24 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/21672/24 пров. № А/857/8045/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року, головуючий суддя - Кухар Н.А., ухвалене у м. Львів, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до 7 ПКЗ ДПС України (ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 24.01.2020 року по день фактичного розрахунку 23.09.2024 року; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 24.01.2020 року по день фактичного розрахунку по 23.09.2024 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що відповідачем не проведено своєчасно розрахунок при звільненні. Вказує, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, то позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково; стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (в частині виплати грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 року у справі №380/5169/23) в розмірі 169 928 (сто шістдесят дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять вісім) грн. 82 коп.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ВЧ НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що підставою для виплати передбаченого ст. 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини другої цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільненні; незгода працівника з нарахованими/ ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, відтак відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Відповідно до Витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 27.12.2019 року №360-ос позивача було звільнено з військової служби. Наказом від 23.01.2020 року №24-ос позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
Згідно особистих карток грошового забезпечення за період 2015-2020 роки та матеріалів справи, судом встановлено, що відповідача здійснював нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2015 року по 23.01.2020 року з затримкою, зокрема: у листопаді 2015 року та грудні 2015 року виплачено заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 30.06.2015 року у розмірі 1863,40 грн. та у розмірі 534,56 грн., що підтверджується особистою карткою грошового забезпечення позивача за 2015 рік; 25.03.2020 року - виплачено заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 28.02.2018 року у розмірі 21409,22 грн., що підтверджується листуванням із відповідачем за адвокатськими запитами та випискою по рахунку; 24.02.2022 року - проведено доплату заборгованості з індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 28.02.2018 року у розмірі 4055,70 грн., що підтверджується листуванням із відповідачем за адвокатськими запитами та випискою по рахунку; 29.06.2022 року, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2021 року у справі № 380/12310/21, відповідачем виплачено заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по січень 2020 року у розмірі 90717,70 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про зарахування коштів на картковий рахунок.
Крім цього, позивачу було проведено нарахування та виплату: грошової допомоги на оздоровлення у вересні 2015 року у розмірі 3420,60 грн., у червні 2016 року у розмірі 5196,70 грн., у серпні 2017 року у розмірі 5270,70 грн., у січні 2018 року у розмірі 5270,70 грн., у листопаді 2019 року у розмірі 11315,95 грн.; одноразову грошову допомогу при звільненні у січні 2020 року у розмірі 87609,20 грн. (з урахуванням військового збору).
Позивач зазначав, що під час проходження військової служби та звільнення з неї йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, нарахування та виплата грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2019 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні, які нараховується з місячного грошового забезпечення проведені без урахування у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення. Крім цього, у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно позивачу нараховувалася та виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій». У вказаний період місячне грошове забезпечення позивача протиправно було непроіндексоване, відповідно нарахування та виплата щомісячної додаткової грошової винагороди проведена відповідачем виходячи із непроіндексованого (знеціненого) місячного грошового забезпечення.
Відповідач 29.06.2022 року перерахував позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 90717,70 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2019 роках та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/5169/23 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2019 роках та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 за період з 01.02.2016 року по 28.02.2018 року включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2019 роках та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 за період з 01.02.2016 року по 28.02.2018 року включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2015 року по день фактичної виплати 29.06.2022 року.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОС ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з 01.01.2015 року по день фактичної виплати 29.06.2022 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/5169/23 відповідач 24.09.2024 року здійснив донарахування та виплату грошового забезпечення на загальну суму 107152,98 грн. з врахуванням податків і зборів, а саме: грошова допомога на оздоровлення, індексація, щомісячна додаткова грошова винагорода в розмірі - 56329,94 грн. та компенсація втрати частини доходів в розмірі - 50823,04 грн.)
Позивач вважаючи, що відповідач зобов'язаний виплатити йому середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 24.01.2020 по день фактичного розрахунку по 23.09.2024 року, звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу = 52 220,34 грн. В свою чергу за період з 19.07.2022 року по 23.09.2024 року з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року - 184 дні), та правових висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, належна сума за час затримки розрахунку позивачу становить 117708,48 грн. (184 дні х 639,72 грн.)
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами статті 116 Кодексу Законів про працю України (далі КЗпП) (у редакції чинній на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19.07.2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-IX), яким внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП, зокрема, у статті 116 цього Кодексу третє речення частини першої викладено в такій редакції: «Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати»; частину другу викладено в такій редакції: «У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму».
Водночас текст статті 117 КЗпП викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Наведена редакція статті 117 КЗпП, як і Закон №2352-IX, набрала чинності 19.07.2022 року.
Наразі вже сформована усталена судова практика щодо застосування положень статті 117 КЗпП у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошували на тому, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника і додержанням принципів справедливості та співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок і міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після ухвалення судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Разом із тим, Верховний Суд у постановах від 30 листопада 2023 року в справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року в справі №560/9586/22, від 22 лютого 2024 року в справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року в справі №460/42448/22, від 14 березня 2024 року в справі №560/6960/23, від 30 квітня 2024 року в справі №400/8493/23 наголосив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений в указаній постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Водночас відповідно до статті 117 КЗпП у чинній редакції, згідно із Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновками Верховного Суду в указаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП як до змін, внесених Законом №2352-ІХ, та і після їх внесення, то за такого правового регулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього.
Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком №100.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Пунктом 5 розділу ІV Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 розділу ІV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Разом з тим, при вирішенні питання визначення розміру відшкодування середнього заробітку необхідно визначати істотність частки виплаченого грошового забезпечення із включенням до його складу індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Зокрема, відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постанові від 24 жовтня 2011 у справі №6-39цс11; постанові Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі №524/1714/16-а, а також у висновках Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, доцільно застосувати принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставин, за яких було встановлено наявність заборгованості, а також дій відповідача щодо її виплати тощо.
Така позиція суду узгоджується і з позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18, від 24 липня 2019 року у справі №805/3167/18-а тощо.
Щодо періоду затримки з 19.07.2022 року, то як уже наголошувалось вище відповідно до статті 117 КЗпП у чинній редакції, згідно із Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями, а отже щодо вказаного періоду при розрахунку суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не підлягає застосування принцип співмірності.
Відтак, суд попередньої інстанції дійшов правильного висновку про те, що загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП України в редакціях до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом № 2352-ІХ і після цього, становить 169 928,82 грн. (52220,34 грн. + 117708,48) грн.
Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про часткову підставність та обґрунтованість позовних вимог, відтак такі підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі №380/21672/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич