору ЗАТ «НАФТОХІМІМПЕКС» ОСОБА_13 у виконанні службових обов'язків шляхом відмови від передачі документів товариства та навмисним розповсюдженням недостовірних відомостей про начебто викрадення печатки товариства і недійсність прийнятих 02.08.2010 рішень загальними зборами акціонерів. При цьому внутрішньому корпоративному спору між акціонерами товариства надається вигляд «рейдерського» захоплення підприємства, що абсолютно не відповідає дійсності. У зв'язку з наведеним, ЗАТ «НАФТОХІМІМПЕКС» має необхідність внести зміни до облікової картки платника податку.

Згідно даних поштових служб формується така картина подій: в серпні місяці 2010 року від імені ЗАТ "Нафтохімімпекс" було розірвано договір про доставку (вручення) поштових відправлень (поштових переказів) та періодичних друкованих видань через Абонентську скриньку № 78 (копія Договору № 810 від 11.01.2010 року) та укладено договір з ДП "Укрпошта"про доставку (вручення) поштових відправлень (поштових переказів) та періодичних друкованих видань через Абонементну скриньку № 88. Особами, що мають право отримувати поштову кореспонденцію Товариства, є ОСОБА_17 , ОСОБА_43 . У січні місяці 2011 року ОСОБА_13 укладає новий договір з ДП "Укрпошта". Вся поштова кореспонденція, в тому числі, судові повістки, рішення суду та інші важливі документи, потрапляли до Абонентської скриньки № 88.

Допитана свідок ОСОБА_33 надала показання дотичні до свідчень потерпілого ОСОБА_8 .

Допитана свідок ОСОБА_18 відмітила, що працювада на посаді головного бухгалтера, у своїй діяльності використовувала печатку за потреби. Підтвердила, що підприємтсво користувалось двома печатками, але відповвідно до наказу, вона була призначена відповідальною за зберігання основної печатки. За потереби, печатка видавалась на руки за наявності письмового дозволу генерального директора. Щодо подій, пов'язаних з загальними зборами доповнила, що безпосередньо у день проведення загальних зборів генеральний директор ОСОБА_8 перебував у відрядженні, але його інтереси мали представляти уповноваені особи. Крім того, вона готувала відповідні фінансові звіти, які мали бути обговорені на тих зборах. За письмовим дозволом вона також, як відповідальна особа, видала на руки комерційному директору ОСОБА_19 печатку, яку він мав взяти на Загальні збори з метою використання при поствідченні відповідних документів.

Допитана свідок ОСОБА_20 відмітила, що на підставі довіреносту разом з ОСОБА_21 02 серпня 2010 року прибула для участі у загальних зборах акціонерів ТОВ «Нафотохімімпекс», як перставник ОСОБА_8 .. Вони удвох представляючи інтереси свого довірителя, зареєструвались та очікували початку Зборів. Також на збори прибувв обвинувачений разом з ОСОБА_17 та ОСОБА_16 , які мали представляти його інтереси. Під час реєстрації вібулись події, в ході яких ОСОБА_7 викрав печатку і залишив місце провдення Зборів. Через деякий час, ОСОБА_7 вийшов на зв'язок, та запронував зустрітися на майданчику біля МакДональса. З метою врегулювання виниклої ситуації, вона прибула на запропоновану зустріч, але будь-яких зборів там не відбувалось, ніякі рішення не обговорювались, і вона, як представник ОСОБА_8 , участі у голосуваннях нае приймала.

VІІ. Оцінка доказів

Поняття доказів та доказування у кримінальному провадженні регламентовано Главою 4 КПК України.

Складовою процесу доказування у кримінальному провадженні є «предмет доказування», який визначається як коло закріплених у законі обставин, що повинні бути встановлені чи спростовані під час доказування у кожному кримінальному провадженні.

У кримінальному провадженні підлягають доказуванню: (1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); (2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; (3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат (ст. 91 КПК України).

Законодавець в ст. 94 КПК України вказує, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке є основою для прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні (постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17).

Водночас, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно (ч. 1 ст. 23 КПК України).

Саме кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, позаяк сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, що встановлено ст. 22 КПК України, адже вони, в силу ст. 26 КПК України, є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Отже, у підсумку слід зауважити про таке, щодо доказів наданих прокурором.

(а) за критерієм належності та допустимості

Пункт 8 Розділу ХІ Перехідні положення КПК 2012 року регламентує, що допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається у порядку, що діяв до набрання ним чинності.

В цьому випадку, всі докази, з числа тих, на котрі надані стороною обвинувачення, отримані до набрання чинності КПК 2012 року, тому їх допустимість визначається у порядку КПК 1960 року.

На цей же алгоритм дій вказує і позиція ККС 06 березня 2024 року в справі №303/1264/15-к зауважуючи, що при вирішенні питання допустимості доказів, зібраних у порядку КПК 1960 р., суд має враховувати вимоги перехідних положень КПК 2012 р., за якими допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається в порядку, що діяв до набрання ним чинності (джерело https://lpd.court.gov.ua/legal-position/10203).

З рішення Конституційного Суду України №12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року слідує, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства.

Сам аналіз змісту положень КПК України 1960 року свідчить, що у ньому належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальній справі передбачені ст. 64, та інших обставин, які мають значення для неї, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні вироку.

В постанові від 31 серпня 2022 року в справі №756/10060/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.

Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.

В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.

З наведеного слідує, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім'ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України).

Відтак у кожному з зазначених випадків простежується чіткий зв'язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.

З огляду на зазначене Суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманиху їх результаті відомостей, повинен насамперед з'ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Виходячи з наведеного суд може визнати недопустимими докази лише за умови, якщо це призвело до порушення прав і свобод людини, гарантованих Конвенцією або Конституцією України. У разі визнання їх недопустимими доказами суд у кожному випадку повинен аргументувати, які саме конвенційні чи конституційні права і свободи підозрюваного, обвинуваченого або інших осіб були знівельовані, звужені чи обмежені та в чому це виразилося.

Названі норми закону не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов'язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.

Вирішуючи питання про застосування цитованих правил до наданих сторонами доказів, Суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.

Тобто, будь-яке процесуальне порушення, допущене в ході збирання доказів, саме по собі не може бути підставою для визнання їх недопустимими. У зв'язку із цим, за наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду.

Повертаючись до обставин даної справи, Суд зауважує, що вважає такий підхід правильним, оскільки він ґрунтується на розумінні, що для прийняття рішення у справі суд має отримати якомога більшу інформацію щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, забезпечивши сторонам можливість у змагальній процедурі перевірити та заперечити цю інформацію. Виключення доказів, які можуть мати стосунок до важливих фактів справи, є крайнім заходом, який має застосовуватися у разі, якщо іншими засобами неможливо усунути фактори, які перешкоджають забезпеченню справедливого судового розгляду.

Безумовно, істотне порушення фундаментальних прав і свобод особи - отримання доказів внаслідок поганого поводження, порушення права не свідчити проти себе та на правову допомогу захисника тощо - не може бути терпимим у правосудді, і суди мають протистояти таким порушенням для того, щоб органи правопорядку не перетворили такі методи у звичайну практику.

Водночас порушення тих чи інших численних формальностей, які регулюють порядок проведення кримінального розслідування чи окремих процесуальних дій і які жодним чином не зачіпають права і свободи особи, мають оцінюватися виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті злочину і покаранні злочинця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.

Як наслідок слід зазначити, що, вирішуючи питання про застосування цитованих правил до зазначених доказів, Суд констатує, що не вбачає для того відповідних передумов.

Положення КПК 1960 року дотримані. Проведені слідчі та процесуальні дії не призвели до порушення прав і свобод людини, гарантованих Конвенцією або Конституцією України

(b) щодо дотримання порядку встановленого КПК України

Також Суд аналізуючи дотримання в цілому порядку визначеного КПК, зауважує, що Верховний Суд у постанові від 20 березня 2018 року в справі №753/11828/13-к указав, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх.

У ракурсі того, що порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), - це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (див. постанову Верховного суду України від 16 березня 2017 року у справі №671/463/15-к).

У цій справі питання щодо порядку захист порушує в кількох ключових аспектах, а саме:

1.Повідомлення про підозру прокурором, щодо якого серед даних наявних у справі, відсутні відомості про його включення до групи прокурорів;

2.Після повернення справи на додаткове розслідування, обвинуваченого повідомлено про підозу за ст. 357, 358, 190 КК, до того, як в ЄРДР були внесені дані за ст. 358 та 190 КК та взагалі до об'єднання проваджень в єдине;

3.Постанову про об'єднання проваджень винесено прокурором, щодо якого серед даних наявних у справі, відсутні відомості про його включення до групи прокурорів.

Ці доводи будуються на тому, що як вбачається із п. 25 Розділу IІ-1 Реєстру матеріалів досудового розслідування та витягу з ЄРДР - 22 лютого 2013 року до ЄРДР вносилися відомості лише по одному кримінальному правопорушенню, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України.

Проте, повідомлення про підозру ОСОБА_7 у вчиненні вже трьох кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 2 ст. 358, ч. 1 ст. 14 - ч. 4 ст. 190 КК України, було вручено 06 лютого 2014 року, тобто до внесення відомостей до ЄРДР за ч. 2 ст. 358, ч. 1 ст. 14 - ч. 4 ст. 190 КК України, та без об'єднания вказаних кримінальних правопорушень у одне провадження із кримінальним провадженням за ч. 1 ст. 357 КК України, відомості про яке було внесені в ЄРДР 22 лютого 2013 року.

Відомості по двох кримінальних правопорушеннях, передбачених ч. 2 ст. 358, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 190 КК України, були внесені в ЄРДР 30 квітня 2014 року.

В цей же день (30 квітня 2014) вказані кримінальні правопорушення за ч. 2 ст. 358 та ч. 1 ст. 14 - ч. 4 ст. 190 КК України були об'єднанні у одне кримінальне провадження, із матеріалами досудового розслідування за ч. 1 ст. 357 КК України (п. 27 Розділ 11-1 Ресстру матеріалів досудового розслідування).

І у подальшому, без вручення ОСОБА_7 у вже об 'єднаному кримінальному провадженню, нової чи зміненої підозри по трьом кримінальним правопорушенням, слідчий разом із прокурором склали документ під назвою «обвинувальний акт», у якому виклали фактичні обставини по трьом кримінальним правопорушенням, по яким повідомлення про підозру не вручалося на досудовому розслідуванні ОСОБА_7 .

При цьому, прокурори, а саме, котрий погодив повідомлення про підозру та той, який підписав постанову про об'єднання проваджень до групи не входили.

Відповідно, відповідаючи на них Суд зауважує про таке.

Матеріали кримінального проваження вказують, що 07 серпня 2010 року слідчим СВ Дніпровського РУ ГУМВС Українив м. Києві ОСОБА_44 прийнято постанову про порушення кримінальної справи за ч. 1 ст. 357 КК (викрадення печатки, що використовується для посвідчення офіційного характеру документів ЗАТ «Нафтохімімпекс»).

13 вересня 2010 року слідчим СВ Дніпровського РУ ГУМВС Українив м. Києві ОСОБА_44 прийнято постанову про порушення кримінальної справи за ч. 2 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК відносно ОСОБА_7 (викрадення печатки, що використовується для посвідчення офіційного характеру документів ЗАТ «Нафтохімімпекс»).

24 вересня 2010 року слідчим СВ Дніпровського РУ ГУМВС Українив м. Києві ОСОБА_44 прийнято постанову про порушення кримінальної справи за ч. 2 ст. 357 КК відносно ОСОБА_7 (викрадення печатки, що використовується для посвідчення офіційного характеру документів ЗАТ «Нафтохімімпекс», підроблення протоколу загальних зборів, зміна генерального директора).

Вручення ОСОБА_7 постанов про порушення цитованих щодо нього кримінальних справ відбулось 20 жовтня 2010 року.

24 вересня 2010 року слідчим СВ Дніпровського РУ ГУМВС Українив м. Києві ОСОБА_44 прийнято постанову про об'єднання цих кримінальних справ щодо обвинуваченого в єдину.

Надалі, за правилами КПК 1960 року, справа надійшла до суду з обвинувальним висновком, однак, згідно постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 28 грудня 2012 року у справі №1-826/2011 кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 357, ч. 2 ст. 358, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 190 КК України направлено прокурору Дніпровського району м. Києва для проведення додаткового розслідування.

22 лютого 2013 року до ЄРДР вносилися відомості лише по одному кримінальному правопорушенню, передбаченому ч. 1 ст. 357 КК України.

06 лютого 2014 року слідчий ОСОБА_40 за погоденнням із заступником прокурора Дніпровського району міста Києва ОСОБА_45 повідомили обвинуваченого про підозру.

Суть підозри: ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді фінансового директора ЗАТ «Нафтохімімпекс» (код ЄДРПОУ 23537671), згідно наказу вищевказаного товариства №26 від 22.12.2008 року, 02.08.2010 приблизно о 11.00 годині, перебував в приміщенні офісу за адресою: м. Київ, вул. Лохвицька, 64. В цей час у ОСОБА_7 , виник злочинний умисел направлений на викрадення основної печатки ЗАТ «Нафтохімімпекс» (код ЄДРПОУ 23537671), що використовується для посвідчення офіційного характеру документів ЗАТ «Нафтохімімпекс», з реквізитами вищевказаного товариства. Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на викрадення основної печатки ЗАТ «Нафтохімімпекс» (код ЄДРПОУ 23537671), діючи умисно, з метою перешкодити процедурі реєстрації учасників зборів ЗАТ «Нафтохімімпекс» (код ЄДРПОУ 23537671), які мали відбутись 02.08.2010 приблизно о 11.00 годині, ОСОБА_7 , усвідомлюючи те, що за його злочинними діями спостерігають сторонні особи, відкрито викрав з портфеля, який знаходився в приміщенні офісу за адресою: м. Київ, вул. Лохвицька, 64 основну печатку ЗАТ «Нафтохімімпекс» (код ЄДРПОУ 23537671), що використовується для посвідчення офіційного характеру документів ЗАТ «Нафтохімімпекс», з реквізитами вищевказаного підприємства. Після чого ОСОБА_7 , з викраденою печаткою ЗАТ «Нафтохімімпекс» (код ЄДРПОУ 23537671), з місця вчинення злочину зник. ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді фінансового директора ЗАТ «Нафтохімімпекс» (код ЄДРПОУ 23537671), згідно наказу вищевказаного товариства №26 від 22.12.2008 року, 02.08.2010 з корисливих спонукань, вступив в попередню злочинну змову з ОСОБА_17 , з яким, перебуваючи у невстановленому слідством місці та діючи сумісно, підробив протокол загальних Зборів акціонерів ЗАТ «Нафтохімімпекс» (код ЄДРПОУ 23537671), шляхом внесенням до його змісту неправдивих відомостей про прийняте вказаними зборами рішення, що мають юридичну силу та завірив цей протокол попередньо викраденою, а саме 02.08.2010 приблизно о 11.00 годині, в приміщенні офісу за адресою: м. Київ, вул. Лохвицька, 64 печаткою ЗАТ «Нафтохімімпекс». Наслідком підроблення ОСОБА_7 та ОСОБА_17 протоколу загальних зборів акціонерів ЗАТ «Нафтохімімпекс», було усунення з посади генерального директора ЗАТ «Нафтохімімпекс» - ОСОБА_8 ОСОБА_7 , 03.08.2010, з метою заволодіння майном ЗАТ «Нафтохімімпекс» шляхом обману, на підставі підробленого протоколу загальних зборів акціонерів ЗАТ «Нафтохімімпекс» від 02.08.2010, опосередковано, через ОСОБА_13 , зареєстрував в органах державної влади генеральним директором ЗАТ «Нафтохімімпекс» останнього, фактично, залишивши оперативне управління підприємством за ним. В результаті зазначених дій, ОСОБА_14 , отримав можливість укладати угоди та чинити юридичні дії від імені Товариства, відкривати рахунки та підписувати фінансові документи, тобто усунув перешкоди до заволодіння майном ЗАТ «Нафтохімімпекс». Згідно звіту про незалежну оцінку майна, проведеною ТОВ «Бізнес-Орієнтир» від 17.07.2013 року, балансова вартість ЗАТ «Нафтохімімпекс» (код ЄДРПОУ 23537671), станом на 02.08.2010 становить 3 667 295 грн., але ОСОБА_14 , не довів злочин до кінця, з причини що не залежали від його волі, оскільки співробітники міліції наклали арешт на майно ЗАТ«Нафтохімімпекс».

Дану підозру обвинувачений та захисник ОСОБА_46 отримали 06 лютого 2014 року. Певні зауваження строною захисту щодо цієї підозри, у т.ч. в частині внесення епізодів до ЄРДР не вказані.

Заступник прокурора Дніпровського району міста Києва ОСОБА_47 , згідно постанови від 23 лютого 2013 року, визначив групу прокурорів у складі: ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 .

Надалі, заступник прокурора Дніпровського району міста Києва ОСОБА_51 , згідно постанови від 01 квітня 2014 року, змінив та призначив групу у складі прокурорів: ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_50 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 .

Постановою заступник прокурора Дніпровського району міста Києва ОСОБА_59 від 23 травня 2014 року призначено групу у складі прокурорів: ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_50 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62

30 квітня 2014 року заступник прокурора Дніпровського району міста Києва ОСОБА_51 прийняв рішення про об'єднання матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні за № 42013110040000190 від 22.02.2013, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України, за № 12014100040005232 від 30.04.2014, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14 - ч. 4 ст. 190 КК України, за № 12014100040005233 від 30.04.2014, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України, в одне провадження за № 42013100040000190.

Тобто, дійсно вказані стороною захисту обставини в частині часових проміжків вчинення описуваних дій є вірними. Водночас, слід зауважити про те, що недотримання процедури проведення процесуальних дій не призвело, на переконання суду, до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження, прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу, на участь у допиті свідків, права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла, на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім'ї та близьких родичів.

При цьому, Суд зауважує, що погоджується з позицією ВПВС у постанові від 31 серпня 2022 року в справі № 756/10060/17, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.

Тим паче, в цьому випадку, аджеположення КПК 1960 року щодо порушення кримінальної справи у відношенні особи були дотримані.

У т.ч. статті 94, 98, 98-2, 113 КПК 1960 року.

Так, абз. 1 ст. 113 КПК 1960 року передбачає, що досудове слідство провадиться лише після порушення кримінальної справи і в порядку, встановленому цим Кодексом , та цей алгоритм був дотриманий у межах даного кримінального провадження.

Постанови про порушення кримінальних справ оскаржувались захистом у судовому порядку, однак відповідні скарги були відхилені, у порядку ст. 236-7, 236-8 КПК 1960 року, згідно постанов Дніпровського районного суду міста Києва від 11 лютого 2011 року у справі №4-19/2011, від 17 лютого 2011 року у справі №4-21/2011, від 21 березня 2011 року у справі №4-20/2011.

При цьому, таке порушення мало місце саме за фактами, котрі описані у підозрі від 06 лютого 2024 року. У постановах про порушення детально, фактично у тому об'ємі, що і в обвинувальному акті, який нині розглядається, описані встановлені фактичні дані.

Направлення справи судом на додаткове розслідування не скасовує, як і не визначає нечиними постанови про порушення кримінальних справ щодо особи, як і не нівелює їх правове значення.

Тому, за обставин саме цього кримінального провадження, описаний стороною захисту фактор не може вважатися наслідком порушення фундаментальних прав та свобод, через призму дотримання порядку КПК 2012 року, щодо умов та алгоритму внесення даних у ЄРДР, згідно ч. 3 ст. 214 КПК 2012 року, в силу дотримання абз. 1 ст. 113 КПК 1960 року.

Ця дія не ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність.

При цьому, при наданні оцінки процедурним порушенням, які були допущені стороною обвинувачення при прийнятті цитованих рішень, Суд також брав до уваги співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може бути наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

У даній справі Суд констатує, що не могли бути іншими рішення за умови дотримання процедури описаної в абз. 1 ст. 113 КПК 1960 року, у разі дотримання таокж і процудери вказаної в ст. 214 КПК 2012 року на дату 06 лютого 2014 року. На це власне супутньо вказує внесення даних до ЄРДР за алгоритмом описаним в ст. 214 КПК, з 30 квітня 2014 року.

Щодо повноважень прокурорів, то судом зауважується, що описані дії були вчиненні заступниками прокурора Дніпровського району міста Києва на час їх здійснення.

В постанові від 31 серпня 2022 року в справі № 756/10060/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у випадку призначення експертизи слідчим, який не входить до складу визначеної у кримінальному провадженні слідчої групи суд, вирішуючи питання про допустимість даних висновку експерта як доказів, повинен у межах доводів сторін перевірити, чи призвів спосіб призначення експертизи до порушення тих чи інших прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України. У разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося. Оцінюючи докази на предмет допустимості відповідно до критеріїв, встановлених кримінальним процесуальним законом, суд виходить з обставин конкретної справи і також повинен вмотивувати своє рішення.

В цьому випадку спосіб повідомлення про підозру та спосіб об'єднання проваджень не призвів до цитованих ВПВС наслідків.

Щодо впливу порушень на отримані докази, то позаяк всі вони (докази) у справі здобуті до введення в дію КПК 2012 року, у порядку КПК 1960 року, та у період, коли суб'єкти їх отримання діяли у межах підверджених повноважень, про наслідки у формі їх критичного сприйняття йтися не може.

Тим паче, що вирішуючи кримінальну справу, суд має приймати інформоване рішення, тобто робити свої висновки щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, виходячи з усієї релевантної інформації, яку сторонам вдалося отримати і надати суду.

Правила недопустимості доказів становлять собою обмеження цього загального принципу, дозволяючи або зобов'язуючи виключати з процесу доказування інформацію, яка потенційно може мати істотне, а іноді й вирішальне значення для справи.

Тому виключення потенційно важливих відомостей, тобто визнання їх недопустимими незалежно від їх стосунку до справи і доказового значення, є крайнім заходом, до якого слід звертатися у разі, якщо іншими засобами неможливо забезпечити справедливого судового розгляду.

Відповідно, за такого підходу, увага суду зосереджується на визначенні впливу процесуального порушення на забезпечення тих чи інших прав і свобод, тобто визначенні того, наскільки допущене порушення зруйнувало або принаймні значно звузило ці права і свободи та/або можливість ефективно користуватися ними порівняно із ситуацією, якщо б це порушення не було допущене.

До прикладу, за обставин аналізуємого питання щодо повноважень, то КПК не вимагає оформлення рішення про визначення прокурора або групи прокурорів постановою з додержанням всіх реквізитів, передбачених для процесуального рішення прокурора.

Але навіть якщо припустити, що така вимога вбачається з тексту відповідних положень КПК, сторона захисту в ході цього судового розгляду не зазначила, які саме права і свободи людини порушені та якими положеннями Конституції, законів України та/або міжнародних договорівці права і свободи людини передбачені. Також не наведено обґрунтування, чому це порушення, що ним зачіпаються права і свободи особи, може розглядатися як істотне, тобто таке, що заперечує або критично звужує саму сутність якогось права та свободи людини.

Наприклад, якщо таким чином зачіпаються права сторони захисту, то захист не зазначив, у якому аспекті права сторони захисту були звужені тим, що прокурор або група прокурорів призначені не постановою, а розпорядженням, наказом чи навіть усною вказівкою керівника прокуратури, і реалізації яких прав стороною захисту або іншими учасниками процесу завадила відсутність такої постанови.

Тим паче, що при оцінці вказаних аргументів, не можливо також оминути й того, що, зокрема, ККС в постанові від 17 січня 2019 року у справі №366/3525/16-к, зауважив, що участь прокурора, який не був включений до групи прокурів в даному кримінальному проваджені, в одному із судових засідань під час якого був допитаний свідок обвинувачення, не порушило права на захист засудженого та не може розцінюватися як істотне порушення вимог кримінального процесуального кодексу та не є таким, що є підставою для скасування судових рішень (джерело https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3144/document/3267), а у постанові від 27 квітня 2023 року в справі № 671/612/16-к ВС констатував, з покликанням на ст. 3, 39 КПК, що вручення підозри начальником СВ за відсутності його у постанові про визначення групи слідчих не є порушенням процесуального закону.

Тому, Суд вважає, що згадані порушення, які потенційно можуть призвести до визнання доказів недопустимими, мають стосуватися саме процесу отримання доказів. За всієї важливості ролі прокурора процесуального керівника в організації ефективного розслідування, визначенні його напрямків та здійснення інших функцій, він не має прямого стосунку до отримання доказів і не визначає процедуру їх отримання, якщо тільки він сам не проводить слідчу дію. Процедура отримання доказів визначена законом і має дотримуватися незалежно від ставлення до неї процесуального керівника.

Хоча процесуальний керівник вправі доручати виконання певних слідчих дій слідчому або оперативному підрозділу, однак наявність такого доручення не є обов'язковою умовою законності такої слідчої дії: слідчий може провести слідчу дію і без доручення прокурора, за виключенням випадків, де вимагається дозвіл прокурора (наприклад, при контролі за вчиненням злочину ч. 4 ст. 246 КПК), що не є предметом розгляду в даному випадку.

Таким чином, у переважній більшості випадків процесуальний керівник розслідування не має безпосереднього стосунку до отримання доказів, а тому докази, отримані слідчим або оперативними працівниками чи підрозділами, не можуть вважатися «отриманими внаслідок» того, що не була винесена постанова про призначення прокурора, у цьому випадку, заступника керівника, оскільки не можна сказати, що у разі винесення постанови такі докази не були б отримані.

Тим паче, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вже розглядав справи, де надмірно формальне тлумачення національними судами процесуальних правил не дозволило притягнути осіб, щодо яких були вагомі докази винуватості, до кримінальної відповідальності.

У рішенні у справі «Маслова та Налбандов проти Росії» (Maslova and Nalbandov v. Russia, заява №839/02, 24 січень 2008 року,https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-84670) ЄСПЛ встановив порушення Конвенції про захист прав людини іосновоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) через нездатність держави засудити осіб, щодо яких було зібрано велику кількість переконливих і недвозначних доказів причетності до злочину, які були визнані національним судом недопустимими через недотримання формальностей при порушенні кримінальної справи.

У рішенні у справі «R.B. v. Estonia» (заява №22597/16, § 101, 22 червня 2021 року, https://hudoc.echr.coe.int/ukr?i=001-210466) ЄСПЛ встановив порушення Конвенції, оскільки можливого винуватця не було притягнуто до відповідальності через те, що суд виключив ключовий доказ показання 4-річної потерпілої на тій підставі, що вона не була попереджена про обов'язок казати правду і про можливість відмовитися давати показання. ЄСПЛзазначив, що «залишаючи осторонь питання, чи є взагалі доречним таке попередження у такій справі, рішення Верховного Суду у сукупності зупущенням слідчого, підірвало ефективне переслідування цього злочину».

(с) про характер і причини обвинувачення

Відповідно до ст. 2 КПК до кожного учасника кримінального провадження повинна бути застосована належна правова процедура.

За змістом п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 291 КПК обвинувальний акт має містити, окрім іншого, «виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення» (п. 5), а також «обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання» (п. 6).

Важливим для вирішення питання про дотримання приписів кримінального процесуального закону є виклад стороною обвинувачення саме фактичних обставин кримінального правопорушення, адже їх відображення має суттєве значення для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді, належної реалізації права на захист, а також правильної кваліфікації кримінального правопорушення.

Фактичні обставини визначають своїм змістом фабулу обвинувачення, яка віддзеркалює фактичну модель вчиненого кримінального правопорушення, а формула кваліфікації і формулювання обвинувачення є правовою оцінкою кримінального правопорушення, фактичною вказівкою на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Правові норми ст. 91, 92 КПК у їх системному зв'язку указують на те, що «межі висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта» (ч. 1 ст. 337 КПК) визначаються не тільки «формулюванням обвинувачення», але й викладеним у обвинувальному акті змістом фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та визначеною в обвинувальному акті правовою кваліфікацією кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК), оскільки «формулювання обвинувачення» є підсумком кримінально-правової оцінки фактичних обставин, а тому безпосередньо та нерозривно з ними пов'язане (див. постанову ВС від 29 травня2023 року в справі № 159/1298/21).

Як зауважив ЄСПЛ у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v Russia, заява №36673/04, рішення від 30 травня 2013 року, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-119970) вимоги п. 3 ст. 6 Конвенції є спеціальними аспектами права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Відповідно до підпункту «a» пункту 3 статті 6 Конвенції кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього. Підпункт «b» пункту 3 статті 6 Конвенції гарантує обвинуваченому «достатній час і можливості для підготовки свого захисту» і, отже, передбачає, що суть діяльності щодо захисту його інтересів може включати все «необхідне» для підготовки до основного судового розгляду. Обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист відповідним чином і без обмеження можливості висувати всі доречні доводи захисту в суді першої інстанції і, таким чином, впливати на результат розгляду.

Хоча обставини справи «Малофєєва проти Росії» істотно відрізняються від обставин даного кримінального провадження, наведена позиція ЄСПЛ, так чи інакше, вказує, що важливим аспектом права обвинуваченого «бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього» та «мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту» є те, що обвинувачений повинен бути поінформований не тільки про правову кваліфікацію його дій, але й про фактичні обставини діяння, яке ставиться йому у вину.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України, зокрема, у ньому викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, вказана правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність, а також було сформульовано обвинувачення.

Доводи про те, що обвинувальний акт не містив формулювання обвинувачення, не знайшли свого підтвердження, позаяк, як видно з матеріалів справи, обвинувальний акт містить відомості, передбачені пунктами 1-9 ч. 2 ст. 291 КПК, зокрема: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення КК і формулювання обвинувачення.

Про офіційне доведення до відома обвинуваченого фактичних та юридичних підстав пред'явленого відповідно до обвинувального акта обвинувачення свідчить його розписка про отримання ним копії обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування від 26 травня 2014 року.

Вказаний стандарт доведення до відома обвинуваченого фактичних та юридичних підстав пред'явленого відповідно до обвинувального акта обвинувачення відповідає критеріям визначеними в п. 25 постанови ВС від 30 березня 2023 року в справі № 161/21432/20, як достатні, для констатації даного факту.

Також із матеріалів справи вбачається, що після оголошення в судовому засіданні прокурором обвинувального акта обвинувачений вказав, що вину та цивільний позов не визнає, тим самим підтвердив зрозумілість пред'явленого обвинувачення, позаяк у протилежному випадків, особа, котра б печерувала у стані невизначеності, як проте вказує захист, прямо б вказала на цей стан та неможливість відповідні на питання вини й позову з огляду на це. І саме від такого обвинувачення він за допомогою адвоката захищався у суді.

Отже, Суд констатує, що обвинувачений, на противагу доводів захисту, бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

VІІI. Аналіз обставин провадження за критеріями передбаченими ст. 94 КПК України (достатність доказів)

Згідно ч. 1 ст. 92 КПК обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, […], покладається на […] прокурора […].

Відповідно до ст. 94. Оцінка доказів КПК слідує, що суд здійснює таку оцінку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, з урахуванням того, що жоден доказ не має наперед встановленої сили.

В постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі №195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі №754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі №760/23459/17 зауважено, що законодавець в ст. 94 КПК вказує, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке є основою для прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні.

Оцінка доказів за внутрішнім переконанням віддзеркалює незалежність суду у здійсненні процесуальних функцій, оскільки за своїм змістом є впевненістю в тому, що судом надано правильну оцінку процесуальним джерелам доказів, засобам доказування і встановленим фактам, і що ухвалений із дотриманням правил ст. 94 КПК висновок щодо питань, які поставлені перед судом в кримінальному провадженні його учасниками, є правильним в контексті стандарту доведення поза розумним сумнівом винуватості (невинуватості) особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Такий стандарт доказування передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на недоведеності важливих для справи обставин або певних установлених судом обставинах, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення.

З іншого боку, для дотримання цього стандарту недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту.

Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред'явленим обвинуваченням.

В цій ситуації, у порядку ч. 1 ст. 92 КПК, прокурор, за наслідками розгляду провадження, обставини визначені ч. 1 ст. 91 цього Кодексу довів поза розумним сумнівом.

Враховуючи зазначене, Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у порядку ст. 94 КПК, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України за обставин, встановлених та наведених судом у п. ІІ вироку.

У тому числі такі висновки щодо мотиву слідують саме з сукупності досліджених прямих доказів судом, так і в т.ч. сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв'язку.

При формуванні такого підходу Суд ураховує, що в постанові від 07 грудня 2020 року в справі № 728/578/19 Верховний Суд указав, що чинний КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв'язку.

Навпаки, як засвідчує судова практика, доказування тих чи інших обставин злочину досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх, у тому числі непрямих доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) факту вчинення злочину конкретною особою.

Докази вказані у п. VІ цього вироку в своїй сукупності дозволяють сформувати таку картину тогочасних подій у житті обвинуваченого, котра викладена у п. ІІ вироку. Позаяк, з'ясовано, що дійсно він:

- перебуваючи у трудових відносинах із ЗАТ «Нафтохімімпекс», займав посаду фінансового директора, був уповноважений на вчинення дій від імені товариства без довіреності, що підтверджено Статутом товариства та відповідними наказами, однак вийшов за межі наданих повноважень і вчинив дії, спрямовані не на захист інтересів товариства, а на узурпацію повноважень керівника підприємства;

- діючи умисно, використовуючи внутрішню інформацію про проведення загальних зборів, а також маючи обізнаність про перебування керівника підприємства у відрядженні, реалізував злочинний план із викрадення основної печатки товариства, якою засвідчуються юридично значимі документи, при цьому використав ситуацію для підроблення офіційного документа - протоколу загальних зборів, який містив недостовірну інформацію щодо складу учасників і прийнятих рішень;

- внаслідок підроблення та використання підробленого документа 03 серпня 2010 року внесено зміни до ЄДР щодо керівного складу товариства, спричинивши юридичні наслідки - зміну керівника та набуття повноважень для подальших дій щодо розпорядження майном підприємства;

- сам факт викрадення печатки, її використання та подальше здійснення реєстраційних дій на її підставі доведено сукупністю доказів, у тому числі: показаннями свідків, змістом наказів, довіреностей, актами реєстрації в ЄДР, рішенням господарського суду, що визнає протокол недійсним;

- на підставі наданих довіреностей, переліку осіб, що брали участь у зборах, протоколу загальних зборів, досліджених судом, встановлено фіктивний характер таких зборів, у т.ч. відсутність належного повідомлення акціонерів, неналежний склад учасників, фальсифікацію даних у документах;

- встановлена судом сукупність обставин і їхній взаємозв'язок не залишають розумного сумніву щодо наявності у ОСОБА_7 умислу на викрадення печатки, підробку документів, перехоплення управління товариством і створення умов для подальшого заволодіння його майном шляхом обману - тобто готування до шахрайства в особливо великих розмірах;

- водночас, незавершення задуманого обумовлено не відмовою особи від доведення до кінця свого наміру, а обставинами, що не залежали від її волі, а саме - накладенням арешту на майно підприємства, що унеможливило реалізацію схеми остаточно.

При цьому, Суд критично оцінює доводи сторони захисту про відсутність у діях обвинуваченого складу цитованих кримінальних правопорушень, зокрема, об'єкта та суб'єктивної сторони, вважаючи їх безпідставними. Так, на переконання суду, об'єктом посягання у кримінальному правопорушенні є майнові та управлінські інтереси ЗАТ «Нафтохімімпекс», а також авторитет і недоторканість корпоративної форми управління товариством. Своїми умисними діями, що полягали у відкритому заволодінні печаткою товариства, виготовленні та використанні підробленого документа - протоколу загальних зборів акціонерів, і подальших реєстраційних діях, обвинувачений створив передумови для безперешкодного здійснення управлінських та майнових функцій, зокрема - відкриття рахунків, укладення угод, підписання фінансових документів від імені товариства, що не викликає сумнівів у наявності в його діях ознак готування до заволодіння майном шляхом обману, тобто шахрайства, у вказаному у вироці розмірі.

Посилання захисту на те, що ОСОБА_7 мав право користуватися печаткою, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами кримінального провадження, зокрема наказом №87 від 09.11.2009 року, яким чітко визначено порядок зберігання і використання печатки, згідно з яким основна печатка знаходилася в сейфі головного бухгалтера та видавалася виключно з письмового дозволу генерального директора. Жодних доказів на підтвердження того, що обвинувачений отримав печатку у встановленому порядку, стороною захисту не надано. Навпаки, обставини, викладені у свідченнях свідка ОСОБА_19 , підтверджують, що ОСОБА_7 заволодів печаткою у відкритий спосіб, без належного дозволу, що вказує на наявність ознак діяння, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України.

Також Суд не приймає як спростування доводи сторони захисту про нібито законність проведення загальних зборів акціонерів 02 серпня 2010 року. Як вбачається з рішення Господарського суду м. Києва від 23 грудня 2010 року, яке набрало законної сили, такі збори визнані такими, що не відбулися, а протокол, складений за їх результатами, - недійсним. Причиною цього стало саме порушення порядку їх скликання, реєстрації та проведення, а також викрадення у день проведення зборів основної печатки товариства. Таким чином, дії обвинуваченого, спрямовані на внесення змін до даних ЄДРПОУ на підставі підробленого протоколу зборів, не можуть розцінюватися як правомірні.

Крім того, твердження обвинуваченого про те, що він діяв винятково в інтересах товариства, не відповідають змісту наданих доказів, у т.ч. виходячи зі змісту самовільно ухвалених рішень про зміну керівника та виконавчого директора, подальшого одержання дубліката договору купівлі-продажу об'єкта нерухомості, а також надання відповідних розпоряджень банківським установам. Сукупність цих дій свідчить про спрямованість наміру ОСОБА_7 на отримання контролю над фінансово-господарською діяльністю ЗАТ, що унеможливлює розгляд його дій як таких, що здійснювалися в межах корпоративного конфлікту або з добросовісною метою. Суд також враховує, що сам факт корпоративного конфлікту, навіть за його наявності, не є обставиною, що виключає кримінальну відповідальність.

У сукупності наведене спростовує доводи захисту та підтверджує, що обвинувачений діяв свідомо, з прямим умислом, маючи корисливий мотив та мету заволодіння майном товариства, однак не зміг довести кримінального правопорушення до кінця з причин, що не залежали від його волі.

Також, Суд не може залишити поза увагою і більш ширший контекст, в якому вчинено інкриміновані обвинуваченому діяння. Так, право акціонера на управління підприємством та участь у визначенні його долі є не лише інструментом реалізації господарського інтересу, але й проявом глибшої довіри до засад корпоративної демократії, що ґрунтується на верховенстві права, повазі до процедур та принципі добросовісності. Адже, реальний зміст прав полягає не у їх формальному декларуванні, а у здатності правових процедур захистити сутність цих прав навіть у найдрібніших конфліктах. Однак, дії обвинуваченого, замість втілення легітимного акціонерного інтересу в межах корпоративного врядування, продемонстрували зухвале ігнорування встановлених процедур, намагання підмінити консенсус - одноосібною маніпуляцією, а правовий процес - фіктивним протоколом. Така поведінка є руйнівною не лише для внутрішньої структури конкретного підприємства, але й для самої ідеї довіри до правових механізмів, на яких тримається цивілізоване господарювання. Саме тому, визнаючи вину ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, Суд, за обставин цього кримінального провадження, не лише виконує процесуальний обов'язок, а й підтверджує незмінність однієї з головних істин правопорядку - ніхто, навіть співвласник, не стоїть вище закону.

IХ. Кваліфікація дій

Згідно ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.

Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2018 року в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.

Обов'язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об'єкт кримінального правопорушення; 2) об'єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб'єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб'єкт кримінального правопорушення.

Об'єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об'єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту кримінального правопорушення.

Суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК, див. постанову Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі №761/37225/20).

В цьому випадку слід врахувати, що згідно ч. 2, 3 ст. 4 КК кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 КК якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

За обставин даної справи є дійсним факт, що статті КК, за якими обвинувачений визнається винуватий зазнавали змін, а саме:

(1.) стаття 357 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3342-IX від 23.08.2023, а саме в силу п. 117 цього Закону а) абзац другий частини першої викладено в такій редакції: "караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційним наглядом на строк до трьох років, або обмеженням волі на той самий строк";

(2.) стаття 358 із змінами, внесеними згідно з Законом №1508-VI від 11.06.2009 - зміни втратили чинність на підставі Закону №2808-VI від 21.12.2010; в редакції Закону №3207-VI від 07.04.2011; із змінами, внесеними згідно із Законами №1666-VIII від 06.10.2016, №3342-IX від 23.08.2023, №4009-IX від 09.10.2024.

Законом № 1508-VI від 11.06.2009 визначено статтю 358 викласти в такій редакції:

"Стаття 358. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, а також збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів

1. Складання чи видача працівником юридичної особи будь-якої форми власності, який не є службовою особою, приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов'язків, підроблення з метою використання або збуту посвідчень, інших офіційних документів, які складені у визначеній законом формі та містять передбачені законом реквізити, а також виготовлення підроблених офіційних печаток, штампів чи бланків з метою їх збуту або їх збут чи збут завідомо підроблених офіційних документів, у тому числі особистих документів особи, - караються штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк."

Надалі, ці зміни втратили чинність на підставі Закону №2808-VI від 21.12.2010.

Згідно Закону № 3207-VI від 07.04.2011 статті 353 та 358 викладено в такій редакції:

"Стаття 358. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів

1. Підроблення посвідчення або іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут - караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Складання чи видача працівником юридичної особи будь-якої форми власності, який не є службовою особою, приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов'язків, підроблення з метою використання або збуту посвідчень, інших офіційних документів, що складені у визначеній законом формі та містять передбачені законом реквізити, виготовлення підроблених офіційних печаток, штампів чи бланків з метою їх збуту або їх збут чи збут завідомо підроблених офіційних документів, у тому числі особистих документів особи, - караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років."

Згідно із Законом № 1666-VIII від 06.10.2016 у статті 358:

У частині першій: в абзаці першому слова "приватним нотаріусом, аудитором" замінено словами "нотаріусом, державним реєстратором, суб'єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем, аудитором";

в абзаці першому частини другої слова "Складання чи видача працівником юридичної особи будь-якої форми власності, який не є службовою особою, приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг" замінено словами "Складання чи видача працівником юридичної особи незалежно від форми власності, який не є службовою особою, складання чи видача приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом, нотаріусом, державним реєстратором, суб'єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних чи адміністративних послуг".

Згідно із Законом № 3342-IX від 23.08.2023 у статті 358:

а) абзац другий частини першої викладено в такій редакції: "караються штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційним наглядом на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк";

б) абзац другий частини другої викладено в такій редакції: "караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційним наглядом на строк до трьох років, або обмеженням волі на той самий строк".

Згідно із Законом № 4009-IX від 09.10.2024 в абзаці першому частини другої статті 358 слово "експертом" замінено словами "експертом, спеціалістом";

(3.) стаття 190 з змінами, внесеними згідно із Законами №270-VI від 15.04.2008, №2617-VIII від 22.11.2018; в редакції Закону №3233-IX від 13.07.2023; із змінами, внесеними згідно із Законом №3342-IX від 23.08.2023.

Стаття 190 КК згідно із Законом №270-VI від 15.04.2008 діяла в такій редакції:

"Стаття 190. Шахрайство

1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, - карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна".

Згідно із Законом №2617-VIII від 22.11.2018 у статті 190: в абзаці другому частини першої слова "до п'ятдесяти" замінено словами "від двох тисяч до трьох тисяч", а після слів "громадськими роботами на строк" доповнено словами "від двохсот"; в абзаці другому частини другої слова "від п'ятдесяти до ста" замінено словами "від трьох тисяч до чотирьох тисяч".

Стаття 190 в редакції Закону №3233-IX від 13.07.2023:

"Стаття 190. Шахрайство

1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) - карається штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від двохсот до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, - карається штрафом від трьох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Шахрайство, вчинене в умовах воєнного чи надзвичайного стану, що завдало значної шкоди потерпілому, - карається штрафом від чотирьох тисяч до восьми тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

4. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

5. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна".

Згідно із Законом №3342-IX від 23.08.2023 абзац другий частини першої статті 190 викладено в такій редакції: "карається штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від двохсот до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або пробаційним наглядом на строк до трьох років, або обмеженням волі на той самий строк".

В постанові від 7 грудня 2020 року в справі № 562/1629/17 Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду вирішуючи питання про застосування положень ст. 5 КК, зроблено висновок про те, чи скасовує закон про кримінальну відповідальність злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, чи навпаки - встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, можна робити лише в контексті конкретних обставин справи, щодо конкретного діяння та конкретної особи

Таким чином, співставивши вказані зміни в КК від дати подій, тобто 02 серпня 2010 року, по цей час, слід зауважити, що зміни диспозицій ст. 358 і ст. 190 КК не свідчать про декриміналізацію або навпаки криміналізацію окремих дій. Між попередньою та новою редакціями зазначених норм закону про кримінальну відповідальність має місце правова наступність.

Тому, при вирішенні питання про покращення чи погіршення становища обвинуваченого у будь-який спосіб у порівнянні з попередньою юридичною конструкцією складу відповідних кримінальних правопорушень слід виходити з конкретних обставин справи та обсягу висунутого особі обвинувачення в розрізі санкції цих статей (що буде судом забезпечено далі в цьому вироку при призначенні покарання).

Таким чином, Суд не убачає передумов для застосування положень ст. 5 КК, оскільки певного поліпшення становища особи не встановлено. Однак, в силу ч. 2 ст. 4 КК кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

За цих умов, Суд визначаючи кримінальну протиправність і караність діянь обвинуваченого, керується правилами ч. 2 ст. 4 КК, позаяк обставин визначених ст. 5 КК не встановлено.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, Суд кваліфікує дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 357 КК України, оскільки він скоїв викрадення печатки підприємства з корисливих мотивів; ч. 2 ст. 358 КК України, позаяк останній підробив документ, який видається організацією, яка має право видавати такі документи і який надає право, з метою його використання, вчинене за попердньою змовою групою осіб; ч. 1 ст. 14- ч. 4 ст. 190 КК в редакції згідно із Законом №270-VI від 15.04.2008, адже він вчинив готування до заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайства), вчинене в особливо великих розмірах.

Підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, Суд, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

Зокрема, щодо шахрайства, то Суд враховував, що згідно п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

Закінченим шахрайство вважається з моменту заволодіння майном або придбанням права на майно. Обман, що не призвів до заволодіння майном або правом на майно, визнається відповідно до конкретних обставин готуванням чи замахом на шахрайство. Так, якщо винний підробив документ для заволодіння чужим майном, але був затриманий, вчинене буде готуванням до шахрайства, якщо ж він був затриманий при пред'явленні такого документа з метою заволодіння майном, то це буде замахом на шахрайство і за сукупністю (і в першому і в другому випадку) закінченим злочином, передбаченим ст.358 КК.

Верховний Суд України указує, що наявність формальних (навіть належним чином оформлених) цивільно-правових відносин, за допомогою яких шахрай прагне завуалювати свій злочинний умисел, за наявності підстав не повинна бути перешкодою для оцінки скоєного саме як злочинного шахрайства, передбаченого ст.190 КК (постанова від 24 листопада 2016 року у справі №5-250кс16).

У постанові від 24 вересня 2020 року у кримінальній справі №755/10138/16-к Верховний Суд зазначив, що відмежовуючи шахрайство від цивільно-правових деліктів, слід виходити з того, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство, якщо встановлено, що винна особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов'язання - не виконувати. Розмежування кримінально-караного злочину від цивільно-правової угоди слід проводити не по тому, як оформлені укладені між сторонами договори, а по тому, що стало результатом цієї договірної діяльності. Якщо одна сторона, приймаючи на себе зобов'язання, не має ніяких реальних можливостей і бажання їх виконувати, мова йде про шахрайство.

Наявність формальних (навіть належним чином оформлених) цивільно-правових відносин, за допомогою яких суб'єкт прагне завуалювати свій злочинний умисел, за наявності підстав не повинна бути перешкодою для оцінки скоєного як злочинного шахрайства, передбаченого ст.190 КК (постанова ВС України від 24 листопада 2016 року у справі №5-250кс16).

При цьому, у постанові ВС від 7 лютого 2019 року у справі №489/4597/14-к зазначається, що у диспозиції ст.190 КК України міститься визначення шахрайства як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману або зловживання довірою. Частиною третьою цієї ж норми передбачено відповідальність за шахрайство, вчинене у великих розмірах.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що [обвинувачена особа] умисно за допомогою підроблених документів зареєструвала своє право на квартиру. Об'єктивна та суб'єктивна сторона цього діяння цілком збігаються із диспозицією згаданої правової норми. Немає сумнівів і в тому, що об'єктом злочину було право власності, а предметом чуже майно, тобто вказана квартира, на яку [обвинувачена особа] не мала будь-яких прав. Таким чином, слід зазначити, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували закон про кримінальну відповідальність та дотрималися принципу «ніякого покарання без закону» (nullapoenasinelege), передбаченого у ст. 2 КК України та ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Не суперечить цьому висновку, як вказує ККС, і той факт, що у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» зазначено, що обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього. Адже такі висновки Верховний Суд України зробив на підставі узагальнення судової практики у типових (переважній більшості) справ про шахрайство. Те, що в цьому провадженні спосіб обману та заволодіння майном не є типовим, не виключає злочинності цього діяння, яке прямо передбачене у кримінальному законі. Крім того, слід зауважити, що, розглядаючи також «нетипову» справу про вчинення шахрайства, Верховний Суд України у свої постанові від 24 листопада 2016 року (справа № 5-250кс(15)16) висловив правову позицію що «до суб'єктів обману при вчиненні шахрайства належать не лише власники, а й інші особи, уповноважені на вчинення юридично значущих дій стосовно майна. Введення таких осіб в оману дає підстави говорити про опосередковане вчинення шахрайства. Оскільки стаття 190 КК України не вимагає, щоб особа, яка вводиться в оману при вчиненні шахрайства, і потерпілий від цього злочину (тобто той, кому заподіюється майнова шкода) збігались».

Отже, зробивши аналіз кримінального закону та судової практики, Суд в цій справі вважає кваліфікацію дійсною. Позаяк, за обставин цієї справи суб'єкт обману, є іншою особою, уповноваженою на вчинення юридично значущих дій стосовно майна, а тому ведення такої особи в оману вдасне і дає підстави говорити про опосередковане вчинення шахрайства, оскільки ст.190 КК не вимагає, щоб особа, яка вводиться в оману при вчиненні шахрайства, і потерпілий (тобто той, кому заподіюється майнова шкода) збігались.

Х. Покарання

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

З урахуванням того, що за ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022)

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

В цій ситуації, обставин, що пом'якшують або ж обтяжують покарання не встановлено.

В частині застосування ст. 5 КК, то Суд зауважує про таке:

- щодо ч. 1 ст. 357 КК, то на дату діяння вона передбачала, що визначені нею діяння караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

Стаття 357 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3342-IX від 23.08.2023 вказує, що описані у ній вчиники караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційним наглядом на строк до трьох років, або обмеженням волі на той самий строк.

Тим самим, підстав для застосування ст. 5 КК не вбачається;

- щодо ч. 2 ст. 358 КК, то слід відмітити, що на дату діяння вона передбачала, що визначенні нею діяння караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 358 згідно Закону № 3207-VI від 07.04.2011 вказує, що описані у ній вчиники караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Згідно із Законом № 3342-IX від 23.08.2023 у статті 358 абзац другий частини другої викладено в такій редакції: "караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційним наглядом на строк до трьох років, або обмеженням волі на той самий строк".

Тобто, санкція ч. 2 ст. 358 (в редакції Законів № 3207-VI від 07.04.2011, № 3342-IX від 23.08.2023) пом'якшує кримінальну відповідальність особи порівняно з санкцією в редакції на дату діяння, що передбачала кримінальну відповідальність за ці ж самі дії. Позаяк, стаття в редакції Законів № 3207-VI від 07.04.2011, № 3342-IX від 23.08.2023 передбачає штраф, а в редакції на дату діяння передбачала тільки обмеження волі, як мінімальне покарання. Тому, в даному випадку, має місце застосування положень ч. 1 ст. 5 КК щодо зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі, а саме Закону № 3342-IX від 23.08.2023, оскільки в його санкції в свою чергу арешт змінений на пробаційний нагляд, тобто, у порівнянні із Законом №3207-VI від 07.04.2011 знову наявні передумови для застосування ст. 5 КК у їх співставленні;

- щодо ч. 4 ст. 190 КК, то підстави для застосування ст. 5 КК відсутні.

Частина 4 статті 190 КК згідно із Законом №270-VI від 15.04.2008 вказує у собі, що шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Частина 5 статті 190 КК в редакції Закону №3233-IX від 13.07.2023 передбачає, що шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Отже, Суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має місце проживання, стан здоров'я, спосіб життя, наявність на утриманців, що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає прийнятні соціальні зв'язки; позицію сторони обвинувачення та потерпілого щодо міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, а саме: класифікацію за ст. 12 КК, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції ч. 1 ст. 357, ч. 2 ст. 358 (в редакції Закону № 3342-IX від 23.08.2023) КК - у виді штрафу, за ст. 190 КК у виді позбавлення волі, однак із урахуванням ч. 2 ст. 68 КК (за вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу; підстав для застосувнаня ст. 5 КК в частині ч. 2 ст. 68 КК не вбачається) та зі звільненням від відбування покарання за цією статтею у порядку ст. 75 КК.

Також, ідучи далі, та аналізуючи питання застосування ст. 5, 49, 72 КК, в їх системному зв'язку, щодо описаних діянь, слід відмітити наступне.

В цій ситуації на час вчинення обвинуваченим вказаних діянь положення ст. 12, 49 КК діяли в редакції Кодексу від 2007 року. На час цього розгляду справи положення вказаних статей зазнали змін та діяли в редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Кримінальні правопорушення, передбачені ст. 357, 358 КК України, згідно з нормами ст. 12 КК (в редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) є кримінальним проступком. Тобто, в досліджуваному випадку після внесення змін мало місце поліпшення становища особи порівняно із попередніми редакціями ст. 12 КК та ст. 49 КК, що були чинними на час скоєння ним кримінальних правопорушень, у зв'язку з цим у справі є підстави для застосування положень ч. 1 ст. 5 КК щодо зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі.

Згідно ч. 1 ст. 49 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; 3) п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини; 4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Тому, ураховуючи норми ч. 1 ст. 49 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) на час розгляду справи минули строки давності за ст. 357, 358 КК.

Згідно ч. 5 ст. 74 КК (як в редакції на день вчинення діянь, так і в цей час) особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Тим самим в цій справі є дійсні обставини визначені ч. 5 ст. 74 КК щодо епізодів кваліфікованих за ст. 357, 358 КК.

Водночас, срок давності у 15 років за епізодом шахрайства на час ухвалення вироку не настав.

При цьому, підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням в цій справі за ст. 190 КК є переконання суду про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання. Цей висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінював на час ухвалення вироку, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, відомості щодо судимості. Також, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мали відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв'язки; посткримінальна поведінка; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які знаходяться на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають з загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічна характеристика та інші. Зокрема, з урахуванням того, що ВС у постанові від 17 жовтня 2019 року у справі № 205/7091/16-к вказав, щозаборони застосування ст. 75 КК України за умови невизнання засудженим своєї вини КК України не містить.

Проаналізувавши саме такі обставини та позицію сторони обвинувачення, потерпілого, цивільного позивача, Суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, позаяк є переконаним, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Щодо конфіскації майна, то в силу ст. 77 КК у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення державної нагороди України, а тому вона застосована бути не може.

Визначаючи тривалість іспитового строку та вид обов'язків визначених ст. 76 КК Суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, особи винного та обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання, тобто визначає їх у обсязі необхідному і достатньому для виправлення терміном на 3 роки, в силу ч. 4 ст. 75 КК.

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо Суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що власне і має місце, в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення при застосуванні в т.ч. норм ст. 75, 76 КК.

У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, в цій ситуації, в ключі характеристик особи, вчинюваного злочину, поведінки після, Суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, сприймалося б як жорстоке поводження.

ХІ. Цивільний позов у кримінальному провадженні

У межах кримінального провадження ЗАТ «Нафтохімімпекс» заявлено цивільний позов про відшкодування шкоди завданої діями вказаними у п. ІІ вироку.

Так, ЗАТ «Нафтохімімпекс» в позові вказує, що внаслідок викрадення печатки, що використовується для посвідчення офіційного характеру документів ЗАТ «Нафтохімімпекс», підроблення протоколу загальних зборів акціонерів позивача та внесення згодом незаконно відомостей щодо зміни керівництва до ЄДРПОУ фінансово-господарська діяльність позивача була повністю блокована, що є прямим наслідком злочинних дій відповідача.

Внаслідок вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 інкримінованих йому злочинних дій ЗАТ «Нафтохімімпекс» завдано значну майнову шкоду на суму 88002,88 грн. (вісімдесят вісім тисяч дві гри., 88 коп.), яка складається з наступного:

- сплата неустойки у вигляді штрафу і пені Управлінню ПФУ в Дарницькому районі м. Києва (рішення про застосування фінансових санкцій № 1044 від 06.06.2011, банківська виписка про сплату від 07.04.2011 - копії є в матеріалах справи) в розмірі 2178,85 грн. (969,01 грн. + 1209,84 грн.) та 126,40 грн. (56,72 грн. + 69,68 грн.), разом: 2305,25 гривень;

- сплата неустойки у вигляді штрафу і пені Управлінню ПФУ в Дарницькому районі м. Києва (рішення про застосування фінансових санкцій № 1045 від 06.06.2011, банківська виписка про сплату від 07.04.2011) в розмірі 341,30 гривень (264,79 грн. + 76,51 грн.);

- сплата неустойки у вигляді штрафу і пені Управлінню ПФУ в Дарницькому районі м. Києва (рішення про застосування фінансових санкцій № 1046 від 06.06.2011, банківська виписка про сплату від 07.04.2011) в розмірі 32,68 гривень (25,35 грн. + 7,33 грн.);

- сплата неустойки у вигляді штрафу ТОВ "Екотехбудсервіс" за невиконання договірних зобов'язань (попередній договір № 15/05 від 15.05.2010, лист-нагадування № 01 від 07.09.2010, претензія № 01/09 від 30.09.2010, претензія № 01/07 від 18.07.2011, банківська виписка про сплату від 18.08.2011) у розмірі 78000 гривень;

- сплата неустойки у вигляді пені ТОВ "Екстрім ЛТД" за невиконання договорних зобов'язань (договір № 0811-2701 від 24.03.2010, лист № 17/01-11 від 28.01.2011, претензія № 197/06-11 від 27.06.2011, банківська виписка про сплату боргу від 23.03.2011, банківська виписка про сплату пені від 18.08.2011) у розмірі 6579,60 гривень;

- сплата неустойки у вигляді пені в розмірі 42,19 грн., інфляційних втрат у розмірі 36,17 грн., 3% річних у розмірі 6,69 грн., державного мита за розгляд справи судом у розмірі 102 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн. ПАТ "Укртелеком" (рішення господарського суду від 13.04.2011 у справі № 58/43, банківськи виписки про сплату від 12.04.2011 та від 17.05.2011, платіжне доручення № 19 від 12.04.2011), разом 423,05 гривень;

- сплата державного мита за розгляд справи судом у розмірі 85 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн. ОСОБА_8 (наказ господарського суду від 22.02.2011 у справі № 9/356, видатковий касовий ордер від 22.08.2011), разом 321,00 гривень.

Згідно пунктів 8 та 9 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди. внаслідок порушення її прав». на відшкодування моральної шкоди, завданої діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Внаслідок вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 інкримінованих йому злочинних дій ЗАТ також завдано моральної шкоди, яка полягає в наступному: неможливості виконання Позивачем договірних зобов'язань, зниженні розміру прибутку позивача, порушенні права власності позивача, зниженні авторитету та престижу позивача, втраті ділових стосунків та зв'язків з партнерами та конрагентами, які напрацьовувались роками, втраті положення на ринку, втраті конкурентноздатності позивача, порушенні організаційної діяльності в цілому, порушенні виробничого ритму, виникненні напруженої обстановки в трудовому колективі (невиплата заробітної плати, відсутність перспектив розвітку позивача на невизначений період), звільненні з роботи фахівців, руйнуванні стратегічного планування діяльності, виникненні перешкод у розвитку.

І це далеко неповний перелік тих "страждань", що випали на долю ЗАТ «Нафтохімімпекс», внаслідок протиправних діянь ОСОБА_7 .

Також відповідачем було поширено дані про позивача та про законного керівника ОСОБА_63 , що не відповідають дійсності, ганьблять ділову репутацію та завдають шкоду інтересам позивача.

Моральну шкоду оцінено в розмірі 5000000 (п'ять мільйонів) гривень.

Позаяк, зокрема згідно копії фінансового звіту ЗАТ «Нафтохімімпекс» за 2010 рік, де в графі чистий прибуток за 2010 рік збитки позивача склали 5801300 (п'ять мільйонів вісімсот одна тисяча триста) гривень. В 2009 році за той самий період при нормальному режимі господарської діяльності позивач отримав чистого прибутку 95300 (дев'яносто п'ять тисяч триста) гривень.

Крім того, з цього документу вбачається зоборгованність з оплати праці в розмірі 61300 гривень, яка не погашалась протягом знаходження ОСОБА_13 на посаді керівника позивача. ЗАТ «Нафтохімімпекс» було створено в 1996 році.

З моменту державної реєстрації позивача законним керівником генеральним директором ОСОБА_8 до подій 02 серпня 2010 року позивач активно приймав участь у державних тендерах та неодноразово вигравав в них. Це підтверджується численними угодами укладеними з державними підприємствами. Наприклад, договір № 04/03 від 20 липня 2010 року на виконання робіт з реконструкції системи постійного струму з заміною зарядних пристроїв на КС-34Б «Софіївська» газопроводу «Прогресс», укладений з ДК «Укртрансгаз» ПАТ «НАК Нафтогаз України»; договір поставки № УГВ 11767/05-09 від 15 грудня 2009 року на поставку дизельних електростанцій, укладений з ДК «Укргазвидобування» ПАТ «НАК Нафтогаз України».

Позивач влітку 2010 року готувався до участі в таких державних тендерах: ДК «Укртрансгаз» ПАТ «НАК Нафтогаз України» по реконструкий системи Обектропостачання АПО газу на КС «Ставищенська» (протокол засідання тендерного комітету № 10-063 від 01.07.2010); електропостачання АПО газу на КС Росош Закарпатського ЛВУМГ (протокол засідання тендерного 2. ДК «Укртрансгаз» ПАТ «НАК Нафтогаз України» по заміні системи комітету № 10-081 від 21.07.2010).

Кінцевий термін подання тендерних пропозицій було встановлено відповідно до 9 та 10 серпня 2010 року. Для участі у тендерах було отримано тендерну документацію, але приймати участь в даних тендерах позивачу не судилося, бо у витягу з ЄДРПОУ від 03.08.2010, який необхідно було додати до тендерної пропозиції, керівником позивача значилась невідома особа.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та осіб-підприємців" передбачено: "Якщо відомості, які підлягають внесению до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін."

З цього виплива, що право підписувати тендерну пропозицію належало ОСОБА_13 , який 9 та 10 серпня 2010 року за місцем знаходження ЗАТ "Нафтохімімпекс" не з'явився. Він, навіть, і не знав, щo підприємством треба керувати та вести господарсько-фінансову діяльність, тому що ОСОБА_13 - це лише формальний керівник та ще і без вищої освіти.

Участь в даних державних тендерах було зірвано. Неотриманий прибуток позивача складає три мільйона гривень.

Позивач опинився на стадії блокади у господарській та підприємницькій діяльності з боку своїх партнерів та контрагентів. Внаслідок вчинених відповідачем протизаконних дій співпрацювати позивачем відмовляються найдавніші та найнадійніші партнери.

Також, протягом 221 дня (з 03.08.2010 по 12.03.2011) керівником позивача був ОСОБА_13 , який не має вищої освіти та є банкрутом (копія постанови Господарського суду м. Києва про визнання Боржника банкротом від 04.11.2009 у справі № 50/108), що також вплинуло на втрату ділової репутації позивача.

03 квітня 2007 року позивач отримав кредит в сумі 3000000 (три мільйони) гривень під заставу нерухомого майна будівлю реагентного господарства, що належить йому на праві власності (копія кредитного договору № КЛ-2033/1-980 від 03.04.2007). Влітку 2010 року позивач планував отримати кредит в ПАТ "Дельта Банк" під заставу цього ж об'єкту нерухомого майна, але відповідач своїми діями завадив це зробити. І на сьогодні позивача позбавлено цієї можливості. Тобто Позивач лишився значних оборотних коштів, які надавали йому банківські установи, а це негативно впливає не тількі на повноцінне ведення господарської діяльністі, а також і на ділову репутацію, як платоспроможнього учасника ринкових відносин.

Ба більше, для втілення своїх злочинних намірів ОСОБА_7 позбавив позивача зв'язку, як телефонного, так і поштового, направивши повідомлення ПрАТ "МТС Україна" та Українському державному підприємству поштового зв'язку "Укрпошта".

13 серпня 2010 року було зупинено обслуговування телефонних номерів, які було надано працівникам позивача, в тому числі законному керівнику ОСОБА_8 , для виробничих цілей.

В серпні 2010 року ОСОБА_13 від імені ЗАТ "Нафтохімімпекс" було розірвано договір видань через Абонементну скриньку № 78 (копія договору № 810 від 11.01.2010).

Крім того, відповідач направив до ПАТ "Радикал банк" та ДК «Укртрансгаз» ПАТ «НАК Нафтогаз України» повідомлення про зміну керівника позивача, в якому зазначив: "колишний керівник товариства ОСОБА_8 створює перешкоди новому генеральному директору ЗАТ "Нафтохімімпекс" ОСОБА_13 у виконанні службових обов'язків шляхом відмови від передачі документів товариства та навмисним розповсюдження недостовірних відомостей про начебто викрадения печатки товариства і недійсність прийнятих 02.08.2010 р. рішень загальними зборами акціонерів".

Для втілення своїх намірів відповідач направив підроблений протокол загальних зборів акціонерів ЗАТ "Нафтохімімпекс" від 02.08.2010, в якому викладені неправдиві відомості про законного керівника ОСОБА_8 та про начебто скоєні останнім злочинні дії (стор. 4 протоколу), у такі підприємства, установи, організації: Дарницька районна у м. Києві державна адміністрація, ДПС Дарницького района м. Києва, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль". ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", ПАТ "Радикал банк", ПАТ "Укргазпромбанк", ПАТ "Укрсоцбанк", ПрАТ "МТС Україна", ДП "Укрпошта".

Протокол загальних зборів акціонерів ЗАТ "Нафтохімімпекс" від 02.08.2010 визнано господарським судом недійсним.

За цих передумов позивач просить даний позов задовольнити.

Цивільний відповідач та його захисник заявлені цивільні позови не визнали, зазначивши, що, у розумінні ст. 1166, 1177 ЦК України, обвинувачений не є належним відповідачем у справі.

Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши надані ними доказами з точки зору належності і допустимості, та розглянувши сам спір у кримінальному провадженні, на підставі ч. 5 ст. 128 КПК України, за правилами, встановленими цим Кодексом та в частині процесуальних відносин, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, які цим Кодексом не врегульовані, застосувавши норми Цивільного процесуального кодексу України в частині, що не суперечать засадам кримінального судочинства, вважає за необхідне зазначити про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має прав пред'явити цивільний позов до обвинуваченого.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст.11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Згідно ст. 1166 ЦК України, що кореспондується з нормами ст. 1177 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч. 1 ст. 1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

При цьому, відповідно до абз. 1 п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», вартість майна визначається за роздрібними (закупівельними) цінами, що існували на момент вчинення злочину.

Позивач просить стягнути з відповідача у якості матеріальної шкоди неустояку та державне мити.

Тобто, предметом доказування цього процесу є матеріальні збитки та шкода, а тому є необхідність визначитися, в якому значенні ці поняття застосовуються у кримінальному судочинстві.

КПК та КК не містять визначення цих понять. У законодавстві про кримінальну відповідальність в основному застосовується поняття «шкода» як суспільно небезпечні наслідки кримінального правопорушення на конкретному рівні з позначенням сфери, в якій проявляється цей негативний результат («майнова шкода», «шкода здоров'ю»), так і суспільно небезпечні наслідки як збірне невизначене поняття.

Виходячи з аналізу положень статей 55, 61, 62, 91, 127, 128, 130, 170, 242, 291 КПК під шкодою у кримінальному провадженні розуміються втрати, яких зазнала потерпіла сторона у результаті викрадення, знищення або пошкодження майна, або шкода, завдана безпосередньо особі, її здоров'ю, діловій репутації внаслідок протиправної поведінки іншої особи.

При цьому майнова шкода - це наслідки кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, що мають вартісну форму та полягають у безпосередньому зменшенні матеріального блага особи (викрадення, пошкодження, знищення майна), у позбавленні її можливості одержати заплановані доходи (позбавлення заробітку внаслідок втрати працездатності чи його зменшення тощо), а також у понесенні особою будь-яких додаткових майнових витрат (на лікування, протезування, сторонній догляд, поховання; втрата особами, що перебували на утриманні померлого, його заробітку).

У кримінальному провадженні під матеріальними збитками треба розуміти грошову оцінку (еквівалент) заподіяної матеріальної шкоди (втрачених, додатково витрачених або недоотриманих майнових благ особою внаслідок порушення її прав та інтересів іншою особою), а відшкодування збитків є одним із способів відшкодування шкоди (див. постанову від 25 листопада 2019 року в справі № 420/1667/18 Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду).

Водночас, згідно абз. 3 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 02.07.2004 №13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів», не підлягають розгляду в кримінальній справі позови про відшкодування шкоди, що не випливають із пред'явленого обвинувачення, тож при виникненні такої ситуації суд повинен роз'яснити потерпілому можливість вирішення спірних питань у порядку цивільного судочинства.

За цих умов Суд відмовляє, бо ця шкода не випливає із пред'явленого обвинувачення, тож при виникненні такої ситуації суд роз'яснює можливість вирішення спірних питань у порядку цивільного судочинства та, як наслідок, відмовляє у позові.

Щодо моральної шкоди, то згідно ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно із ч. 1 ст. 127 КПК підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення.

Водночас, в силу ч. 1 ст. 55 КПК потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого.

Частина 1 статті 61 КПК Цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди.

Тобто, положення цитованих норм КПК (ч. 1 ст. 55, ч. 1 ст. 61, ч. 1 ст. 127, ч. 1 ст. 128 КПК) в їх системному зв"язку вказують, що у межах кримінального провадження за пощзовом цивільного позивача - юридичної особи може бути стягнута майнова шкода.

Тому, в цій частині позов Суд відхиляє з роз"ясненням прав азвернення відшкодування моральної шкоди, у порядку ст. 1167 ЦК, у межах цивільного судочинства.

ХІІ. Інші рішення щодо питань, які вирішуються судом

Питання щодо речових доказів Суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 368-371, 373-374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_7 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за частиною першою статті 357, частиною другою статті 358, частиною першою статті 14 - частиною четвертою статті 190 Кримінального Кодексу України та призначити йому покарання:

• за ч. 1 ст. 357 КК України - у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень на користь державиіз звільненням від цього покарання, на підставі ч. 5 ст. 74 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, згідно ч. 1 ст. 49 КК України;

• за ч. 2 ст. 358 КК України (в редакції згідно Закону № 3342-IX від 23.08.2023) - у виді штрафу у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 (три тисячі чотириста) гривень на користь держави із звільненням від цього покарання, на підставі ч. 5 ст. 74 КК України, у зв 'язку із закінченням строків давності, відповідно до ч. 1 ст. 49 КК України;

• за ч. 1 ст. 14 - ч. 4 ст. 190 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років без конфіскації майна, в силу ст. 77 КК України.

Згідно ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання у виді позбавлення волі за ст. 190 КК з іспитовим строком на 3 (три) роки.

Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 обов'язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи чи навчання; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Відмовити у задоволенні цивільного позову ЗАТ "Нафтохімімпекс" з роз'ясненням можливості вирішення спірних питань у порядку цивільного судочинства.

Речові докази залишити в матеріалах судового провадження.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

СУДДІ

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Попередній документ

126864007

Наступний документ

126864009

Інформація про рішення:

№ рішення:	126864008
№ справи:	755/13874/14-к
Дата рішення:	25.04.2025
Дата публікації:	29.04.2025
Форма документу:	Вирок
Форма судочинства:	Кримінальне
Суд:	Дніпровський районний суд міста Києва
Категорія справи:	Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності; Шахрайство

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до апеляційного суду (03.12.2025)
Дата надходження:	26.05.2014

Розклад засідань:

Минулі засідання (78)

04.05.2026 04:32	Дніпровський районний суд міста Києва
04.05.2026 04:32	Дніпровський районний суд міста Києва
04.05.2026 04:32	Дніпровський районний суд міста Києва
04.05.2026 04:32	Дніпровський районний суд міста Києва
04.05.2026 04:32	Дніпровський районний суд міста Києва
04.05.2026 04:32	Дніпровський районний суд міста Києва
04.05.2026 04:32	Дніпровський районний суд міста Києва
16.01.2020 14:30	Дніпровський районний суд міста Києва
03.02.2020 15:00	Дніпровський районний суд міста Києва
18.02.2020 10:00	Дніпровський районний суд міста Києва
18.02.2020 15:00	Дніпровський районний суд міста Києва
11.03.2020 16:00	Дніпровський районний суд міста Києва
19.05.2020 15:00	Дніпровський районний суд міста Києва
18.06.2020 16:30	Дніпровський районний суд міста Києва
21.07.2020 17:00	Дніпровський районний суд міста Києва
30.09.2020 15:00	Дніпровський районний суд міста Києва
12.11.2020 16:15	Дніпровський районний суд міста Києва
11.12.2020 12:30	Дніпровський районний суд міста Києва
02.02.2021 16:30	Дніпровський районний суд міста Києва
25.02.2021 16:30	Дніпровський районний суд міста Києва
16.03.2021 16:30	Дніпровський районний суд міста Києва
27.04.2021 16:00	Дніпровський районний суд міста Києва
25.05.2021 15:30	Дніпровський районний суд міста Києва
15.06.2021 13:00	Дніпровський районний суд міста Києва
15.07.2021 16:00	Дніпровський районний суд міста Києва
07.10.2021 16:00	Дніпровський районний суд міста Києва
01.11.2021 13:30	Дніпровський районний суд міста Києва
15.11.2021 16:00	Дніпровський районний суд міста Києва
16.12.2021 16:00	Дніпровський районний суд міста Києва
17.02.2022 15:30	Дніпровський районний суд міста Києва
25.07.2022 16:00	Дніпровський районний суд міста Києва
31.08.2022 14:15	Дніпровський районний суд міста Києва
07.10.2022 13:00	Дніпровський районний суд міста Києва
01.11.2022 15:30	Дніпровський районний суд міста Києва
21.11.2022 15:00	Дніпровський районний суд міста Києва
20.12.2022 15:30	Дніпровський районний суд міста Києва
18.01.2023 14:30	Дніпровський районний суд міста Києва
13.02.2023 14:00	Дніпровський районний суд міста Києва
17.02.2023 11:00	Дніпровський районний суд міста Києва
21.03.2023 11:30	Дніпровський районний суд міста Києва
05.04.2023 15:00	Дніпровський районний суд міста Києва
11.04.2023 13:30	Дніпровський районний суд міста Києва
23.05.2023 15:00	Дніпровський районний суд міста Києва
15.06.2023 15:00	Дніпровський районний суд міста Києва
28.06.2023 16:00	Дніпровський районний суд міста Києва
26.07.2023 14:45	Дніпровський районний суд міста Києва
14.08.2023 13:00	Дніпровський районний суд міста Києва
29.09.2023 12:00	Дніпровський районний суд міста Києва
09.10.2023 15:30	Дніпровський районний суд міста Києва
23.10.2023 15:00	Дніпровський районний суд міста Києва
15.11.2023 14:30	Дніпровський районний суд міста Києва
12.12.2023 15:30	Дніпровський районний суд міста Києва
09.01.2024 14:00	Дніпровський районний суд міста Києва
30.01.2024 13:00	Дніпровський районний суд міста Києва
23.02.2024 11:00	Дніпровський районний суд міста Києва
15.03.2024 11:30	Дніпровський районний суд міста Києва
05.04.2024 11:30	Дніпровський районний суд міста Києва
30.04.2024 14:00	Дніпровський районний суд міста Києва
08.05.2024 13:30	Дніпровський районний суд міста Києва
17.06.2024 13:30	Дніпровський районний суд міста Києва
16.07.2024 13:30	Дніпровський районний суд міста Києва
05.08.2024 13:00	Дніпровський районний суд міста Києва
03.09.2024 11:00	Дніпровський районний суд міста Києва
30.09.2024 11:00	Дніпровський районний суд міста Києва
07.10.2024 13:00	Дніпровський районний суд міста Києва
22.10.2024 10:00	Дніпровський районний суд міста Києва
06.11.2024 13:30	Дніпровський районний суд міста Києва
09.12.2024 13:00	Дніпровський районний суд міста Києва
06.01.2025 11:30	Дніпровський районний суд міста Києва
16.01.2025 14:30	Дніпровський районний суд міста Києва
03.02.2025 15:00	Дніпровський районний суд міста Києва
13.02.2025 15:00	Дніпровський районний суд міста Києва
26.02.2025 15:00	Дніпровський районний суд міста Києва
06.03.2025 16:30	Дніпровський районний суд міста Києва
20.03.2025 14:00	Дніпровський районний суд міста Києва
28.03.2025 10:00	Дніпровський районний суд міста Києва
03.04.2025 15:30	Дніпровський районний суд міста Києва
24.04.2025 14:30	Дніпровський районний суд міста Києва