Справа № 620/1071/25 Суддя (судді) першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО
23 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Грибан І.О., Кузьмишиної О.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Кузьмука Б.І.,
представника позивача - Тібеж К.І.,
представника відповідача - Бондарчук Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії, -
27 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації» №377 від 11.12.2024 в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації позивача, ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ тимчасово виконуючого обов'язки командира Військової частини НОМЕР_1 № 166 від 11.12.2024 про зарахування позивача до списків особового складу військової частини;
- зобов'язати начальника Військової частини НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 шляхом надання відповідного наказу.
Разом з позовною заявою, позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони військовій частині направляти (переводити) військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншої місцевості (за межі Чернігівської області) до набрання законної сили рішенням суду у вказаній справі.
Зазначена заява обґрунтована тим, що позивач офіційно працює на підприємстві, яке відноситься до критично важливих. Згідно із результатами бронювання за заявою ТОВ «Алютех-К» позивач був заброньований 14.11.2024, однак позивача було незаконно мобілізовано та направлено на проходження військової служби, зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Вважає, що за час розгляду справи судом можуть скластися обставини, при яких виконання рішення суду буде вже неможливе, що суперечить самому принципу захисту порушених прав та обов'язковості судового рішення.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Позиція суду мотивована тим, що заявником не наведено достатньо обґрунтованих доводів та доказів, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди його правам, свободам та інтересам, а отже, ним не доведено наявності підстав для вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову, відповідно до статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 620/1071/25 та винести нову ухвалу, якою задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 направляти (переводити) військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншої місцевості (за межі Чернігівської області) до набрання законної сили рішенням суду у справі №620/1071/25.
Апелянт наголошує на тому, що військовослужбовці не є самостійними в прийнятті рішень відносно себе та діють тільки відповідно до наказів військового керівництва, тому лише наявність відповідного наказу (не направляти до іншої місцевості) чи його відсутність може убезпечити ОСОБА_1 від ще більшого порушенням його прав чи уможливити, спростити виконання рішення суду в майбутньому.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року та 31 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 23 квітня 2025 року о 11:30 годин.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року задоволено клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні іншого суду. Доручено забезпечення проведення відеоконференції Слов'янському міськрайонному суду Донецької області.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Тібеж Катерини Ігорівни про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
17 лютого 2025 року представником Військової частини НОМЕР_1 подано відзив на апеляційну скаргу.
25 лютого 2025 року позивачем подано додаткові пояснення.
03 квітня 2025 року представником Військової частини НОМЕР_1 подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
17 квітня 2025 року позивачем та представником позивача подані клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
17 квітня 2025 року представником Військової частини НОМЕР_1 надіслано повідомлення про направлення позивача для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .
22 квітня 2025 року представником ІНФОРМАЦІЯ_1 подано клопотання про розгляд справи без участі.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами 1-2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, у випадку, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також, якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову, у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову може призвести до правових ускладнень значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Аналогічна правова позиція міститься, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 10 січня 2023 року у справі №640/35568/21.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суд у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 01 червня 2022 року у справі №580/5656/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 380/14241/23.
Враховуючи викладене, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Як було зазначено вище, обґрунтовуючи наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, позивач вказує на те, що направлення в іншу місцевість для проходження військової служби є явним ускладненням чи взагалі унеможливленням виконання рішення суду, в разі задоволення його позовних вимог.
Тому, позивач просить продовжити свою службу, однак на території Чернігівської області, що не ставить під загрозу воєнну здатність країни чи уникнення військового обов'язку ОСОБА_1 , оскільки і на даній території можливо несення військової служби та підтримання обороноздатності України, враховуючи, що дана територія України є прикордонною.
Так, дослідивши заяву про забезпечення позову, колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено обставин, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду, шляхом подання позовної заяви.
Зокрема, наведені позивачем доводи щодо протиправності оскаржуваних рішень підлягають дослідженню та оцінці судом в межах розгляду справи по суті.
Великою Палатою Верховного Суду в рішенні від 28 березня 2018 у справі №800/521/17 було зроблено висновок про те, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення в справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Колегія суддів наголошує на тому, що при поданні заяви про забезпечення позову позивачем не було надано доказів на підтвердження вжиття відповідачем заходів щодо його переведення до іншої місцевості до вирішення даної справи. Заявник лише вказує на дії, які можуть бути вчинені в майбутньому та які, на його думку, можуть ускладнити виконання рішення суду, однак не наводить жодних фактів того, що відповідач діє умисно, недобросовісно.
Таким чином, станом на час винесення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, відповідач не вчиняв дій щодо направлення (переведення) військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншої місцевості (за межі Чернігівської області).
Водночас, суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, що ймовірно можуть бути порушені у майбутньому, а можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Крім того, очевидні ознаки протиправності рішення, дій бездіяльності та порушення ними прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом.
Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що рішення, дії, бездіяльність відповідача явно суперечать вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушують права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності дій відповідача та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.
Разом з тим, заявником не наведено очевидних ознак протиправності рішення Військової частини НОМЕР_1 №166 від 11.12.2024 щодо зарахування позивача до списків особового складу військової частини, оцінку іншим доводам буде надано під час розгляду справи по суті.
При цьому, колегія суддів зауважує, що сама ж лише незгода позивача із рішенням суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Враховуючи вищезазначене, оскільки, в матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом, відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з пунктом 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09 грудня 1994 року, статтю 6 пункту 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Суд апеляційної інстанції, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 195, 250, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлено 23 квітня 2025 року
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: І.О. Грибан
О.М. Кузьмишина