23 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/327/24 пров. № А/857/6436/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року (головуючий суддя Дорошенко Н.О., м. Рівне) у справі №460/327/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,-
09.01.2024 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити позивачу відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення; зобов'язати відповідача: здійснити нарахування та виплату позивачу згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку порушенням строків їх виплати» компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 18.06.2016 по листопад 2023 року на суму індексації грошового забезпечення 268383,74 грн; здійснити позивачу компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу».
Позов обґрунтовує тим, що 26.12.2023 на виконання судового рішення у справі №460/6914/23 позивачу було виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 150242,40 грн, а 27.12.2023 - в сумі 118141,34 грн. Остаточна сума виплаченої індексації грошового забезпечення становить 268383,74 грн. 04.01.2024 вона звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації, а також просила здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб. Листом № 12/2/23 від 05.01.2024 відповідач відмовив у здійсненні відповідних виплат. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, які порушують гарантоване державою право на соціальний захист.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходiв у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсацію за втрату частини доходiв у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06.06.2023 у справі №460/6914/23. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення в сумі 150242,40 грн відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06.06.2023 у справі №460/6914/23, починаючи з 28.06.2021 по день фактичної виплати сум грошового забезпечення - 26.12.2023. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення в розмірі 118141,34 грн відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06.06.2023 у справі №460/6914/23, починаючи з 28.06.2021 по день фактичної виплати сум грошового забезпечення - 27.12.2023. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити компенсацію ОСОБА_1 сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 "Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, зазначає, що судом першої інстанції був визначений період нарахування та виплати компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення в сумі 150242,40 грн відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06.06.2023 у справі №460/6914/23, починаючи з 28.06.2021 по день фактичної виплати сум грошового забезпечення - 26.12.2023, в сумі 118141,34 грн відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06.06.2023 у справі №460/6914/23, починаючи з 28.06.2021 по день фактичної виплати сум грошового забезпечення - 27.12.2023. При цьому, суд першої інстанції не врахував при визначені періоду нарахування та виплати компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення сам період нарахування індексації грошового забезпечення відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06.06.2023 у справі №460/6914/23, а у вказаному рішенні був вказаний період виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення саме за період з 18.06.2016 року по 28.06.2021 року. Тобто, суд першої інстанції не врахував сам період, за який власне і був нарахований невиплачений грошовий дохід у вигляді індексації грошового забезпечення відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06.06.2023 у справі №460/6914/23. Таким чином, вважає, що позовна вимога про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 18.06.2016 по 27.06.2021 підлягає до задоволення. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
25.02.2025 відповідачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що прострочення виплати належних позивачу сум індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 18.08.2016 по 28.06.2021 необхідно обраховувати з моменту її звільнення з військової служби - з 28.06.2021. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Позивач у період, зокрема, з 18.08.2016 по 28.06.2021 проходила військову службу в структурних підрозділах ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 28.06.2021 №69 сержанта ОСОБА_1 , звільнену з військової служби наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 14.05.2021 №6-РС, з 28.06.2021 виключено зі списків особового складу територіального центру комплектування та соціальної підтримки та з усіх видів забезпечення.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06.06.2023 у справі №460/6914/23, яке набрало законної сили 27.11.2023, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_5 : здійснити перерахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 18.08.2016 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця - січень 2008 року та виплатити їй суму індексації, з врахуванням виплаченої суми; здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.06.2021 з урахуванням положень абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
На виконання вказаного судового рішення позивачу 26.12.2023 виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 150242,40 грн, а 27.12.2023 - в сумі 118141,34 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача у банку від 28.12.2023.
04.01.2024 ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою, в якій просила здійснити нарахування та виплату компенсації за втрату частини доходiв у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а також здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб.
Листом від 05.01.2024 №12/2/23 ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив позивача про відсутність підстав для виплати компенсації за втрату частини доходів. Зазначив, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Проте, ІНФОРМАЦІЯ_5 , позивачу жодним чином не порушено строки виплати грошового забезпечення, оскільки грошове забезпечення йому виплачувалось відповідно норм чинного законодавства України.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (Закон №2050-ІІІ).
Відповідно до статей 1 - 3 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (Порядок №159).
В силу приписів пункту 1 Порядку №159, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (п. 2 Порядку №159).
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналізуючи вищенаведені правові норми, колегія суддів зазначає, що положення Закону № 2050-III та Порядку № 159 право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку. Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Разом з тим, за приписами Конституції України та КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконання рішення суду від 06.06.2023 у справі №460/6914/23, яке набрало законної сили 27.11.2023, відповідачем здійснено відповідний перерахунок індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 18.08.2016 по 28.06.2021 в загальній сумі 268383,74 грн. Фактичну виплату індексації здійснено 26.12.2023 в сумі 150242,40 грн та 27.12.2023 в сумі 118141,34 грн.
Таким чином, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення в належному розмірі 150242,40 грн, а також виплати індексації грошового забезпечення в належному розмірі 118141,34 грн на виконання вказаного судового рішення за період з моменту прострочення виплати відповідачем такої індексації по день фактичної її виплати.
Проте, щодо моменту, з якого потрібно обраховувати прострочення відповідачем виплат, апеляційний суд зазначає наступне.
Як було вказано вище, право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати (ст. 1 Закону №2050-ІІІ).
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У пункті 2.2 рішення Конституційного Суду України в справі № 4-рп/2012 визначено, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Таким чином, саме в момент звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, припиненням якого є проведення таким працівником фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
На момент звільнення позивача з військової служби 28.06.2021 з нею не було проведено остаточного розрахунку індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 18.08.2016 по 28.06.2021, що встановлено судовим рішенням у справі №460/6914/23.
Таким чином, колегія суддів вважає, що прострочення виплати належних позивачу сум індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 18.08.2016 по 28.06.2021 необхідно обраховувати з моменту її звільнення з військової служби - 28.06.2021.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога про нарахування та виплату позивачу компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 18.06.2016 по 27.06.2021 задоволенню не підлягає, оскільки момент початку прострочення виплати належних позивачу сум індексації грошового забезпечення в належному розмірі настав при звільненні її з військової служби - з 28.06.2021.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі № 460/327/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар