23 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/13756/24 пров. № А/857/5061/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І. М., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року (головуючий суддя Нор У.М., м. Рівне) у справі № 460/13756/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати пенсії, відповідно до ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок основної пенсії за період з 11.05.2024 згідно зі ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 6-ти мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати без обмежень загального розміру пенсії з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок основної пенсії за період з 11.05.2024 згідно зі ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 6-ти мінімальних пенсій за віком без обмежень загального розміру пенсії, урахувавши всі передбачені законодавством підвищення й доплати; визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплату щомісячного підвищення до пенсії за законом як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату з 11.05.2024 підвищення до пенсії за законом як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності в розмірі шести мінімальних пенсій за віком та підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року, визначених ст. ст. 39, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 11.05.2024 відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та виплачувати основну пенсію у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 11.05.2024 нарахування та виплату ОСОБА_1 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року, до зміни законодавства або зміни правового статусу позивача. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що 29.06.2021 прийнятий Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" №1584-IX, з урахуванням якого статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи (зокрема, для ІІІ групи інвалідності - не менше 3700 грн). Вважає, що відповідач, виплачуючи у спірний період позивачу пенсію по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до 54 Закону № 796-ХП у розмірах, що вказані цією статтею діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством. Зазначає, що суд першої інстанції не вправі застосовувати рішення Конституційного Суду України від 03.04.2024 у справі № 4-р(І)/2024 до правовідносин, які виникли до його прийняття та з урахуванням відстрочення втрати чинності (визнання неконституційною норми), що встановлено самим рішенням, а саме - через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану. Також вказує, що підстав для виплати доплати, передбаченої статтею 39 вказаного Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», немає.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові не оскаржується, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, як отримувач пенсії відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як особа з інвалідністю 3 групи.
Позивач є особою, потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 1); не працює та проживає у населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Розмір пенсії становить з 01.03.2024 - 5564,72 грн (з урахуванням надбавок). Пенсія відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виплачується в розмірі 5450,84грн.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(II)/2021 було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
У зв'язку із прийняттям Конституційним Судом України вказаного рішення, позивач звернувся з відповідним зверненням про перерахунок пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, однакв відповідач відмовив у задоволенні вказаної заяви.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що законодавець виконав Рішення Конституційного Суду України №1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 (щодо повноваження уряду право визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що прийняттям Закону №1584-IX не досягаються всупереч рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відтак до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР.
Також суд першої інстанції вказав, що оскільки позивач проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджених постановою Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23.07.1991, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення, а тому відповідач повинен проводити виплату щомісячної доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, апеляційний суд зазначає наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
Пенсійне забезпечення осіб, які віднесені до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано положеннями статті 54 Закону № 796-XII, яка неодноразово зазнавала змін.
За правилами статті 54 Закону №796-XII (в редакції від 09.07.2007 згідно з Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008) пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
Згодом, мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначено в Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №1210 від 23.11.2011.
Згідно з п.11 Порядку № 1210, мінімальний розмір пенсії становить:
1) для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:
осіб з інвалідністю I групи - 180 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
осіб з інвалідністю II групи - 160 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
осіб з інвалідністю III групи - 145 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Тобто раніше визначений статтею 54 Закону №796-XII розмір пенсій було знижено.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII від 28.12.2014, яким текст статті 54 Закону №796-XII, викладено в іншій редакції, зокрема:
"Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань".
Також 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" №79-VIII від 28.12.2014, пунктом 63 якого розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення ст. 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру державної пенсії, передбачених Законом №796-ХІІ.
Конституційний Суд України в Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 дійшов висновку, що положення частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII не відповідають Конституції України (є неконституційними) та встановив, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього Закону в редакції Закону №76-VIII. З метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, Конституційний Суд України вважав, що держава зобов'язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII.
Частинами першою та другою статті 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України регламентовано положеннями статті 97 Закону № 2136-VIII, відповідно до частини першої якої Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Керуючись зазначеними нормами Закону № 2136-VIII, Конституційний Суд України Рішенням від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 встановив строк втрати чинності нормою закону, що визнана неконституційною, а саме через три місяці з дня ухвалення рішення, тобто із 07 липня 2021 року.
На виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Верховною Радою України прийнятий Закон № 1584-ІХ, яким внесено зміни до Закону № 796-ХІІ, в тому числі в частині визначення розміру пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Так, за змістом частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ (в редакції Закону № 1584-ІХ) розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:
для I групи інвалідності - 6000 гривень;
для II групи інвалідності - 4800 гривень;
для III групи інвалідності - 3700 гривень;
для дітей з інвалідністю - 3700 гривень.
Таким чином, на виконання Рішення Конституційного Суду України №1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 Верховною Радою України прийнятий Закон №1584-ІХ, який вносить зміни до Закону №796-XII, що визначає новий розмір пенсії по інвалідності осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Як вбачається зі змісту статті 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 1584-IX, визначені розміри пенсій є нижчими, аніж були в редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону № 230/96-ВР".
Саме на зазначену редакцію статті 54 Закону №796-XII покликається апелянт.
Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що метою Закону № 796-XII, що її визначено в частині першій статті 1 Закону № 796-XII, є, зокрема, захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних із нею проблем медичного й соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.
Аналізуючи норми статті 54 Закону № 796-XII, в редакції Закону № 230/96-ВР, законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію статті 16 Конституції України установив у Законі № 796-XII саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами.
Конституційний Суд України у Рішенні від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону № 796-XII вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом посутнього аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, Рішення від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 констатує, що Верховна Рада України Законом № 1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону № 796-XII мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 06.06.1996 № 230/96-ВР.
Змінюючи законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
Така позиція була висловлена у Рішенні Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021.
У пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Окремо Конституційний Суд України зауважив, що у разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду України в подібних правовідносинах та здійснюючи аналіз норми статті 54 Закону №796-XII в редакції Закону № 1584-IX, апеляційний суд зазначає, що законодавець виконав рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 (щодо повноваження уряду право визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що всупереч рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 прийняттям Закону № 1584-IX не досягаються мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Крім того, у рішенні від 03.04.2024 у справі № 4-р(І)/2024 Конституційний Суд України зазначив, що на виконання імперативних вимог статей 3, 16, 50 Конституції України парламент у частині четвертій статті 54 Закону № 796 у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 06.06.1996 № 230/96-ВР зазначив таке:
"В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком".
Враховуючи наведені вище висновки, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 460/20412/23.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для застосування норми статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції, яка б передбачала виплату позивачу пенсії у розмірі 6-ти мінімальних пенсій за віком.
До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 року у справі №240/1121/24.
Щодо нарахування підвищення до пенсії відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року.
Відповідно до статті 9 Закону № 796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно зі статтею 13 Закону № 796 на державу покладаються зобов'язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи; держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за:
1) пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
2) втрату годувальника, якщо його смерть пов'язана з Чорнобильською катастрофою;
3) матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім'ї у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до Закону № 796 та інших актів законодавства України.
Статтею 19 Закону № 796-XII передбачено, що соціальний захист громадян полягає у відшкодуванні шкоди, завданої їх життю, здоров'ю і майну внаслідок радіоактивного забруднення, та реалізується шляхом надання відповідних компенсацій та пільг усім громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених Законом № 796 категорій.
Конституційний Суд України у Рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018, вирішуючи порушені в конституційному поданні питання, зазначив, що встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов'язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку.
06 грудня 2016 року був прийнятий Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII), що набрав чинності 01 січня 2017 року.
Пунктом 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19 грудня 2019 року № 410-IX).
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15 травня 2018 року № 2415-VIII).
Згідно з пунктом 9 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу», Закон України “Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України “Про Державний земельний кадастр», Закон України “Про судовий збір», Закон України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України “Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII (що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018).
Велика Палата Верховного Суду вже розглядала спір з подібними правовідносинами з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
Вирішуючи у справі № 240/19227/21 виключну правову проблему стосовно того, чи може прожитковий мінімум застосовуватись як розрахункова величина для визначення розміру підвищення (доплати) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку визначено статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, до інших виплат, розмір яких визначається без застосовування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, відповідно до пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», наявністю якої було обумовлено необхідність передачі Касаційним адміністративним судом цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, остання у постанові від 04 квітня 2024 року вказала, що за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях “нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності “новим» актом (переживаюча / ультраактивна дія).
Аналогічний підхід застосований у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 9901/315/20, від 03 листопада 2021 року у справі № 9901/378/20.
З огляду на це, з набранням чинності Законом № 1774-VIII, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року).
Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ “Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду вказала, що норма пункту 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
Аналогічного висновку щодо застосування прожиткового мінімуму як розрахункової величини для визначення розміру підвищення (доплати) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку визначено статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 240/14563/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/20557/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 240/30187/22 та від 07 травня 2024 року у справі № 240/10860/22.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області наявний обов'язок нараховувати та виплачувати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року.
Решта доводів апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо нового розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст. 311, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі № 460/13756/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. І. Шинкар