Справа № 120/7626/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Руслана Миколаївна
Суддя-доповідач - Залімський І. Г.
24 квітня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася у Вінницький окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, у якому просила суд:
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 24.05.2023 № 025350009022 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 22.05.2023.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.10.2024 позов задоволено. Також ухвалено стягнути з відповідачів на користь позивача витрати на правову допомогу у загальному розмірі 3000 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.10.2024 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що страховий стаж позивача на момент звернення становив 24 роки 02 місяці 29 дні та є недостатнім для призначення пенсії за віком. Повторна заява до територіального органу Пенсійного фонду України подана після спливу 3-х місячного терміну, тому підстави для нарахування позивачу пенсії з 21.05.2023 відсутні.
Позивач не подала відзиву або письмових пояснень на апеляційну скаргу.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2025, з урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 16.05.2023 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та 24.05.2023 прийнято рішення № 025350009022 про відмову у призначенні пенсії. Відмова пенсійного органу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" обґрунтована відсутністю відповідного пенсійного віку.
Згідно із спірним рішенням за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 від 30.03.1983, оскільки запис про зміну прізвища виконано з порушенням п. 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162.
Також, не враховано до страхового стажу період навчання з 01.09.1980 по 28.08.1982 (диплом від 31.08.1982 № НОМЕР_2 ), оскільки прізвище та ім'я, зазначене в дипломі, не відповідає паспортним даним заявниці.
В матеріалах справи наявне свідоцтво про одруження серії НОМЕР_3 від 31.05.1986, в якому ім'я заявниці не відповідає паспортним даним " ОСОБА_2 ".
До страхового стажу не враховано періоди роботи в колгоспі, згідно довідки від 11.05.2023 № 121, за 1988-1989, оскільки невірно зазначено прізвище.
Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 06.09.2023 у справі № 120/1843/23 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Встановлено факт належності правовстановлюючих документів, а саме що:
- диплом № НОМЕР_2 про закінчення повного курсу Черкаського професійно-технічного училища облуправління господарського харчування за професією повар та присвоєно кваліфікацію повара четвертого розряду, виданий 31 серпня 1982 року Міністерством торгівлі УРСР Управління громадського харчування Черкаського облвиконкому Черкаське професійно-технічне училище виданий на ім'я " ОСОБА_3 ", належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- трудова книжка колгоспника НОМЕР_1 видана 30.03.1983 року Управлінням громадського харчування Уманського міськвиконкому видана на ім'я " ОСОБА_4 ", належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після набрання рішенням законної сили, позивач повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії і їй призначено пенсію з 12.10.2023.
Позивач вважає, що їй пенсія має бути призначена з 22.05.2023, а тому звернулася до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач досягнула 60 років 21.05.2023, а її звернення до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії першочергово відбулось 16.05.2023, тобто в межах строку визначеного п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, то призначення пенсії має відбутися з 22.05.2024.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами У країни.
Згідно із ст. 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до ст. 24 Закону № 1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 № 58 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 (301-93-п) "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства. Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Згідно з п. 2.4. вказаної Інструкції, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки, а також внесення до неї записів, є підприємство роботодавець.
Відповідно до висновку Верховного Суду, сформованого у постанові від 06 березня 2018 року по справі № 754/14989/15-а (адміністративне провадження № К/9901/11030/18), положеннями Закону № 1058-IV підставою для призначення пенсії визначено наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Отже, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Відповідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.93 № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Згідно із відомостями паспорту громадянина України позивач - ОСОБА_1 , однак у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 зазначено ім'я позивача - " ОСОБА_1 ".
Записи про спірні періоди роботи та навчання у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 30.03.1983 та трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_4 не містять недопустимих (таких, що внесені в супереч Інструкції) перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, містить печатки.
Тому, посилання відповідача на неточності імені та прізвища позивача на її трудових книжках не є тим недоліком, який може стати наслідком порушення конституційного права позивача на пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, від 24.05.2018 року по справі № 490/123 92/16-а.
Таким чином, рішення відповідача від 24.05.2023 № 025350009022 є протиправним та підлягає скасуванню.
Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 06.09.2023 у справі № 120/1843/23 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , встановлено факт належності правовстановлюючих документів.
12.10.2023 позивач повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком.
Відповідач вважає, що оскільки позивач подала заяву до територіального органу Пенсійного фонду України після спливу 3-х місячного терміну, підстави для нарахування їй пенсії з моменту первинного звернення відсутні.
При цьому, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Позивач досягнула 60 років 21.05.2023, а її звернення до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії першочергово відбулось 16.05.2023, тобто в межах строку визначеного п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, то призначення пенсії має відбутися з 22.05.2024.
Тому, наявні підстави для задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати пенсію за віком з 22.05.2023.
Стаття 132 КАС України визначає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відповідності до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат, згідно ч. 7 ст. 134 КАС України, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Встановлено, що позивач просив стягнути з відповідачів витрати понесені на правову допомогу у розмірі 10000 грн.
На підтвердження вказаних витрат надано договір про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг, квитанцію.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що факт понесення позивачем вказаних витрат підтверджується матеріалами справи.
Надаючи оцінку співмірності заявленої до стягнення з відповідача суми витрати на правову допомогу із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 КАС України, проаналізувавши складність справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, апеляційний суд вважає, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не відповідає умовам співмірності.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення заявленої позивачем суми витрат на правову допомогу та стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.