24 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/1425/25 пров. № А/857/12951/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року про залишення позову без розгляду, головуючий суддя - Ланкевич А.З., постановлена у м. Львів, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВЧ НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 27.06.2022 року по 05.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 27.06.2022 року по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 року за ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 року по 05.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 року за ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 27.06.2022 року по 31.12.2022 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 27.06.2022 року по 31.12.2022 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби згідно ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби згідно ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей»; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а також інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення за період затримки їх виплати на один і більше календарних місяців, по дату фактичної виплати.
Також, позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, мотивоване тим, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.05.2023 року №125 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення. Відповідно до свідоцтва про хворобу №2422 від 24.03.2023 року позивач хворіє з 2022 року, перебував на обстеженні та лікуванні з 08.02.2023 року. Постановою ВЛК визнаний непридатним до військової служби. Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААГ №386488 позивачу встановлено третю групу інвалідності (повторно), захворювання - ТАК, пов'язані з проходженням військової служби. Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААГ №628480 позивачу встановлено другу групу інвалідності (повторно), захворювання - ТАК, пов'язані з проходженням військової служби. Вказав, що про порушення свого права дізнався з листа-відповіді відповідача від 23.01.2025 року №34-ФЕС.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Від представника відповідача надійшла заява, в якій просив залишити позовну заяву без розгляду на підставі ч.3 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
В обґрунтування заяви посилався на те, що позивач уже звертався до Львівського окружного адміністративного суду з іншим позовом до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2024 року по справі №380/21442/24, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2025 року, позовну заяву повернуто позивачу у зв'язку з пропущенням строку на звернення до суду. Вказав, що при поверненні позовної заяви суд першої та апеляційної інстанції виходили з того, що позивач був звільнений та виключений із списків військової частини 05.05.2023 року, довідку про грошове забезпечення отримав 05.05.2023 року, а тому відповідно до вимог ст.ст.233, 234 КЗпП України позов підлягав поверненню. Таким чином, у справі №380/21442/24 судом першої та апеляційної інстанцій уже встановлено факт пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду із позовними вимогами, з якими він звернувся у справі №380/1425/25, що розглядається.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року заяву представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - задоволено; позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - залишено без розгляду.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржена ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про неповажність причин пропуску строку залишив позов без розгляду, не надавши позивачу можливість подати заяву із зазначенням інших причин поважності такого пропуску, чим порушив вимоги статті 123 КАС України
На підставі ч. 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Приймаючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі від 29.01.2025 року висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими, виходячи з наступного.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Питання залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без поважних причин врегульовані діючим процесуальним законом.
Зокрема, відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У статті 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (ч.1).
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2).
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.3).
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.4).
Системний аналіз положень ст.123 КАС України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.
Так, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.
Отже, вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (ч.ч.3 і 4 ст.123 КАС України).
На неможливість залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без надання позивачеві можливості заявити клопотання про поновлення такого строку Верховний Суд указував у постановах від 11.02.2021 року у справі №140/2046/19, від 10.06.2020 року у справі №620/1715/19, від 23.09.2020 року у справі №640/5645/19, від 03.12.2020 року у справі №817/660/18, від 17.03.2021 року у справі №160/3092/20, від 18.03.2021 року у справі №640/23204/19, від 20.04.2021 року у справі №640/17351/19, від 14.07.2022 року у справі №380/10649/21, від 09.06.2022 року у справі №160/15960/20, від 05.05.2022 року у справі №420/6134/21, від 31.10.2023 року у справі №140/2568/22.
Отже, норми КАС України допускають ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду.
Разом з цим, положення КАС України однозначно закріплюють, що у випадку встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, такій особі гарантується надання часу для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом із наданням доказів поважності причин його пропуску. При цьому, забезпечення реалізації такого права не залежить від інстанції суду, який виявив факт пропуску строку, оскільки такий факт може бути виявлений не лише до відкриття провадження у справі, але й на більш пізніх стадіях судового процесу.
Колегія суддів вважає, що питання причин пропуску строку звернення до суду з позовом, у випадку, коли суд встановив, що такий пропущено позивачем, в обов'язковому порядку має бути з'ясовано судом. У будь-якому випадку позивач має бути обізнаний про виникнення у суду питання щодо дотримання ним строку звернення до суду з позовом задля забезпечення реальної можливості спростувати факт пропуску строку або довести наявність підстав для його поновлення.
Таким чином, суд першої інстанції повинен був вжити заходів щодо надання можливості позивачу звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку із зазначенням причин пропуску строку.
Матеріали справи не містять процесуальних рішень щодо надання можливості позивачу скористатися правом подати відповідну заяву, в якій вказати інші причини пропуску строку звернення до суду.
Отже, суд першої інстанції не надав можливості позивачу звернутися із повторною заявою про поновлення пропущеного строку та обґрунтувати підстави поважності пропуску строку звернення до суду іншими причинами.
Позивачу не було надано можливості навести свої міркування та надати відповідні докази, у разі їх наявності, з метою обґрунтування поважності причин звернення до суду з пропуском строку, визначеного ст.122 КАС України.
З огляду на наведене та застосовуючи вказаний підхід до обставин цієї справи, залишення вказаного позову без розгляду з мотивів відсутності підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів визнає передчасним, оскільки обов'язковою передумовою для застосування ч.3 ст.123 КАС України є надання позивачеві можливості подати заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом, а в разі відхилення такої забезпечити можливість навести інші причини пропуску такого строку.
Таким чином, суд першої інстанції, застосовуючи ч.3 ст.123 КАС України, допустив порушення вимог процесуального закону, не залишив позовну заяву без руху із зазначенням недоліків, які необхідно усунути, чим не надав позивачеві можливості подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та повідомити інші причини поважності пропущення такого строку.
Наявність клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду та її розгляд судом не можуть спростовувати вищевикладені висновки суду апеляційної інстанції, оскільки суд першої інстанції не дотримався встановленого процесуального порядку вирішення питання щодо поважності причин пропущення позивачем строку звернення до суду.
Питання поважності причин пропущення строку звернення до суду є оціночним і залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропущення, тому, за наведених обставин, апеляційний суд не здійснює оцінку поважності причин пропущення позивачем строку звернення до суду.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 справа “Меньшакова проти України» (Заява №377/02) пункт 52 “Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі “право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на “розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі “Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».
У справі “Мушта проти України» (Заява № 8863/06) від 18.11.2010 в пункті 32 Європейський суд з прав людини нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
Отже, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд попередньої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення позовної заяви без розгляду, чим допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року про залишення позову без розгляду у справі №380/1425/25 - скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич