24 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/1854/24 пров. № А/857/24540/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів - Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року у справі №380/1854/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,-
суддя у І інстанції Сидор Н.Т.,
час ухвалення рішення 30 серпня 2024 року,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення не зазначена,
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 24.12.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 р. та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2023 р. у справі 380/10876/22;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 24.12.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 р. та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2023 р. у справі 380/10876/22.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що проходив військову служб у військовій частині НОМЕР_1 . Вже після звільнення з військової служби на виконання рішення суду позивачу виплачено індексація грошового забезпечення. Разом з цим, відповідачем в порушення статті 4 Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не виплачено на корить позивача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. Наведене зумовило звернення до суду з цим позовом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року у справі №380/1854/24 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, представник якого подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року у справі №380/1854/24 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції ' необґрунтованим, суперечить фактичним обставинам справи та не відповідає нормам матеріального, процесуального права.
Вказує, що відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції обґрунтував своє рішення правовою позицією Верховного Суду щодо необхідності обов?язкового проведення досудового врегулювання спору та отримання у відповідача відмови щодо проведення виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, не врахувавши, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 02.04.2024 року по справі №560/8194/20 відступила від такого висновку.
Вважає, що посилання суду першої інстанції на те, що позивач не звертався і не отримав відмови у проведенні компенсації втрати частини доходів, як на підставу для відмови у задоволенні позову, є необґрунтованими та помилковими. Крім цього, якщо позивач не надав доказів звернення до відповідача для досудового врегулювання спору у випадках, в яких законом визначено обов?язковість досудового врегулювання, або на момент звернення позивача із позовом не сплив визначений законом строк для досудового врегулювання спору, то згідно з п.4 ч.4 ст.169 КАС України це є підставою для постановлення ухвали про повернення позовної заяви, що проігноровано судом першої інстанції.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року у справі №380/1854/24 - без змін, оскільки позивач із заявою про виплату йому компенсації втрати частини доходів після сплати відповідачем грошових коштів (індексації грошового забезпечення) на виконання рішення суду у справі №380/10876/22 не звертався, а тому вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про передчасність заявленого позову, а позовні вимоги - такими, що не підлягають до задоволення.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.01.2019 №4 позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2022 у справі №380/10876/22 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та здійснити виплату з урахуванням виплаченої суми.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2023 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення; апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року в адміністративній справі №380/10876/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вичинити дії - скасувати частково, а саме, в частині відмови у задоволенні решта позовних вимог, і в цій частині прийняти нову постанову, якою у вказаній частині позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, при визначенні права ОСОБА_1 на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 06.01.2019; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 06.01.2019 відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення у грошовому виразі відмовлено; у решті частини рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року в адміністративній справі №380/10876/22 залишено без змін.
На виконання вищезазначених рішень відповідачем виплачено позивачу суму індексації грошового забезпечення у розмірі 99 457,96 грн.
Оскільки відповідачем одночасно із виплатою індексації грошового забезпечення не виплачено позивачу компенсації втрати частини доходів, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, враховувши на підставі вимог частини п'ятої статті 242 КАС України правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 грудня 2020 року у справі №200/10820/19, від 17 листопада 2021 року у справі №460/4188/20, від 04 травня 2022 року у справі №200/14472/19, виходив з того, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону №2050 та Порядку №159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки у разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Встановивши, що позивач до позовної заяви не додав доказів його звернення до відповідача із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів після сплати відповідачем грошових коштів (індексації грошового забезпечення) на виконання рішення суду у справі №380/10876/22, а також доказів відмови відповідача у здійсненні виплати такої компенсації на підставі Закону №2050-ІІІ, суд першої інстанції погодився з доводами відповідача про те, що звернення позивача з розглядуваною позовною вимогою до суду є передчасним, оскільки право позивача на отримання компенсації втрати частини доходів наразі не порушене.
Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується та розглядаючи спір, зазначає наступне.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За приписами статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-III).
Статтею 2 Закону №2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону №2050-III).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права, сформулював Верховний Суд України ще у постановах від 19.12.2011 у справі №6-58цс11, від 11.07.2017 у справі №2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20 та інш.
Ще до ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі, виконуючи функцію єдності судової практики, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 вирішив питання неоднакового застосування норм статті 7 Закону №2050-ІІІ та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема у постанові від від 17.11.2021 у справі №460/4188/20.
При цьому, Верховний Суд серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом №2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону №2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
Судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
За висновком судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Верховний Суд неодноразово роз'яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Такі ж правові висновки викладені у постанові Верховного суду від 28 жовтня 2024 року у справі №420/2598/24.
Беручи до уваги наведене, суд першої інстанції, враховуючи правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 17 листопада 2021 року у справі №460/4188/20, від 04 травня 2022 року у справі №200/14472/19-а, помилково зазначив, що відступу від таких на момент розгляду цієї справи не було.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2022 з урахування постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2023 у справі №380/10876/22, якими зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.01.2019, відповідачем здійснено відповідну виплату у розмірі 99457 грн. 96 коп. лише 24.12.2023, однак не нараховано та не виплачено позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення позивача.
За вказаних обставин справи, застосовуючи наведені вище норми права, з урахуванням указаних висновків Верховного Суду, колегія суддів констатує, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 24.12.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2022 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2023 у справі 380/10876/22, а тому є всі правові підстави для покладення на військову частину НОМЕР_1 обов'язку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 24.12.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 р. та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2023 р. у справі 380/10876/22.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені апелянтом в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, при вирішенні цього публічно-правового спору суд першої інстанції неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи та допустив порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відтак, апеляційну скаргу слід задовольнити, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.
Керуючись ст. 229, 286, 243, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року у справі №380/1854/24 скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 24.12.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року у справі 380/10876/22.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 24.12.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року у справі 380/10876/22.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Т. В. Онишкевич
Н. М. Судова-Хомюк