Справа № 560/8001/24
Головуючий у 1-й інстанції: Салюк П.І.
Суддя-доповідач: Драчук Т. О.
24 квітня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
в травні 2024 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень - військової частини НОМЕР_1 , щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.02.2021 по день фактичного розрахунку - 02.05.2024 включно.
Також, позивач просив зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.02.2021 по день фактичного розрахунку - 02.05.2024 включно, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.07.2024 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 18.07.2024, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та надав неповну оцінку доказам наявним в матеріалах справи.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.02.2021 №25 позивач виключений зі списків особового складу частини з 03.02.2021.
Позивач неодноразово звертався до суду.
Зокрема, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.10.2023 по справі № 560/14200/23 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 03.02.2021 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 03.02.2021 додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань, компенсації за невикористані дні основних та додаткових відпусток, одноразової грошової допомоги при звільненні), виходячи із розміру грошового забезпечення, обчисленого з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, з урахуванням виплачених сум.
На виконання рішення суду від 20.10.2023 по справі № 560/14200/23 відповідачем нараховано та 02.05.2024 виплачено позивачу 40888,60 грн.
Позивач 03.05.2024 звернувся до військової частини НОМЕР_1 з заявою в якій просив нарахувати йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.02.2021 по 02.05.2024.
Листом від 23.05.2024 №593/720 військовою частиною НОМЕР_1 відмовлено у нарахуванні та виплаті середнього заробітку.
Вважаючи такі дії військової частини протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що з 19.07.2022 за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затpимки по день фактичного розpахунку, але не більше ніж за шість місяців.
Фактичний розрахунок здійснений з позивачем 02.05.2024.
Позивач з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку звернувся 29.05.2024.
Разом з тим, з 19.07.2022 діє редакція ст.117 КЗпП України, якою передбачено, що роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
Таким чином, військова частина НОМЕР_1 повинна виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 04.02.2021 (наступний день після звільнення з військової служби) по 04.08.2021.
Однак, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.12.2022 по справі № 560/8280/22 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 лютого 2021 року по 25 липня 2022 року включно. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 лютого 2021 року по 25 липня 2022 року включно у сумі 53755 (п'ятдесят три тисячі сімсот п'ятдесят п'ять) грн 45 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вказане судове рішення набрало законної сили 01.05.2023.
На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.12.2022 по справі № 560/8280/22, відповідачем виплачено позивачу кошти в розмірі 53755,45 грн.
Тому, повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати всіх сум при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення.
Враховуючи наведене, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.02.2021 по 02.05.2024 не підлягають задоволенню.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції в межах ч.1 ст.308 КАС України, з огляду на наступне.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Так, п.242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 1 ст.117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. (В редакції після 19.07.2022 - "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців").
Частиною 2 ст.117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 1 цього Кодексу роз'яснив: "Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів, окрім іншого, звертає увагу на правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, відповідно до якої, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто, тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.
Так, правова позиція також уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 у справі №821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18).
При цьому, 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі № 821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України"] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 ст.117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Відтак Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Судом встановлено, а сторонами не заперечується, що на виконання рішення суду виплачено належну позивачу суму лише 02.05.2024.
Тобто, надаючи оцінку викладеному, колегія суддів звертає увагу апелянта, що остаточний розрахунок з позивачем проведено не в день звільнення позивача з військової служби, у зв'язку з чим колегія суддів критично оцінює доводи відповідача щодо відсутності підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
В свою чергу, законодавство покладає обов'язок на суб'єкта виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що відповідач дійсно здійснив бездіяльність в частині непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з моменту звільнення до остаточного розрахунку.
Щодо висновків суду першої інстанції в частині, що "з 19.07.2022 діє редакція ст.117 КЗпП України, якою передбачено, що роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців. На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.12.2022 по справі №560/8280/22, відповідачем виплачено позивачу кошти в розмірі 53755,45 грн. Тому, повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати всіх сум при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення", колегія суддів зазначає наступне.
Щодо періоду до 25.07.2022, колегія суддів зазначає, що дійсно наявний факт часткового подвійного стягнення, оскільки суми визначені судами в судових рішеннях в межах справи №560/8280/22 та справи №560/15026/21, та виплачені відповідачем, не враховували подальші виплати грошового забезпечення позивача (не могли врахувати дану обставину). А тому найбільш співрозмірною буде відмова у задоволенні позивачу щодо задоволення вимог за період виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку по 25.07.2022.
З приводу доводів апелянта, що сума виплати в межах справи №560/8280/22, №560/15026/21 та справи №560/8001/24 не є пов'язаними, не знаходять свого підтвердження оскільки вказані суми безпосередньо стосуються одного грошового забезпечення позивача, яке відповідач мав би виплатити йому при звільненні (проходженні служби). Крім того, колегія суддів звертає увагу, що саме за період до 19.07.2022 Верховний Суд наголошував про обов'язковість застосування співрозмірності та пропорційності.
Також, колегія суддів звертає увагу, що при встановлені пропорційності, в межах даної справи, має враховуватись той факт, що позивач повинен був усвідомлювати порушення своїх прав, після звільнення, щодо неповної виплати грошового забезпечення одразу з урахуванням усіх аспектів порушення. Проте, в даному випадку позивачем поступово подавались адміністративні позови щодо окремих складових грошового забезпечення, що в свою чергу слугувало штучному збільшенню періоду невиплати належного грошового забезпечення з боку позивача. І вказана обставина, в межах даної справи, повинна бути врахована при визначенні пропорційності та співрозмірності суми виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Враховуючи вказані обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що зазначена судом вище часткова відмова у задоволенні вимог адміністративного позову, в межах періоду до 19.07.2022, містить ознаки співрозмірності та пропорційності.
Разом з цим, як вбачається з постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2023 в межах справи №560/8280/22, судом застосовано метод розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку з врахуванням принципу справедливості та співмірності та з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача. Також, даний спір переглядався в редакції закону (ст.ст.116, 117 КЗпП України) до 19.07.2022.
Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України (до 19.07.2022) визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частина 1 ст.117 КЗпП України (в редакції після 19.07.2022) передбачає у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
В свою чергу, як вбачається з даних норм фактичне обмеження піврічним терміном передбачається лише в редакції після 19.07.2022, в межах справи дане обмеження не застосовувалось, хоча суд фактично визначив період затримки розрахунку саме з 23.09.2021 по 25.07.2022.
На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки обмеження піврічним терміном фактично не були застосовані при розрахунку, в межах справи №560/8280/22, тому в даному випадку (в межах справи №560/8001/24) підлягає застосуванню редакція ст.117 КЗпП України, яка діяла після 19.07.2022, з урахуванням тієї обставини, що частина піврічного терміну яка застосовується при розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вже була виплачена, а саме з 19.07.2022 по 25.07.2022.
Тобто, колегія суддів дійшла висновку, що період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку складає шість місяців (з 19.07.2022 по 19.01.2023) - 6 днів (з 19.07.2022 по 25.07.2022 (період за який вже було розраховано та виплачено) середній заробіток за час затримки розрахунку), а саме 178 днів затримки розрахунку.
Враховуючи зазначене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні адміністративного позову з підстав вирішення питання про середній заробіток за час затримки розрахунку щодо позивача в межах справи №560/8280/22 та справи №560/15026/21.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення адміністративного позову в цій частині, а саме визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.07.2022 по 02.05.2024 включно.
Разом з цим, оскільки період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.
За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено в постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2023 в межах справи №560/8280/22 - відповідно до довідки-розрахунку, наданої військовою частиною НОМЕР_1 , розмір середньоденного грошового забезпечення (середнього заробітку) позивача ( ОСОБА_1 ) перед його звільненням з військової служби становить 500,33 грн (15510,25 грн + 15510,25 грн / 31 день + 31 день).
За період з період з 25.07.2022 до 02.05.2024 розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 89058,74 грн (500,33*178), де 178 це кількість днів (піврічний термін) передбачений вимогами 117 КЗпП України з урахуванням періоду за який вже було здійснено виплату (з 19.07.2022 по 25.07.2022).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку в межах даної справи становить 89058 грн 74 коп.
При цьому, сума визначена судом є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Отже, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.07.2022 по 02.05.2024 у сумі 89058 грн 74 коп.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що оскільки даний розрахунок здійснено з урахуванням редакції ст.117 КЗпП України після 19.07.2022, то вказане стягнення є остаточним в межах правовідносин передбачених ст.117 КЗпП України між позивачем та відповідачем щодо виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 03.02.2021.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).
Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п.29).
У відповідності з статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.07.2022 по 02.05.2024 включно.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.07.2022 по 02.05.2024 у сумі 89058 (вісімдесят дев'ять тисяч п'ятдесят вісім) грн 74 коп.
У задоволенні решти вимог адміністративного позову ОСОБА_1 , відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.