Справа № 240/10817/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк Микола Федорович
Суддя-доповідач - Залімський І. Г.
22 квітня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №064450003552 від 10.04.2024 про відмову у призначення пенсії за віком;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до її загального страхового стажу періоди її роботи за даними вкладиша до трудової книжки серії НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 02.04.2024.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01.11.2024 позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01.11.2024 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що загальний страховий стаж Позивача становить лише 14 років 5 місяців 5 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". До страхового стажу позивача не зараховано її періоди роботи згідно вкладиша до трудової книжки серії НОМЕР_1 , так як такий вкладиш без самої трудової книжки є недійсний. Період роботи Позивача в КСП "Промінь" (ПСП Промінь") враховано лише частково - з 01.01.1998 згідно даних в реєстрі застрахованих осіб.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому вказала на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зауважила, що відповідачем безпідставно зроблено висновок про відсутність підстав для зарахування до її загального страхового стажу періоди її роботи за даними вкладиша до трудової книжки серії НОМЕР_1 (на території Республіки Казахстан) та період роботи з 20.01.1996 року по 08.01.2004 року в КСП "Промінь" (ПСП Промінь").
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2025, з урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Встановлено, що 02.04.2024 ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Заява передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
За результатами розгляду звернення Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві 10.04.2024 року прийняло оскаржуване рішення про відмову у призначення такої пенсії. Відповідачем зроблено висновок про відсутність підстав для зарахування до її загального страхового стажу періоди її роботи за даними вкладиша до трудової книжки серії НОМЕР_1 (на території Республіки Казахстан) та період роботи з 20.01.1996 року по 08.01.2004 року в КСП "Промінь" (ПСП Промінь").
Таку відмову позивач вважає протиправною, а тому звернулась до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірний період роботи Позивача з 02.02.1976 року по 28.12.1995 року в Куйбишевському вузлі зв'язку (на території Республіки Казахстан) та з 20.01.1996 року по 08.01.2004 року в КСП "Промінь" (ПСП Промінь") підлягає врахуванню до страхового стажу, що необхідний для призначення пенсії за віком. Таким чином, загальний страховий стаж Позивача сумарно перевищує 30 років, що в розумінні вимог статті 26 Закону №1058-IV надає право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами.
За приписами статті 8 Закону N 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 26 Закону N 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Встановлено, що станом на день звернення (02.04.2024) позивач була особою, якій виповнилося повні 63 роки.
Позивачем на підтвердження права на таке призначення пенсії були надані, окрім інших, копія трудової книжки № НОМЕР_2 .
Неврахування відповідачем до страхового стажу позивача періодів її роботи з 02.02.1976 року по 28.12.1995 року в Куйбишевському вузлі зв'язку (на території Республіки Казахстан) та з 20.01.1996 року по 08.01.2004 року в КСП "Промінь" (ПСП Промінь") зумовлено виключно тим, що на підтвердження такого стажу позивачем надано лише вкладиш до трудової книжки, який без самої книжки вважається недійсним.
За приписами п. 3.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (Інструкція №58) у разі, коли у трудовій книжці заповнені всі сторінки відповідних розділів, її доповнюють вкладишем. Вкладиш вшивається до трудової книжки, заповнюється і ведеться власником або уповноваженим ним органом за місцем роботи працівника у такому ж порядку, що й трудова книжка. Без неї вкладиш вважається недійсним.
Вкладиш до трудової книжки позивача виданий (заповнений) 02.02.1976, тобто видача вкладиша ототожнюється із першим записом про трудову діяльність Позивача, а не із відсутністю вільних сторінок та відповідних розділів в трудовій книжці.
Правовідносини щодо видачі трудових книжок станом на 02.02.1976 року були врегульовані правовими нормами Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держпраці СРСР від 20.06.1974 року №162, та постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС "Про трудові книжки працівників та службовців" від 06.09.1973 №656.
Відповідно до вказаних правових актів відповідальність за видачу, ведення трудових книжок несе відповідна уповноважена особа, а не працівник.
Вказана Інструкція не застосовується на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993.
Тому, видача (заповнення) спірного вкладишу до трудової книжки є порушеннями, допущеними певною особо при його (її) видачі, а за своє суттю це є носій інформації про трудову діяльність позивача замість трудової книжки.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для не зарахування органом Пенсійного фонду України рішення страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Крім того, в даному вкладиші до трудової книжки позивача відображена вся трудова діяльність Позивача з 02.02.1976 року по 10.04.2019 року, в тому числі відображена інформація про виплату Позивачу держаної допомоги на випадок безробіття, що мали місце з 14.06.2009 року по 09.03.2012 року, з 16.06.2015 року по 11.03.2016 року та з 23.04.2019 року по 22.09.2020 року.
Таким чином, допущені недоліки певними особами при оформленні початку трудової діяльності позивача, що призвели до відображення її трудової діяльності виключно у вкладиші до трудової книжки, не можуть бути підставою для не врахуванню зазначеного періоду трудової діяльності позивача до її страхового стажу для призначення пенсії за віком.
До того ж, позивачем до заяви про призначення пенсії було долучено довідку ПСП "Промінь" від 30.01.2020 року на підтвердження періоду її роботи в КСП "Промінь" в період з 20.01.1996 року по 31.03.2000 року та з 01.04.2000 року по 08.01.2004 року, в якій відображено встановлений мінімум вихододнів та кількість відпрацьованих вихододнів Позивачем.
Отже, спірний період роботи Позивача з 02.02.1976 року по 28.12.1995 року в Куйбишевському вузлі зв'язку (на території Республіки Казахстан) та з 20.01.1996 року по 08.01.2004 року в КСП "Промінь" (ПСП Промінь") підлягає врахуванню до страхового стажу, що необхідний для призначення пенсії за віком.
З урахуванням наведеного, загальний страховий стаж позивача сумарно перевищує 30 років, що в розумінні вимог статті 26 Закону №1058-IV надає право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років.
Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №064450003552 від 10.04.2024 року про відмову у призначення пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню. Порушене право позивача підлягає судовому захисту та поновленню шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити з 02.04.2024 року ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до вимог статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.