17 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 160/26533/24
Головуючий суддя І інстанції - Ільков В.В.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач),
суддів: Шальєвої В.А., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 року в адміністративній справі №160/26533/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 індексації грошового забезпечення за період з 24.06.2016 по 28.02.2018;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 24.06.2016 по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 індексації-різниці у розмірі 4098,51 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 р. по 30.10.2019 р. у сумі 81 388,02 грн. відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою КМУ №1078 від 17.07.2003 р.;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 індексацію-різниці у розмірі 4098,51 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 р. по 30.10.2019 р. у сумі 81 388,02 грн. відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою КМУ №1078 від 17.07.2003 р., з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 грошової допомоги для оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань за, 2016, 2017, 2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 грошову допомогу для оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017, 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 24.06.2016 року по 30.10.2019 року, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати цієї індексації.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 24.06.2016 року по 28.02.2018 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 24.06.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 р. по 30.10.2019 р. із застосуванням індексації-різниці (щомісячної фіксованої індексації) відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 30.10.2019 р. із застосуванням індексації-різниці (щомісячної фіксованої індексації) відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань за, 2016, 2017, 2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017, 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 24.06.2016 року по 30.10.2019 року, за весь час затримки її виплати.
У іншій частині позовних вимог було відмовлено.
ОСОБА_1 не погодившись з рішенням суду першої інстанції звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив змінити рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо встановлення конкретного розміру суми-різниці індексації (фіксованої суми) у спірний період та віднесення повноважень щодо встановлення розміру цієї суми до відповідача як дискреційних.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що належним та ефективним способом захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити конкретну суму індексації.
Військова частина НОМЕР_1 також не погодившись з рішенням суду першої інстанції звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нову постанову, про відмову в задоволенні адміністративного позову.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що грошове забезпечення виплачувалось позивачу у розмірах встановлених законодавством. Зауважено про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційних скарг та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останніх, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 в період з 24.06.2016 року по 30.10.2019 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.10.2019 року №223, позивача ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та знято зі всіх видів забезпечення.
Не є спірним, що під час проходження служби, у тому числі, за спірний період індексація грошового забезпечення позивачеві не нараховувалась та не виплачувалась, що і слугувало підставою для звернення до суду із цим позовом.
Згідно матеріалів справи, позивач звертався до військової частини НОМЕР_3 із заявою щодо виплати йому належних спірних сум, однак вказані вимоги виконано так і не було.
Вважаючи протиправними дії/бездіяльність відповідача щодо ненарахування індексації грошового забезпечення за період з 24.06.2016 року по 28.02.2018 року (базовий місяць - січень 2008 року), ненарахування індексації-різниці та виплату грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017 та 2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, ненарахування компенсації втрати частини доходу за невчасно виплачених всіх складових грошового забезпечення, тощо позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулось у січні 2008 року, то для визначення суми індексації грошового забезпечення військовослужбовцю має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з січня 2008 року до березня 2018 року, оскільки після прийняття Постанови № 704, якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації у період з 01.03.2018 року став березень 2018 року. Зауважено, що наявні підстави для визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачеві за період з 01.03.2018 по 30.10.2019 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації (щомісячно) відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2023 року №1078 та зобов'язання військової частини НОМЕР_3 нарахувати та виплатити позивачеві щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення щомісячно за період з 01.03.2018 по 30.10.2019 р.р. включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2023 року № 1078. Зауважено, що оскільки щомісячна додаткова грошова винагорода в 2016-2018 роках позивачу під час проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 виплачувалася щомісяця (відповідачем не спростовано), тому така винагорода не може вважатись одноразовою та повинна бути включена до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Вказано, що дії відповідача щодо невиплати компенсації є протиправними, відповідно слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Суд апеляційної інстанції частково погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з частиною третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до статті 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частинами першою, другою статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що виключно законами України визначаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; величина порогу індексації грошових доходів громадян; пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення».
Приписами статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (у редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі Порядок № 1078; у редакції, чинній 15.12.2015) передбачено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 № 77, застосовується з 01.01.2016) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Пунктом 2 Порядку № 1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 1078 (в редакції, яка діяла до 15.12.2015) у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, який застосовується з 01.12.2015) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
З аналізу положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (пункти 43-44 постанови Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 380/1513/20).
Верховний Суд у своїй практиці вказував на те, що повноваження державних органів стосовно визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки.
Зазначені висновки Суд виклав у постановах від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а, від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 20.04.2022 у справі № 420/3593/20, від 09.06.2022 у справі № 600/524/21-а.
Так, розтлумачивши пункти 2, 5 Порядку № 1078, у згаданих справах № 400/1118/21 і № 420/3593/20 Верховний Суд вказав, що для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Одночасно з цим, суд зазначив, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. Водночас нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Зрештою на основі аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що місяць, у якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Правовідносини у наведених справах і у цій справі є подібними, а відтак указаний висновок є релевантним до цієї справи.
У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Вказана постанова була чинна з 01.01.2008 до 01.03.2018.
Отже, відповідно до положень Порядку № 1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, що свідчить про правомірність зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 24.06.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року.
Щодо правомірності зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різниці у розмірі 4098,51 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 р. по 30.10.2019 р. у сумі 81 388,02 грн. відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою КМУ №1078 від 17.07.2003 р., з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704, пунктом 4 якої установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, Постановою № 704 визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.
Відповідно до абзацу 1 пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Згідно із абзацом 2 пункту 5 Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Судом встановлено, що відповідно до офіційних даних, що містяться на веб-сайті Державної служби статистики України, індекс споживчих цін (індекс інфляції) в березні 2018 року становив 101,1%, в квітні 2018 року становив 100,8%, в травні 2018 року 100,0%, в червні 100,0%, в липні 99,3%, в серпні 100,0%, в вересні 101,9%, в жовтні 101,7%. Отже, лише у жовтні 2018 року було перевищено поріг індексації у 103%. Вказані відсоткові показники індексу інфляції за жовтень 2018 року були опубліковані у листопаді 2018 року, а тому суд дійшов висновку, що право на проведення індексації грошових доходів у військовослужбовців з урахуванням базового місяця березень 2018 року виникло лише в грудні 2018 року.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до абзаців 3, 4, 5 пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 № 141) сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Таким чином, для правовідносин, пов'язаних з нарахуванням індексації, визначальним є також факт підвищення саме грошового доходу, а не лише тарифних ставок (окладів).
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.05.2022 у справі № 380/11404/21.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації доходів громадян проводиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 числа наступного місяця за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, визначений Порядком № 1078. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому пункту 5 Порядку № 1078, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. У разі якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, під підвищення доходу для цілей індексації заробітної плати (грошового забезпечення) слід розуміти підвищення їхніх постійних складових (тарифних ставок, окладів). У разі зростання заробітної плати (грошового забезпечення) за рахунок інших складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати (грошового забезпечення), які не мають разового характеру.
Слід також зауважити, що Порядок № 1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 № 141, яка набула чинності 15.03.2018), не пов'язує проведення нарахування індексації доходів громадян із визначенням базового місяця.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 380/1513/20.
У контексті наведеного, для правильного вирішення вимог позивача щодо індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 18.12.2018, необхідно установити чи відбувалося у період з лютого 2018 року зростання розміру постійних складових грошового забезпечення позивача.
У березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн., величина приросту індексу споживчих цін 253,30% .
Відповідно до абз. 5 п. 4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 року помножений на величину приросту індексу споживчих цін , поділений на 100, а саме: 1762,00 грн. * 253,30% / 100 = 4463,15 грн.
З матеріалів справи видно, що розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року складав 364,64 грн., що не перевищувала суму можливої індексації, а тому колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач має право на отримання щомісячної індексації - різниці за період з 01.03.2018 р. по 30.10.2019 р. щомісячно.
При цьому, що стосується посилань позивача на необхідність визначення конкретної суми різниці-індексації за спірний період у розмірі 81388.02 грн., то колегія суддів апеляційного суду вважає їх безпідставними, оскільки відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, судовому захисту підлягають саме порушені права.
Так, нарахування позивачу індексації-різниці з урахуванням наведених висновків суду відповідачем не здійснювалось, а тому право позивача на розрахунок належної суми заборгованості відповідачем станом на час розгляду даної справи порушено не було.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплати позивачеві грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017, 2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 4ст. 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").
Згідно ч. 1 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Частиною 3 ст. 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовцям виплачуються, зокрема, грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України .
За визначенням, наведеним в пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (чинна на момент виникнення спірних правовідносин, далі по тексту - Постанова №1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 року №260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (чинна на момент виникнення спірних правовідносин; далі по тексту - Інструкція №260), якою визначено порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
За приписами п. 1.2 розділу І Інструкції №260 до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно п. 30.1 розділу XXX Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Також відповідно до п. 33.1 розділу XXXIII Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Про питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" (чинна на момент виникнення спірних правовідносин, далі по тексту- Постанова №889) закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.
Підпунктами 2 п. 1 постанови №899 установлено щомісячну додаткову грошову винагороду: військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р.- у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Згідно п.2 постанови №899 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
Відповідачем розрахована і виплачена позивачу грошова допомога для оздоровлення і матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у вказаний період без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалась позивачу щомісячно відповідно до постанови №889.
Інших доказів на спростовання наведеного матеріали справи не містять.
Як свідчать встановлені обставини справи, як на підставу для неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого проводився розрахунок допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2018 роки, відповідач посилається на пункт 8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 №550 (Інструкція №550), відповідно до якої винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Так, п. 8 Інструкції №550 передбачено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Проте, застосовуючи наведену Інструкцію як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті позивачеві допомоги на оздоровлення, суд враховує пріоритетність законів над підзаконними актами та дискрецію держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
У свою чергу встановлення підзаконним нормативно - правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати право на отримання такої винагороди, встановлене актом вищої юридичної сили. Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення, застосуванню підлягає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанова №899, а не Інструкція №550 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова додаткова грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 26.01.2022 року по справі № 520/8887/2020, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.
Відтак, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки щомісячна додаткова грошова винагорода в 2016-2018 роках позивачу під час проходження служби у Військовій частині НОМЕР_3 виплачувалася щомісяця (відповідачем не спростовано), тому така винагорода не може вважатись одноразовою та повинна бути включена до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, що свідчить про правомірність визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 грошової допомоги для оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань за, 2016, 2017, 2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 грошову допомогу для оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017, 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Що стосується правомірності зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 24.06.2016 року по 30.10.2019 року, за весь час затримки її виплати, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Отже, умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому, норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 02.04.2024 року по справі № 560/8194/20, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Відтак, з огляду на відсутність факту виплати позивачу заборгованості з невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 24.06.2016 року по 30.10.2019 року, звернення з позовом про зобов'язання відповідача виплатити компенсацію доходів за затримку виплати пенсії є передчасним.
Відносно посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Колегія суддів не бачить підстав для відступу від указаної правової позиції у межах цієї справи та надалі зауважує таке.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09 лютого 1999 №1-рп/99, від 13 травня 1997 року №1-зп, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
З огляду на вказані правові приписи та предмет спірних правовідносин, позивачем не було допущено пропуску строку на подання адміністративного позов, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 24.06.2016 року по 30.10.2019 року, за весь час затримки її виплати та в цій частині прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 року в адміністративній справі №160/26533/24 - скасувати в частині зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 24.06.2016 року по 30.10.2019 року, за весь час затримки її виплати та в цій частині прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 року в адміністративній справі №160/26533/24 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.М. Іванов
суддя В.А. Шальєва
суддя В.Є. Чередниченко