24 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/1425/25 пров. № А/857/12953/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на окрему ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року, головуючий суддя - Ланкевич А.З., постановлена у м. Львів, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВЧ НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 27.06.2022 року по 05.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 27.06.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року за ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 05.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 року за ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 27.06.2022 року по 31.12.2022 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 27.06.2022 року по 31.12.2022 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби згідно ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби згідно ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей»; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а також інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення за період затримки їх виплати на один і більше календарних місяців, по дату фактичної виплати.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Крім того, цією ж ухвалою задоволено заяву позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду з даним позовом. Визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії та поновлено строк звернення до адміністративного суду з наведеним позовом.
Від представника відповідача надійшла заява, в якій просить залишити позовну заяву без розгляду на підставі ч.3 ст.123 КАС України. В обґрунтування заяви посилався на те, що позивач уже звертався до Львівського окружного адміністративного суду з іншим позовом до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.
18.10.2024 року адвокат Лихачов Роман Борисович звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з аналогічним позовом в інтересах ОСОБА_1 (справа №380/21442/24).
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2024 року по справі №380/21442/24, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2025 року, позовну заяву повернуто позивачу у зв'язку з пропущенням строку на звернення до суду. Таким чином, у справі №380/21442/24 судами першої та апеляційної інстанцій уже встановлено факт пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із позовними вимогами, з якими він через свого адвоката Лихачова Романа Борисовича звернулися у справі №380/1425/25, що розглядається.
24.01.2025 року адвокат Лихачов Роман Борисович вдруге звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з аналогічним позовом в інтересах ОСОБА_1 (дана справа - №380/1425/25). При цьому, на виконання імперативних положень п.11 ч.5 ст.160 КАС України, у позовній заяві у цій справі адвокат Лихачов Роман Борисович підтвердив, що «іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав не подавалось.
Окремою ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року вжито заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню адвокатом Лихачовим Романом Борисовичем вимог закону, про які зазначено в мотивувальній частині ухвали; окрему ухвалу направлено Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Рівненської області для вжиття відповідних заходів реагування.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, Воробець М.О.. подав апеляційну скаргу на неї, в якій зазначає, що оскаржена ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену ухвалу скасувати.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що фактично суд першої інстанції взагалі не дослідив питання щодо характеру дій представника Позивача та не взяв до уваги відсутність умислу в його діях.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Приймаючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що адвокат Лихачов Роман Борисович є особою, яка володіє повною вищою юридичною освітою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років та необхідні знання в галузі процесуального законодавства, при цьому, свідомо підтверджує, що не подавав іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, хоча такий ним подавався.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими, виходячи з наступного.
Як передбачено ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно (ч.3 ст. 249 КАС України).
В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
Отже, окрема ухвала має на меті усунення виявлених у процесі розгляду адміністративного позову порушень закону та є підставою для розгляду питання щодо відповідальності винних осіб.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що окрема ухвала - це рішення, яким суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону, причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушників.
Необхідність її винесення зумовлена завданнями адміністративного судочинства - захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових, службових осіб у процесі здійснення ними управлінських функцій.
Згідно з п.9 ч.3 ст.2 КАС України неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства.
Відповідно до ст.45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається (ч.1).
З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі (ч.2).
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (ч.3).
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (ч.4).
Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необґрунтованого перевантаження роботи суду.
Механізм зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа, яка прагне до досягнення певних правових наслідків, здійснення процесуальних дій (бездіяльності) зовні «схожі» на юридичні факти, з якими закон пов'язує настання певних наслідків. Незважаючи на те, що такі дії мають повністю штучний характер, тобто не підкріплюються фактами об'єктивної дійсності, певні правові наслідки, які вигідні особі, все ж таки можуть існувати.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 5 КАС України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Процесуальне законодавство встановлює вимоги до змісту позовної заяви. Від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) є предмет і підстава.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Таке розуміння особливостей розмежування понять «предмет позову» і «підстава позову» висловлене Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2024 року (справа №990/150/23).
Поряд із вимогою про зазначення предмета і підстав позову (пункти 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України) пункт 11 частини п'ятої статті 160 КАС України однією із вимог до позовної заяви визначає зазначення у ній власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Така вимога зумовлена тим, що чинне процесуальне законодавство України не дозволяє подання позивачем нового позову про той самий предмет і з тих самих підстав, з яких вже є постановлене судове рішення, або одночасно тотожних позовів, адже це фактично призведе до переоцінки обставин, встановлених рішенням суду, яке вже набрало законної сили або буде ухвалене. Недопустимість повторного звернення з тими самим вимогами з тих самих підстав має на меті забезпечення принципу юридичної визначеності та вимог пункту 1 статті 6 Конвенції.
Натомість, колегія суддів звертає увагу на ч. 4 ст. 169 КАС України, якою передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, зокрема якщо позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.
Частиною 8 ст. 169 КАС України встановлено, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Аналізуючи наведені норми, слід дійти висновку про те, що подання до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав, не є зловживанням процесуальними правами, оскільки в разі повернення позовної заяви, нормами чинного процесуального законодавства передбачено право повторного звернення до адміністративного суду.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Право на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про зловживання процесуальними правами адвокатом у разі подання повторного подання позовної заяви у цій справі після повернення попередньої є передчасним та фактично перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя, а тому оскаржена ухвала суду є безпідставною, а відтак не відповідає вимогам закону, через що підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у ухвалі суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, окрему ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі №380/1425/25 - скасувати.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич