Провадження № 22-ц/803/1233/25 Справа № 233/2153/24 Суддя у 1-й інстанції - Малінов О. С. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
23 квітня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді БондарЯ.М.
Суддів Зубакової В.П., Корчистої О.І.
сторони
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджі фінанс»
відповідач- ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 24 вересня 2024 року, ухвалене суддею Маліновим О.С. в м.Костянтинівка Донецької області, повне судове рішення виготовлено 24 вересня 2024 року,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» через систему «Електронний суд» 15 квітня 2024 року звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 27.05.2021 р. за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті відповідача на сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» https://miloan.ua/, ОСОБА_1 було подано заявку на отримання кредиту №4645380. Дана заява знаходиться у власному кабінеті відповідача на сайті https://miloan.ua/. ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідач підтверджує прийняття умов договору про споживчий кредит №4645380 від 27.05.2021 р., який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на сайті https://miloan.ua/.
Таким чином, відповідач уклав договір про споживчий кредит №4645380 від 27.05.2021 р. з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 10 000 грн.
Проте, відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання.
13.09.2021 року згідно умов Договору відступлення прав вимоги №07Т, ТОВ «Мілоан» (ЄДРПОУ: 40484607) відступило право вимоги за Кредитним Договором №4645380 від 27.05.2021 р. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (ЄДРПОУ: 42649746), а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права вимоги до відповідача.
Згідно Договору відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 44 750,00 грн., з яких: - заборгованість за тілом кредиту становить 10 000,00 грн.; - заборгованість за відсотками становить 33 750,00 грн.; - заборгованість за комісійними винагородами становить 1 000,00 грн.; - заборгованість за пенею становить 0 грн.
Просив суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за Кредитним договором №4645380 від 27.05.2021 року у розмірі 44750,00 гривень; судовий збір у розмірі 2422, 40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Рішенням Костянтинівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 вересня 2024 року позовні вимоги задоволені повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за Кредитним договором №4645380 від 27 травня 2021 року в розмірі 44 750 (сорок чотири сімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривень 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.
Відповідач ОСОБА_1 оскаржила рішення суду в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ТОВ «Діджи Фінанс» в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
При цьому, скаржник зазначає, що позивачем суду не надано належних та допустимих доказів того, що наявні в матеріалах справи сторінки договору позики (у вигляді паперової копії) були створені у порядку визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що він підписувався електронним підписом уповноваженою на те особою, (з можливістю ідентифікувати підписантів договору) який є обов'язковим реквізитом електронного документа. Наголошує на тому, що вона не укладала договір позики, який долучив представник позивача в якості копії до позовної заяви, в редакції, що наведена позивачем, відповідно не погоджувала процентну ставку та інші кабальні умови кредитування, що не було враховано місцевим судом при ухваленні рішенні.
Також скаржник зазначає, що вимога про нарахування та сплату процентів, які є явно завищеними, не відповідає, передбаченим у ч.3 ст.509 та ч.1, ч.2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Вказує, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 33 750,00 грн. не є спів мірною сумі кредиту, який становить 10 000 грн., суперечить принципам розумності та добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитних установ, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації. Просить при ухваленні рішення зменшити розмір процентів, щонайменше до розміру заборгованості за кредитом (10 000 грн).
Окрім того, відповідач вважає, що відсутні докази про перерахування відповідачу кредитних коштів, оскільки розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони - Банку. Наголошує на тому, що матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу перерахування позичальнику грошових коштів (платіжне дорученн, квитанція, чек тощо).
Окрім того, відповідач вважає, що обсяг виконаних адвокатом робіт не спів мірний фактичним витратам необхідним для розгляду даної справи, оскільки всі документи адвоката по цій справі мають шаблонний (типовий) характер, заповнення яких не вимагає ні значних трудових витрат, ні часу, ні інтелектуального навантаження з боку адвоката, вважає заявлену суму витрат на правничу допомогу явно завищеної, тому просить відмовити у задоволенні цієї вимоги позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, сторона позивача, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить відмовити в задоволенні скарги,залишивши без змін рішення суду першої інстанції.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що27.05.2021 р. в особистому кабінеті ОСОБА_1 на сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» https://miloan.ua/, відповідачем було подано заявку на отримання кредиту № 4645380 від 27.05.2021 р.. Дана заява знаходиться у власному кабінеті відповідача на сайті https://miloan.ua/.
В свою чергу, ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідач підтверджує прийняття умов Кредитного Договору №4645380 від 27.05.2021 р., який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на сайті https://miloan.ua/.
Умови надання кредиту ОСОБА_1 було погоджено з ТОВ «Мілоан» також в Паспорті споживчого кредиту, який було підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором та долучений позивачем до позову на підтвердження своїх вимог.
Таким чином, відповідач ОСОБА_1 уклала кредитний договір №4645380 від 27.05.2021 р. з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 10 000,00 грн. Кредитний Договір №4645380 від 27.05.2021 було укладено строком на 30 днів (а.с. 17-18).
Згідно витребуваного рахунку №5167985660579400 за період з 27.05.2021 р. по 27.06.2021 р. про рух коштів ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), наданого АТ КБ «Приватбанк», вбачається отримання відповідачем ОСОБА_1 коштів у розмірі 10 000,00 грн. (а.с. 100-104).
Проте, відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання.
13 вересня 2021 року між ТОВ «Міолан» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», укладено договір відступлення прав вимоги №07Т, згідно якого право вимоги до осіб, які були боржниками ТОВ «Міолан», перейшло до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», в тому числі щодо боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №4645380 від 27.05.2021 р.
Зазначене підтверджується копією договору про відступлення прав вимоги №07Т від 13.09.2021, витягом з реєстру боржників ТОВ «Міолан» (а.с. 37-49).
Згідно Договору відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 44 750,00 грн., з яких: - заборгованість за тілом кредиту становить 10 000,00 грн.; - заборгованість за відсотками становить 33 750,00 грн.; - заборгованість за комісійними винагородами становить 1 000,00 грн.; - заборгованість за пенею становить 0 грн. (а.с. 8-19).
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про повне задоволення заявлених позовних вимог, виходив з їх доведеності та обґрунтованості, зокрема з того, що між первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем по справі правомірно укладений кредитний договір в електронній формі та у відповідності до вимог закону, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» правомірно набуло права вимоги за вказаним кредитним договором, боржником за яким є відповідач ОСОБА_1 .
Задовольняючи позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн., суд першої інстанції, виходив з їх доведеності належними доказами, та з того, що витрати на професійну правничу допомогу були фактичними і неминучими, а їхній розмір є обґрунтованим.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не може погодитись з доводами відповідача викладеними в апеляційній скарзі, які були предметом розгляду судом першої інстанції та яким було надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваному судовому рішенні, з огляду на таке.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно ч.1 ст.641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до ч.2 ст.642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі
Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон), так згідно зі ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст. 11 Закону). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону).
Згідно із ч.6 ст.11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч.8 ст.11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст.12 Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Наявними у справі доказами наданими позивачем доведено укладення 27.05.2021 між відповідачем ОСОБА_1 та первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН» Договору про споживчий кредит №4645380 в електронній формі, а також доведено перерахування Позичальнику кредитних коштів у розмірі 10 000 грн. 27.05.2021 на картку № НОМЕР_2 , що зокрема підтверджено Випискою по ранку за договором №б/н за період 27.05.2021-27.06.2021, яка надана АТ КБ «Приватбанк» на запит суду (а.с.94-98).
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.
Таким чином, колегія суддів повністю відхиляє доводи відповідача про не укладення нею спірного кредитного договору та неотримання від ТОВ «МІЛОАН» кредитних коштів у розмірі 10 000 грн.
Відповідно до ст.ст.512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
З досліджених в судовому засіданні доказів по справі судом достовірно встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» правомірно набуло права вимоги за кредитним договором, боржником за яким є відповідач ОСОБА_1 .
За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Матеріалами справи встановлено, що позивачем з моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 13.09.2021 року не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій, відповідачу заявлена заборгованість, яка була нарахована первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН» в загальному розмірі 44 750,00 грн., з яких: 10 000 грн. - загальна сума боргу по тілу; 33 750,00 грн. - загальна сума боргу по відсотках; 1000 грн. заборгованість за комісійними винагородами.
У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року)
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені у позовні вимоги.
Отже, наданими позивачем доказами, наявними в матеріалах справи доведено укладення між первісним кредиторомТОВ «МІЛОАН» та відповідачем ОСОБА_1 . Договору про споживчий кредит №4645380 від 27.05.2021 р. в електронній формі, який підписаний сторонами та під час укладення якого сторонами було погоджено усі істотні умови кредитування, отримання позичальником кредитних коштів, в подальшому неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору по поверненню кредитних коштів, у зв'язку з чим виникла заборгованість, укладення договору Факторингу між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ ТОВ «МІЛОАН» та відповідно перехід права вимоги за кредитним договором №4645380 до нового кредитора ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС». у зазначеному у Реєстрі боржників розмірі.
Відповідачем належними та допустимими доказами недоведено не укладення Договору про споживчий кредиту №4645380 від 27.05.2021р, розрахунок заборгованості, проведений первісним кредитором не спростовано, свого контррозрахунку заборгованості суду не надано, а відтак суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про доведеність позивачем заявлених позовних вимог у повному обсязі.
Колегія суддів вважає, що наданими позивачем доказами, наявними в матеріалах справи та наведеними вище, повністю доведені заявлені позовні вимоги, які зокрема стосуються заявлених до стягненнях сум по тілу кредиту, по процентам, комісійним винагородам які були нараховані первісним кредитодавцем у відповідності з умовами укладеного з відповідачем Договору про споживчий кредит №4645380 від 27.05.2021р.
Однак, в супереч діючих норм законодавства відповідач не надала належних та допустимих доказів, на підтвердження викладених в апеляційній скарзі обставин справи, надані позивачем докази жодним чином не спростувала.
Не заслуговують на увагу і доводи відповідача про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн., з огляду на те, що вимоги у цій частині повністю обґрунтовані, підтверджені наданими позивачем доказами, оскільки були фактичними і неминучими, а їхній розмір є співмірним виконаній адвокатом роботі у цій справі.
Таким чином, колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі, які по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду та переоцінкою доказів, які були оцінені судом та яким надана відповідна правова оцінка.
Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні підстави.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, немає. Понесені відповідачем витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги залишаються за ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст.367,374, 375, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 24 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 23 квітня 2025 року
Головуючий: Я.М. Бондар
Судді: В.П. Зубакова
О.І. Корчиста