Справа № 755/10550/24
"06" березня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Гончарука В.П.,
за участю секретарів: Гриценко О.І.,Бовкун М.В.
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ,. третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з батьком у зв'язку з самостійним утриманням та вихованням дитини та стягнення аліментів, -
Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та відповідно до позовних вимог просить суд :
Визнати місце проживання малолітнього сина - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 із батьком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з самостійним утриманням та вихованням дитини.
Стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 в розмірі частини з усіх видів заробітку, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з часу звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття.
Вимоги обґрунтовані тим, що 03 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , було зареєстровано шлюб.
Від спільного подружнього життя у сторін народився син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Через відсутність взаєморозуміння шлюбні відносини між сторонами припинено з вересня 2017 року. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04.05.2018 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.
Після розірвання шлюбу до квітня 2022 року позивач та відповідач були вимушені проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Однак, відносини у сторін не покращилися. У квітні 2022 року через небезпечну ситуацію в країні відповідач ОСОБА_3 разом із сином ОСОБА_5 виїхали в Іспанію, де проживали у знайомих, однак за бажанням неповнолітнього ОСОБА_5 , у серпні 2022 року повернулися назад в Україну.
22 вересня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір про виховання, утримання та визначення місця проживання дитини, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмичем В. Відповідно до умов вказаного договору, зокрема сторони домовилися про наступне:
До досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку ОСОБА_5 буде проживати з батьком за адресою його проживання або у будь-якому, визначеному батьком місці в Україні або за кордоном України. У разі зміни місця проживання Дитини, Батько зобов'язується повідомити Матір письмово із вказанням точного місця проживання дитини не пізніше одного місяця до моменту зміни місця проживання.
Мати взяла на себе матеріальне забезпечення дитини щомісячно виплатою грошових коштів за домовленістю сторін, але не менше 3000 (трьох тисяч) гривень 00 копійок до досягнення дитиною повноліття.
Мати вільно спілкується з дитиною, проводить відпочинок разом, святкові дні за попередньою домовленістю батьком.
Батько зобов'язується: піклуватися про здоров'я дитини, брати участь у вихованні дитини, забезпечити дитині достатній рівень освіти та розвитку, незалежно від стосунків сторін, не перешкоджати спілкуванню дитини з матір'ю.
Після чого, у вересні 2023 року ОСОБА_3 самостійно поїхала до Іспанії на постійне місце проживання, де влаштовала своє особисте життя з новим чоловіком, отримала статус тимчасового захисту та дозвіл на працевлаштування в тій країні.
Однак, відповідач ОСОБА_3 не виконує умови вищевказаного договору та не сплачує взяте на себе матеріальне забезпечення дитини щомісячно. Відповідач ОСОБА_3 незацікавлена участю в житті дитини, а позивач ОСОБА_1 у свою чергу, самостійно займається вихованням та утриманням малолітнього ОСОБА_5 . Починаючи з вересня 2023 малолітній син залишився проживати разом із батьком і до цього часу батько опікується дитиною самостійно, матеріально забезпечує всім необхідним для задоволення потреб дитини враховуючи його вік та потреби, дитині забезпечені належні умови проживання, батько приділяє дитині весь свій вільний час, займається розвитком дитини, дбає про його здоров'я, створює сприятливі та гармонійні умови, щоб дитина розвивалася всебічно та повноцінно.
Оскільки відповідач не виконує умови договору від 22 вересня 2023 року для визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, позивач змушений звернутись до суду з даною позовною заявою.
Як слідує із довідки, від 26. 04.2024 року № 100, яка видана директором школи I- III ступенів № 206 вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , навчається на денній формі навчання в школі I- III ступенів № 206 імені ОСОБА_7 в 5-В класі з 01.09.2023 року.
Також у вказаній довідці зазначено, що освітнім процесом неповнолітнього ОСОБА_5 займається його батько - ОСОБА_1 .
Позивач ОСОБА_1 характеризується як відповідальний батько, до сина ставиться добре, бере безпосередню участь в його розвиту, освітньому процесі, відвідує всі батьківські збори, водить сина до школи та забирає його особисто. Разом із тим, матір ОСОБА_5 до школи не приходить, участі в батьківських зборах не бере, та зі слів позивача проживає за кордоном протягом тривалого часу та повним вихованням займається батько.
Крім школи № 206 неповнолітній ОСОБА_5 відвідує також і секцію по футболу в ДЮСШ та індивідуальні уроки з репетитором англійської мови у школі англійської мови «EnglishDom».
Вказані заняття повністю, як і все інше, оплачує самостійно батько ОСОБА_5 - ОСОБА_1 .
Позивач працює на посаді директора компанії «GENENSE LTD» також є керівником громадської організації «Ротарі Клуб Київ «Нью Левел» та має змогу забезпечувати малолітнього ОСОБА_5 , створюючи для сина найкращі умови проживання.
Батько повністю усвідомлює свою особисту відповідальність за виховання та піклування про свого сина, проводить дуже багато часу з дитиною, самостійно його утримує і виховує, забезпечує всім необхідним, створює для нього всі належні соціально-побутові умови проживання, збереження психічного та фізичного здоров'я, духовного і розумового розвитку. Проживання з батьком є волею та бажанням самої дитини, хлопчик висловлює повну згоду на проживання саме з батьком. Батько та син мають сильний емоційний контакт та прив'язаність один до одного.
Вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст. 160, 161 СК України та на судову практику.
Зазначаючи, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї разом з батьком або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ст. ст. 11, 15 Закону України "Про охорону дитинства").
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до ч. З ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Щодо стягнення аліментів з відповідача, позивач обгрутовує свою позиції посиланням на вимоги ст.180 СК України якою визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із ч. ч. 1, 2, 3 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду із відповідним позовом (п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № З від 15 травня 2006 року).
За змістом ст. ст. 181,182 СК України кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються за рішенням суду у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. При визначені розміру аліментів суд, враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Відповідно до ухвали Дніпровського районного суду м.Києва від 11 липня 2024 р. в рамках даної справи було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
Відповідач сповіщалася про день, місце та час розгляду справи в суді за наявними у суду місцем реєстрації відповідача, також СМС - повідомленнями.
Відзиву, клопотань по суті заявлених позовних вимог до суду не надавали.
В судовому засіданні позивач та його представник наполягали на задоволені позову в повному обсязі з обставин викладених в позовній заяві та доказів, що були надані разом з позовом , вказуючи на те, що задоволення позову буде відповідати насамперед інтересам малолітнього сина ОСОБА_5 .
Відповідач та її представник в зал судового засідання не з'явилися, сповіщалися про день, місце та час розгляду справи у відповідності до вимог цивільно - процесуального законодавства.
У відповідності до п.2 ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній даних та доказів в порядку заочного розгляду.
Від представника третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації до суду надійшла заява про слухання справи у відсутність представника та просить прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства з врахуванням висновку Святошинської районної в м.Києві дедавної адмінітсрації від 18.10.2024 р. за №107-7609 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 .
Також в ході судового розгляду були допитані свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , що в судовому засіданні підтвердили той факт, що малолітній ОСОБА_5 проживає разом зі своїм батьком - позивачем по справі ОСОБА_1 , який повністю займається його вихованням, навчанням та забезпеченням, мати неповнолітнього ОСОБА_5 на даний час проживає за межами території України.
В ході судового розгляду було опитано малолітнього ОСОБА_5 , якому на день судового засідання виповнилося 12 років, та який в судовому засіданні підтвердив той факт, що з 2023 р. він проживає разом зі своїм татом ОСОБА_1 , який займається його вихованням, навчанням та забезпеченням, його мама ОСОБА_3 проживає за кордоном, з якою він спілкується з допомогою телефонного зв'язку, але він бажає проживати разом зі своїм татом ОСОБА_1 .
Суд, заслухавши думку учасників судового процесу, свідків та неповнолітнього ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи встановив наступне, що статтею 160 СК України визначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України слідує, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 4 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Як було встановлено в ході судового розгляду, що позивач ОСОБА_1 з 3 серпня 2012 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 .
В даному шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як убачається з матеріалів справи, що 22.09.2023 р. між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_10 було укладено договір про виховання, утримання та визначення місця проживання дитини, що був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Кузьмичем В.М.
Відповідно до п.3 даного договору між сторонами була досягнута домовленість, що малолітня дитина ОСОБА_5 до досягнення повноліття буде проживати разом з батьком ( позивачем по справі) за адресою його проживання або у будь - якому визначеному батьком місці в Україні або за кордоном.
Як убачається з наданої відповіді з Державної прикордонної служби України відповідач ОСОБА_3 в період часу з 2022 - 2024 р.р. періодично виїздила за межі території України, останній раз прибула в Україну 15 грудня 2024 р. та залишила межі території України 20 грудня 2024 р.
На час розгляду справи відповідач в Україну не поверталася.
Як слідує з довідки, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , навчається на денній формі навчання в школі I- III ступенів № 206 імені ОСОБА_7 в 5-В класі з 01.09.2023 року.
Згідно пояснень неповнолітнього ОСОБА_5 він добровільно вибрав місце свого проживання разом з позивачем по справі.
З матеріалів справи не вбачається, що відповідачем не виконуються умови договору про виховання, утримання та визначення місця проживання дитини, що був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Кузьмичем В.М., від 22.09.2023 р. в частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 .
Звертаючись до суду із позовом позивач наполягає на тому, що станом на сьогодні сином повністю опікується батько дитини, проте мати дитини - відповідач по справі має намір, щоб їх син в майбутньому переїхав до неї, в зв'язку з чим він вважає, що в судовому порядку необхідно визначити місце проживання малолітнього сина.
Між сторонами виникли правовідносини щодо визначення місця проживання їх неповнолітньої дитини, спірні правовідносини регулюються нормами Сімейного кодексу України.
Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
Згідно із ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті (ч. 1 ст. 157 СК України).
Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
При розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частини четверта, п'ята статті 19 СК України).
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Органом опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації надано висновок від 18.10.2024 року з якого вбачається, що з врахуванням інтересів дитини, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з батьком ОСОБА_1 .
З висновку вбачається, що приймаючи рішення щодо визначення місця проживання дитини з батьком органом опіки та піклування було обстежено умови проживання дитини, з'ясовано, що дитина проживає разом із батьком у 2-х кімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
За цією адресою створені всі умови для проживання та виховання дитини.
У своєму висновку орган опіки та піклування посилається на укладений між сторонами договір, який посвідчено приватним нотаріусом КМНО, відповідно до якого сторони дійшли згоди, що після розлучення неповнолітня син ОСОБА_11 буде проживати разом з батьком ОСОБА_1 .
Відповідач ОСОБА_3 на засіданні органу опіки та піклування не була присутня, але повідомила, що вона проживає поза межами території України ( Королівство Іспанія) та неодноразово пропонувала сину ОСОБА_11 переїхати на постійне місце проживання до неї, але останній відмовив їй в даному проханні.
Суд, не погоджується з висновком органу опіки та піклування та оцінюється судом критично з огляду на наступне та вказаний висновок не є достатнім як доказ у справі, що посилаючись на норми ст. 161 СК України, зазначає, що між батьками неповнолітнього ОСОБА_11 вирішено питання щодо визначення місця проживання дитини із батьком, що підтверджується нотаріально - посвідченим договором на який в тому числі посилається й Орган опіки та піклування та доказів того, що вказаний договір не виконується до суду надано не було та є підтвердженням відсутності спору між матір'ю та батьком щодо визначення місяця проживання неповнолітньої дитини.
Судом встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживає і від якого мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання.
Після звернення батька дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідачка не подала до суду відзив на позовну заяву, у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду даної справи про визначення місця проживання дитини разом з собою, не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із мамою суду не надала.
В судове засідання мати дитини не з'явилась жодного разу.
Мати дитини на засідання до Органу опіки та піклування також не з'явилася, в той ще час у дитини з її матір'єю відбуваються постійні спілкування та обмежень в цьому не має.
За встановлених обставин, у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення до суду позивачем з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом з дитиною, між батьками дитини виник спір саме щодо її місця проживання, оскільки мати дитини не вимагала від батька дитини змінити її місце проживання, не порушувала в судовому порядку питання щодо відібрання дитини у позивача, не зверталася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з собою, при вирішенні органом опіки та піклування питання про визначення місця проживання дитини відповідач участі не приймала.
Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.
При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та принаймні існувати на час вирішення справи в суді.
Статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім"ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов"язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Конвенцією ООН «Про права дитини» визначено, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитина має право вільно висловлювати власні погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага.
Дитина має право вільно висловлювати свої думки; це право включає свободу шукати, одержувати і передавати інформацію та ідеї будь-якого роду.
Відповідно до ч. 1 ст. З Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У відповідності до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, посувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі ст. 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Одним із принципових положень, закріплених у Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, є те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до ст. 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 27 Конвенції передбачено, що дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У п. 54 рішення ЕСПЛ « Хант проти України» ( від 07.12.2006 року), суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden, від 27 листопада 1992 року) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78.)
Практика ЕСПЛ встановлює акценти, відповідно до яких при розгляді сімейного спору пріоритет мають інтереси дитини над інтересами батьків; діти, народжені у шлюбі, і діти, народжені поза шлюбом, є рівними у своїх правах; будь-яке обмеження, накладене на особисте спілкування у відносинах між батьками та дітьми, повинне ґрунтуватися на належних до справи та обґрунтованих причинах, висунутих для захисту інтересів дитини і для подальшого об'єднання сім'ї. (Справа «Савіни проти України» від 18 грудня 2008р., «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24 лютого 1995 року).
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Ч.2 статті передбачає, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов'язання щодо утримання.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ст.5 Цивільного процесуального кодексу України)
Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Згідно з частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 27 Конвенції про захист прав дитини, батько(- ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із ст. 18 Конвенції про захист прав дитини суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ч.5 ст. 183 СК України, той з батьків разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Виходячи з вищевикладеного, діючи в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що за обставин, що склалися позов ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину, підлягає задоволенню з врахуванням саме того, що малолітній син ОСОБА_11 проживає разом з позивачем по справі та з врахуванням матеріального стану відповідача.
За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст. 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 94 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України .
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 141,142,157,160,161,180-183 СК України, ст.ст. 141, 209, 258, 259, 264-268, 354, пп. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з батьком у зв'язку з самостійним утриманням та вихованням дитини та стягнення аліментів - задовольнити частково .
Стягнути з ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частині доходу з усіх видів її заробітку, але не менше ніж 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 19 червня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
В частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць рішення підлягає негайному виконанню.
В іншій частині задоволення позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повне судове рішення складено 17.03.2025 р .
Відомості щодо учасників справи:Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ;
Відповідач - ОСОБА_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_2 ;
Третя особа : Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, адреса: м.Київ, вул. Гната Юри,буд.9, кім.422, буд.50.
Суддя: