П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
15 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/11097/24
Перша інстанція: суддя Птичкіна В.В.,
повний текст судового рішення
складено 28.02.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
при секретарі - Філімович І.М.
за участю:
представника апелянта - Батишева Г.Ю.
представника позивача - Ядловського І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за апеляційною скаргою Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови від 22.08.2024 року №12746/14/29/07/3145312499-ДПС, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу №12746/14/29/07/3145312499-ДПС, винесену 22.08.2024 року заступником начальника Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.
В обґрунтування позовних вимог позивач, зокрема, вказав на відсутність порушення, за яке його було притягнуто до відповідальності, та на недотримання відповідачем вимог «Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 (далі - Порядок №509).
Управління позов заперечило з підстав, що викладені у відзиві (а.с.59-58).
Правом подати відповідь на відзив позивач не скористався.
Ухвалою від 27.11.2024 року суд частково задовольнив заяву позивача про забезпечення позову - зупинив стягнення на підставі спірної постанови (а.с.47-50).
В судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_2 .
В судовому засіданні представник позивача вимоги адміністративного позову підтримав, представник Управління просила у задоволенні позову відмовити.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКП: НОМЕР_1 ) до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (вул. 9-а Слобідська, 40/1, м. Миколаїв, 54003, ідентифікаційний код: 44742194) задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 22.08.2024 року №12746/14/29/07/3145312499-ДПС. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (вул. 9-а Слобідська, 40/1, м. Миколаїв, 54003, ідентифікаційний код: 44742194) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 1 211,20 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (вул. 9-а Слобідська, 40/1, м. Миколаїв, 54003, ідентифікаційний код: 44742194) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 908,40 грн.
На вказане рішення суду Південне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці подало апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року по справі №400/11097/24 та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 у повному обсязі.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, з 17 до 26 липня 2024 року посадові особи Головного управління ДПС у Миколаївській області провели фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо здійснення платником податків розрахункових операцій за товари (послуги), у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючій органи, виробництва та обігу підакцизних товарів, а також з питання дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з найманими працівниками за період з 13.10.2023 року до 26.07.2024 року, результати якої оформили актом від 29.07.2024 року №12746/14/29/07/3145312499 (далі - Акт, арк.75-77, 79 (зв.), 100-104).
Перевірку було проведено відносно господарської одиниці - бар-магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », адреса: АДРЕСА_2 .
В Акті вказано, що перевірка проведена в присутності особи, яка здійснила розрахункову операцію, - ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 як особі, що фактично здійснює розрахункові операції, були пред'явлені службові посвідчення та направлення на перевірку, що підтверджується копіями направлень (арк. 78 (зв.), 79).
ОСОБА_2 надала пояснення посадовим особам контролюючого органу (додаток 1 до Акта, арк. 99 (зв.)).
В Акті, зокрема, вказано:
«… Відповідно до статті 24 Кодексу законів про працю України … працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до даних ІКС «Податковий блок» та наданих до перевірки документів встановлено, що ФОП ОСОБА_1 на порушення вимог постанови КМУ від 17.06.2015 року №413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту» … не подала повідомлення про прийняття на роботу особи, яка здійснила розрахункову операцію ОСОБА_2 .
Таким чином, ОСОБА_2 допущена до роботи без повідомлення Державної податкової служби та її територіальних органів про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України …».
Акт був надісланий позивачу 30.07.2024 року та повернутий до Головного управління ДПС у Миколаївській області без вручення, причина - «закінчення терміну зберігання» (арк. 104 (зв.)).
Відповідно до пункту 2 Порядку №509, штрафи за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачені частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами третьою-сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення», накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками на підставі, зокрема, акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
30.07.2024 року Головне управління ДПС у Миколаївській області надіслало до Управління Акт, наказ про проведення фактичної перевірки, направлення та пояснення ОСОБА_2 (арк. 74).
06.08.2024 року Управління, з посиланням на статті 32, 37, 47, 49, 51, 54 Закону України від 17.02.2022 року №2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон), пункти 2, 3 Порядку №509, надіслало на адресу позивача «Повідомлення про початок адміністративного провадження» (від 05.08.2024 року), пам'ятку про права та обов'язки учасників адміністративного провадження, «Запрошення учасника адміністративного провадження на слухання в адміністративній справі» (від 05.08.2024 року), арк. 80 (зв.), 81-83.
Розгляд справи було призначено на 22.08.2024 року.
Позивач вказав, що, в порушення Порядку №509, він «… не був повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи, про свої права, мені не була надана можливість для захисту, для надання пояснень, доказів, мені не було не тільки надано примірника постанови, якою мене притягнуто до відповідальності, мені не було навіть повідомлено при прийняте рішення …».
Судом ці доводи відхилені. Дійсно, направлену Управлінням 06.08.2024 року (рекомендованим листом з повідомленням про вручення, як це встановлено статтею 32 Закону) кореспонденцію позивач не отримав, причина повернення її до Управління - «закінчення терміну зберігання». Проте, ця обставина не є доказом порушення Управлінням прав позивача, передбачених Законом та Порядком №509.
22.08.2024 року заступник начальника Управління прийняв постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №12746/14/29/07/3145312499-ДПС (далі - Постанова, арк. 12-15).
Постановою Управління, на підставі статті 265 Кодексу законів про працю України, наклало на позивача штраф в сумі 80 000 грн.
В абзацах першому та другому частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України вказано, що юридичні та фізичні особи, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків (крім випадків, якщо платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків є сам працівник) - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Позивач факт роботи ОСОБА_2 заперечив, у позові вказав, що «… в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » проводять свою підприємницьку діяльність як ФОП ОСОБА_1 , так і ФОП ОСОБА_2 , які мають для цього спільний зал магазину, але маючи при цьому кожний свій «Економ» не як реалізатор мого товару і найманий працівник ФОП ОСОБА_1 , а як ФОП ОСОБА_2 і як реалізатор свого товару, тобто товару, реалізацією якого займається саме ФОП ОСОБА_2 …». Позивач зазначив, що ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями за вказаною в Акті адресою видано саме йому, і він не уповноважував ФОП ОСОБА_2 , яка на момент перевірки (17.07.2024 року) перебувала у приміщенні магазину та здійснювала роздрібну торгівлю продуктами харчування, на час його (ФОП ОСОБА_1 ) відсутності продавати алкогольні напої.
Свідок ОСОБА_2 вказала, що вона є дружиною позивача, вони спільно використовують вказане в Акті приміщення для здійснення підприємницької діяльності. Продаж посадовим особам Головного управління ДПС у Миколаївській області пляшки горілки, що належала позивачу, вона здійснила з власної ініціативи, за відсутності будь-якої угоди з ФОП ОСОБА_1 .
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог п.1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96 (далі - Положення №96), Державна служба України з питань праці (далі - Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Відповідно до вимог п.7 Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
Так, відповідно до Положення про ПМУ Держпраці, затвердженого наказом Держпраці від 23.09.2022 року №168 (далі - Положення № 168), ПМУ Держпраці є територіальним органом Держпраці, що їй підпорядковується.
Згідно з пунктом 2 Положення №168 Міжрегіональне управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами Міністерства економіки України, а також цим Положенням.
Пунктом 3 Положення № 168 визначено, що одним з основних завдань Міжрегіонального управління є реалізація державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Міжрегіональне управління відповідно до покладених на нього завдань відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення № 168 здійснює державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Крім того, відповідно до підпункту 8 пункту 4 Положення №168 ПМУ Держпраці, зокрема, здійснює державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України від 05 квітня 2007 року №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон №877).
Частиною 4 статті 4 Закону №877 встановлено, що виключно законами встановлюються, зокрема органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю), спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю).
Частиною 6 статті 2 Закону №877 встановлено, що заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах.
Законом у відповідній сфері, а саме, сфері законодавства про працю, який встановлює особливості здійснення нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, є Кодекс Законів про працю України (далі - КЗпП України), відповідно до статті 259 якого державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.
Згідно з вимогами статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Статтею 265 КЗпП України передбачена відповідальність за порушення законодавства про працю.
Так, згідно вимог абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 (зі змінами) (далі - Порядок №509), який відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку, визначає механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами третьою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення».
Відповідно до абзацу 7 пункту 2 Порядку №509 штрафи накладаються, зокрема керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи) на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Згідно з вимогами ст.24 Кодексу законів про працю України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 21 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, на думку суду першої інстанції, правовідносини, що склалися між ФОП ОСОБА_1 і його дружиною ФОП ОСОБА_2 , які обидва здійснюють підприємницьку діяльність в одному магазині, не є трудовими правовідносинами, незважаючи на факт продажу ФОП ОСОБА_2 17.07.2024 року пляшки горілки, що належала ФОП ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції визнав помилковим висновок Управління про те, що перебування ОСОБА_2 у магазині, в якому здійснює підприємницьку діяльність позивач, свідчить про те, що ФОП ОСОБА_1 допустив ОСОБА_2 до роботи як продавця товарів, що належать позивачу.
Як вважає суд першої інстанції, ОСОБА_2 не є працівником позивача у контексті положень Кодексу законів про працю України, порушень стосовно неї (абзац другий частини другої статті 265) ФОП ОСОБА_1 не скоїв, що виключає накладення штрафу.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції встановив, що у відповідача не було підстав для винесення Постанови, тому дійшов висновку про задоволення позову.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, колегією суддів встановлено, що 05.08.2024 року на адресу ПМУ Держпраці за вх.№6223/ПД/1-24 надійшов лист ГУ ДПС у Миколаївській області від 30.07.2024 року №7399/5/14-29-07-07-01 з копією акту від 29.07.2024 року №12746/14/29/07/ НОМЕР_1 (далі - Акт ДПС від 29.07.2024 року) за результатами фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 та копіями матеріалів за результатами фактичної перевірки позивача.
Згідно з Актом ДПС від 29.07.2024 року, у період з 17.07.2024 року по 26.07.2024 року головними державними інспекторами відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту ГУ ДПС у Миколаївській області Інною Бурдейною (направлення №1697/14-29-07-10 від 16.07.2024 року) та ОСОБА_3 (направлення №1698/14-29-07-10 від 16.07.2024 року) (далі - інспектори ДПС), на підставі наказу ГУ ДПС у Миколаївській області від 10.07.2024 року №930-п, проведено перевірку господарської одиниці: бар-магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , в якому здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , юридична адреса: АДРЕСА_3 , з питань здійснення платником податків розрахункових операцій за товари (послуги), у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності ліцензій та інших документів, контроль за наявність яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів, а також з питання дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з найманими працівниками за період з 13.10.2023 року по 26.07.2024 року.
Пунктом 75.1. статті 75 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755- VІ, із змінами і доповненнями (далі - ПК України) встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до пункту 80.2. статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки та за наявності хоча б однієї з таких підстав: зазначених у підпунктах 80.2.1. - 80.2.7. пункту 80.2. статті 80 ПК України.
Крім того, відповідно до пункту 80.7. статті 80 ПК України, фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.
Відповідно до пункту 80.4. статті 80 ПК України перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами контролюючих органів на підставі підпункту 20.1.10. пункту 20.1. статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція.
Так, під час перевірки ФОП ОСОБА_1 за адресою здійснення господарської діяльності: АДРЕСА_2 , фахівцями ГУ ДПС у Миколаївській області була здійснена контрольна закупка пляшки горілки «Немірофф Делікат» вартістю 140,00 грн, ємністю 0,5 л.та не видано розрахунковий документ встановленого зразку, що є порушенням пункту 1 та 2 статті 3 розділу ІІ Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР.
Фактичною перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 має ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями (ліцензія №14110308202301933, термін дії якої з 29.09.2023 року до 29.09.2024 року) та тютюновими виробами (ліцензія №14110311202301773, термін дії якої з 29.09.2023 року до 29.09.2024 року).
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осібпідприємців та громадських формувань ФОП ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність за КВЕД:
47.25 Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах (основний);
56.30 Обслуговування напоями;
47.26 Роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах.
Згідно пункту 1.6 (розділ 1.Вступна частина) Акту від 29.07.2024 року перевірка бару-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », де здійснює свою підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , здійснена 17.07.2024 року в присутності особи, яка здійснила розрахункову операцію - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт № НОМЕР_2 , запис №19890824-02807, виданий органом 4817, дата видачі 27.03.2020 року.
Відповідно до пункту 2.2.8. (розділ 2. Описова частина) Акту від 29.07.2024 року: проведення контрольної розрахункової операції: із застосуванням реєстратора розрахункових операцій при продажу товарів: 17.07.2024 року о 11:20 год. пляшки горілки Немірофф «Делікат» вартістю 140, 00 грн. ємністю 0,5 л.
На виконання вимог пункту 80.2. статті 80 ПК України та пункту 81.1. статті 81 ПК України, перед початком перевірки, відповідно до вимог ПК України, ОСОБА_2 (особі, яка здійснила розрахункову операцію) інспекторами ДПС були пред'явлені службові посвідчення та направлення на перевірку від 16.07.2024 року №1697/14-29-07-10 та №1698/14-29-07-10 (далі - Направлення від 16.07.2024 року), вручено копію наказу ГУ ДПС у Миколаївській області від 10.07.2024 року №930-П про проведення фактичної перевірки, про що свідчить її особистий підпис на Направленнях від 16.07.2024 року), час вручення 11:33 год.
Відповідно до пункту 86.1. статті 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Відповідно до абзацу 3 пункту 86.1. статті 86 ПК України, акт перевірки - документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19.06.2020 року у справі №140/388/19, у якій зазначається: «Отже, акт податкової перевірки є службовим документом, в якому зафіксовані виявлені при проведенні тієї або іншої податкової перевірки порушення, він є носієм доказової інформації про виявлені порушення та його зміст може бути оспорено шляхом подання до контролюючого органу за основним місцем обліку заперечень…
…Акт перевірки - це документ, в якому зафіксовано факти та оціночні судження осіб, що її проводили, тому до акта можуть пред'являтися лише ті вимоги, що стосуються, доказів. Оцінка акта перевірки, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.».
Також, слід звернути увагу на практику Верховного Суду викладену у постанові від 17.04.2024 року по справі №560/3981/23, в якій зазначається: «…Верховний Суд вважає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб'єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством. У спірних відносинах розмір штрафу та суб'єкт, уповноважений його накладати напряму визначені у нормах статті 265 Кодексу законів про працю України.».
Зазначені висновки підтримані постановою Верховного Суду від 13.08.2024 року у справі №120/15621/23, де суд не вбачає підстав для відступу від зазначених висновків.
Також у постанові від 02.10.2024 року по справі №560/11269/23 Верховний Суд виклав правову позицію, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки і надання останнього Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб'єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.
Так, фактичною перевіркою встановлено та пунктом 2.2.15. Акту від 29.07.2024 року (розділ 2. Описова частина) викладена інформація про факти, встановлені в ході перевірки, зокрема підпунктом 3 зазначеного пункту інспекторами ДПС зазначено:
«Відповідно до статті 24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до даних ІКС «Податковий блок» та наданих до перевірки документів встановлено, що ФОП ОСОБА_1 на порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/ укладення гіг-контракту», зі змінами і доповненнями (далі - Постанова КМУ № 413), не подав повідомлення про прийняття на роботу особи, яка здійснила розрахункову операцію ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Таким чином, ОСОБА_2 допущена до роботи без повідомлення Державної податкової служби та її територіальних органів про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому Кабінетом міністрів України.».
Крім того, пунктом 3.1. Акту від 29.07.2024 року (розділ 3. Висновки перевірки) зафіксовано, що під час перевірки встановлено порушення, зокрема абзацу першого постановляючої частини постанови КМУ № 13 та статті 24 КЗпП України.
Зі змісту Порядку №509, а саме абзацу 7 пункту 2 зазначеного Порядку, передбачена можливість розгляду справи та накладення на суб'єкта господарювання штрафу на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, в ході якої виявлено порушення законодавства про працю.
Тобто самостійною підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю є також акт перевірки ДПС, її територіального органу.
Тому, рішення про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 за порушення законодавства про праці приймалося на підставі наданих ГУ ДПС у Миколаївській області документів.
Так, відповідно до абзацу 2 пункту 81.2. посадова (службова) особа платника податків (його представник або особа, яка фактично проводить розрахункові операції) має право надати свої письмові пояснення до складеного контролюючим органом акта.
Акт перевірки ДПС від 29.07.2024 року містить інформацію про наявність додатків, а саме пояснення особи, яка проводила розрахункові операції від 17.07.2024 року, яке написано ОСОБА_2 власноруч.
Так, ОСОБА_2 17.07.2024 року надала письмові пояснення, в яких зазначає, що вона особа, яка здійснила розрахункову операцію за адресою: АДРЕСА_2 на господарському об'єкті: бар-магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ФОП ОСОБА_1 , а саме 17.07.2024 року о 11:20 год. продала пляшку горілки Немірофф «Делікат» об'ємом 0,5 л. за ціною 140 грн., але фіскальний чек не видала через відсутність світла та інтернет зв'язку.
Отже, колегія суддів зазначає, що згідно наданих ОСОБА_2 пояснень від 17.07.2024 року вбачається, що остання самостійно реалізовувала товар, про що зафіксована відповідна інформація в Акті ДПС від 29.07.2024 року, який є носієм доказової інформації та відображає результати проведеної фактичної перевірки.
Крім того, в Направленнях від 16.07.2024 року та наказі ГУ ДПС у Миколаївській області від 10.07.2024 року №930-П про проведення фактичної перевірки, який ОСОБА_2 особисто отримала перед початком проведення перевірки як особа, яка здійснила розрахункову операцію, зазначена мета перевірки та суб'єкт господарювання, у якого буде проводитись перевірка. Ознайомившись з наданими ОСОБА_2 документами, остання була обізнана та розуміла про факт перевірки саме у ФОП ОСОБА_1 , про що свідчить її особистий підпис, поставлений 17.07.2024 року у Направленнях від 16.07.2024 року, час вручення 11:33 год. Також сама ОСОБА_2 власним підписом підтвердила зазначення у направленні на проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , що їй як особі, що фактично здійснює розрахункові операції ФОП ОСОБА_1 , пред'явлено службові посвідчення, направлення від 16.07.2024 року та вручено копію наказу від 10.07.2024 року №930-П. Такі ж самі обставини викладені ОСОБА_2 в особистих поясненнях від 17.07.2024 року. Жодних спростувань ОСОБА_2 інспекторам ДПС не надала.
Таким чином, ОСОБА_2 своїми діями, підписуючи Направлення від 16.07.2024 року, яке стосувалося перевірки ФОП ОСОБА_1 в якості особи, що фактично здійснює розрахункові операції ФОП ОСОБА_1 та зазначивши про це повторно в своїх особистих поясненнях від 17.07.2024 року, підтвердила наявність трудових відносин саме з ФОП ОСОБА_1 .
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФОП ОСОБА_2 здійснює господарську діяльність за КВЕД: 47.29 роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах (основний вид економічної діяльності).
Однак, ОСОБА_2 був здійснений продаж товару, а саме горілка Немірофф «Делікат», продаж якої може здійснюватися в межах господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , ліцензію на продаж якої також наявний тільки у позивача.
Отже, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_2 здійснила реалізацію не свого товару, а саме товару в межах господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 .
Згідно інформації з порталу електронних послуг ПФУ, а саме поточного списку працівників страхувальників, відсутні дані про перебування ОСОБА_2 в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 .
Інформація про не чинність Акту в частині встановлення порушення вимог постанови КМУ №413 до ПМУ Держпраці не надходила.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не були прийняті до уваги зазначені фактичні обставини справи, які підтверджуються відповідними письмовими доказами, висновки, викладені в рішенні суду від 04.02.2025 року про те, що Міжрегіональним управлінням зроблений помилковий висновок про те, що перебування ОСОБА_2 у магазину, в якому здійснює свою підприємницьку діяльність позивач, свідчить про те, що ФОП ОСОБА_1 допустив ОСОБА_2 до роботи як продавця товарів, що належать позивачу, не відповідають дійсності, оскільки Міжрегіональним управлінням зроблений інший висновок, а саме у постанові про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 22.08.2024 року №12746/14/29/07/ НОМЕР_1 зазначено, що в ході проведення перевірки 17.07.2024 року ФОП ОСОБА_1 в барі-магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованому за адресою: АДРЕСА_2 зафіксовано, що ОСОБА_2 17.07.2024 року виконувала обов'язки продавця, а саме проводила розрахункові операції за придбану продукцію з покупцями бару-магазину «Економ»; згідно наданих пояснень ОСОБА_2 , остання 17.07.2024 року о 11 год. 20 хв. виконувала обов'язки продавця у ФОП ОСОБА_1 та продала одну пляшку горілки Немірофф «Делікат» об'ємом 0,5 л. за ціною 140 грн., але фіскальний чек не видала через відсутність світла та інтернет зв'язку.
Зазначені висновки були зроблені Міжрегіональним управлінням на підставі всіх наданих ГУ ДПС у Миколаївській області документів, які були враховані при під час прийняття рішення по справі та які підтверджують факт допуску ОСОБА_2 ФОП ОСОБА_1 до виконання трудових обов'язків працівника без оформлення трудових відносин (без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця) та надання повідомлення до органів Державної податкової служби відносно неї, що є порушенням вимог статті 24 КЗпП України та Постанови КМУ №413.
Щодо висновку суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 не є працівником позивача у контексті положень Кодексу законів про працю України, порушень стосовно неї (абзац другий частини другої статті 265) ФОП ОСОБА_1 не скоїв, що виключає накладення штрафу, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.
З огляду на викладене, всі інші особи, які мають право на працю, мають також право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом.
Відповідно до частини 2 статті 21 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.
Рівність трудових прав ґрунтується на суспільній рівності всіх людей. Це означає, що кожному члену суспільства надаються рівні з іншими його членами юридичні можливості. Ніхто із членів суспільства не може мати чи добиватися для себе якихось переваг і привілеїв, як і звільнятися від виконання встановлених законом обов'язків.
При цьому слід мати на увазі, декларована рівність і практичне застосування цих принципів не є тотожними поняттями. Люди з народження є рівними, але одночасно вони є різними за своїми здібностями. Тобто вони мають бути нерівні за здібностями використання наданих ним можливостей.
Для здійснення принципу рівності громадян, держава забезпечує єдність правового регулювання трудових відносин, що здійснюється загальним законодавством про працю, єдиним для всіх працівників.
Законодавство про працю, відповідно до статті 4 КЗпП України, складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частина першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Тому, на підставі вищевикладеного та відповідно до статті 1 КЗпП України, завданням КЗпП України є процес регулювання трудових відносин всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Однак КЗпП України не містить прямого визначення поняття «працівник» та категорії людей, які відносяться до цього поняття.
Проте визначення такого поняття містить Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року №2694-XII, відповідно до частини 1 статті 1 якої працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
Крім того, поняття «працівник» містить ПК України, де відповідно до підпункту 14.1.195 статті 14 зазначеного кодексу працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
З огляду на вищевикладене, працівником є кожна людина, тобто фізична особа, яка працює на підставі трудового договору на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи, котра використовує найману працю.
При цьому законодавством України не встановлені обмеження, щодо можливості фізичної особи-підприємцю бути найманим працівником.
До того ж нормами ПК України встановлено наступне:
пункт 177.6 ПК України - у разі якщо фізична особа - підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку - фізичних осіб;
пункт 177.7 - фізична особа - підприємець вважається податковим агентом працівника - фізичної особи, яка перебуває з нею у трудових, цивільно-правових відносинах, або будь-якої іншої фізичної особи щодо будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) на користь такої особи;
пункт 177.8. Під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/ або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
Отже, аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що фізична особа-підприємець має право на працю шляхом укладення трудового договору з іншим суб'єктом господарювання.
При цьому ФОП в якості найманого працівника підлягає нормам трудового законодавства, що включає право на оплату праці, безпечні умови праці тощо. Дохід від найманої праці обкладається податками за звичайними правилами оподаткування фізичних осіб, в той час дохід від підприємницької діяльності може підлягати спеціальним режимам оподаткування для ФОП.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 року по справі №520/27606/21 зазначено: «Як підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду, на яку послалися також суди попередніх інстанцій, (справи №826/5591/15, №826/14889/18, №826/1432/17, №821/516/16, №640/23279/19), відносини щодо здійснення особою у статусі фізичної особи-підприємця, як суб'єктом господарювання певних робіт (послуг) для інших юридичних чи фізичних осіб, з якими цією фізичною особою укладено ще й трудовий договір, не повинні автоматично розцінюватися як такі, що є трудовими. Визначальною передумовою для сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску є наявність між суб'єктом господарювання та фізичною особою-підприємцем відносин, які фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця.
…За таких обставин в умовах дії такого принципу фінансової звітності, як превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, встановлення дійсної сутності правовідносин між суб'єктом господарювання та фізичною особоюпідприємцем мають визначальне значення для вирішення спору.».
На час проведення перевірки та прийняття рішення про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 була відсутня інформація про здійснення в барі-магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 господарської діяльності іншим ФОПом, а саме ФОП ОСОБА_2 , однак наявність такої інформації не дає підстав вважати, що порушення виявлене під час перевірки 17.07.2024 року інспекторами ДПС відсутнє, оскільки ОСОБА_2 , яка перебуває в статусі ФОП, здійснила продаж товару в межах господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 .
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що ФОП ОСОБА_1 допущено ОСОБА_2 до роботи в порушення вимог статті 24 КЗпП України та Постанови КМУ №413, а саме - допущено до виконання трудових обов'язків працівника без оформлення трудових відносин на надання повідомлення до органів Державної податкової служби відносно цієї особи.
Відповідно, ФОП ОСОБА_1 було допущено одного працівника до роботи без оформлення трудових відносин, що є порушенням вимог частини 4 статті 24 КЗпП України.
Згідно з пунктом 2.2.3 Акту ФОП ОСОБА_1 перебуває на загальній системі оподаткування.
Таким чином, керуючись абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, статтею 53 Закону України «Про зайнятість населення» та Порядком №509 на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень.
Отже, зазначені обставини дають підстави вважати, що Постанова ПМУ Держпраці від 22.08.2024 року №12746/14/29/07/3145312499, винесена посадовими особами ПМУ Держпраці є законною, правомірною, обґрунтованою, прийнятою на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі, відповідно до вимог чинного законодавства, яка скасуванню не підлягає.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з вимогами ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року підлягає скасуванню із прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
За таких обставин, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 308; 310; 315; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року скасувати.
Прийняти у справі 400/11097/24 нову постанову, якою у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови від 22.08.2024 року №12746/14/29/07/3145312499-ДПС - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 24.04.2025 року.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко