Провадження № 2/641/192/2025 Справа № 641/2772/23
23 квітня 2025 року м. Харків
Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Маньковської О.О.,
за участю позивача-відповідача - відповідача ОСОБА_1 ,
представника позивача - відповідача - адвоката Коренцова О.І.,
відповідача - позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача- позивача - адвоката Кочнєвої Л.В.,
секретаря- Почерніної А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Харківська міська рада про поділ майна подружжя,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя.
В обгрунтування позовної заяви ОСОБА_1 посилалась на те, що з 12.03.1994 року до 18.01.2023 року перебувала із відповідачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, в якому народилось двоє синів - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час перебування у шлюбі, 30.12.1999 року, придбали у власність житловий будинок АДРЕСА_1 , який був оформлений на позивача. Зазначила, що останні 15 років поведінка чоловіка змінилась, він не дбав про забезпечення сім'ї, не приймав участі у вихованні дітей, тягар щодо забезпечення сім'ї ліг на позивача, яка працювала ФОП й дбала як про себе, так і про дітей. Крім того, відповідач поводив себе неадекватно, погрожував фізичною розправою, в зв'язку з чим позивач змушена була викликати поліцію. Вказала, що на початку 2021 року відносини між нею та відповідачем погіршились, поведінка відповідача стала нестерпною, й позивач була змушена, побоюючись за своє життя та здоров'я та своїх синів, покинути свій дім № 20 по ІІ Польовому в'їзду у м. Харкові та орендувати житло в м. Харкові. Зазначила, що при цьому відповідач не допомагав коштами, не сплачував аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , який на той час був неповнолітнім, а зараз продовжує навчання в НТУ «Харківський політехнічний інститут», й всі витрати, пов'язані з навчанням сина, позивач здійснює сама, при цьому, на час звернення з позовом, нею сплачена сума в розмірі 83 265 грн., тоді як відповідач відмовляється приймати участь в утриманні сина. Посилаючись на вимоги ст.ст.70,71 СК України, ст.365 ЦК України, позивач вважала необхідним розподілити спільне сумісне майно таким чином: виділити їй у власність 2/3 житлового будинку АДРЕСА_1 ; виділити відповідачу у власність 1\3 житлового будинку АДРЕСА_1 ; припинити право власності відповідача ОСОБА_2 на 1/3 жилого будинку АДРЕСА_1 , шляхом виплати йому грошової компенсації вартості його частки у розмірі 120 000,00 грн. позивачем.
Відповідач-позивач проти позовних вимог заперечував, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач-відповідач добровільно пішла зі спірного будинку АДРЕСА_1 . Заперечував твердження позивача щодо ненадання матеріальної допомоги на утримання неповнолітнього сина, при цьому вказав, що позивач не зверталась з вимогою до суду про стягнення аліментів. Зазначив, що фінансово забезпечував сина, займався вихованням синів, спілкувався з ними і до теперішнього часу підтримує з ними стосунки. Крім того, при навчанні старшого сина на контрактній основі у ВНЗ, надавав матеріальну допомогу та постійно оплачував йому навчання. Молодший син навчається у ВНЗ і він також допомагає фінансово, незважаючи на те, що є інвалідом ІІ групи, завжди шукав спосіб допомогти дітям завдяки підробіткам. Наголосив, що порівну з позивачем сплачує за навчання молодшого сина та надає матеріальну допомогу на повсякденні витрати. Вважав, вимоги позивача є необгрунтованими в розумінні положень ст.ст. 70,71, СК України та ст. 365 ЦК України. Зазначив, що на теперішній час діти повнолітні, тому підстави, на які посилається позивач у позовній заяві в обгрунтування відступу від рівності часток у спільній сумісній власності подружжя - відсутні. Крім того, вказав, що місце проживання дітей продовжує бути зареєстрованим у спірному будинку, але старший син проживає окремо як від нього, так і від позивача. Також заперечував суму оцінки його частки в майні (т. 1 а.с. 75-90).
До суду надійшла зустрічна уточнена позовна заява ОСОБА_2 (а.с. 103-106,207б-207г). В обгрунтування вказав, що за час шлюбу з позивачем-відповідачем, 30.12.1999року ними придбаний будинок за адресою: АДРЕСА_2 , а також в березні 2009 року - автомобіль Mitsubishi Lancer HB 1.8 Іntense AT, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_2 . Як будинок, так і автомобіль зареєстровані на ім'я позивача-відповідача ОСОБА_1 . Посилаючись на положення СК України щодо рівності часток чоловіка та дружини в спільному сумісному майні подружжя, просив визнати за ним право власності на частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_1 компенсацію за частину автомобіля Mitsubishi Lancer HB 1.8 Іntense AT,ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_2 в сумі 99 740 грн. Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати 4000 грн. за оцінку спільного майна, 6000 грн за надання правової допомоги.
Представник позивача -відповідача адвокат Коренцов О.І. надав відзив на зустрічну позовну заяву , посилаючись на невірність викладених вимог, посилаючись на практику ВС. Також вказав, що автомобіль, який є предметом спору за зустрічним позовом придбано за кошти позивача-відповідача, вказавши на неспіврозмірність доходів відповідача-позивача для купівлі автомобіля. Крім того піддав сумніву висновок спеціаліста з оцінки майна, оскільки вказаний спеціаліст не має права займатися таким видом діяльності, а також вказав, що висновок виготовлено за замовленням адвоката Кочнєвої Л.В., яка не має повноважень на здійснення від імені відповідача-позивача таких дій. Також не погодився із вартістю оціненого автомобіля у вказаному висновку й вважав необгрунтованими вимоги щодо стягнення з позивача-відповідача судових витрат (т. 1 а.с. 215-220).
В судовому засіданні позивач - відповідач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Коренцов О.І. свою позовну заяву підтримали, просили суд позовні вимоги задовольнити. Проти вимог зустрічного позову заперечували.
Представник позивача -відповідача адвокат Коренцов О.І. надав відповідь на відзив, посилаючись на безпідставність та необгрунтованість заперечень відповідача-позивача у відзиві, ненадання доказів, на яких грунтуються заперечення проти позову (т.1 а.с. 60-63).
Відповідач- позивач ОСОБА_2 та його представник заперечували проти позовних вимог за первинним позовом та просили задовольнити уточнену зустрічну позовну заяву.
Представник третьої особи за зустрічним позовом - Харківська міська рада в судове засідання не з'явився, про місце, дату і час слухання справи повідомлений своєчасно і належним чином, надав суду письмові пояснення, вказавши на безпідставність його залучення до участі. Просив розглянути справу за його відсутності.
Учасники судового розгляду не заперечували проти слухання справи за відсутності представника третьої особи.
Таким чином, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника третьої особи, повідомленого про місце, дату і час слухання справи, з врахуванням думки учасників судового розгляду, які не заперечували проти розгляду справи за відсутності вказаної особи.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та зустрічні позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та надані докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Главою 8 СК України регулюється право спільної сумісної власності подружжя.
Рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями СК та ЦК України.
Так, судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 12.03.1994 року, свідоцтво серії НОМЕР_3 , видане Комінтернівським відділом ДРАЦС ХМУЮ, а/з 177 (т. 1 а.с. 8), який був розірваний рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18.01.2023 року (т. 1 а.с. 12)
Як вбачається з договору купівлі -продажу жилого будинку від 30.12.1999 року, ОСОБА_1 купила житловий будинок, який є предметом спору, за адресою: АДРЕСА_2 за 37600 грн. та є його власником (т. 1 а.с. 11,22).
Під час шлюбу у подружжя народилось двоє синів - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 9-10).
Так, за правилами ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Положеннями ч.1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості, і це є її процесуальним обов'язком.
Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Відповідно до правових висновків, висловлених Верховним Судом України в справах № 6-79цс13, №6-2641цс15, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Разом з тим, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи вказані норми та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: час набуття такого майна, кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Так, звертаючись з позовом, позивач-відповідач ОСОБА_1 зазначила, що житловий будинок АДРЕСА_1 , був придбаний за спільні кошти з відповідачем-позивачем та був оформлений на позивача.
В обгрунтування позовної заяви ОСОБА_1 , зазначаючи про необхідність відступити від рівності часток подружжя при поділі майна, вважала, що, на її думку, суттєвими обставинами є поведінка відповідача-позивача ОСОБА_2 , який не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні сина ОСОБА_5 ,не сплачував аліменти на його утримання, всі витрати, пов'язані з навчанням сина, який продовжує навчання, позивач здійснює сама, також відповідач-позивач поводив себе неадекватно, погрожував фізичною розправою, в зв'язку з чим позивач змушена була викликати поліцію, та, побоюючись за своє життя та здоров'я, та своїх синів, покинула свій дім № НОМЕР_4 по ІІ Польовому в'їзду у м. Харкові та орендувала житло в м. Харкові.
Посилаючись на вимоги ст.ст.70,71 СК України, позивач вважала вказані обставини суттєвими, та такими, що дають підстави для збільшення її частки в спільному сумісному майні подружжя.
Суд критично оцінює вказані твердження позивача -відповідача ОСОБА_1 , оскільки зазначені нею обставини не знайшли будь-якого підтвердження в судовому засіданні. Так, зазначаючи про агресивність поведінки відповідача-позивача ОСОБА_2 , його погрози фізичною розправою, в зв'язку з чим позивач змушена була викликати поліцію - позивачем-відповідачем ОСОБА_1 не надано відповідних доказів на підтвердження зазначених обставин, й, відповідно, відсутні підстави вважати, що саме поведінка відповідача-позивача була підставою для виїзду позивача-відповідача з належного їй домоволодіння АДРЕСА_1 та оренди житла в м. Харкові.
Також твердження позивача-відповідача ОСОБА_1 в тій частині, що відповідач-позивач ОСОБА_2 не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні сина ОСОБА_5 ,2003 року народження, не сплачував аліменти на його користь та всі витрати, пов'язані з навчанням сина, який продовжує навчання, позивач-відповідач ОСОБА_1 здійснює сама - судом оцінюються критично, оскільки підтверджуючих доказів вказаних обставин суду не надано. Крім того, в судовому засіданні сама позивач-відповідач ОСОБА_1 пояснила, що до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_5 - не зверталась. Також доказів стягнення аліментів за рішенням суду за позовом повнолітнього сина ОСОБА_5 , 2003 року народження, в зв'язку з продовженням навчання - суду також не надано. Крім того, здійснення сплати за навчання повнолітнього сина ОСОБА_5 позивачем-відповідачем ОСОБА_1 не впливає на рішення по суті позовних вимог та не є суттєвими обставинами, які впливають на розмір часток подружжя в розумінні положень ч.2 ст.70 СК України.
Так, положеннями ч.2 ст.70 СК України врегульовано, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Враховуючи, що обставини, на які посилається позивач-відповідач ОСОБА_1 як на підставу для відступу від засад рівності часток, в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження, тому суд в задоволенні позовних вимог позивача-відповідача ОСОБА_1 - відмовляє.
Звертаючись з зустрічною уточненою позовною заявою, ОСОБА_2 вказав, що за час шлюбу з позивачем-відповідачем, 30.12.1999року ними придбаний будинок за адресою: АДРЕСА_2 , а також в березні 2009 року - автомобіль Mitsubishi Lancer HB 1.8 Іntense AT, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_2 . Як будинок, так і автомобіль зареєстровані на ім'я позивача-відповідача. Просив визнати за ним право власності на частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_1 компенсацію за частину автомобіля Mitsubishi Lancer HB 1.8 Іntense AT,ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_2 в сумі 99 740 грн.
Так, положеннями ч.2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Частиною першою статті 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі справа № 725/1776/18 (провадження № 61-7911св19).
Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Таким чином, суд вважає встановленим та доведеним, що спірний будинок за адресою: АДРЕСА_2 є об'єктом права спільної сумісної власності сторін, оскільки є придбаним в період шлюбу, за спільні кошти подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , незалежно від того, що оформлений та зареєстрований за позивачем - відповідачем ОСОБА_1 .
В судовому засіданні позивачем-відповідачем ОСОБА_1 той факт, що спірний будинок був придбаний нею спільно з ОСОБА_2 за спільні сумісні грошові кошти - не оспорювався, й, таким чином, презумпція спільності права власності подружжя стосовно спірного будинку під час судового розгляду - позивачем-відповідачем ОСОБА_1 не спростовувалась. Разом з тим, обставини, на які посилається позивач-відповідач ОСОБА_1 , оспорюючи рівність часток подружжя в спільному сумісному майні, з мотивів, викладених вище, критично оцінені судом, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому частки подружжя в спірному майні є рівними, в зв'язку з чим зустрічний позов ОСОБА_2 в частині визнання за останнім права власності на частину будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 - підлягає задоволенню.
Крім того, відповідач-позивач ОСОБА_2 в зустрічному позові вказав, що в березні 2009 року вони разом з ОСОБА_1 придбали автомобіль Mitsubishi Lancer HB 1.8 Іntense AT, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , оформлений на ОСОБА_1 . Згідно висновку спеціаліста з оцінки майна, автомобіль Mitsubishi Lancer HB 1.8 Іntense AT, 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_2 - має вартість 199480 грн. (т. 1 а.с. 111-128), просив стягнути з ОСОБА_1 компенсацію за частину автомобіля Mitsubishi Lancer HB 1.8 Іntense AT,ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_2 в сумі 99 740 грн.
Позивач -відповідач ОСОБА_1 , заперечуючи проти зустрічного позову в цій частині, вказала, що автомобіль придбаний за її кошти, зазначивши про невідповідність доходів відповідача-позивача ОСОБА_2 для купівлі автомобіля. Крім того, позивач-відповідач ОСОБА_1 піддала сумніву висновок спеціаліста з оцінки майна, оскільки вказаний спеціаліст не має права займатися оцінкою майна, а також вказали, що висновок був виготовлений на замовлення адвоката Кочнєвої Л.В., яка не має повноважень на здійснення від імені відповідача-позивача таких дій. Також не погодився із вартістю оціненого автомобіля у вказаному висновку.
Так, в частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Пояснення представника позивача-відповідача ОСОБА_1 в тій частині, що відповідачем-позивачем передчасно заявлені позовні вимоги про стягнення компенсації за 1\2 частку автомобіля, оскільки ним при цьому не ставиться питання про виділ частки в неподільному майні та не заявляється про відмову від відповідної частки в спірному майні - судом оцінюються критично. Так, за правилами ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Положеннями ч.1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості, і це є її процесуальним обов'язком. Таким чином, вирішення питання про виділ частки в неподільному майні подружжя та про відмову від відповідної частки в спірному майні не впливає на розгляд судом вимог щодо присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно.
Також суд критично оцінює твердження позивача-відповідача ОСОБА_1 в тій частині, що спірний автомобіль був придбаний нею не за спільні сумісні грошові кошти подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а за особисті грошові кошти останньої, оскільки дані факти не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та не доведені позивачем-відповідачем в судовому засіданні, а тому суд дійшов висновку про те, що в даному випадку презумпція спільності права власності подружжя стосовно спірного автомобіля Mitsubishi Lancer HB 1.8 Іntense AT,ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_2 під час судового розгляду позивачем-відповідачем ОСОБА_1 - не спростована.
Також суд критично оцінює заперечення позивача-відповідача в тій частині, що висновок щодо оцінки автомобіля є неналежним доказом з тих підстав, що здійснений спеціалістом, який не мав права займатися оцінкою майна, оскільки діяв за сертифікатом, строк дії якого сплив, та що висновок був виготовлений за замовленням адвоката Кочнєвої Л.В., яка не має повноважень на здійснення від імені відповідача-позивача таких дій. Також не погодився із вартістю оціненого автомобіля у вказаному висновку.
Так, згідно Висновку спеціаліста від 24.06.2023року, Mitsubishi Lancer HB 1.8 Іntense AT,ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , вартість автомобіля становить 199 480 грн (т.1, а.с.121).
Даний Висновок спеціаліста від 24.06.2023року суд приймає до уваги, як складений кваліфікованим спеціалістом-оцінювачем Семенченко В.О., який має відповідне кваліфікаційне свідоцтво оцінювача та сертифікат суб'єкта оціночної діяльності. Заперечення представника позивача-відповідача в тій частині, що суб'єкт оціночної діяльності має сертифікат суб'єкта оціночної діяльності, який сплинув в вересні 2022 року, а тому зроблені висновки не мають ознак достовірності - суд оцінює критично, оскільки згідно Примітки до даного Висновку спеціаліста, згідно п.7 розділу VII ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» з останніми доповненнями, внесеними ЗУ від 12.05.2022року «Сертифікати суб'єктів оціночної діяльності, строк дії яких закінчився під час дії воєнного стану, є чинними до спливу трьох місяців з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні».
Також на якість даного доказу не впливає факт його виготовлення спеціалістом за замовленням адвоката Кочнєвої Л.В., оскільки остання є повноважним представником відповідача-позивача ОСОБА_2 .
Крім того, при оцінці Висновку спеціаліста з оцінки майна від 24.06.2023року, суд враховує, що даний висновок відповідає вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092.
Будь-яких належних та допустимих доказів на його спростування позивачем-відповідачем не надано.
Таким чином, суд оцінює Висновок спеціаліста з оцінки майна від 24.06.2023року, як належний та допустимий доказ в цій справі, та приймає до уваги вартість спірного автомобіля Mitsubishi Lancer HB 1.8 Іntense AT,ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , вартість автомобіля становить 199 480 грн.
За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з ч. 2 ст. 183 ЦК неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, 2, 4 ст. 71 СК), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК). За змістом ч. 4 ст. 71 СК присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК.
Так, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду в справі №209/3085/20, визначено, що «відповідач є власником цієї речі як такої, яку він придбав разом із позивачкою у шлюбі, тобто у спільну сумісну власність. Тому не є примусовим набуттям права приватної власності стягнення з одного співвласника такого майна компенсації на користь іншого співвласника, який відмовляється від своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, щоби врегулювати конфлікт щодо користування та розпорядження нею. Більше того, суд не позбавляє відповідача його частки у праві на це спільне майно, а через рішення про стягнення з останнього відповідної компенсації збалансовує інтереси двох співвласників, які не дійшли згоди щодо долі неподільної речі. Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов'язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі (близькі за змістом висновки висловлені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц і від 9 червня 2021 року у справі № 760/789/19).
З огляду на вищевикладене, зустрічні позовні вимоги відповідача-позивача ОСОБА_2 в частині стягнення з ОСОБА_1 компенсації за частину автомобіля Mitsubishi Lancer HB 1.8 Іntense AT,ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_2 в сумі 99 740 грн.- підлягають задоволенню.
Крім того, при розв'язанні вимог відповідача-позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові втирати витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Так, на підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу відповідаем - позивачем ОСОБА_2 надано:
-копію договору про надання правової допомоги ОСОБА_2 адвокатом Кочнєвою Л.В. від 21.06.2023 року (т.1, а.с.131-132);
- копію розрахунку витрат, з якого вбачається, що адвокатом надані вказані послуги: консультації з приводу розгляду справи - 300 грн.; складання відзиву на позовну заяву, адвокатський запит, зустрічна позовна заява - 6000 грн. (т.1 а.с.135);
- квитанція про сплату ОСОБА_2 суми в розмірі 6300 грн. на рахунок адвоката Кочнєвої Л.В. (т. 1 а.с. 134).
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до постанови Об'єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо в визначаються в договорі про надання правової допомоги (ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.
Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд, оцінюючи обґрунтованість позовної заяви в частині стягнення витрат на правову допомогу, в контексті положення частини четвертої статті 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, вважає, що заявлена відповідачем - позивачем сума є обгрунтованою та підлягає задоволенню в розмірі 6000 грн.
Судові витрати з розгляду справи, суд розподіляє згідно ст. 141 ЦПК України. Враховуючи, що згідно квитанції ТОВ «Аргумент-Експерт» до прибуткового касового ордеру від 26.06.2023 року №1682 (а.с.111 Т1) адвокатом Кочнєвою Л.В., яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_2 за виконання оцінки майна - житлового будинку та автомобіля сплачено 4000 грн., дана сума підлягає стягненню з відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ..
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 137, 139, 141, 206, 258, 259, 263- 265, 268 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя - відмовити.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Харківська міська рада, про поділ майна подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за частину автомобіля Mitsubishi Lancer HB 1.8 Іntense AT,ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_2 - в сумі 99 740 (дев'яноста дев'ять тисяч сімсот сорок) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч) гривень та судові витрати в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса проживання АДРЕСА_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач - позивач- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
Третя особа - Харківська міська рада - м. Харків, майдан Конституції , 7.
Суддя О.О.Маньковська