Справа № 320/20930/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.
23 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яка полягає у непризначенні пенсії за віком ОСОБА_1 з застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески за 2020-2022 роки в розмірі 12 236,71 грн, починаючи з 03 січня 2023 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити призначення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески за 2020-2022 роки в розмірі 12 236,71 грн, починаючи з 03 січня 2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 15 років, починаючи з дати, за шість місяців, що передують даті звернення до суду, з урахуванням раніше проведених виплат;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 на підставі пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 15 років, починаючи з дати, за шість місяців, що передують даті звернення до суду, з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обчислення розміру пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016 роки.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за віком з застосуванням середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2020, 2021 та 2022 роки, починаючи з 03 січня 2023 року, тобто з дати призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, з урахуванням фактично виплачених сум.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що нормами чинного законодавства України передбачено чіткий алгоритм дій особи щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії. Оскільки позивачка із заявою до Головного управління не зверталася, тому відповідачем жодного рішення про відмову в перерахунку пенсії не приймалося.
Апелянт стверджує, що листом від 04.12.2024 позивачці надано роз'яснення, а також було зазначено, що звернення з додатками розглянуто за нормами Закону України «Про звернення громадян».
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судорм першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, з 01 вересня 2010 року ОСОБА_1 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримувала пенсію за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З 03 січня 2023 року ОСОБА_1 отримує пенсію за віком відповідно до відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати в галузях економіки України за 2014-2016 роки.
ОСОБА_1 20 листопада 2023 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою, в якій просила провести перерахунок та виплату пенсії із застосуванням середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник за 2020-2022 роки та з урахуванням пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Листом від 04 грудня 2023 року № 1000-0202-8/187034 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило позивачу, що при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону України №1058-IV, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереденього перерахунку) попереднього виду пенсії. Позивача переведено на пенсію за віком з 03.01.2023, що не є первинним призначенням пенсії, а є переведенням на інший вид пенсії. Підстав для перерахунку пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2020-2022 року немає. Законом №1058-IV не передбачено перерахунок пенсії із збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років відповідно до положень п.2 статті 56 Закону №796-XII без застосування двоскладової формули при її обчисленні.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивачка звернулася до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що 03 січня 2023 року позивачці призначено пенсію за віком відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто, у даному випадку при зверненні позивачки до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком від 03 січня 2023 року мало місце призначення іншого виду пенсії за іншим законом, а не переходу з одного виду пенсії на інший на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 15 років, починаючи з дати, за шість місяців, що передують даті звернення до суду, з урахуванням раніше проведених виплат та зобов'язанні вчинити дії, суд зазначив, що пенсія за віком відповідно до Закону України № 1058-IV призначена позивачці після внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII (03 січня 2023 року), тобто, у позивача право на отримання пенсії з її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад мінімальний стаж 15 років відповідно до положень пункту 2 статті 56 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ в редакції, до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII відсутнє.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Оскільки відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволених позовних вимог, то саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 1058-IV система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.
Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.
Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді або у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.
Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.
Для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення (частина третя статті Закону № 1058-IV).
У частині першій статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором (частина перша статті 10 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 52 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Статтею 7 Закону №1788-XII передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком та по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу особою на час звернення за пенсією чи ні. Пенсія за вислугу років призначається лише при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Відповідно до частини другої статті 40 Закону України № 1058-ІV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Згідно з частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.
Системний аналіз наведених правових норм дозволяє стверджувати, що при призначенні пенсії враховується середня заробітна плата, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують зверненню із заявою про призначення, а при переведенні застосовується середня заробітна плата, який враховувався під час призначення (перерахунку) попереднього виду пенсії.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що первісно позивачці призначено пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, ніж ті, що визначені Законом № 1058-IV.
Верховний Суд України у постанові від 29 листопада 2016 року у справі № 133/476/15-а (№ 21-6331а15) зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV.
Отже, при зверненні особи, якій було призначено пенсію за вислугу років у порядку Закону № 1788-XII, до територіальних органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону № 1058-IV, має місце саме призначення такого виду пенсії, а не переведення згідно з ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV.
Зазначені висновки узгоджуються із висновками, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №577/2576/17 та постанові Верховного Суду від 29.11.2022 у справі №560/4589/21.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанова Верховного Суду.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за три календарні роки, що передують року звернення, тобто за 2020, 2021,2022 роки.
Таким чином, в даному випадку мало місце переведення з одного виду пенсії на інший, а не первинне призначення пенсії, а тому наявні підстави для обчислення розміру пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2020-2022 роки.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що апеляційна скарга Головного управління ПФУ у Київській області містить доводи щодо умов обчислення розміру пенсії відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Водночас суд першої інстанції під час прийняття рішення відмовив позивачу в цій частині позовних вимог, а тому колегія суддів не надає оцінку вищезазначеним доводам.
Щодо доводів представника Головного управління ПФУ у Київській області про те, що позивачкою не дотримано чинних законодавчих норм щодо порядку звернення за перерахунком пенсії, оскільки неналежна форма заяви не була підставою для відмови позивачу у перерахунку пенсії.
Проаналізувавши лист Головного управління ПФУ у Київській області від 04.12.2023 №1000-0202-/187034, суд вважає, що фактично даний лист і є відмовою позивачу у перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язквое державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три попередні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2020-2022 роки.
Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року у справі №320/20930/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
О.В.Карпушова