24 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 640/32702/21
адміністративне провадження № К/990/16190/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сфера Комфорту» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сфера Комфорту» звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 3 червня 2021 року №004356207004, №00435630704; від 20 жовтня 2021 року №00765930704; визнати протиправним і скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 27 жовтня 2021 року №122797 про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника; зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві виключити Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сфера Комфорту» з переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2023 року, позовні вимоги задоволено.
Постановою Верховного Суду від 4 червня 2024 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2023 року у справі №640/32702/21 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
За наслідками нового розгляду, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року, позов задоволено.
16 квітня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, направлена засобами поштового зв'язку Головним управлінням ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сфера Комфорту» відмовити повністю.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Також обов'язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній міститься посилання на пункти 1 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій прийняті судами із порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 192.1 статті 192, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», пункту 9.1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, та норми процесуального права, а саме: частини третьої статті 90, частини третьої статті 242, а також пунктів 1, 2 частини першої статті 244 КАС України без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 20 серпня 2020 року у справі №826/5743/14, від 10 квітня 2020 року у справі №823/1389/16, від 24 березня 2020 року у справі №260/410/19, від 3 березня 2020 року у справі №140/2715/18, від 5 березня 2021 року у справі №826/23914/15 та, зокрема, у постанові від 21 лютого 2023 року у справі №640/21164/20.
Проте, обґрунтування цих підстав зводиться до незгоди із наданою судом правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв'язку із наявними в матеріалах справи доказами, що не є тотожним застосуванню норм права без урахування висновків Верховного Суду.
При цьому, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Також обов'язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Суд звертає увагу на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
В цілому доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, посилань на практику Верховного Суду та висловлення незгоди з наданою судом правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, що не є належним обґрунтуванням заявленої підстави касаційного оскарження.
При цьому скаржником не взято до уваги, що суд апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови посилався на сталу і послідовну практику, врахував правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19, від 8 вересня 2021 року у справі №816/228/17 та Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №826/18952/14, від 8 жовтня 2020 року по справі № 816/1909/18, від 16 жовтня 2020 року по справі № 814/2553/15, від 6 листопада 2018 року у справі №822/551/18, від 17 листопада 2020 року у справі № 816/5040/14, від 19 червня 2018 року у справі №826/7704/16, від 30 січня 2018 року у справі №2а/1770/3360/12, від 10 березня 2020 року у справі №822/1284/15 та від 30 жовтня 2018 року у справі №826/16134/14, від 21 серпня 2018 року у справі №804/76/15, від 11 вересня 2018 року у справі №815/6105/17, від 30 вересня 2020 року у справі №826/10120/18, від 24 травня 2023 року у справі № 140/607/22, від 28 червня 2023 року у справі №160/7340/22, від 28 грудня 2022 року у справі №160/14248/21, від 28 грудня 2022 року у справі №420/22374/21, від 1 листопада 2023 року у справі №520/14316/19, від 23 червня 2022 року у справі №640/6130/20, від 5 січня 2021 року у справі №640/11321/20, від 5 січня 2021 року у справі № 640/10988/20 та не наведено помилковість їх застосування.
Посилаючись на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про наявність підстав для скасування судових рішень, передбачених частинами другою та третьою статті 353 КАС України.
Однак у поданій відповідачем касаційній скарзі вимоги положень пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, в сукупності з частинами другою та третьою статті 353 цього Кодексу та пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України не наведені, що свідчить про неналежне правове обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасуванням судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову в позові, що передбачено статтею 351 КАС України.
Зазначене у сукупності свідчить про те, що наведені скаржником у касаційній скарзі доводи не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2022 року у справі №420/12859/21 виснував, що мораторій на проведення податкових перевірок на період карантину прямо закріплений нормами пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК; норма цього пункту щодо обмежень на проведення планових перевірок є чинною, її дія не зупинена. Виходячи зі змісту норми пункту 2.1 статті 2 ПК, зміни до ПК здійснюються виключно законами про внесення змін до Кодексу, відповідно зміна строків дії мораторію може бути здійснена виключно шляхом прямого внесення змін до ПК. Верховний Суд дійшов висновку, що за наявності суперечливих правових положень щодо дії мораторію на проведення перевірок у ПК і в постанові Кабінету Міністрів України «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» від 3 лютого 2022 року №89, застосуванню підлягають положення Податкового кодексу України.
У постанові від 27 квітня 2022 року у справі №140/1846/21 Верховний Суд також підтримав позицію про незастосування норм постанови Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2022 року №89 як такої, що змінила строки обмежень на проведення планових перевірок, встановлені пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
У постановах від 23 лютого 2023 року у справі №160/20112/21, від 23 лютого 2023 року у справі №600/1402/22-а, від 28 грудня 2022 року у справі №160/14248/21, від 28 грудня 2022 року у справі №420/22374/21, 28 жовтня 2022 року у справі №600/1741/21-а, від 12 жовтня 2022 року у справі № 160/24072/21, від 1 вересня 2022 року у справі №640/16093/21, Верховний Суд, застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 22 лютого 2022 року у справі №420/12859/21, від 17 травня 2022 року у справі №520/592/21, від 15 квітня 2022 року у справі №160/5267/21, від 27 квітня 2022 року у справі №140/1846/21, від 6 липня 2022 року у справі №360/1182/21, констатував, що проведення податкової перевірки на підставі постанови Кабінету Міністрів України №89 (в умовах чинності норми пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України) є протиправним і тягне за собою наслідки у вигляді скасування прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень.
При цьому Верховний Суд (зокрема, в постановах від 28 жовтня 2022 року у справі №600/1741/21-а, від 12 жовтня 2022 року у справі №160/24072/21) враховував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 8 вересня 2021 року у справі №816/228/17, і зазначив, що доводи про неправомірність дій контролюючого органу, а саме - невиконання норм Податкового кодексу України щодо процедури проведення перевірки, можуть бути підставою для висновку, що така перевірка не породжує правових наслідків, та про визнання протиправними рішень, прийнятих за її результатами.
У висновку Великої Палати Верховного Суду, зробленому в зазначеній у постанові, не йдеться про те, що підтвердження обґрунтованості висновків по суті виявлених порушень за результатами проведеної перевірки нівелює правове значення та наслідки всіх процедурних порушень, допущених контролюючим органом під час призначення та/або проведення перевірок. Разом з тим постанова Великої Палати Верховного Суду не містить визначення конкретних критеріїв, за яких допущені контролюючим органом процедурні порушення є такими, що впливають або об'єктивно можуть впливати на висновки, здійснені за наслідками перевірки. Відповідно, оцінка заявлених (виявлених) процедурних порушень здійснюється судом в кожній конкретній справі (постанови Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі №160/14248/21, від 28 грудня 2022 року у справі №420/22374/21).
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належних підстав оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Одночасно суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Враховуючи викладене та керуючись статтею 332 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сфера Комфорту» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, встановленому статті 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська