24 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/17437/24 пров. № А/857/26916/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року у справі №380/17437/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
суддя у І інстанції Кузан Р.І.,
час ухвалення рішення 27 вересня 2024 року,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення не зазначена, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відрахування аліментів з додаткової винагороди ОСОБА_1 , яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та виплачується на період дії воєнного стану;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 відрахування аліментів здійснювати без врахування додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 та виплачується ОСОБА_1 у період дії воєнного стану.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що судовим наказом Старосамбірського районного суду Львівської області від 23.05.2019 по справі № 455/602/19 з ОСОБА_1 стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , щомісячно у розмірі половини із всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26.04.2019 року і до досягнення дітьми повноліття. По здійсненню примусового виконання наказу суду державним виконавцем Старосамбірського районному відділі державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) було відкрито виконавче провадження № 59340481 та розпочато виконавчі дії. З метою реалізації завдань виконавчого провадження, державним виконавцем було направлено виконавчі документи до виконання за місцем роботи (служби) боржника ОСОБА_1 , а саме у військову частину НОМЕР_1 . Під час здійснення військовою частиною НОМЕР_1 відрахувань аліментів з доходів позивача, останньому стало відомо, що відповідач здійснює їх відрахування з додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 та виплачується на період дії воєнного стану. Позивач вважає, що зазначена додаткова винагорода не має постійного характеру, а тому не підлягає включенню до грошового забезпечення з якого підлягають утримання аліменти, відтак дії військової частини НОМЕР_1 з цього приводу являються протиправними.
Вказує, що додаткова винагорода передбачена пунктом 1 Постанови КМУ від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» не має постійного характеру, а передбачена на період дії воєнного стану, який введено 24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Відтак зазначає, що додаткова винагорода, визначена Постановою КМУ від 28.02.2022 № 168 яка виплачується на період воєнного стану належить до одноразових видів грошового забезпечення і не включається до переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року у справі №380/17437/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права та неповним з'ясуванням усіх обставин справи, тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що додаткова винагорода, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168, входить в категорію виплат, які згідно п. 8 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 146 від 26.02.1993 року, враховуються при визначенні розміру аліментів. Проте, на думку апелянта, при винесенні оскаржуваного рішення судом не було взято до уваги, що пункт 8 даного Переліку виключає із списку грошового забезпечення, із якого не може проводитися стягнення аліментів, грошове забезпечення, що не має постійного характеру, до якого власне і відноситься додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168, а саме додаткова винагорода військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави - агресора, розмір якої залежить від часу участі у таких діях та заходах. Апелянт вважає, що суд першої інстанції помилково поєднав два види додаткової винагороди, які передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168, - загальну, яка виплачується щомісячно, на період дії воєнного стану, та спеціальну, яка носить одноразовий характер та виплачується за безпосередню участь в бойових діях в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях, та носить преміювальний/компенсаційний характер, яка власне й виступає предметом спору. Позивач зазначає, що виплата спеціальної додаткової винагороди у збільшеному до 100000 грн. розмірі носить одноразовий характер та виплачується в період дії воєнного стану за особливі заслуги (безпосередня участь в бойових діях), тоді, як виплата додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. носить постійний, щомісячний характер та виплачується в період воєнного стану незалежно від безпосередньої участі в бойових діях. Позивач посилається на те, що вказана додаткова винагорода за безпосередню участь у бойових діях не повинна враховуватися при розрахунку аліментів, оскільки вона має компенсаційний характер та пов'язана з ризиком для життя, виплату додаткової винагороди встановлено на період дії воєнного стану і виплачується вона у розмірах в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у конкретних діях та заходах, тобто, вона не носить постійний характер. Позивач вважає, що судом першої інстанції помилково не було взято до уваги, що згідно абз. 16 п. 2 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 року (із змінами від 01.02.2023 року), до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану. На думку позивача, сукупність вказаних та нормативно обґрунтованих фактів в повній мірі доводить, що додаткова винагорода (спеціальна) військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, розмір якої залежить від часу участі у таких діях та заходах, не має постійного характеру та не може бути об'єктом справляння аліментних зобов'язань.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч.4 ст.304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Судовим наказом Старосамбірського районного суду Львівської області від 23.05.2019 по справі № 455/602/19 з ОСОБА_1 стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , щомісячно у розмірі половини із всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26.04.2019 року і до досягнення дітьми повноліття.
Старосамбірським ВДВС у Самбірському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 14.06.2019 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №59340481) з примусового виконання судового наказу Старосамбірського районного суду Львівської області від 23.05.2019 по справі № 455/602/19.
Під час здійснення військовою частиною НОМЕР_1 відрахувань аліментів з доходів позивача, відповідач здійснює їх відрахування з додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 та виплачується на період дії воєнного стану. Вказане не заперечується сторонами.
Не погоджуючись з відрахуванням аліментів з додаткової винагороди, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №168 28.02.2022 позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п.8 Переліку з військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, БЕБ, служби цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби, співробітників Служби судової охорони утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, інших виплат, установлених законодавством, зокрема додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану, крім грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та інших випадків, передбачених законом.
З урахуванням наведеного, оскільки законодавством чітко визначено, що утримання аліментів з військовослужбовців Збройних Сил України провадиться з додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану, суд першої інстанції вважав доводи позивача необґрунтованими та дійшов висновку, що відповідач, здійснивши утримання аліментів з усіх видів грошового забезпечення позивача, зокрема з додаткової винагороди, яка виплачується йому на період воєнного стану, у спірних правовідносинах діяв з дотриманням порядку, меж і способу дій, визначених законом.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову, з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.1-4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 704) затверджено, зокрема: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту згідно з додатком 2.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, який затверджено Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова № 168), редакція якої неодноразово змінювалася, та п.1-1 в редакції чинній на час звернення позивача до суду було установлено, що військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території противника військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань.
На виконання ст.9 Закону №2011-XII, постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", Міністерство оборони України видало наказ від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, яким затвердило Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260), редакція якого змінювалася (зміни внесені 31.03.2023 шляхом доповнення Порядку №260 розділом XXXIV "Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану").
Відповідно до п.2 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Таким чином додаткова винагорода на період дії воєнного стану входить до складу одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Спірним у даній справі є питання щодо наявності у відповідача підстав для відрахування аліментів з додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 та виплачується позивачу на період дії воєнного стану.
З цього приводу суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 (з наступними змінами, далі Перелік № 146).
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 Переліку № 146, утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом, в тому числі з: усіх видів доплат і надбавок до заробітної плати.
При цьому, пунктом 8 Переліку № 146 (у редакції, яка діяла до 16.11.2022 року) було передбачено, що з військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, БЕБ, служби цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби, співробітників Служби судової охорони утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, крім грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та інших випадків, передбачених законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 року № 1263, яка набрала чинності 16.11.2022 року, внесені зміни до пункту 8 Переліку № 146, доповнивши його після слів «з усіх видів грошового забезпечення» словами «інших виплат, установлених законодавством, зокрема додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану».
Таким чином, згідно з пунктом 8 Переліку № 146, у редакції, що вже діяла на час звернення позивача до суду встановлено, що з військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, БЕБ, служби цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби, співробітників Служби судової охорони утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, інших виплат, установлених законодавством, зокрема додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану, крім грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та інших випадків, передбачених законом.
Однак колегія суддів зауважує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року №1264 фактично лише підтверджено необхідність стягнення аліментів з урахуванням додаткової винагороди, оскільки раніше законодавство просто не містило норми про отримання додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану. Тому з урахуванням змін у законодавстві, законодавець лише узгодив між собою всі нормативно-правові акти.
Також колегія суддів враховує, що Верховним Судом у постанові від 28.02.2024 у справі №209/3260/13-ц зроблено висновок про те, що додаткові виплати, які нараховувались та виплачувались боржнику по аліментах відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» і до 16 листопада 2022 року не є одноразовим нерегулярним видом грошового забезпечення, мали постійний характер та відносились до видів доходів, які враховуються при визначення розміру аліментів на одного з подружжя, дітей батьків, інших осіб.
Отже Переліком видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб чітко визначено, що утримання аліментів з військовослужбовців Збройних Сил України провадиться з додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану.
За такого правового регулювання, колегія суддів відхиляє доводи апелянта та погоджується з висновком суду першої інстанції, що у цій справі відсутні підстави для зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 відрахування з доходу позивача аліментів здійснювати без врахування додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 та виплачується у період дії воєнного стану, оскільки доводи апеляційної скарги позивача про те, що така додаткова винагорода не включається до переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів суперечать п. 8 Переліку № 146, яким прямо передбачено, що утримання аліментів з військовослужбовців Збройних Сил України провадиться у тому числі і з додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 316 КАС України).
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.
Керуючись ст. 241, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року у справі №380/17437/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Т. В. Онишкевич
Н. М. Судова-Хомюк