Справа № 320/34952/24 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко А.В.
23 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Кузьмишиної О.М., Парінова А.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства "Укрпошта" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
22 липня 2024 року Акціонерне товариство «Укрпошта» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови від 11 червня 2024 року № 095754 щодо притягнення до відповідальності у вигляді адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що АТ «Укрпошта» вважає повністю протиправною постанову винесену начальником відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті Ігорем Кравчуком від 11 червня 2024 року № 095754, та такою, що підлягає скасуванню.
Позивач вказав, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 не регламентують перевезення небезпечних, великовагових, великогабаритних вантажів, пошти та перевезення вантажів у міжнародному сполученні, оскільки такі перевезення мають свої особливості, що стосуються виконання комплексу вимог при вантажно- розвантажувальних роботах, власне процесу перевезення та його документального оформлення, а також узгодження таких правил із відповідними компетентними установами.
Також позивач зазначив, що законодавство не містить вказівки на обов'язок водіїв, що здійснюють внутрішні перевезення встановлювати та використовувати контрольні прилади (тахографи) реєстрації режимів праці та відпочинку водіїв, а відповідно і мати протокол перевірки та адаптацію тахографу до транспортного засобу.
На момент перевірки посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті транспортного засобу АТ «Укрпошта», діяла надзвичайна ситуація воєнного характеру, а тому, з огляду на приписи пункту 1.4 Положення № 340, відповідач не мав права застосовувати зобов'язальні приписи цього Положення до позивача через наявність таких обставин.
Крім того, вид економічної діяльності « 49.41 Вантажний автомобільний транспорт» у Акціонерного товариства «Укрпошта» (код ЄДРПОУ 21560045) відсутній (не зареєстрований).
Отже, позивач не є суб'єктом господарювання, який провадить діяльність у сфері надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, а тому відповідачем безпідставно винесено оскаржувану Постанову № 095754, та притягнуто АТ «Укрпошта» до адміністративної відповідальності у вигляду штрафу передбаченого за відсутність на момент перевірки документів визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Державна служба України з безпеки на транспорті подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з неповним та невірним з'ясуванням фактичних обставин справи, порушенням норм матеріального права.
Апелянт наголошує, що для цілей застосування Закону №2344-III визначальним є факт здійснення вантажних перевезень, оскільки будь-яка особа, яка здійснює перевезення вантажів, є автомобільним перевізником.
З 01.06.2015 набула чинності вимога щодо наявності тахографа у транспортному засобі при виконанні внутрішніх перевезень вантажів колісними транспортними засобами з повною масою від 3,5 тонн до 12 тонн.
У разі відсутності такого пристрою, водій повинен мати індивідуальну контрольну книжку водія.
Також вказує, що пунктом 6.1 Положення № 340 встановлено, що автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Відповідач наголошує, що суд першої інстанції зазначаючи, що позивач не є автомобільним перевізником і здійснював перевезення задля власних потреб не взяв до уваги, що відсутність у перевізника такого виду економічної діяльності як здійснення вантажних перевезень не є безумовним свідченням того, що така діяльність ним не здійснюється; визначення особи перевізника не залежить від обраного та зареєстрованого ним КВЕД, а дія закону поширюється на фізичних чи юридичних осіб - автомобільних перевізників, які в процесі здійснення підприємницької діяльності перевозять вантаж й для власних потреб зокрема.
Вантажні перевезення задля власних потреб - це здійснення такого перевезення фізичною особою за власний рахунок та без використання праці найманих робітників.
Під час перевезення позивачем був задіяний найманий працівник; враховуючи, що позивач є юридичною особою, здійснює господарську діяльність за для отримання прибутку, твердження про здійснення перевезення за власної потреби є безпідставним, наявність власних потреб є опцією фізичної особи.
Обов'язковою умовою для визнання учасника дорожнього руху перевізником є наявність у нього статусу фізичної чи юридичної особи, а також залучення у процес переміщення вантажу у просторі із використанням вантажного автомобіля та праці найманого водія.
При цьому, наявність або відсутність у процесі переміщення вантажу із використанням вантажного автомобіля та праці найманого водія саме послуги з перевезення пасажирів чи вантажів (тобто перевезення на договірних умовах за плату) не має юридичного значення, оскільки таке перевезення може відбуватись і за власний кошт (у тому числі для задоволення власних внутрішньогосподарських потреб).
Нормами чинного законодавства закріплено обов'язковий облік часу роботи водія транспортного засобу; при цьому, закріплюючи нормативно такий обов'язок законодавець мав на меті підвищити безпеку дорожнього руху, без прив'язки виду і характеру перевезень до господарської діяльності.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року та від 04 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
07 січня 2025 року позивачем подано відзив на апеляційну скаргу.
07 березня 2025 року позивачем подано заяву, за змістом якої просить розглянути справу за участю представника АТ «Укрпошта».
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Щодо клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.
Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
У той же час, згідно частин 1-3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
У той же час, спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як вбачається з поданого клопотання позивача, в такому не наведено доводів, які б свідчили про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частин 1-3 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.
Учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Учасники справи мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
За приписами частин 5 та 7 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Стаття 261 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює наступні особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні.
Відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Треті особи мають право подати пояснення щодо позову у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання.
Колегія суддів зазначає, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ніяким чином не обмежує процесуальні права учасників справи, а свої пояснення та докази у справі учасники справи мають можливість надати до суду за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України.
Згідно з пунктом 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши клопотання позивача, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, тощо, беручи до уваги пункт 20 частини 1 статті 4 та частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що дана справа є справою незначної складності, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити.
Відповідно до фактичних обставин справи, посадовими особами відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті 01 травня 2024 року, на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 26 квітня 2024 року № 001044, була проведена рейдова перевірка транспортного засобу Акціонерного товариства «Укрпошта» марки ГАЗ моделі 3307 д/н НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 на предмет додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Згідно подорожнього листа вантажного автомобіля № 296175 від 01 травня 2024 року до 01 травня 2024 року та товарно-транспортних накладних № 205192031 від 01 травня 2024 року вбачається, що позивачем було здійснено перевезення пошти (поштових відправлень, кореспонденції, посилок, листів тощо) автомобілем марки ГАЗ моделі 3307 д/н НОМЕР_1 маршрутом ВР22021 в напрямку м. Хмельницький - м. Старокостянтинів (ВР22021).
За результатами перевірки складено акт від 01 травня 2024 року № 029357 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Згідно із складеним Актом зафіксовано виявлене під час перевірки порушення: «Водій здійснював внутрішні вантажні перевезення згідно ТТН № 205192031 від 01.05.2024. Під час перевірки виявлено: ТЗ повна маса якого 7850 кг. не обладнаний тахографом, відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до ТЗ.
Порушено вимоги статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»; перевезення вантажів за відсутності на момент перевірки документів, а саме: протокол перевірки та адаптації тахографа до ТЗ».
За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на підставі Акту начальником відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті Ігорем Кравчуком 11 червня 2024 року прийнято постанову № 095754 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000,00 грн, відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо притягнення до відповідальності та винесення адміністративно-господарського штрафу, звернувся до суду з даним позовом.
Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 1 Закону № 2344-III визначено, що автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Відповідно до статті 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Частиною першою статті 34 Закону № 2344-III передбачено, що автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Відповідно до статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є: посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Отже, перелік документів, наведений у статті 48 Закону № 2344-III не є вичерпним.
Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлює Положення № 340.
Згідно з пунктом 1.1. Положення № 340, це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці № 153 від 1979 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Регламенту (ЄС) № 561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15.03.2006 про гармонізацію відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі автомобільного транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) № 3821/85 та (ЄС) № 2135/98 і скасовує Регламент Ради (ЄЕС) № 3820/85, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух».
Відповідно до пункту 1.3. Положення № 340, вимоги цього положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Пунктом 1.5 Положення № 340 визначено, що тахограф - це обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.
Згідно з пунктом 6.1. Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія або повинен мати копію графіка змінності водія. (п.6.3 Положення).
Як зазначає відповідач і вбачається з матеріалів справи, автомобіль, яким здійснювалось перевезення вантажу, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу має повну масу 7 850 кг, тобто більше 3,5 т, відтак на нього поширюються вимоги пункту 6.1 Положення 340.
Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів визначає Інструкція № 385.
За правилами пункту 1.3 Інструкції № 385 її положення поширюються на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Водночас за визначенням, наведеним у пункті 1.4 Інструкції № 385 перевізники - це суб'єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом.
У постанові від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17 Верховний Суд зауважував на тому, що положеннями статті 48 Закону № 2344-III визначено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, зокрема, протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - у разі не обладнання транспортного засобу тахографом, які передбачені Інструкцією № 385 та Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340.
Згідно з підпунктом 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом.
Також, відповідно до вказаного підпункту Інструкції № 385 до переліку інших документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, передбачених законодавством віднесено, зокрема, в даному випадку, протокол перевірки та адаптації тахографу.
У свою чергу, згідно із пунктами 3.5, 3.6. Інструкції № 385, на перевізників покладено обов'язок забезпечувати водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий).
Також саме перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР (994_016) здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов'язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР) (994_016); наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку; дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
Отже, чинним законодавством саме на автомобільного перевізника покладено обов'язок забезпечення належної експлуатації тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами.
У свою чергу, непред'явлення під час проведення перевірки, зазначених у статті 48 Закону № 2344-III документів, свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону № 2344-ІІІ.
При цьому Законом № 2344-ІІІ передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу саме до автомобільних перевізників.
Так, абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III, визначено, що суб'єктом відповідальності за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - є автомобільний перевізник.
Згідно з матеріалами справи встановлено, що перевізником в спірному випадку є позивач, а автомобіль марки ГАЗ д/н НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 , не був обладнаний тахографом, відсутній протокол перевірки та адаптації тахографу, які, відповідно до статті 48 Закону № 2344-III та підпункту 3.3. Інструкції №385, повинні бути у водія, якщо він не використовує особисту картку водія та що, відповідно, є підставою для притягнення позивача для відповідальності.
У контексті тверджень позивача, з яким погодився суд першої інстанції про те, що законодавство не містить вказівки на обов'язок водіїв, що здійснюють внутрішні перевезення встановлювати та використовувати контрольні прилади (тахографи) реєстрації режимів праці та відпочинку водіїв, а відповідно і мати протокол перевірки та адаптацію тахографу до транспортного засобу, судова колегія зауважує, що відповідно до пункту 1.3. Положення № 340, вимоги цього положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
За приписами пункту 6.1. Положення № 340 вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Згідно зі статтею 34 Закону автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Згідно з пунктом «а» частини першої статті 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.
Частиною третьою статті 10 Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.
Приписи пункту «а» частини першої статті 10 вказаної Конвенції є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.
Поряд з цим, чинним законодавством не передбачена відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв, зокрема при здійсненні внутрішніх перевезень.
Крім того, відповідно до статті 49 Закону № 2344-ІІІ водій транспортного засобу при внутрішньому перевезенні вантажів зобов'язаний дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.
Отже, з аналізу вказаних правових норм, вбачається, що контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів, його територіального розташування та інших обставин.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 01 лютого 2024 року у справі № 600/3906/22-а, від 19 березня 2020 року у справі № 823/1199/17, від 19 серпня 2019 року у справі № 823/5035/15.
У контексті тверджень позивача про добровільне використання під час здійснення внутрішніх перевезень вантажів таких контрольних пристроїв фіксації робочого часу та часу відпочинку водіїв, як тахограф, судом враховано, що згідно з вимогами пункту 6.1 Положення №340 вантажний автомобіль, яким виконуються внутрішні перевезення вантажів, в обов'язковому порядку повинен був бути обладнаний діючим та повіреним тахографом.
А для водіїв таких автомобілів, крім оформлення документів визначених статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", обов'язковою також є наявність роздруківки даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Крім того, відповідно до частини першої статті 18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Надаючи оцінку твердженням позивача, з якими погодився суд першої інстанції, про те, що позивач не є суб'єктом господарювання, який провадить діяльність у сфері надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, а здійснює перевезення вантажу для власних потреб - забезпечення діяльності пошти (основного зареєстрованого виду діяльності), колегія суддів зазначає, що законодавцем ставиться вимога до перевізників щодо обладнання транспортних засобів тахографами незалежно від мети поїздки та наявності фінансової складової у такому перевезенні між перевізником та одержувачем вантажу, як помилково висновує позивач.
Колегія суддів наголошує, що в першу чергу законодавство у сфері дотримання безпечних правил дорожнього руху, забезпечення прав водія спрямоване на дисциплінування учасників дорожнього руху та збереження їх життя та здоров'я.
Відтак, ігнорування прямих законодавчих норм щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв не може виправдовуватись відсутністю договору перевезення на комерційній основі, або ж як у спірному випадку - перевезення вантажу для власних потреб.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 31 липня 2024 року у справі №440/5873/23.
Згідно з абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Враховуючи, що позивач як перевізник не дотримався обов'язку здійснення контролю за роботою водіїв транспортних засобів, колегія суддів приходить до висновку про законність накладення на нього адміністративно - господарського штрафу.
На підставі викладеного у сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Акціонерного товариства "Укрпошта".
Відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування.
Таким чином, апеляційна скарга Державної служби України з безпеки на транспорті підлягає задоволенню, рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року - скасуванню, а в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову Акціонерного товариства "Укрпошта" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.М. Кузьмишина
А.Б. Парінов