24 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 340/6488/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року (суддя Сагун А.В.) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Військової частина НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у відмові у звільнені позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю дружини з інвалідністю; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю дружини з інвалідністю.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, його висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає, що рапорт про звільнення був поданий позивачем 27.11.2023, а тому має бути розглянути з урахуванням приписів Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції, що діяла на момент звернення.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 27.11.2023 направив за допомогою поштового засобу зв'язку до командира ВЧ НОМЕР_1 рапорт, в якому просив звільнити його з військової служби за сімейними обставинами в зв'язку з наявністю дружини-інваліда ІІІ групи.
Командиром ВЧ НОМЕР_1 відмовлено в його задоволенні, про що направлено на адресу ОСОБА_1 лист за № 4844 від 22.08.2024 у зв'язку з відсутністю на те правових підстав.
Позивач вважає таку відмову протиправною, адже підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції, чинній на час подання рапорту, безумовно визначає, що наявність-дружини інваліда є достатньою та самостійною підставою для звільнення особи з військової служби.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
Водночас, на момент розгляду рапорту ОСОБА_1 стаття 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» набула змін, підпункт «г» пункту 2 частини 4 викладений в такій редакції: військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Пунктом 3 частини 12 цієї статті визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи; необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Відтак, на сьогодні саме лише факт наявності дружина-інваліда не може бути достатньою підставою для звільнення особи з військової служби під час мобілізації. Особа може бути звільнена виключно за умови підтвердження необхідності здійснення постійного догляду/ догляду за дружиною-інвалідом.
При цьому суд апеляційної інстанції підтверджує правомірність дій відповідача щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 на підставі чинної редакції Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», адже відповідач не міг керуватися нормами, які втратили чинність та не відносилися до масиву чинного законодавства.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 наголошено, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Як вірно зауважує відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, Верховний Суд неодноразово висловлював правові позиції щодо застосуванням законодавства у часі та сформував зрозумілий підхід з цього питання.
Так, наприклад, у справі № 380/13615/21 Верховний Суд дійшов висновку, що у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Тобто, якщо публічно - правові відносини тривали станом на момент запровадження законодавцем іншого (нового) правового регулювання цих відносин і вони не припинились, або виникли після змін у законодавстві, то суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей діяти або приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такий підхід у вирішенні питання щодо застосування принципу дії законів у часі продемонстровано Верховним Судом й у постановах від 09.09.2020 у справі № 826/10971/16, від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16, від 24.01.2023 у справах № 640/14816/20 та № 600/5806/21-а.
Враховуючи сукупність наведених обставин, колегія суддів доходить висновку, що на момент розгляду рапорту ОСОБА_1 у відповідача були відсутні правові підстави для його задоволення.
Доводи апеляційної скарги такий висновок не спростовують.
Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року в адміністративній справі № 340/6488/24 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з 24 квітня 2025 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.
Повна постанова складена 24 квітня 2025 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров
суддя Т.І. Ясенова